Рішення № 46471010, 02.07.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2015 р.Справа№ 914/1967/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання О. Сало розглянув матеріали

за позовом: Публічного акціонерного товариства Львівобленерго, м. Львів;

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Верхнє Синьовидне, Сколівський район, Львівська область;

про: стягнення 2 995 грн. 38 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_2 представник на підставі довіреності № 502-4157/2 від 19.12.2014 року;

відповідача: не з`явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 19.03.2015 року прийнято позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Львівобленерго до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 3 033 грн. 17 коп. Розгляд справи призначено на 02.07.2015 року.

У судове засідання 02.07.2015 року з`явився представник позивача, через канцелярію суду подав заяву про зменшення позовних вимог. Зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»). Заява про зменшення позову прийнята судом. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, конверт, адресований відповідачу, повернуся з відміткою «тимчасово виїхав».

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Відповідно до даних з Витягу з ЄДР на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 місцезнаходженням відповідача є 82613, Львівська обл., Сколівський район, селище міського типу Верхнє Синьовидне, вул. Левинського, будинок 11. Аналогічна адреса зазначена у позовній заяві. Відтак, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами сторони не заявляли.

Представнику позивача роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

У судовому засіданні 02.07.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору. Спір між сторонами виник у звязку із неналежним виконанням відповідачем зобовязань за договором про постачання електричної енергії. Публічне акціонерне товариство Львівобленерго (надалі по тексту рішення позивач, постачальник гідно з договором) звернулось до суду із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі по тексту рішення відповідач, споживач згідно з договором) про стягнення 3 033 грн. 17 коп., з яких 2 137 грн. 54 коп. основний борг, 327 грн. 36 коп. пеня, 17 грн. 05 коп. 3 % річних, 551 грн. 22 коп. інфляційних втрат.

У процесі розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог та у звязку із перерахунком пені, 3% річних, інфляційних втрат заявлено до стягнення 2 137 грн. 54 коп. основний борг, 304 грн. 92 коп. пеня, 15 грн. 92 коп. 3 % річних, 537 грн. 00 коп. інфляційних втрат, тобто на загальну суму 2 995 грн. 38 коп. Відповідно, згідно з п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви.

Борг у розмірі 2 137 грн. 54 коп. виник у відповідача внаслідок неоплати за спожиту електроенергію за лютий та березень 2015 року, оскільки відповідачем було здійснено лише часткову оплату на суму 950 грн. Решта коштів залишилась неоплаченою, у звязку з чим станом на травень 2015 року у відповідача виник борг у описаному вище розмірі.

Відповідач явки представника у судове засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву не подав, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 21.11.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір № 4112500 укладено договір про постачання електричної енергії (надалі по тексту рішення - договір), відповідно до п.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначено в додатку № 9 «Графік зняття показів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 2.2.2 договору постачальник зобовязується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару, в обсягах та відповідно до умов цього договору та додатків до нього. Відповідно до п.2.3.3 договору споживач зобовязується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 "Порядок розрахунків та №9 «Графік занять показів засобів обліку електричної енергії».

Відповідно до п. 7 додатку № 2 до договору рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Позивачем було надано для оплати споживачу рахунок за лютий 2015 року на суму 1 571 грн. 05 коп., який отриманий споживачем 09.02.2015 року; за березень 2015 року на суму 1 516 грн. 49 коп., отриманий споживачем 18.03.2015 року. Тобто всього на суму 3 087 грн. 54 коп.

Станом на березень 2015 року з урахуванням часткової оплати за електроенергію на суму 950 грн. несплаченими залишились кошти в розмірі 2 137 грн. 54 коп.

Станом на дату подання позову, як і на момент прийняття рішення, відповідачем не спростовано наявності боргу та не подано доказів його погашення.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір про постачання електричної енергії.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 року (з наступними змінами та доповненнями) споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Договір про постачання електричної енергії - домовленість двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за регульованим тарифом електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства України (ст. 1 Правил користування електричною енергією).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором сторони визначили, що протягом 5 операційних днів з дня отримання рахунку споживач оплачує такий. Так, рахунки за лютий і березень 2015 року були отримані відповідно 09.02.2015 року і 18.03.2015 року.

Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно з 16.02.2015 року споживач вважається таким, що прострочив виконання зобовязання по рахунку за лютий 2015 року і з 25.03.2015 року - по рахунку за березень 2015 року.

Відповідачем не спростовано жодними доказами наявності боргу по описаних рахунках, не подано доказів здійснення повної оплати, у тому числі й під час розгляду справи. Відтак, суд приходить до висновку про обґрунтованість та достатність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу.

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Договором (п. 4.2.1) сторони визначили, що за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Здійснивши перерахунок нарахованої позивачем пені, суд вважає такий розрахунок здійснений правильно, а суму пені такою, що підлягає задоволенню.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Позивачем також нараховано до стягнення 15 грн. 92 коп. 3 % річних, 537 грн. 00 коп. інфляційних втрат.

Суд зазначає, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем сум, суд зазначає, що стягненню підлягають 15 грн. 92 коп. 3% річних і 413 грн. 35 коп. інфляційних втрат, оскільки судом взято до уваги наведене вище положення п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та отримано інфляційні втрати за березень 2015 року у розмірі 67 грн. 07 коп. (по рахунку за лютий) 212 грн. 31 коп. (по рахунку за березень) .

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Частиною другою статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Відтак, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-84, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (82613, Львівська обл., Сколівський район, селище міського типу Верхнє Синьовидне, вул. Левинського, будинок 11, ідент. код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Львівобленерго (79026, Львівська обл., місто Львів, вул. Козельницька, будинок 3, код ЄДРПОУ 00131587) 2 137 грн. 54 коп. основний борг, 304 грн. 92 коп. пені, 15 грн. 92 коп. 3% річних, 413 грн. 35 коп. інфляційних втрат і 1 717 грн. 38 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 12 грн. 65 коп. інфляційних втрат відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 06.07.2015 року.

Суддя Матвіїв Р.І.