Рішення № 46469992, 06.07.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.07.15р. Справа № 904/3594/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (м. Дніпропетровськ)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (с. Токи, Підволочинського району, Тернопільської області)

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" (м. Підгородне, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором № 0704-14 ОШ поставки від 07.04.2014 у загальному розмірі 114 213 грн. 38 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Талоконов К.В. - представник (довіреність № 1401/14-2 від 14.01.2014)

від відповідача-1: Бойчук В.І. - представник (довіреність б/н від 29.12.2014)

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" (далі - відповідач-2) заборгованість за договором № 0704-14 ОШ поставки від 07.04.2014 на момент звернення з нею до суду у загальному розмірі 221 020 грн. 84 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 порушені умови договору № 0704-14 ОШ поставки від 07.04.2014 в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений 22.08.2014 товар (шини). При цьому, відповідно до умов договору поруки від 07.04.2014 відповідач-2 зобов'язався солідарно відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов'язань, що випливають з договору № 0704-14 ОШ поставки від 07.04.2014 по оплаті вартості поставленого товару, на суму 448 380,00 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 14.05.2015.

Від відповідача-1 08.05.2015 надійшло клопотання, в якому він просив суд дозволити його представнику брати участь у судовому засіданні 14.05.2015 у режимі відеоконференції. Крім того, у разі відсутності цієї можливості, відповідач просив суд розгляд справи відкласти на іншу дату.

Так, ухвалою суду від 12.05.2015 у задоволенні клопотання відповідача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено, оскільки клопотання відповідача-1 до суду подано з порушенням строків, визначених Господарським процесуальним кодексом України Щодо клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначив, що воно буде розглянуто 14.05.2015 у судовому засіданні, про прийняте за результатами його розгляду рішення, сторони будуть повідомлені додатково.

У судове засідання 14.05.2015 з'явився представник позивача. Представники відповідачів-1,2 у судове засідання не з'явилися.

Ухвалою суду від 14.05.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.06.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Від відповідача-1 29.05.2015 надійшло клопотання, в якому він просив суд, зокрема, дозволити його представнику брати участь у судовому засіданні 18.06.2015 у режимі відеоконференції.

Так, ухвалою суду від 03.06.2015 клопотання відповідача-1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено; доручено господарському суду Тернопільської області організувати в приміщенні цього ж суду участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції особи, яка виступає стороною по справі № 904/3594/15, а саме: представнику відповідача-1 - 18.06.2015 об 11:30 год.

Крім того, від відповідача-1 29.05.2015 надійшов відзив на позовну заяву, в якій він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що згідно з додатком № 1.2. від 22.08.2014 до договору вартість товару складає 32 920,70 доларів США, що дорівнює 448 384 грн. 20 коп. Так, відповідач-1 наводить графік своїх платежів та зазначає, що на теперішній час ним у повному обсязі сплачена сума отриманого товару, що складає 448 384 грн. 20 коп. Крім того, відповідач-1 зазначає, що з моменту втрати чинності Постановою НБУ № 49 від 06.02.2014, пункт 3.4. договору також втратив свою чинність. Також відповідач-1 у відзиві на позов наголошував на тому, що позивачем у його розрахунку було застосовано невірні міжбанківські курси долара до гривні. Крім того, відповідач-1 наголошував на тому, що договір поруки є фіктивним, оскільки укладений без наміру створення правових наслідків, що відповідач-1 вбачає із даних про осіб - власників двох юридичних осіб: відповідача-2 та позивача. Також, відповідач-1 зазначав, що про існування вказаного договору поруки йому стало відомо лише із позовної заяви.

Від позивача 12.06.2015 надійшло уточнення до позовної заяви, в якому він зазначає, що відповідачем-1 було здійснено часткову оплату поставленого товару, а саме:

- 24.04.2015 в сумі 34 000 грн. 00 коп.;

- 07.05.2015 в сумі 64 000 грн. 00 коп.

У зв'язку з викладеними обставинами позивач просить суд стягнути солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 заборгованість у сумі 114 213 грн. 38 коп., що є гривневим еквівалентом суми боргу - 4 839,55 доларів США (за курсом 23,6 грн./долар США станом на 07.04.2015).

Так, відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

При цьому, судом встановлено, що представник позивача - директор Бондаренко Р.Є., який підписав уточнення до позовної заяви, наділений даним правом.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично зменшено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, внаслідок того, що вказана частина боргу була частково погашено відповідачем. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подане позивачем уточнення до позовної заяви про стягнення заборгованості фактично є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 114 213 грн. 38 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином, сума позовних вимог, з урахуванням зазначеної заяви, складає 114 213 грн. 38 коп., що є ціною позову.

Крім того, від позивача 12.06.2015 надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, в якій він зазначає, що, користуючись правом, наданим його частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач відмовляється від позовних вимог про стягнення грошових коштів відносно відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" та просить суд провадження в цій частині припинити на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання 18.06.2015 проведено судом в режимі відеоконференції.

Так, у судове засідання 18.06.2015 з'явився представник позивача та відповідача-1.

У судовому засіданні 18.06.2015 позивачем було підтримано заяву про зменшення розміру позовних вимог та заяву про відмову від частини позовних вимог.

Відповідач-1 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов. Долученому до матеріалів справи 29.05.2015.

Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач-1 не отримував поданих позивачем 12.06.2015 заяв позивача, просив суд призначити розгляд справи на іншу дату, з метою надання часу відповідачу-1 для ознайомлення із вказаними заявами. Також, просив суд зобов'язати позивача направити відповідачу-1 вказані заяви.

Судом вказане клопотання відповідача-1 було задоволено.

Від позивача 18.06.2015 надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів, у зв'язку з необхідністю долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Ухвалою суду від 18.06.2015 у відповідності до частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України клопотання позивача про продовження строку вирішення спору задоволено та продовжено строк розгляду спору по справі № 904/3594/15 на 15 днів, терміном по 09.07.2015 включно.

Ухвалою суду від 18.06.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 06.07.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Від відповідача-1 22.06.2015 надійшло клопотання, в якому він просив суд дозволити його представнику брати участь у судовому засіданні 06.07.2015 у режимі відеоконференції.

Так, ухвалою суду від 23.06.2015 клопотання відповідача-1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено; доручено господарському суду Тернопільської області організувати в приміщенні цього ж суду участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції особи, яка виступає стороною по справі № 904/3594/15, а саме: представнику відповідача-1 - 06.07.2015 о 14:30 год.

У судове засіданні 06.07.2015 з'явилися представники позивача та відповідача-1.

Представник відповідача-2 у судове засідання 06.07.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Адреса відповідача-2 підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52001, Дніпропетровська область, м. Підгородне, Автодорога Знам'янка-Луганськ-Ізварино 227 км + 580 м, територія Підгородненської міської ради, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача-2.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що, зокрема, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2015 була отримана відповідачем-2 30.06.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994526981928 (5200100702093), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання її відповідачем.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2015, 14.05.2015 та від 18.06.2015 були надіслані сторонам завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач-2 про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача-2.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача-1,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

07.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (далі -покупець, відповідач-1) було укладено договір № 0704-14 ОШ поставки (далі - договір) (а.с.14-17), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити запасні частини до сільськогосподарської техніки (далі - товар) (пункт 1.1. договору).

У пункті 10.1. договору сторони передбачили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.12.2014, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов'язань. У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна з сторін не повідомить іншу сторону про наявність заперечень відносно продовження строку дії договору, строк дії договору автоматично пролонгується на один календарний рік на тих же умовах.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пункті 1.2. договору сторони узгодили, що найменування, асортимент, ціна за одиницю товару, ціна певної партії товару і його кількість обумовлюються в погоджених сторонами специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у пункті 1.3. договору визначено, що строки оплати та поставки товару визначаються, зокрема, в графіку оплати та поставки товару, зазначеному у додатку № 1 до договору, що є невід'ємною частиною договору.

Сторонами було підписано специфікацію - додаток № 1.2 від 22.08.2014 до договору, в якій сторонами було визначено, зокрема, найменування товару, його кількість та загальна вартість в гривні та в доларі США, а також графік оплати товару. Крім того, в специфікації визначено, що курс продажу долара США , встановлений у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформований на 16:00 за Київським часом на дату, що передує даті укладення договору, складає 1 362 грн. за 100 доларів США. Також у специфікації сторони обумовили, що поставка товару буде здійснена протягом трьох банківських днів з моменту підписання специфікації (а.с.18).

Відповідно до пункту 2.3 договору передання товару від продавця до покупця за договором здійснюється та оформлюється актами приймання-передачі товару та/або видатковими накладними, що підписуються уповноваженими представниками сторін (момент поставки). Датою поставки товару (його певної партії) вважається дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару та/або видаткової накладної.

З моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару та/або видаткових накладних до покупця переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням товаром (в тому числі ризики, пов'язані з відшкодуванням збитків та шкоди, завданої третім особам внаслідок користування товаром (пункт 2.9. договору).

Позивач на виконання умов договору 22.08.2014 передав відповідачу-1 товар, обумовлений специфікацією, що підтверджується актом приймання-передачі - додаток № 2.2 до договору. У вказаному акті сторони зазначили, що: переданий товар є комплектним, відповідає встановленим зразкам якості, пристосований для його використання за цільовим призначенням; сторони взаємних претензій не мають; з моменту підписання акту зобов'язання продавця з передачі товару покупцю вважаються виконаними (а.с.19).

При цьому суд зауважує, що товар, визначений у договорі та, відповідно, специфікації у повній мірі відповідає товару, що було передано згідно вказаного акту за найменуванням, кількістю, цінами та загальною вартістю, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання сторонами вказаного акту приймання-передачі фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаному акті, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до його оформлення, акт підписаний представником відповідача-1 та скріплений його печаткою.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача-1 по кількості та якості, чи будь-яких інших недоліків поставленого позивачем товару, як це передбачено умовами пунктів 2.7. та 2.8. договору.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеним актом відповідачем-1 також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем-1 вказаного акту без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем-1 цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі (специфікації).

Так, у пункті 1.3. договору сторони погодили, що строки оплати та поставки товару визначаються, зокрема, в графіку оплати та поставки товару, зазначеному у додатку № 1 до договору, що є невід'ємною частиною договору. При цьому, у специфікації сторони визначили, що оплата суми договору: 32 920,70 доларів США (448 380, 00 грн.) здійснюється до 30.10.2014 з моменту підписання акту приймання-передачі товару та/або видаткової накладної.

В порушення вказаних умов відповідачем-1 в порядку та строки, визначені у специфікації отриманий товар у повному обсязі оплачений не був.

При цьому, відповідно до пункту 3.1. договору, ціна на товар формується виходячи з вартості товару в доларах США (в еквіваленті, по курсу, передбаченому договором) і встановлюється в українських гривнях, та вказується в додатку № 1 до договору. При цьому, оплата товару здійснюється в національній валюті України у відповідності до нижченаведеної формули за відрахуванням раніше здійснених платежів: S=Z x A, де:

- S - ціна товару на момент оплати (грн.);

- Z - узгоджена сторонами ціна товару у валюті, зазначена у пункті 3.2. договору;

- A - міжбанківський курс продажу долара США, встановлений у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформований на 16:00 за Київським часом на дату, що передує даті фактичної сплати покупцем коштів за товар (далі - міжбанківський курс).

Згідно з пунктами 3.2., 3.3. договору:

- ціна договору визначається як сума вартості всіх товарів, переданих продавцем у власність покупця в рамках договору;

- розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України згідно з пунктом 3.1. договору та додатком № 1 до договору.

Так, відповідачем-1 здійснювалась оплата товару наступним чином:

- 17.09.2014 в сумі 16 894 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3040 від 09.09.2014 (а.с.79). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 16.09.2014 курс гривні до долара США становив 14,30 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 1 181,40 доларів США;

- 01.10.2014 в сумі 5 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3282 від 30.09.2014 (а.с.78). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 29.09.2014 курс гривні до долара США становив 13,40 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 373,13 доларів США;

- 15.10.2014 в сумі 127 486 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3359 від 13.10.2014 (а.с.78). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 14.10.2014 курс гривні до долара США становив 13,18 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 9 672,69 доларів США;

- 28.10.2014 в сумі 8 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3522 від 28.10.2014 (а.с.77). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 27.10.2014 курс гривні до долара США становив 13,13 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 609,29 доларів США;

- 31.10.2014 в сумі 8 004 грн. 20 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3575 від 30.10.2014 (а.с.77). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 30.10.2014 курс гривні до долара США становив 13,45 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 595,11 доларів США;

- 05.11.2014 в сумі 40 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3631 від 04.11.2014 (а.с.76). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 04.11.2014 курс гривні до долара США становив 13,46 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 2 971,77 доларів США;

- 10.11.2014 в сумі 15 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3693 від 10.11.2014 (а.с.76). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 07.11.2014 курс гривні до долара США становив 15,20 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 986,84 доларів США;

- 20.11.2014 в сумі 9 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3798 від 18.11.2014 (а.с.75). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 19.11.2014 курс гривні до долара США становив 15,55 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 578,78 доларів США;

- 25.11.2014 в сумі 8 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3862 від 25.11.2014 (а.с.75). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 24.11.2014 курс гривні до долара США становив 15,34 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 521,51 доларів США;

- 03.12.2014 в сумі 7 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3936 від 02.12.2014 (а.с.74). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 02.12.2014 курс гривні до долара США становив 15,52 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 451,03 доларів США;

- 17.12.2014 в сумі 25 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 4079 від 15.12.2014 (а.с.74). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 16.12.2014 курс гривні до долара США становив 16,25 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 1 538,46 доларів США;

- 06.01.2015 в сумі 18 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 5 від 05.01.2015 (а.с.73). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 29.12.2014 курс гривні до долара США становив 16,38 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 1 098,90 доларів США;

- 14.01.2015 в сумі 8 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 41 від 09.01.2015 (а.с.73). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 13.01.2015 курс гривні до долара США становив 16,37 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 488,70 доларів США;

- 19.01.2015 в сумі 7 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 135 від 19.01.2015 (а.с.72). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 16.01.2015 курс гривні до долара США становив 16,33 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 428,66 доларів США;

- 11.02.2015 в сумі 8 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 364 від 09.02.2015 (а.с.71). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 10.02.2015 курс гривні до долара США становив 25,90 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 308,88 доларів США;

- 03.04.2015 в сумі 40 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 465 від 23.03.2015 (а.с.70). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 02.04.2015 курс гривні до долара США становив 23,53 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 1 699,96 доларів США;

- 24.04.2015 в сумі 34 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 796 від 15.04.2015 (а.с.70). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 23.04.2015 курс гривні до долара США становив 22,52 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 1 509,77 доларів США;

- 07.05.2015 в сумі 64 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 964 від 05.05.2015 (а.с.69). Відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 06.05.2015 курс гривні до долара США становив 21,07 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, відповідачем-1 було сплачено 3 037,49 доларів США.

При цьому, після здійсненого судом розрахунку, судом була визначена сума заборгованості, яка є більшої ніж та, що визначена та заявлена до стягнення позивачем, з огляду на що, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог визначено суму заборгованості у розмірі 4 839,55 доларів США, та саме на задоволенні вказаного розміру позовних вимог наполягав представник позивача у судових засіданнях а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення основного боргу, а справа розглядається судом, виходячи із заборгованості, що визначена позивачем - 4 839,55 доларів США..

Отже, матеріалами справи, з урахуванням позовних вимог позивача, підтверджується, що заборгованість відповідача-1 перед позивачем за отриманий 22.08.2014 товар складає 4 839,55 доларів США.

Суд приходить до висновку, що відповідач-1 свої зобов'язання за договором щодо своєчасного та повного розрахунку за переданий йому 22.08.2014 товар не виконав, оплату в установлені в договорі (специфікації) строки, не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 4 839,55 Євро.

З приводу заперечень відповідача-1 щодо визначення сторонами ціни техніки у договорі в доларах США та посилання у відзиві на позов, що ним було у повному обсязі оплачений гривневий еквівалент вартості товару, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 189 Господарського кодексу України ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Згідно зі статтею 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до постанов Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Крім того, частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України закріплено принцип свободи договору, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Отже, суд приходить до висновку, що укладаючи договір, сторонами не були порушені вимоги чинного законодавства в цій частині, а заперечення відповідача є необґрунтованими.

Крім того, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-1 також посилався на те, що позивачем при зверненні із позовною заявою були визначені невірні міжбанківські курси, у зв'язку з чим розрахунок ціни позову містив помилки, що позначились на підсумковій сумі. Так, в подальшому позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, до якої було додано нові розрахунки, а також додано підтвердження показників міжбанківських курсів на дати, що були використані у розрахунку. При цьому, у судовому засіданні 06.07.2015, після вивчення та перевірки вказаних документів, представник відповідача-1 зазначив, що вказані розрахунки, на його думку, є вірними, а міжбанківські курси, застосовані у ньому, відповідають дійсним.

Щодо заперечень відповідача-1 стосовно скасування Постанови Національного банку України № 49 від 06.02.2014, суд зазначає, що посилання на неї у пункті 3.4. договору ніяким чином не впливає на визначення ціни договору (вартості придбаного за ним товару), а конкретизує порядок зарахування оплати, враховуючи визначений вказаною постановою Національного банку України порядок купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку. Отже, вказані заперечення також не можуть прийматися до уваги судом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав, у зв'язку з чим наявність заборгованості відповідача-1 за отриманий товар у сумі 4 839,55 доларів США є доведеною та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати отриманого товару відповідач-1 не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 4 839,55 доларів США, шляхом надання належних доказів, не спростував.

При цьому, слід звернути увагу, що позивачем було розраховано ціну позову, виходячи із даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 07.04.2015 (23,6 грн./$). Отже, суд вважає за необхідне здійснити розрахунок, виходячи із даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 03.07.2015, як це передбачено сторонами у пункті 3.1. договору.

Так, судом встановлено, що відповідно до даних міжбанківської інформаційної системи "УкрДілінг" (сайт www.udinform.com), сформованих на 16:00 за Київським часом на 03.07.2015 курс гривні до долара США становив 21,03 грн./$, а отже, з урахуванням положень пункту 3.1. договору, заборгованість відповідача станом на день прийняття рішення по справі становить 101 775 грн. 74 коп. (4 839,55 х 21,03).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню в сумі 101 775 грн. 74 коп.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

07.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" (далі - поручитель, відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (далі - кредитор, позивач) було укладено договір поруки (далі - договір поруки) (а.с. 20-21).

Пунктом 1.1 договору встановлено, що поручитель зобов'язується в повному обсязі відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (далі - боржник, відповідач-1) за зобов'язаннями перед кредитором за договором поставки № 0704-14 ОШ поставки від 07.04.2014 (далі - основний договір).

Відповідно до пункту 2.1. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язання за основним договором по оплаті поставленого товару на суму, що дорівнює 448 380,00 грн., що еквівалентно 32 920,70 доларів США, а також відшкодування кредитору відповідних штрафних санкцій за основним договором. Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за виконання зобов'язань за основним договором (пункт 5.1. договору поруки).

У пункті 6.1. договору поруки сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2015 або до моменту виконання поручителем зобов'язань за договором.

За умовами пункту 3.2 договору поруки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником в строк до 30.10.2014 своїх зобов'язань за основним договором по оплаті товару у відповідності з умовами основного договору, в тому числі по сплаті штрафних та фінансових санкцій за невиконання зобов'язань, поручитель зобов'язаний в строк до 05.11.2014 перерахувати на розрахунковий рахунок кредитора відповідні грошові кошти в обсязі, передбаченому основним договором.

Так, згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

При цьому, щодо заперечень відповідача стосовно фіктивності вказаного договору поруки, суд зазначає наступне.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, волевиявлення боржника під час укладання договору поруки не є істотною умовою договору поруки.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Аналогічна позиція міститься і в пункті 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", зокрема, при вирішенні спорів про визнання недійсними договорів поруки на підставі того, що відповідний договір укладено без згоди боржника, Вищим господарським судом зазначено, що, згідно з приписами статей 553, 554 Цивільного кодексу України, договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладання такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

Отже, договір поруки не створює нові права та обов'язки для боржника, такий договір жодним чином не може порушувати права боржника (відповідача-1 у даній справі), оскільки на зобов'язання боржника - відповідача-1, не впливає.

З урахуванням відсутності змін у структурі прав та обов'язків боржника перед кредитором, пов'язаних із укладенням договору поруки, суд виходить із того, що згода відповідача-1 на укладення договору поруки не потрібна. Отже, суд не приймає до уваги заперечення щодо фіктивності договору поруки.

Крім того, від позивача 12.06.2015 надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, в якій він зазначає, що, користуючись правом, наданим його частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач відмовляється від позовних вимог про стягнення грошових коштів відносно відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" та просить суд провадження в цій частині припинити на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову у вказаній частині, оскільки це не суперечить вимогам законодавства та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів сторін та третіх осіб, як цього вимагає частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" та припинити провадження у справі в цій частині на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Крім того, з приводу вказаної заяви позивача, судом у судовому засіданні 18.06.2015 було зауважено, що відповідно до частини 3 статті 17 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Тому, заперечення представника відповідача, висловлені у судовому засіданні 18.06.2015, щодо порушення правил територіальної підсудності є безпідставними.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн. 00 коп.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з нею до суду становила 221 020 грн. 84 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 4 420 грн. 42 коп. (2 відсотки ціни позову).

Що стосується позовних вимог, щодо яких суд припинив провадження, то слід враховувати, що відповідно до пункту 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 Господарського процесуального кодексу України). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Водночас, відповідно до абзацу 1 пункту 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", наголошено на тому, що частиною 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів розгляду.

Так, у такому правозастосуванні приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Отже, враховуючи те, що спір доведено до судового розгляду внаслідок дій (бездіяльності) обох відповідачів, а в подальшому позивач, користуючись правом, наданим йому частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відмовився від позовних вимог до одного з відповідачів, суд вважає за необхідне частину витрат по сплаті судового збору стосовно вимог до солідарного боржника (відповідача-2), від яких позивач відмовився, покласти на позивача.

Щодо витрат по сплаті судового збору в тій частині, що позивач зменшив, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, суд вважає за доцільне повернути позивачу частину сплаченого ним судового збору у розмірі 680 грн. 00 коп. (як визначено судом, вказана частина судового збору була сплачена за частину позовних вимог в сумі 34 000 грн. 00 коп., на які були зменшені позовні вимоги заявою від 12.06.2015).

В частині позовних вимог в сумі 64 000 грн. 00 коп., на які позивач зменшив свої позовні вимоги, у зв'язку з їх погашенням відповідачем після порушення провадження у справі, суд зазначає наступне.

За змістом пункту 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 за № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" частиною 2 статті 49Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Зокрема, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Враховуючи, що позивачем заяву від 12.06.2015 про зменшення позовних вимог подано, зокрема, і у зв'язку з частковою сплатою відповідачем-1 07.05.2015 частини боргу в сумі 64 000 грн. 00 коп., а отже, після порушення провадження у справі № 904/3594/15, суд вважає, що судовий збір в цій частині зменшених позовних вимог слід покласти на відповідачів.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Прийняти відмову від позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" в частині позовних вимог щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД".

Припинити провадження у справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД".

В решті позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (47823, Тернопільська область, Підволочиський район, с. Токи; ідентифікаційний код 30915832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1; ідентифікаційний код 32232765) - 101 775 грн. 74 коп. основного боргу, 1 782 грн. 14 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою суду повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1; ідентифікаційний код 32232765) надмірно сплачений судовий збір у сумі 680 грн. 00 коп., перерахований згідно платіжного доручення № 344 від 21.04.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.07.2015.

Суддя Ю.В. Фещенко