Постанова № 46469847, 08.07.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 915/1861/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргузаступника прокурора Одеської областіна постановуОдеського апеляційного господарського судувід14.04.2015у справі№915/1861/14Господарського суду Миколаївської областіза позовомпрокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі: 1. Березанської районної державної адміністрації 2. Державного підприємства"Очаківське лісомисливське господарство"до1. Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; 2. Виробничо-комерційної фірми "Юна-Сервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністюпровизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки,

за участю

- відповідача-2:Стойкова М.Д. (довіреність від 07.04.2015р.)- прокурора:Томчук М.О. (посвідчення № 000606 від 01.08.2012р.),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації (далі - позивач-1) та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" (далі - позивач-2), прокурор Березанського району Миколаївської області (далі - прокурор) просив визнати недійсним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - відповідач-1) №18 від 02.04.2012 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду" в частині, що стосується надання в оренду Виробничо-комерційній фірмі "Юна-Сервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач-2), земельної ділянки; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,34 га вартістю 872 434, грн. (кадастровий номер 4820982200:09:000:0625), розташованої по пр. Курортний, 7 в с. Коблево Березанського району Миколаївської області, укладений 27.04.2012 між відповідачем-1 та відповідачем-2; витребувати з володіння відповідача-2 вищевказану земельну ділянку площею 0,34 га та повернути її державі в особі позивача-2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 не мав права розпоряджатись наданими відповідачу-2 землями, оскільки вони належать до державної форми власності, погодження позивача-2 - постійного землекористувача спірними земельними ділянками не було отримано і не було здійснено вилучення землі з його користування, зміна цільового використання здійснена незаконно, а обов'язковий висновок державної експертизи землевпорядної документації не повною мірою відповідав вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим його було повернуто на доопрацювання.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2015 (суддя Олейняш Е.М.) позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Таран С.В., судді Будішевська Л.О., Мишкіна М.А.) це рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.09.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області ("продавець") та відповідачем-2 ("покупець") було укладено договір купівлі-продажу №1-Ж, за умовами якого покупець придбав у власність базу відпочинку "Орбіта", яка знаходиться за адресою: Миколаївська область, Березанський район, село Коблеве, проспект Курортний, 7.

Право власності на придбане майно зареєстроване за відповідачем-2, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8301546, виданий Березанською філією Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації 09.09.2005.

За умовами пункту 5.9 вказаного договору в редакції додаткової угоди до нього від 27.04.2007 покупець зобов'язався оформити документи на право землекористування земельною ділянкою під об'єктом у встановленому законодавством порядку.

13.06.2008 відповідач-2 звернувся до позивача-1 з заявою про передачу в оренду земельної ділянки приблизною площею 0,4 га, на якій розташовані об'єкти нерухомості (12 будинків), що належать заявникові на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 03.09.2005.

Розпорядженням позивача-1 №730 від 28.07.2008 в редакції розпорядження №994 від 07.10.2008 надано дозвіл відповідачу-2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,40 га для рекреаційного призначення під розміщення будинків відпочинку в оренду терміном на 49 років із земель ДП "Очаківське ЛМГ" (позивача-2) за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Розпорядженням позивача-1 від 31.12.2009 року за № 1262 відповідачу-2 було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. Вказаним розпорядженням відповідачу було запропоновано подати проект землеустрою до Миколаївської обласної державної адміністрації на затвердження.

Рішенням Миколаївської обласної ради від 23.09.2011 №2 "Про встановлення та зміну межі населеного пункту Коблеве Березанського району Миколаївської області" затверджено проект землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (відповідача-1).

Згідно вказаного рішення спірна земельна ділянка була включена до меж населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (відповідача-1), що підтверджується інформацією Головного управління Держземагентства у Миколаївській області.

В подальшому рішенням відповідача-1 від 02.04.2012 №18 затверджено проект землеустрою та надано відповідачу-2 у довгострокову оренду земельну ділянку площею 0,34 га забудованих земель для рекреаційного призначення під розміщення будинків відпочинку за рахунок земель позивача-2, по проспекту Курортному, 7 у с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (відповідача-1).

Відповідно до зазначеного рішення 27.04.2012 між відповідачем-1 ("орендодавець") та відповідачем-2 ("орендар") укладено договір оренди землі (далі - договір від 27.04.2012), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування земельну ділянку із земель, які не надані у власність та користування в межах с. Коблево за рахунок земель позивача-2 - для рекреаційного призначення під розміщення будинків відпочинку, яка знаходиться за адресою: с. Коблеве, проспект Курортний, 7 Березанського району Миколаївської області.

Вказаний договір посвідчений нотаріально та зареєстрований у відділі Держземагенства у Березанському районі 05.06.2012 за №4820900004000745.

Пунктами 2, 3, 15, 16 договору від 27.04.2012 передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,34 га забудованих земель - для рекреаційного призначення під розміщення будинків відпочинку; кадастровий номер земельної ділянки - 4820982200:09:000:0625. На земельній ділянці розміщений об'єкт нерухомого майна - база відпочинку "Орбіта", належна орендарю на підставі договору купівлі-продажу від 03.09.2005, право власності на яке зареєстроване Березанською філією Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації 09.09.2005.

Також судом першої інстанції встановлено, що право позивача-2 постійного користування спірною земельної ділянкою підтверджується поданими суду планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які існують у позивача-2 і виготовлялись кожні 10 років (1983 року, 1993 року, 2003 року) Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням, Київською лісовпорядною експедицією, а також матеріалами безперервного лісовпорядкування земель лісового фонду (2007 року, 2008 року).

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування згідно п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України є документами, що підтверджують право користування, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками.

Згідно з Інформацією Головного управління Держземагенства у Миколаївській області від 22.01.2015 №0-28-0.4-67/2-15 та від 27.01.2015 №0-28-0.4-121/2-15 земельна ділянка із кадастровим номером 4820982200:09:000:0625 станом на 07.10.2007 (дати прийняття рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки), станом на 31.10.2009 (дата погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки) рахувалась в постійному користуванні позивача-2 та відносилась до земель державної власності, а починаючи з 02.04.2012 (дата прийняття оскаржуваного рішення відповідачем-1) та по сьогоднішній день знаходиться в користуванні (оренді) відповідача-2 та відноситься до земель державної власності.

Згідно Вихідної земельно-кадастрової інформації, яка міститься в проекті землеустрою, станом на 12.01.2009 запропонована до відведення в оренду земельна ділянка площею 0,40 га відносилася до державної форми власності з цільовим призначенням - землі лісогосподарського призначення, для ведення лісового господарства (код за УКЦВЗ 5, 5.1).

Прокурор, вважаючи, що відповідач-2 отримав в оренду земельну ділянку незаконно, звернувся до суду із даним позовом.

Повністю задовольняючи позов місцевий господарський суд мотивував свою постанову тим, що оскільки передана в оренду відповідачу-2 земельна ділянка є державною власністю та перебувала в постійному користуванні позивача-2, відповідач-1 не мав права розпоряджатись нею без отримання згоди постійного землекористувача і вилучення її з його користування. Передача землі відбулась без позитивного обов'язкового висновку державної землевпорядної документації з незаконною зміною цільового призначення без відповідного погодження.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в позові, виходив з того, що предметом позову є скасування ненормативного акту, що застосовується одноразово, і який вичерпав свою дію шляхом виконання, тому такий позов не може бути задоволений. Щодо вилучення земельної ділянки у позивача-2 слід застосувати практику Європейського суду з прав людини в контексті того, що суб'єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів, які були уповноважені вилучати земельні ділянки з постійного використання інших суб'єктів, але цього не зробили, висновок державної землевпорядної документації був виправлений, зауваження враховані, про що проставлена відповідна відмітка, тому він є позитивним.

Між тим, судові рішення є незаконними та підлягають скасуванню виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку.

Отже висновок суд апеляційної інстанції про те, що оспорюване рішення відповідача-1 не підлягає визнанню недійсним та скасуванню оскільки вичерпало свою дію шляхом виконання, а тому такий позов не може бути задоволений, є таким, що не ґрунтується на законі.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 10.06.2015 №6-162цс15, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд виходив із того, що спірна земельна ділянка надана в оренду відповідачу-2 за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні позитвача-2, як державного підприємства.

Відповідно до приписів статті 120 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на час реєстрації права власності на придбане відповідачем-2 нерухоме майно, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди (ч.1).

Подібні положення містяться і у статті 377 Цивільного кодексу України у тій же редакції, згідно якої право на земельну ділянку при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній, переходить до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування (ч.1).

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (ч.2).

З приписів наведених норм права вбачається, що автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до відповідача-2 у спірних правовідносинах не відбулося, таке право могло переходити на підставі договору оренди.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції не встановлено що спірна земельна ділянка вибула із державної власності у встановленому земельним кодексом порядку.

Згідно із положеннями статті 122 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на час прийняття відповідачем-1 спірного рішення, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч.1).

Частиною третьою цієї статті передбачено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Статтею 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Таким чином право державної власності на землю реалізується органами виконавчої влади і саме вони є уповноваженими на передачу їх в оренду.

Отже оскільки повноваження із передачі у користування земельних ділянок із земель державної власності у межах сіл на території відповідної районної державної адміністрації належить до компетенції такої адміністрації, правові висновки суду першої інстанції про те, що відповідач-1 не мав права на прийняття оспореного рішення та передавати в оренду земельну ділянку, є правильними.

Водночас за наведених вище обставин не мають правового значення для вирішення даного спору обставини щодо необхідності при наданні відповідачем-1 в оренду земельної ділянки лісогосподарського призначення отримання висновку державної експертизи проекту відведення такої земельної ділянки.

Так, відповідно до статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" у відповідній редакції, обов'язковій державній експертизі підлягають, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Згідно до статті 35 цього Закону результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки.

Разом з тим такі висновки державної експертизи, як вбачається із вищенаведених норм права у їх сукупності, мають правове значення для вирішення спору у разі, коли передача в оренду земельної ділянки лісогосподарського призначення здійснюється правомочною особою, а у разі відсутності таких правомочностей наявність такого висновку не може підтверджувати право оренди та право передачі у таке користування.

З цих же мотивів не мають правового значення для вирішення даного спору обставини щодо необхідності отримання висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для рекреаційного призначення Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки відповідач-1 не мав права розпоряджатись спірною землею, правові висновки суду першої інстанції про визнання недійсним оспореного договору також є правильними.

Згідно із положеннями статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно статті 387 цього кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим, оскільки відповідач-1 не має прав на спірну земельну ділянку, а отже не може претендувати на її повернення за недійсним правочином, правові висновку суду першої інстанції про право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, є правильними.

Крім того, слід зазначити, що незважаючи на вищевказані правильні правові висновки суду першої інстанції, суттєвим у даній справі є встановлення дійсних прав позивача-2 на спірну ділянку.

Так, приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції мотивував його тим, що право позивача-2 на постійне користування спірною земельної ділянкою підтверджується поданими суду планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які існують у позивача-2 і виготовлялись кожні 10 років (1983 року, 1993 року, 2003 року) Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням, Київською лісовпорядною експедицією, а також матеріалами безперервного лісовпорядкування земель лісового фонду (2007 року, 2008 року).

Разом з тим, цим судом встановлено, що розпорядженням позивача-1 №730 від 28.07.2008 в редакції розпорядження №994 від 07.10.2008 надано дозвіл відповідачу-2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,40 га для рекреаційного призначення під розміщення будинків відпочинку в оренду терміном на 49 років із земель ДП "Очаківське ЛМГ" (позивача-2) за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Іншим розпорядженням позивача-1 від 31.12.2009 року за № 1262 відповідачу-2 було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. Вказаним розпорядженням відповідачу-2 було запропоновано подати проект землеустрою до Миколаївської обласної державної адміністрації на затвердження.

Відповідно до приписів частини третьої статті 124 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на час прийняття позивачем-1 розпорядження про надання дозволу відповідачу-2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Згідно частини шостої статті 123 вказаного Кодексу у тій же редакції, проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, а згідно із пунктом "а" статті 141 цього Кодексу, підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Разом з тим, за наявності чинних і не сопорених, як вбачається із встановлених судами обставин справи, наведених розпоряджень позивача-1, а зокрема його розпорядження про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду відповідачу-2, судами обох інстанції залишилось не дослідженим питання про те, чи не припинилось право позивача-2 на користування спірною земельною ділянкою у порядку, визначеному земельним законодавством та у зв'язку із прийняттям вказаного розпорядження, а відтак неповно з'ясовано обставини справи щодо дійсних прав позивача-2 у даному спорі, чи відсутності таких.

Згідно приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним.

Відтак, не встановивши цих обставин суди припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до вимог статті 1119 частини 1 пункту 3 наведеного кодексу, є підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2015 у справі №915/1861/14 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський