Ухвала суду № 46468871, 22.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2015 року м. Київ К/800/56955/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Київської митниці Міндоходів

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року

у справі № 810/3424/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛ-КО КОБЕР»

до Київської митниці Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛ-КО КОБЕР» звернулось до суду з адміністративним позовом до Київської обласної митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 року скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.06.2013 року № 80, №81.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 15.06.2015 року замінено Київську обласну митницю правонаступником - Київської митниці Міндоходів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки стану дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи за період роботи з 01.04.2010 року по 28.02.2013 року складено акт від 27.05.2013 року № 29/13/125000000/33061594, яким встановлено порушення вимог законодавства України, що призвело до заниження митної вартості імпортованих товарів на загальну суму 11 131, 29 грн., а саме: ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 264, п. 5 ч. 2 та п. «б» ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 року, Закону України «Про Митний тариф України» в редакції Закону України від 21.12.2010 року № 2829-VІ, ст. 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 року, Закону України «Про Митний тариф України» № 2371 - ІІІ (правила 1, 3, 6 Основних правил інтерпретації УКТЗЕД), що призвело до заниження податкових зобов'язань по сплаті ввізного мита на суму 28 362, 46 грн., Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-Р «Про податок на додану вартість», пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, що призвело до неправомірного застосування ст. 190 Податкового кодексу України та заниження податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на суму 7 989, 72 грн.

На підставі вказаного акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.06.2013 року: - № 80, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання, у розмірі 31 252, 34 грн., у тому числі: за основним платежем - 25 995, 26 грн., за штрафними санкціями - 5 257, 08 грн. ; - № 81, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, у розмірі 8 960, 32 грн., у тому числі: за основним платежем - 7 355, 41 грн., за штрафними санкціями - 1 604, 91 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що виявлені в ході перевірки позивача порушення свідчать про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанцій, не погоджуючись із зазначеними висновками, скасував рішення суду першої інстанції та зазначив, що відповідач, приймаючи наведені в акті перевірки вантажні митні декларації та пропускаючи відповідний товар на митну територію України, погодився з усіма відомостями про товар, а тому не мав правових підстав та повноважень для прийняття податкових повідомлень про нарахування податкових зобов'язань за платежем податок на додану вартість та мито. Крім того, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності факту допущення позивачем порушень митного законодавства внаслідок невключення до складу митної вартості товару витрат на транспортування.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового та митного законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 року № 92-IV (далі - МК України № 92-IV) та п. 5 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI (далі - МК України № 4495-VI) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на страхування цих товарів.

При визначенні митної вартості, в силу ч. 3 ст. 267 МК України № 92-IV та п. 2 ч. 11 ст. 58 МК України № 4495-VI, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у вказаних вище статтях Митного кодексу України. До митної вартості не включаються витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню, зокрема витрати на транспортування після ввезення на митну територію України.

З аналізу наведених норм слідує, що за умови підтвердження належними доказами факту понесення витрат на транспортування після ввезення на митну територію України, до митної вартості не включаються витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Встановлено та вбачається з акта перевірки, що фактичні транспорті витрати визначались шляхом порівняння товарно-транспортних документів, номерних транспортних засобів, якими здійснювалось транспортування імпортованих товарів, в актах виконаних перевізниками (експедиторами) робіт з урахуванням дати митного оформлення, заявки, державного номера транспортного засобу, якими здійснювалось перевезення та виставлення перевізниками рахунків.

Крім того, під час перевірки, як зазначено самим митним органом у акті, актами прийняття-здачі виконаних робіт, рахунків-факту, виписок із банківських рахунків позивача підтверджено, що експедиторами (перевізниками) надано послуги по перевезенню, оплата за які здійснена у зазначених у цих документах розмірах.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про доведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності донарахування податкових зобов'язань по сплаті податку на додану вартість у сумі 423, 80 грн., оскільки доказів подальшого виявлення розбіжностей у заявленій сумі транспортних витрат ним не надано.

З огляду на те, що позивачем документально підтверджено понесення витрат на транспортування після ввезення на митну територію України та їх виділення із ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність відповідачем фактичного порушення позивачем наведених вище норм.

Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу/органу доходів і зборів на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення (пункт 35 статті 1 МК України № 92-IV).

Виходячи з положень пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п. 54.5 ст. 54 Податкового кодексу України, якщо сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми в порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно зі статтею 313 МК України № 92-IV класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД, є виключною компетенцією митних органів.

Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи (стаття 69 МК України № 92-IV).

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Таких обставин у цій справі не встановлено і в судових рішеннях не наведено.

Таким чином, якщо митні органи, приймаючи ВМД, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили його на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням помилки у класифікації товару, зокрема з посиланням на результати перевірки.

Таке застосування норм матеріального права відповідає правовій позиції Верховного Суду України, що висловлена останнім у постановах від 21.01.2011 року № 21-64а10, від 18.09 2012 року №21-203а12, від 04.11.2014 року № 21-479а14 та від 18.11.2014 № 21-509а14.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про невідповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України та визнав їх протиправними і скасував.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 3. ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Київської митниці Міндоходів відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року у справі № 810/3424/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г. Пилипчук