Ухвала суду № 46468836, 22.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2015 року м. Київ К/800/54776/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.09.2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року

у справі № 2а-2356/12/0970

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудкомінвест»

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рембудкомінвест» (далі - ТОВ «Рембудкомінвест») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.09.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.07.2012 року №0000252204 та №0000262204.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у задоволенні її вимог відмовити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної перевірки правильності визначення податкового кредиту та сплати податку на додану вартість, формування витрат та податку на прибуток позивачем за період з 01.03.2010 року по 31.03.2011 року по взаємовідносинах із ДП «Квінта-Транс», ТОВ «Квінта-Груп», підприємцем ОСОБА_4, ПП «Франко-Буд-Інвест» складено акт перевірки від 13.07.2012 року №5413/22 - 4/33426468, яким встановлено порушення вимог: - п. 5.1, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку із чим завищено валові витрати на загальну суму 2 054 931,00 грн. та занижено податок на прибуток в розмірі 513 733,00 грн.; - пп. 7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку із чим завищено податковий кредит у розмірі 410 985, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.07.2012 року: - №0000252204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 642 166, 25 грн., з яких 513 733, 00 грн. - за основним платежем та 128 433, 35 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0000262204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 513 731, 25 грн., з яких 410 985, 00 грн. - за основним платежем та 102 746, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ).

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені з метою використання у господарській діяльності та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

При цьому для формування податкового кредиту та валових витрат мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реальності вчиненої операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період часу, який було охоплено перевіркою, позивач здійснював господарські операції із ДП «Квінта-Транс», ТОВ «Квінта-Груп», підприємцем ОСОБА_4, ПП «Франко-Буд-Інвест».

Фактичне здійснення господарських операцій зазначеними суб'єктами господарювання підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, наданими позивачем, зокрема: укладеними договорами та додатками до них, видатковими та податковими накладними, довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, виписками з особового рахунку про оплату товару.

Встановлено, що виконані ДП «Квінта-Транс», ТОВ «Квінта-Груп», підприємцем ОСОБА_4, ПП «Франко-Буд-Інвест» господарські операції призначені для використання у господарській діяльності позивача, оскільки проводились на виконання договорів, укладених позивачем з Головним управлінням регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації та Управлінням житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Згідно з актами ревізій Контрольно-ревізійного управління в Івано-Франківській області використання бюджетних коштів, виділених на ліквідацію наслідків стихійного лиха, що сталося 23 - 27 липня 2008 року та травні - липні 2010 року в Управлінні житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації за період із 01.07.2008 року по 01.06.2011 року від 05.08.2011 року №06-21/09 та № 06-21/10 порушень щодо позивача не встановлено.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами з метою провадження господарської діяльності.

При цьому Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім під час судового розгляду не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.09.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року у справі № 2а-2356/12/0970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г. Пилипчук