Ухвала суду № 46454820, 07.07.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 р.Справа № 816/1293/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.

Суддів: Старостіна В.В. , Бегунца А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2015р. по справі № 816/1293/15

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИЛА:

21 квітня 2015 року позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод" (надалі ТОВ "Козельщинський комбікормовий завод"), в якому просив суд:

- стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню в розмірі 24 807,05 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо розрахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечення працевлаштування інвалідів.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.15 року у задоволенні адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод" про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Колегія суддів вважає за можливе, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Козельщинський комбікормовий завод" (код ЄДРПОУ 05385298) зареєстроване в якості юридичної особи 09.10.2000, номер та дата запису про включення відомостей до ЄДР: 1 567 120 0000 000064 від 08.08.2005.

02.03.2015 ТОВ "Козельщинський комбікормовий завод" подало до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік (форма № 10-ПІ).

Згідно з відомостями, зазначеними у звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2014 році становила 66 осіб. Разом з тим, відповідно до цього ж звіту на підприємстві у 2014 році працювало 2 особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, тоді як кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", становило 3 особи.

За недотримання нормативу робочих місць за кількістю працюючих інвалідів позивачем в адміністративному позові нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 24 659,09 грн. Прострочення відповідачем терміну оплати адміністративно-господарських санкцій склало 6 днів (з 16.04.2015 по 21.04.2015), у звязку з чим до останнього застосовано пеню у розмірі 147,96 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відмови інвалідів від запропонованих вакансій. Отже, правові підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Статтею 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII встановлено, що державне управління з питань забезпечення прав інвалідів та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

За змістом статті 20 вказаного Закону, Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді. Отже, саме Фонду соціального захисту інвалідів, його відділенням надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Позивач у позовній заяві посилається на порушення відповідачем частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 19 зазначеного Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Частиною четвертою статті 19 Господарського кодексу України визначено, що органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно зі статтями 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Види адміністративно-господарських санкцій визначені у статті 239 Господарського кодексу України, серед яких й адміністративно-господарський штраф.

Адміністративно-господарський штраф це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення (частини 1, 2 статті 241 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

При цьому, частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частина перша статті 18 зазначеного Закону передбачає, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини 3 статті 18 вказаного Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Отже, обовязок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Указане кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема в постанові від 16.04.2013 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 31073076).

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520, форма звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" заповнюється роботодавцями; ця форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на положення вказаної норми, звітність за формою № 3-ПН є інформуванням органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для їх працевлаштування.

Відповідно до інформації, викладеної у листах Козельщинського районного центру зайнятості від 28.04.2015 за № 269 та від 16.03.2015 № 157, протягом 2014 року відповідач подавав до центру зайнятості звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою № 3-ПН /а.с.13,16/. Указана обставина підтверджується також наявними у матеріалах справи копіями звітності "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою № 3-ПН за період з лютого 2014 року по лютий 2015 року із зазначенням вакансій підсобного робітника, електромонтеру з ремонту та обслуговування електроустаткування /а.с.14-39/.

Згідно з вказаними листами Козельщинського районного центру зайнятості інваліди на працевлаштування до відповідача не були направлені центром зайнятості; інваліди відмовилися від запропонованих вакансій.

Крім того, колегією суддів встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод" у 2015 році були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів (наказ від 20.01.2015 № 12-і/к/2015), а саме: створені робочі місця для працевлаштування інвалідів у кількості виконання встановленого нормативу, визначеного Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", на підсобні роботи та електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування в кількості 4 чоловік. Також згідно з актом атестації ТОВ "Козельщинський комбікормовий завод" від 22.01.2015 атестовані робочі місця для інвалідів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відмови інвалідів від запропонованих вакансій. Отже, правові підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені відсутні.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 19.05.15 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2015р. по справі № 816/1293/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_2 ОСОБА_3