Ухвала суду № 46454786, 02.07.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2015 р.Справа № 816/1601/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2015р. по справі № 816/1601/14

за позовом Виробничо-будівельного колективного підприємства "Рассвет"

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавської області

про визнання протиправними та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Виробничо-будівельне колективне підприємство "Рассвет" (далі за текстом ВБКП "Рассвет", позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі за текстом Кременчуцька ОДПІ, відповідач), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 квітня 2014 року № 0001362201/689, № 0001372201/690 та № 0005631701/684.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2015 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 18 квітня 2014 року № 0001362201/689, № 0001372201/690 та № 0005631701/684.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неналежну оцінку доказів і встановлення обставин у справі та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог пп. 14.1.159, 14.1.36, 14.1.27, 14.1.202, 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, ст.ст. 7, 9, 159 Кодексу адміністративного судочинства, ст. 129 Конституції України, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач вважає, що позивачем не підтверджено суму податкового кредиту, відображену в податковому обліку за результатами господарських відносин з контрагентами ПП "Сієра-Сервіс" та ФОП ОСОБА_3 у звязку з тим, що господарські операції із вказаними контрагентами не спричиняють реальне настання правових наслідків, а наявність формально складених, але не достовірних первинних документів не є безумовним підтвердженням реальності таких операцій. Також під час проведення перевірки позивачем не в повному обсязі надані оригінали документів, що підтверджують витрати з використання коштів наданих на відрядження або під звіт, у звязку з чим підприємством не утримано податку з доходів фізичних осіб з підзвітних осіб.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Виробничо-будівельне колективне підприємство "Рассвет" зареєстрований як юридична особа Кременчуцької районною державною адміністрацією Полтавської області 01 липня 1997 року, код ЄДРПОУ 24831310, номер запису 1 569 120 0000 000105, а також перебуває на податковому обліку у відповідача та зареєстровано платником ПДВ з 15 травня 2006 року.

У період з 14 березня 2014 року по 27 березня 2014 року на підставі направлень від 13 березня 2014 року № 756/16-03-17-01, № 755/16-03-22-05, № 754/03-22-01 та № 753/16-03-22-01, виданих Кременчуцькою ОДПІ згідно із підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ВБКП "Рассвет" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За наслідками даної перевірки складено акт від 03 квітня 2014 року № 923/16-03-22-01-08/24831310, яким зафіксовано порушення позивачем: пп. 14.1.159, 14.1.36, 14.1.27, 14.1.202, 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, в результаті чого неправомірно віднесено суму 1280541,24 грн до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування в періоді, що перевірявся, у тому числі за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, а отже і порушено п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1280541,24 грн; п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 48977,28 грн, у томі числі по періодам: за вересень 2012 року - 21666,25 грн, за жовтень 2012 року - 1466,64 грн, за листопад 2012 року - 16866,36 грн, за грудень 2012 року - 8978,03 грн та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у сумі 7705 грн, у тому числі за грудень 2012 року; пп. 164.2.11 п. 164.2, п.164.5 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 170.9.1 та 170.9.2 п. 170.9 ст. 170, абз. "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в результаті чого було позивачем недоутримано податку з доходів фізичних осіб у сумі 1139,60 грн, у тому числі за жовтень 2012 року - 890 грн, червень 2013 року - 249,49 грн (а.с. 8-54, т.1).

За результатами розгляду вказаного акту перевірки відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення від 18 квітня 2014 року:

- № 0001362201/689, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1280541,24 грн;

- № 0001372201/690, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 61221,25 грн, в тому числі 48977 грн - за основним платежем, 12244,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0005631701/684, яким збільшено суму податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку в розмірі 1771,78 грн, в тому числі 1139,60 грн - за основним платежем, 632,18 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 56-58, т.1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з не доведення Кременчуцької ОДПІ, як субєктом владних повноважень, правомірності податкових повідомлень-рішень від 18 квітня 2014 року № 0001362201/689, № 0001372201/690 та № 0005631701/684.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що підставою донарахування контролюючим органом грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 48977 грн - за основним платежем, 12244,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, стало зменшення за результатами перевірки податкового кредиту в розмірі 48977 грн, а також зменшення відємного значення з податку на прибуток на загальну суму 1280541,24 грн підприємства ВБКП "Рассвет" за господарськими операціями з ПП "Сієра-Сервіс" з придбання товару (сопло НК -10) та з ФОП ОСОБА_3 з придбання плити гранітної полірованої, оскільки документи бухгалтерського та податкового обліку за цими правочинами складались без цілі реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкта оподаткування.

Обгрунтовуючи свою правову позицію щодо фінансово-господарських відносин позивача з контрагентом ПП "Сієра-Сервіс", відповідач вказує на наявність розбіжностей між податковим кредитом та податковими зобовязаннями між ПП "Сієра-Сервіс" та його постачальниками, що спричиняє порушення цими підприємствами правил ведення господарської діяльності та податкового обліку по ланцюгу постачання та втрат дохідної частини бюджету. Крім того, позивачем в ході перевірки не надано сертифікатів якості на придбаний у ПП "Сієра-Сервіс" товар, а отже неможливо встановити походження придбаного товару.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку встановленню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для визначення податкових зобов'язань та виникнення права на податковий кредит та витрати; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та витрати.

У відповідності до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, що здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Згідно з п. 201.5 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 182 цього Кодексу.

Таким чином, норми податкового законодавства повязують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Однак, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Згідно положень ч. 1 ст. 9 вказаного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, а також право на віднесення сум витрат виникає у разі реального здійснення операцій, підтверджених первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

Колегією суддів встановлено, що між позивачем (Покупець) та приватним підприємством "Сієра-Сервіс" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 10 вересня 2012 року № 22/12-2, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець набуває у власність сопло НК -10, далі по тексту - Товар, в кількості згідно виставлених рахунків-фактур.

Постачання Товару продавцем покупцеві здійснюється повністю або окремими партіями, за домовленістю сторін, на умовах "EXW склад Продавця" (Інкотермс, 2000) за адресою: вул. Занасипський шлях, 4, м. Кременчук. Загальна вартість Товару відображається у товарних накладних, рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною даного договору (а.с. 92-94, т.1).

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту були податкові накладні, видані ПП "Сієра-Сервіс": від 11 вересня 2012 року № 1; від 31 жовтня 2012 року № 14; від 08 листопада 2012 року № 2; від 12 листопада 2012 року № 3; від 05 грудня 2012 року № 1 (а.с. 99, 104,109, 115, 121-122).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано до суду належним чином завірені копії наступних документів: рахунки-фактури від 11 вересня 2012 року № 1, від 30 жовтня 2012 року № 3010-1, від 08 листопада 2012 року № 0811-1, від 12 листопада 2012 року № 1211-2, від 05 грудня 2012 року № 0512-1; а також видаткові накладні від 11 вересня 2012 року № 2, від 31 жовтня 2012 року № 31/10-1, від 03 листопада 2012 року № 09/11-1, від 12 листопада 2012 року № 12/11-2, від 05 грудня 2012 року № 05/12-1 (а.с. 96-97, 102-103, 107-108, 113-114, 118-119, т.1).

Придбаний товар був оплачений позивачем на рахунки ПП "Сієра-Сервіс", про що свідчать банківські виписки з відмітками банківської установи, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 95, 100-101, 106, 111-112, 117, т.1).

Перевезення товару, придбаного у спірного контрагента, здійснювалось транспортом позивача, що перебуває у його власності відповідно до свідоцтв про державну реєстрацію транспортного засобу, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 54-56), та здійснювалось на підставі товарно-транспортних накладних, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 98, 105, 110, 116, 120, т.1).

В подальшому придбані у вказаного контрагента товари використані в межах господарської діяльності при виконанні умов договору субпідряду від 17 січня 2012 року № 17/01-СП 1, укладеного між позивачем та ТОВ "Паркінг+", реальність взаємовідносин з яким відповідачем не оспорюється та підтверджується наявними в матеріалах справи завіреними копіями вказаного договору, попередніх калькуляцій вартості виробництва продукції, актів списання та приймання виконаних будівельних робіт (а.с. 125-137, 139-156, т.1).

Колегією суддів встановлено, що на час видачі податкових накладних контрагент ПП "Сієра-Сервіс" був зареєстрований в установленому законом порядку, знаходився на обліку в податковому органі, мав статус платника ПДВ, свідоцтво платника ПДВ не було анульовано на момент укладання та виконання спірного договору, докази що спростовують ці обставини відповідачем не надано.

Також відповідачем не надано до суду доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем товару.

Отже, з наданих позивачем первинних документів вбачається, що діяльність позивача відповідає умовам укладеного договору купівлі-продажу та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України, тобто підстави вважати зазначені податкові документи недійсними відсутні.

Отже, формування витрат та податкового кредиту обумовлено придбанням послуг з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Щодо посилання відповідача на наявність розбіжностей у відображені ПП "Сієра-Сервіс" у податковому зобов'язанні контрагентами останнього, колегія суддів зазначає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Зауваження Кременчуцької ОДПІ стосовно обов'язковості сертифікації якості товарів, придбаних у вказаного вище контрагента, спростовується наданим у ході судового розгляду листом Державного підприємства "Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 11 квітня 2014 року № 07-19/664, у якому вказано, що спірна продукція, а саме - сопло НК-10, код ДКПП 28.11.23.600 не включена до переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні (а.с. 138, т.1).

Крім того, на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року та належної обачності і обережності при виборі нового контрагента до укладення спірного договору купівлі-продажу, позивачем до матеріалів справи надано лист за №12 від 30 січня 2012 року, отриманий позивачем від ПП "Сієра-сервіс", який містив комерційну пропозицію щодо застосування позивачем у власному виробництві сопел НК-10 (а.с. 14 т. 4)

З письмових пояснень позивача вбачається, що ВБКП "Рассвет" на адресу ПП "Сієра-сервіс" було направлено лист-вимогу № 8 від 10 лютого 2012 року з проханням надати належним чином завірені документи: установчий договір чи статут, докази взяття на облік в податковому обліку, виписки з ЄДР, свідоцтва платника ПДВ, довідку про банківські реквізити, сертифікат якості на сопло НК-10 (а.с. 15, 70 т. 4).

Після отримання вказаних документів, які підтвердили належну правосуб'єктність контрагента, його цивільно-правовий статус, факт належної реєстрації, позивачем (а.с. 16 - 20 т. 4) було прийнято рішення про укладення з вказаним підприємством договору купівлі-продажу на придбання сопел НК-10.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на отримання податкового кредиту та витрат за перевірений період підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем правил ведення податкового обліку з податку на додану вартість та податку на прибуток за перевірений період по взаємовідносинам з ПП "Сієра-сервіс" є необґрунтованим.

Щодо господарських взаємовідносин ВБКП "Рассвет" та ФОП ОСОБА_3 контролюючий орган посилається на не доведення позивачем реальності операцій з придбання плити гранітної полірованої за перевірений періоду у ФОП ОСОБА_3, відсутність економічних можливостей вказаного контрагента позивача, необхідних для виконання такого обсягу робіт, постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для досягнення результатів такої господарської діяльності.

Колегією суддів встановлено, між позивачем (Покупець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу від 14 грудня 2012 року № 34/12, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець набуває у власність: плита гранітна полірована 300*L*20 у кількості 2635 шт. за ціною 207,82 грн; плита гранітна полірована 400*L*20 у кількості 2030 шт. за ціною 207,42 грн; плита гранітна полірована 300*L*30 у кількості 1555 шт. за ціною 259,77 грн; плита гранітна полірована 400*L*30 у кількості 870 шт. за ціною 259,77 грн - далі по тексту - Товар. Поставка товару здійснюється повністю або окремими партіями, за домовленістю сторін, на умовах "EXW склад Продавця" (Інкотермс, 2000) за адресою: вул. Занасипський шлях, 4, м. Кременчук (а.с. 158-160, т. 1).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано до матеріалів справи належним чином завірені копії наступних документів: накладні: від 15 лютого 2012 року № 1, від 05 березня 2012 року № 2, від 13 березня 2012 року № 3, від 15 березня 2012 року № 4, від 28 березня 2012 року № 5, від 29 березня 2012 року № 6, від 01 квітня 2012 року № 7, від 08 квітня 2012 року № 8, від 30 квітня 2012 року №9, від 15 травня 2012 року № 10, від 29 травня 2012 року № 11, від 19 червня 2012 року № 12, від 12 липня 2012 року № 13, від 19 липня 2012 року № 14, від 29 липня 2012 року № 15, від 07 серпня 2012 року № 16, від 28 серпня 2012 року № 17, від 27 листопада 2012 року № 18; видаткові касові ордери: від 15 лютого 2012 року, від 12 березня 2012 року, від 13 березня 2012 року, від 15 березня 2012 року, від 28 березня 2012 року, від 29 березня 2012 року, від 01 квітня 2012 року, від 28 серпня 2012 року, від 27 листопада 2012 року (а.с. 161-175, 183, 187, 189, 191, 194, 199, 202, 205, 208, 210-211, т.1).

Отриманий товар був оплачений позивачем, про що свідчать банківські виписки, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 176-182, 184-186, 188, 190, 192-193, 195-198, 200-201, 202-203, 206-207, т.1).

Перевезення товару, придбаного у спірного контрагента, фактично не здійснювалось, оскільки спірні товарно-матеріальні цінності, до моменту продажу позивачу, перебували на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 18 вересня 2012 року № 2, укладеного з Міжнародною науково-виробничою корпорацією "Владимир", що відповідачем не спростовано та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 83-86, т.2).

В подальшому придбані у ФОП ОСОБА_3 товари використані при виконанні умов контракту від 23 липня 2010 року № 1, укладеного між позивачем та ТОВ "Віс" (Російська федерація), відповідно до умов якого здійснювались поставки будівельних, оздоблювальних та інших матеріалів з натурального каменю. Вказані господарські взаємовідносини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями вказаного контракту, митними деклараціями, рахунками та пакувальними листами (а.с. 243-250, т.2; 1-26, т.2).

На підтвердження наявності у ВБКП "Рассвет" трудових ресурсів та обладнання для переробки природного каменю (плит гранітних), позивачем надано до суду копії документів: штатного розкладу підприємства, експертних висновків Торгово-промислової палати України №В-80 від 29.02.2012р., №В-33 від 22.01.2013р., №В-81 від 07.03.2014р., що свідчить про наявність у позивача необхідних виробничих площ, технологічного обладнання, трудових ресурсів для виробництва продукції з природного каменю. (а.с. 82-92 т. 4)

Відповідно до акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ при аналізі господарської діяльності позивача зроблено висновок про здійснення останнім економічної діяльності, що характеризується витратами на виробництво, що не направлена на отримання прибутків. Таким чином, актом перевірки визначено, що така діяльність заснована на меті отримання податкової вигоди без мети сплати податку на прибуток до Державного бюджету та з порушенням принципу фіскальної достатності.

Колегія суддів зазначає, що згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не спростовується факт здійснення господарських операцій, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій та зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Згідно зі ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Отже, керуючись приписами наведених норм, оцінивши надані позивачем до матеріалів справи докази, а також враховуючи, що в наданих позивачем до суду документах наявні необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, колегія суддів зазначає, що підприємством ВБКП "Рассвет" доведено правомірність формування витрат перевіреного періоду в результаті фінансово-господарських відносин з контрагентом ФОП ОСОБА_3

Посилання Кременчуцької ОДПІ на пов'язаність осіб позивача та його спірного контрагента відповідно до пп. 14.1.159 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки при віднесення фізичної особи до категорії пов'язаних слід ураховувати, що загальна частка корпоративних прав підприємства (голосів у керівному органі), якою вона володіє, визначається як частка корпоративних прав, що безпосередньо належить такій фізичній особі, та частка корпоративних прав, що належить юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою.

Натомість відповідачем не наведено таких відомостей, а тому, на думку суду, така обставина не може впливати на право позивача у частині формування витрат та подальшого визначення сум від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Наявність чи відсутність таких зв'язків (пов'язаність осіб позивача та його спірного контрагента ) не є самою по собі підставою для встановлення порушень в частині формування витрат позивача, оскільки повязаність осіб в податковому законодавстві має вплив на встановлення порушення правил трансфертного ціноутворення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неможливості ФОП ОСОБА_3 виробити обсяг придбаної позивачем гранітної плити, що вказує на неможливість вказаного контрагента поставити позивачу зазначений товар в перевіреному періоді, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані плити були виготовленні Міжнародною науково-виробничою корпорацією "Владимир" та передані у заставу ПАТ "ПриватБанк" відповідного до кредитного договору № 02-255-03 від 27 листопада 2003 року та договору застави товару в обігу від 27 листопада 2003 року, у вказаних правовідносинах ФОП ОСОБА_3 виступав як поручитель про що свідчить договір поручительства № 255/03-П від 27 листопада 2003 року та договір поруки № 255-03р від 11 травня 2005 року (а.с. 230 - 239 т. 1).

Кредитне зобов'язання МНВП "Владимир" перед ПАТ "ПриватБанк" було погашено ФОП ОСОБА_3, що в свою чергу призвело до переходу у його власність застави - плити гранітної (а.с. 240, 242 т. 1).

На підтвердження вказаного позивачем також надано до матеріалів справи лист вимогу від 08.12.2009р., попередній договір про відступлення майнових прав від 15.12.2009р. та договір №14/2009 про відступлення майнових прав від 17.12.2009р., що свідчать прот передачу майнових прав на товар (плити гранітної) від МНВП "Владимир" до ФОП ОСОБА_3 (а.с. 93-96 т. 4)

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку про підтвердження права ВБКП "Рассвет" на витрати перевіреного періоду по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 з придбання плити гранітної полірованої.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 18 квітня 2014 року № 0001362201/689, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1280541,24 грн та № 0001372201/690, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 61221,25 грн, в тому числі 48977 грн - за основним платежем, 12244,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 18 квітня 2014 року № 0005631701/684, яким збільшено суму податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку в розмірі 1771,78 грн, в тому числі 1139,60 грн - за основним платежем, 632,18 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, колегія суддів виходить із наступного.

З акту перевірки від 03 квітня 2014 року № 923/16-03-22-01-08/24831310 вбачається, що у перевіреному періоді підприємством ВБКП "Рассвет" видавались кошти під звіт працівникам на відрядження та господарські потреби. До звітів про використання коштів наданих на відрядження або під звіт додаються документи, що не в повному обсязі підтверджують витрату коштів на господарські потреби підприємства на суму 6457,75 грн, а саме: проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (встановленої форми та змісту), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів.

Відповідно до пп. 164.2.11, п. 164.2. ст. 164 до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються сума надміру втрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 Податкового Кодексу України.

За змістом пп. 170.9.1. п.170. 9. ст. 170 Податкового Кодексу України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого пп. 170.9.2 т. 170.9 ст.170 строку, є особа, що видала таку суму, а саме: б) під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

На підставі пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 167 цього Кодексу.

Підпунктом "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Відповідно до позиції відповідача сума коштів у розмірі 6457,75 грн, отримана під звіт, документально не підтверджена підзвітною особою, відповідно до зазначених норм податкового законодавства, у зв'язку з чим зафіксоване таке порушення.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, підзвітними особами на підтвердження використання коштів надано чеки на придбання дизельного палива у населених пунктах по маршруту слідування відповідно до подорожніх листів. На підтвердження даної обставини до матеріалів справи долучені належним чином завірені копії вказаних чеків, звітності та подорожніх листів (а.с. 27-38, т.2).

Інших доказів на підтвердження вищевказаного порушення, встановленого спірною перевіркою, контролюючим органом до суду надано не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обгрутнованими висновки суду першої інстанції про незаконність податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2014 року № 0005631701/684, яким збільшено суму податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку в загальному розмірі 1771,78 грн.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, переглянувши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2015р. по справі № 816/1601/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст ухвали виготовлений 07.07.2015 р.