Постанова № 46454707, 03.07.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2015 р. Справа № 820/1781/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Калиновського В.А. , Водолажської Н.С.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2015р. по справі № 820/1781/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, та просив скасувати податкове повідомлення - рішення за №0000471702 від 20.01.2015р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2015р. по справі №820/1781/15 в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2015р. по справі №820/1781/15 позивач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою йог позов задовольнити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Відповідач вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2015р. по справі №820/1781/15 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача та представників сторін колегія суддів встановила,що підставою прийняття оскаржуваного повідомлення рішення був акт перевірки позивача працівниками відповідача від 26.12.2014 року за № 6115/1702/НОМЕР_1, в якому зроблені висновки про порушення позивачем: п. 198.4 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ у липні 2014 року на суму 8657,00 грн.

Підставою зазначених висновків податкового органу став акт ДПІ у Київському районі м. Харкова від 10.11.2014 року №6543/20-31-22-03-07/34955462 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Філакас з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.03.2014 року по 31.07.2014 року, яким встановлено, що ТОВ Філакас за перевіряємий період здійснювало операції з фінансово грошовими потоками відповідно до правочинів, які укладені в порушення вимог ЦК України та ПК України, а саме: не встановлено реальності вчинених правочинів у зазначеному періоді з огляду на відсутність їх економічного змісту з обставин, викладених в акті перевірки, що зумовлює безпідставність формування показників податкової звітності в частині визначення обєкту оподаткування. Встановлено також порушення контрагентом позивача пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, ст. 44, ст. 185, ст 187, п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України завищення податкових зобовязань на загальну суму 3085779 грн. та завищення податкового кредиту на загальну суму 3085430 грн.

Щодо взаємовідносин позивача з його контрагентом встановлено, що після надання позивачем декларації з ПДВ за липень 2014 року, до складу податкового кредиту якої було включено суми ПДВ по податковим накладним, отриманим від ТОВ "Філакас", на загальну суму 8657,18 грн. не встановлено факту реальності здійснення взаємовідносин.

В акті перевірки відповідач зазначив, що між даними задекларованого ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту та даними податкових зобовязань ТОВ Філакас виявлені розбіжності.

Враховуючи обставину що ТОВ Філакас не має можливості здійснювати діяльність у звязку з не підтвердженням реальності здійснення господарських відносин з постачальниками та покупцями, позивач придбав товари, які призначені для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування, або звільняються від оподаткування, а суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням, не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника, чим було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ за липень 2014 року суму податку на додану вартість 8657,00 грн.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ "Філакас" мають ознаки нереальності здійснення.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з наступного.

Між ТОВ Філакас ( продавець) та позивачем ( покупець), 03.03.2014 року укладено договір купівлі продажу № 1/03.

За умовами п. 1 даного договору продавець зобовязаний передати у власність покупця товарно матеріальні цінності: запасні частини до автобусів та вантажним автомобілям, а покупець зобовязаний прийняти та своєчасно сплатити дані ТМЦ на умовах даного договору. Поставка товару здійснюється за рахунок ФОП ОСОБА_2 на умовах самовивозу.

Матеріали справи містять: видаткові накладні № 72 від 23.07.2014 року, №7 від 01.07.2014 року, податкові накладні №72 від 23.07.2014 року на суму 19176,00 грн., в т.ч. ПДВ 3196 грн., № 7 від 01.07.2014 року на суму 32767,08 грн., в т.ч. ПДВ 5461,18 грн., рахунки фактури № 973 від 01.07.2014 року та № 1337 від 21.07.2014 року. Розрахунки між підприємствами здійснювались у безготівковій формі.

Позивачем під час проведення перевірки та судового розгляду не було надано товаро транспортних накладних, журналу реєстрації виданих довіреностей, документів щодо руху товару, інформації щодо складських приміщень та транспортних засобів позивача, оборотно сальдової відомості, відомостей щодо порядку прийняття продукції за кількістю та якістю, щодо зберігання ТМЦ, їх подальшої реалізації або використання у власній господарській діяльності.

Згідно наданої на запит суду першої інстанції податкової звітності з ПДВ, у липні 2014 року обсяги постачання (без ПДВ) ТОВ "Філакас" склали 3892222 грн. Згідно звіту за формою 1-ДФ за 3 квартал 2014 року у штаті ТОВ " Філакас " працювало 2 особи, з яких 1 згодом звільнився (а.с. 59). Отже, суд приходить до висновку, що незначна кількість працівників вказаного підприємства не мала фізичної можливості здійснювати господарську діяльність вказаного підприємства.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість здійснення даних господарських операцій та вважає їх здійснення позивачем з метою штучного формування валових витрат та штучного формування податкового кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV, на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Отже, згідно вказаної правової норми, первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Порядок формування валових витрат, обчислення і сплати податку на додану вартість платниками податку визначений Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9. п.139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, за відсутності належних первинних документів, позивачем не підтверджено правомірність формування валових витрат.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду, та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Пунктом 198.4. ст. 198 ПК України визначено, в разі якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПК України).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи повинні мати обовязкові реквізити, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами п.п. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Таким чином, позивачем під час судового розгляду не надано доказів реального здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ Філакас, не підтверджено зв'язок понесених на користь позивача витрат з його господарською діяльністю. Позивач неправомірно задіяв в складі валових витрат та в складі податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість витрати по взаємовідносинам з вказаним контрагентом.

Отже, при наявності таких первинних документів, як податкові накладні, не було встановлено фактичне вчинення правочинів, виконання їх умов в межах господарської діяльності. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Із врахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000471702 від 20.01.2015 р. відповідає вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, а позовні вимоги позивача щодо його скасування є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Висновки суду першої інстанції не можуть бути визнані обґрунтованими з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що проведенню перевірки та прийняттю оскаржуваного повідомлення рішення передували запит відповідача на адресу позивача від 22.09.2014 р. про надання пояснень та їх документального підтвердження взаємовідносин позивача та ТОВ «ФІЛАКС» за липень 2014р. та відповідь позивача на цей запит від 24.12.2014р. (аркуші справи 32 -33).

При цьому перелік документів, що були надані позивачем відповідачу на його запит містить всю первинну документацію по цим господарським операціям, а саме:

реєстр виданих та отриманих податкових накладних за липень місяць 2014р;

отримані податкові накладні за липень місяць 2014р;

видані видаткові накладні за липень місяць 2014р;

видаткові накладні на придбання товарів ;

видаткові накладні на продаж товарів ;

довіреності на придбання товарів ;

рахунки на оплату товарів;

банківські виписки на придбання товарів;

банківські виписки на продаж товарів ;

договір на придбання товарів;

- облік товарів за липень місяць 2014р

Слід зазначити, що на цьому етапі взаємовідносин у відповідача не виникло жодного питання стосовно достовірності документів, наданих позивачем на виконання запиту.

Не спростована їх достовірність і актом перевірки.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки відповідача в акті перевірки №6115/1702/НОМЕР_1 від 26.12.2014р., складеного за наслідками перевірки позивача, фактично ґрунтуються на інформації про перевірку ТОВ «ФІЛАКС», що була проведена ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області і наявності порушень податкового законодавства, саме цим підприємством, а не позивачем.

Жодного висновку про наявність порушення податкового законодавства безпосередньо позивачем акт №6115/1702/НОМЕР_1 від 26.12.2014р. не містить.

Чинне законодавство України не містить норм щодо відповідальності субєкта підприємницької діяльності за порушення, вчинення його партнером по господарським операціям.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у звязку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р. Судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обовязки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобовязань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обовязків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обовязок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобовязань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Повертаючись до обставин справи слід зазначити, що між TOB "Філакас" (продавець) та позивачем ( покупець), 03.03.2014 року укладено договір купівлі - продажу № 1/03.

За умовами п. 1 даного договору продавець зобов'язаний передати у власність покупця товарно - матеріальні цінності: запасні частини до автобусів та вантажним автомобілям, а покупець зобов'язаний прийняти та своєчасно сплатити дані ТМЦ на умовах даного договору. Поставка товару здійснюється за рахунок ФОП ОСОБА_2 на умовах самовивозу.

До матеріалів справи були надані: видаткові накладні № 72 від 23.07.2014 року, №7 від 01.07.2014 року, податкові накладні №72 від 23.07.2014 року на суму 19176,00 грн., в т.ч. ПДВ 3196 грн., № 7 від 01.07.2014 року на суму 32767,08 грн., в т.ч. ПДВ 5461,18 грн., рахунки - фактури № 973 від 01.07.2014 року та № 1337 від 21.07.2014 року., товарно - транспортні накладні, журнали реєстрації виданих довіреностей, документи щодо руху товару, інформацію щодо складських приміщень та транспортних засобів позивача, оборотно - сальдові відомості, відомості щодо порядку прийняття продукції за кількістю та якістю, щодо зберігання ТМЦ, їх подальшої реалізації або використання у власній господарській діяльності. Розрахунки між підприємствами здійснювались у безготівковій формі.

Тобто всі первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності суб'єкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Колегія суддів вважає, що позивачем при веденні господарської діяльності було дотримано всіх вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України, передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено і податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, -податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Виконання умов договорів підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами.

Про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Посилання відповідача на акт перевірки складений ДПІ у Київському районі м. Харкова стосовно контрагента позивача TOB Філакас» не може бути взяті до уваги, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2015р. по справі №820/1781/15 прийнята при невідповідності висновків суду обставинами справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 3 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2015р. по справі № 820/1781/15 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дзержинсьвому районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області за №0000471702 від 20.01.2015р.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст постанови виготовлений 08.07.2015 р.