Ухвала суду № 46454676, 08.07.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

08 липня 2015 р.м.ОдесаСправа № 509/553/14-а

Категорія: 6.2 Головуючий в 1 інстанції: Курочка В.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

-ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 селищної ради Овідіопольського району Одеської області, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконним рішення,

ВСТАНОВИВ :

12.02.2014 року ОСОБА_2 звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області з адміністративним позовом до ОСОБА_3 селищної ради Овідіопольського району Одеської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконним рішення та просила суд: визнати поважною причину пропуску нею встановленого законом строку позовної давності для звернення до суду з адміністративним позовом про визнання нечинним рішення ОСОБА_3 селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 318-ІV від 23 березня 2004 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі громадянам у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок) в ж/масиві «Червоний хутір» в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо належної їй на праві приватної власності земельної ділянки по вул. Березова,15, на території жилмасиву «Червоний хутір», с. Мізікевича, Овідіопольського району; відновити їй строк позовної давності для звернення до суду із адміністративним позовом; визнати нечинним зазначене рішення ОСОБА_3 селищної ради в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо належної їй на праві приватної власності земельної ділянки по вул. Березова,15, на території жилмасиву «Червоний хутір» с. Мізікевича Овідіопольського району; стягнути з відповідача на її користь відшкодування понесених судових витрат.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, а також просив суд визнати поважною причину пропуску позивачем встановленого законом строку позовної давності для звернення до суду з адміністративним позовом та відновити його, посилаючись, що про наявність оскаржуваного рішення ОСОБА_3 селищної ради позивачу стало відомо лише у травні 2011 року і з того часу позивач постійно звертається до суду за захистом свого права.

Представники третіх осіб заперечували проти визнання поважною причини пропуску позивачем строку позовної давності та його відновлення, а також щодо задоволення позову.

Представник відповідача ОСОБА_3 селищної ради в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. (а.с. 230-231)

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 червня 2015 року закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 селищної ради Овідіопольського району Одеської області, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконним рішення. Розяснено ОСОБА_2, що вирішення заявленого нею позову, віднесено до цивільного судочинства.

Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою на зазначену ухвалу. Апелянт просить скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, проте про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Колегією суддів встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 25.04.2003 року ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, житловий масив «Червоний хутір», вул. Березова,15. (а.с. 9)

Договір купівлі-продажу земельної ділянки 15.05.2003 року був зареєстрований ОСОБА_3 селищною радою, та 12.06.2003 року цією ж радою позивачці був в установленому законом порядку виданий державний акт на право приватної власності на землю.

Оскаржуваним ОСОБА_2 рішенням ОСОБА_3 селищної ради від 23.03.2004 року №318-ХХІV «Про надання згоди на розроблення проекту відведення громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок) в ж/масиві «Червоний хутір» с. Мізікевича» частина належної позивачці земельної ділянки площею 0,0967 га була включена до цього проекту відведення. В подальшому рішенням ОСОБА_3 селищної ради від 16.09.2004 року №446-ІV зазначена частина належної позивачці земельної ділянки була передана у власність Проценко (після шлюбу Марчук, а після зміни прізвища станом на цей час ОСОБА_4) С.І., яка отримала державний акт, та 17.03.2006 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частину земельної ділянки площею 0,05 га продала ОСОБА_5 з видачею їй державного акта на право власності на землю.

Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що згідно постанови Верховного суду України від 24.02.2015 року у справі №21-34а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Таким чином, з'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що позовна заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у звязку з чим вважав за необхідне провадження в адміністративній справі закрити.

Однак колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження з боку позивача є рішення ОСОБА_3 селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 318-ІV від 23 березня 2004 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі громадянам у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок) в ж/масиві «Червоний хутір» в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо належної їй на праві приватної власності земельної ділянки по вул. Березова,15, на території жилмасиву «Червоний хутір», с. Мізікевича, Овідіопольського району.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, на підставі правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду України від 24.02.2015 року (справа № 21-34а15).

Однак,колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, у вищезазначеному рішенні Верховного суду України висловлена зазначена правова позиція щодо прийняття рішень суб'єктом владних повноважень відносно передачі особам земельних ділянок у власність чи оренду, а в даному випадку мова про передачу у власність земельної ділянки не йде. Таке рішення позивачем не оспорюється.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що це подібні правовідносини.

Як углядається з матеріалів справи позивач оспорює рішення суб'єкта владних повноважень ні про передачу особам у власність земельної ділянки, а лише рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яке є попереднім перед можливим рішенням про передачу у власність. Колегія суддів вважає, що відповідач, при ухваленні оскаржуваного розпорядження, діяв як суб'єкт владних повноважень.

Отже, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що в даному випадку ОСОБА_3 селищна рада Овідіопольського району Одеської області діяла не як суб'єкт владних повноважень.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів доходить до висновку про те, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку щодо закриття провадження у справі на підставі вимог п.1 ч.1 ст.157 КАС України.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувана ухвала на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 199; 202; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 червня 2015 року скасувати, прийняти нову ухвалу, якою направити справу № 509/553/14-а для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян

Суддя: О.І. Шляхтицький