Постанова № 46452742, 01.07.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.. Харків

01 липня 2015 р. № 820/4987/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,

суддів - Бідонька А.В., Мельникова Р.В.,

при секретарі судового засідання - Принцевській Ю.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3, перекладача - ОСОБА_4,

розглянувши у місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору - Головне управління Державної міграційної служби в Харківській області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби в Харківській області, в якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 10.04.2015р. № 298-15; зобов'язати ОСОБА_5 міграційну службу України переглянути рішення про відмову ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином ОСОБА_6 Арабської Республіки, 24.11.2014 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 23.04.2015 року позивач отримав повідомлення про, те що у відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 10.04.2015 року №298-15. Зазначене рішення позивач вважає необґрунтованим, незаконним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, на думку позивача, відповідачем при винесенні рішення про відмову у наданні позивачу статусу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не врахована позивачем інформація під час звернення до ГУ ДМС України в Харківській області з відповідною заявою, а також не врахована інформацію, надану позивачем під час співбесід з уповноваженою особою ГУ ДМС України в Харківській області, в яких позивач поясняв причини, через які він не може повернутися в країну громадянської належності, вказана інформація перевірена поверхнево та необґрунтовано.

Відповідач ОСОБА_5 міграційна служба України проти позовних вимог заперечувала.

Від представника відповідача ОСОБА_7 через канцелярію суду надійшли письмові заперечення, в яких представник відповідача зазначив, що позивачем при подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано до органу міграційної служби жодних доказів, які б підтверджували наявність переслідування або утисків щодо нього, які відповідали вимогам п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також ст.1 Женевскої Конвенції про статус біженця 1951 року. Також представник зазначив, що під час співбесіди заявник надавав суперечливі дані щодо звернення позивача до дипломатичних представництва ОСОБА_8 за межами України з приводу зміни національного паспорту відповідно до законодавства країни національного походження. Крім того, відповідачем встановлено, що позивач не звертався й до посольства ОСОБА_8 в Україні. Також, відсутні підтвердження того, що позивачу особисто у випадку повернення до ОСОБА_8 буде загрожувати серйозна небезпека. При цьому, представник відповідача зазначив, що відповідно до чинного законодавства країни національної належності позивача, відсутні підстави вважати, що його заберуть до лав ОСОБА_6 армії, оскільки існує закон, в якому визначено, що єдиний син в родині звільняються від служби в армії, яким являється позивач. Таким чином, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки при прийняті рішення відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства та Женевскої Конвенції про статус біженця 1951 року, з дослідженням усіх наданих доказів позивачем та отриманої інформації під час співбесід.

Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не прибули, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, причини не явки суду не повідомили.

Позивач ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд позов задовольнити, зазначивши, що ОСОБА_5 міграційна служба України не проводили належної перевірки інформації, яку позивач надав під час звернення з заявою до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, не досліджували належним чином ситуацію у країні походження позивача.

Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 є громадянином ОСОБА_6 Арабської Республіки (а.с.14), прибув в Україну 09.11.2011 року на підставі паспорта громадянина ОСОБА_6 Арабської Республіки для навчання.

З копій матеріалів особової справи №2014КН0071 громадянина ОСОБА_8 ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.33-87), встановлено наступне.

24.11.2014 року громадянин ОСОБА_8 ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 до Головного управління міграційної служби в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в майбутньому його національний паспорт буде недійсним, при цьому повернутися до ОСОБА_8 не має можливості, оскільки існує загроза для його життя (а.с.37-38).

Як встановлено судом з матеріалів особової справи позивача, членами його родини є батько - Мохі ОСОБА_2, мати ОСОБА_9, сестри: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а.с.39-43).

Головним управлінням міграційної служби в Харківській області складено висновок щодо відмови визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_8 ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 (а.с.78-86).

Рішенням Державної міграційної служби України від 10.04.2015 року №298-15 підтримано висновок Головного управління ДМС у Харківській області та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та п. 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні (а.с.86).

22.04.2015 року за підписом т.в.о. начальника ГУ ДМС України ОСОБА_12 складено та направлено повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за №29 (а.с.87).

Зазначене повідомлено отримано позивачем 23.04.2015 року про, що мається відповідна відмітка (а.с.87).

Також судом встановлено, що позивач вже звертався з аналогічною позовною заявою до суду, яка 30.04.2015 року була залишена без руху у зв'язку з тим, що подана з порушенням ст. 106 КАС України (а.с.196). 13.05.2015 року зазначена позовна заява була повернута, оскільки позивачем не усунуті недоліки позовної заяви у встановлений судом строк (а.с.195).

При цьому судом встановлено, що позивач повторно звернувся з зазначеним позовом 14.05.2015 року.

Отже, позивачем не порушено строк на звернення до суду з вказаною позовною заявою.

Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, підставами для прийняття висновку та рішення як Головним управлінням міграційної служби в Харківській області та ОСОБА_5 міграційною службою України стало те, що необхідних аргументів на підтвердження обставин прямої загрози в країні походження позивач не надав, не навів жодного конкретного факту або інших доказів того, що його побоювання в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими та відповідають вимогам, визначеним п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", розгляд заяви показав, що вона є очевидно необґрунтованою, оскільки не виявлено ознак переслідування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.7 ст.7 Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до п.66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Крім того, щоб вважитися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Частиною 2 ст. 17 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту передбачено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також яка оскаржує відповідне рішення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, або до суду, до прийняття рішення за скаргою має права та обов'язки, передбачені статтею 13 цього Закону.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН Про обов'язки та стандарти доказів у біженців 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з п.п.99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).

Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін не бажає відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою „внаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. В будь-якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Згідно пункту F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру".

Аналізуючи умови, передбачені п.1 та п. 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суд зазначає, що відносно осіб, які мають громадянство певної країни, до яких відноситься позивач, цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань визначені як підстава, по-перше, для перебування шукача статусу біженця за межами країни своєї громадянської належності, а по-друге, для неможливості або небажання користуватися захистом країни громадянської належності внаслідок таких побоювань.

З протоколу співбесіди з громадянином ОСОБА_8 ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 від 03.12.2014 року (а.с.45--52) вбачається, громадянин ОСОБА_8 ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 прибув до України з метою навчання в Україні. При перетині кордону не заявив права бути біженцем.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка вернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Суд зазначає, що з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся 24.11.2014 року, а перетнув кордон України 09.11.2011 року, тобто через 3 роки після перетину кордону.

Таким чином, позивач порушив строк наданий йому для заявлення особою біженцем або особою, яка потребують додаткового або тимчасового захисту.

З аналізу зібраних по справі доказів судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління міграційної служби у Харківській області не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках легалізації на території України, оскільки дія його національного паспорту закінчилася 01.12.2014 року, при цьому позивачу не вдалось продовжити термін дії паспорту за межами країни перебування, що перешкоджає перебуванню в України для закінчення навчання без повернення до країни національної належності ОСОБА_8. Вищенаведене підтверджується анкетою, наданою позивачем при звернені до ГУ ДМС у Харківській області, а також протоколами співбесіди від 03.12.2014 року та 26.12.2014 року (а.с.45-61).

Крім того, при розгляді зазначеної справи судом враховано пояснення позивача, надані в судовому засіданні, що він не звертався до посольства ОСОБА_8 в Україні за отримання національного паспорту.

Аналіз матеріалів особової справи дозволяє зробити висновок, що громадянин ОСОБА_8 ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через особисті побоювання стати жертвою переслідувань через те, що в березні 2011 року він в м. Аль Таль ОСОБА_8 приймав участь в мітингах проти уряду.

Позивач не навів жодних доказів, які б свідчили про те, що в разі повернення на батьківщину він буде підданий нелюдському поводженню та матиме загрозу смерті внаслідок особистого переслідування або буде призваний до армії національної належності, через порушення урядом ОСОБА_8 закону, що позбавляє права уряд брати до лав армії єдиного сина в родині, яким являється позивач.

При цьому, суд зазначає, при спливі значного часу з моменту участі позивача в мітингах, щодо нього або членів його родини не було застосовано ніяких дій, що можливо було розцінити, як підстави для надання позивачу статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Суд зазначає, що факт надання позивачем інтерв'ю каналу новин "Орієн ньюс", що підтверджується роликами і мережі Інтернет, не підтверджує антиурядову діяльність позивача, оскільки за словами самого позивача він лише коментував події, що відбувалися в м. Аль Таль у серпні 2012 року та у травні 2013 року, при цьому особистою участі в заходах протесту проти урядових дій на території ОСОБА_8 не приймав після виїзду на навчання в Україну, за словами позивача згідно наданих співбесід з ГУ ДМС в Харківській області, коментарі до них надані позивачем на підставі інформації від знайомих позивача.

Суд зазначає, що будь-яких посилань або доказів про обґрунтованість побоювань за особисту небезпеку та переслідувань на батьківщині позивачем не наведено. Заявник ніколи не перебував в жодній політичній, релігійній, військовій або громадській організації, про що зазначено у протоколі співбесіди.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, викладені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та в позовній заяві, є необґрунтованими, громадянин ОСОБА_8 ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 не повідомив факти та обставини, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та котрі впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді адміністративного позову щодо оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України.

Причини, які має позивач щоб залишитись в Україні, не повязані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

З огляду на встановлені судом обставини, суд вважає, що відповідачем зроблено обґрунтований висновок, що у дійсності основною метою звернення громадянина ОСОБА_8 ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 до Головного управління міграційної служби в Харківській області є бажання легалізації перебування на території України, але ця умова не відповідає критеріям поняття біженець.

При цьому, відповідно до п.62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН позивача необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Враховуючи вище викладене, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, позовні вимоги про скасування рішення Державної міграційної служби України від 10.04.2015 року №298-15 та зобов'язання Державної міграційної служби України переглянути рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту управління міграційної служби в Харківській області.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору - Головне управління Державної міграційної служби в Харківській області про скасування рішення Державної міграційної служби України від 10.04.2015р. № 298-15 та зобов'язання ОСОБА_5 міграційну службу України переглянути рішення про відмову ОСОБА_1 Мохі ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 03 липня 2015 року.

Головуючий суддяМар'єнко Л.М.

Судді Бідонько А.В.

ОСОБА_13