Постанова № 46451905, 17.02.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

17 лютого 2015 року Справа № 814/2921/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., за участю секретаря судового засідання Ополинського О.В.

представника позивача: ОСОБА_1М, довіреність № 1543 від 12.09.2014 року,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 3205/9/14-03-10-0132 від 25.08.2014 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 54017)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

про: визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.08.2014р. № НОМЕР_1, від 15.09.2014р. № НОМЕР_2, від 25.06.2014р. № 002351703, від 12.08.2014р. № НОМЕР_3, вимоги від 12.08.2014р. № Ф202/08-14, визнання протиправними та скасування рішення від 17.10.2014р. № НОМЕР_4, вимоги від 17.10.2014 р. № НОМЕР_5,

в с т а н о в и в:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернулась до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області по проведенню з 28.05.2014 року по 06.06.2014 року фактичної перевірки ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 01.11.2013 по 06.06.2014 року, результати якої оформлено актом від 06.06.2014 року № 318/14-03-17-03-08/НОМЕР_6 «Про результати фактичної перевірки ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 01.11.2013 по 06.06.2014»;

- Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.08.2014 року № НОМЕР_1;

- Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.09.2014 року № НОМЕР_2;

- Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № НОМЕР_4 від 17.10.2014 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску (далі Рішеня № НОМЕР_4 від 17.10.2014 року);

- Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.10.2014 року № НОМЕР_5.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначав, що рішення про застосування штрафних санкцій, податкова вимога та податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до законодавства (т. 1 арк. спр. 80 - 81).

У судовому засіданні 17.02.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та докази, якими сторони доводили свої вимоги та заперечення, суд встановив наступне.

До Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області надійшла інформація щодо порушень суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 вимог чинного законодавства, які полягають у невиплаті заробітної плати та неперерахуванні до бюджету податків та внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (т. 1 арк. спр. 85 - 86).

За результатами розгляду вказаної інформації, на підставі пп. 75.1.3. п. 75.1. ст. 75, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, відповідачем в період з 28.10.2014 року по 06.11.2014 року було проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб,дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування,обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 28.10.2014 року по 06.11.2014 року.

За результатами перевірки складено акт № 318/14-03-17-03-08/НОМЕР_6 від 06.06.2014 року (т. 1 арк. спр. 12 - 18, далі акт перевірки). Зазначеним актом перевірки були встановлені порушення податкового законодавства з боку позивача, а саме:

- порушення приписів статей ст. 163, п. 164.1 ст. 164, п. 164.2 ст. 164, п. 168.1 ст. 168, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб за період з 01.10.2013 року по 30.11.2013 року на загальну суму 2 347,06 грн;

- пп. 7.7.1 п. 7.1, п. 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», а саме: не нарахування, не утримання та неперерахування єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування із виплачених сум винагород за цивільно-правовим договором з 01.11.2013 року по 31.03.2014 року, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 6 554,47 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1 від 15.08.2014 року, відповідно до якого позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. (т. 1 арк. спр. 20);

- № НОМЕР_2 від 15.09.2014 року, відповідно до якого відповідачем збільшено позивачемі суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на 1 923,18 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 124,34 грн. (т. 1 арк. спр. 21).

17.10.2014 року відповідачем також винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № НОМЕР_5, відповідно до якої податковий орган вимагає відповідача сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені у сумі 5 373,20 грн. (т. 2 арк. спр. 23).

Рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або своєчасне не нарахування платником єдиного внеску № НОМЕР_4 від 17.10.2014 року до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 1 258,46 грн. (т. 2 арк. спр. 22).

Одночасно з цим, актом перевірки було встановлено, що у період з 01.11.2013 року по 31.03.2014 року у ФОП ОСОБА_3, (згідно заяв та пояснень працівників від 19.05.2014 року арк. спр. 86, 107 - 110), працювали без належного оформлення два найманих працівника: ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Перевіркою встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 2 347,06 грн.

Актом перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_3 не нарахувала, не утримувала та не перераховувала єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виплаченої заробітної плати, що підлягає сплаті до бюджету, у сумі 855,66 грн., чим порушено п.п. 7.1.1 п. 7.1, п. 8 ст. 9 Закону Украї ни від 08.07.2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями.

Суд не погоджується з таким висновком податкового органу з огляду на наступне.

Пунктом 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-IV (який діяв до 01 січня 2011 року)(далі - Закон № 889-IV) визначено, що «дохід» - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до Податкового кодексу України «доходи» - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (пп. 14.1.56 п. 14. ст. 14 цього Кодексу).

При цьому доходом з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом (абз. «д» п. 1.3 ст. 1 цього Закону). Аналогічне визначення міститься в нормі абз. «є» пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 889-IV об'єктом оподаткування резидента податком з доходів фізичних осіб є загальний місячний оподатковуваний доход, який відповідно до пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 цього ж Закону включає доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

В силу норм п. 17.1 та 17.2 ст. 17 Закону № 889-IV особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зокрема, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок; б) надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається (п. 19.2 ст. 19 вказаного Закону).

У відповідності до п. 1. 8 і п. 1.15 ст. 1 Закону № 889-IV під терміном «наймана особа» розуміється фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону. При цьому усі вигоди від виконання такої трудової функції (крім заробітної плати такої найманої особи, інших виплат чи винагород на її користь, передбачених законодавством), а також усі ризики, пов'язані з таким виконанням або невиконанням, отримуються (несуться) працедавцем; «податковий агент» - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

У ПК України наявні наступні поняття: «податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб» - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (пп. 14.1.180 п. 14. ст. 14 ПК України); «самозайнята особа» - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності (пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України); «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

В силу норми пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Пунктом 7.1 статті 7 Закону № 889- IV визначено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Аналогічно у відповідності до п. 163.1 ст. 163 розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» ПК України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 ПК України).

Згідно з підпунктом 164.1.2 пункту 164.1 ст. 164 ПК України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Відповідно до пункту 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

При цьому відповідно до пп. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПК України «заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу» - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 ст. 168 зазначеного Кодексу встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету, згідно з підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 ст. 168 ПК України, під час виплати оподатковуваного доходу.

Одночасно згідно положень п. 51.1 ст. 51 ПК України податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

Таким чином, з контексту вищенаведених норм податкового законодавства випливає, що необхідною умовою для утримання податку з доходів фізичних осіб є наявність факту виплати такого доходу фізичній особі податковим агентом (в тому числі фізичною особою-підприємцем-працедавцем) за трудовою чи цивільно-правовою угодою.

Згідно ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що при укладенні трудового договору з фізичною особою додержання письмової форми є обов'язковим.

Згідно з абз. 2 ч. 4 рішення у справі № 17/81-97 від 09.07.1998 року Конституційний суд встановив, що шляхом укладення трудового договору з роботодавцями громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов'язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин. Основними елементами інституту трудового договору (порядок укладення трудового договору, його зміст, гарантії працівникам при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, підстави припинення договору тощо) є як такі, що мають засадничий характер, повинні врегульовуватись лише законом.

Відповідно з ст. 2 КЗпП України визначено основні трудові права працівників, зокрема: працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 24 Кодексу законів про працю України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Вказана норма знайшла своє відображення також у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у п. 7 якої зазначено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Отже, трудові відносини між працівником та фізичною особою не вимагають обов'язкового оформлення шляхом укладення письмового трудового договору. Про існування між працівником та роботодавцем трудових відносин свідчить наявність або відсутність юридичного факту.

Відповідно до норм абзацу 2 ст. 24 Кодексу законів про працю України, при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (абз. 1 ст. 48 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до абзаців 1, 2 і 4 ст. 48 КЗпП трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідачем в ході розгляду даної справи не надані суду ні оригінали або копії документів, на яких виключно ґрунтуються висновки ОСОБА_2 фактичної перевірки, ні будь-які інші документальні докази, відомості про місцезнаходження таких доказів, які б засвідчували факти наявності трудових відносин між позивачем і фізичними особами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, нарахування і виплату ФОП ОСОБА_3 будь-яких сум доходів на їх користь протягом зазначених періодів.

Судом встановлено, що будь-які документальні підтвердження того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували з ФОП ОСОБА_3 у трудових чи інших цивільно-правових відносинах - відсутні.

На думку суду всі доводи, які зазначені в ОСОБА_2 перевірки, є лише міркуваннями посадових осіб податкового органу, тобто є припущеннями, що суперечить Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Частинами 2, 3 ст. 323 цього Кодексу передбачено, що суд може обґрунтовувати свій вирок лише тими доказами, які були розглянуті ним у судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 15.08.2014 року та № НОМЕР_2 від 15.09.2014 року підлягають скасуванню.

Стосовно скасування податкової вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно до п. 116.1 ст. 116 ПК України, у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення.

Рішення № НОМЕР_4 від 17.10.2014 року та вимога № НОМЕР_5 від 17.10.2014 року прийняті на підставі непогашення позивачем суми заборгованості за податковими повідомленнями-рішеннями № НОМЕР_1 від 15.08.2014 року та № НОМЕР_2 від 15.09.2014 року. Оскільки судом зазначені податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано, Рішення № НОМЕР_4 від 17.10.2014 року та вимога № НОМЕР_5 від 17.10.2014 року, прийняті на їх основі, також підлягають скасуванню.

Стосовно вимоги про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області по проведенню перевірки, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених ним Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) них документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених ним пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Як зазначає позивач, 15.08.2014 року дві особи, що відрекомендувалися ОСОБА_6 та ОСОБА_7, зявилися до закладу «Шпацер» і предявили направлення на проведення перевірки та ніяким чином не завірену та неналежно оформлену ксерокопію наказу про проведення перевірки, однак не предявили службових посвідчень встановленої форми (предявлені ними «посвідчення» належали ліквідованому рік тому центральному органу виконавчої влади, з численними закресленнями та виправленнями, зробленими від руки), у звязку з чим представник ФОП ОСОБА_3 JI.B. вказав їм на зазначені обставини та неможливість у звязку з цим провести будь-яку перевірку.

Вказані особи склали акт відмови прийняття та підписання наказу на проведення перевірки (т. 1 арк. спр. 103), та пішли. Ніяких документів вони не вимагали та, відповідно, не отримували і не вивчали, ні з ким, окрім представника ФОП ОСОБА_3 по суті перевірки не спілкувалися.

У акті перевірки адресою здійснення ФОП ОСОБА_3 JI.B. діяльності зазначено вул. Спаська, 50/А, в той час як ФОП ОСОБА_3 здійснює діяльність за іншою адресою: м. Миколаїв вул. Спаська, 50А/1, тобто якби перевіряючі отримували та вивчали відповідні документи, вони б знали адресу позивача.

Тож фактично не проводячи у встановленому законом порядку перевірки, не маючи відповідних документів для її проведення, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було складено акт перевірки, що не відповідає діючим нормам законодавства України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 КАС України).

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 98, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області по проведенню з 28.05.2014 року по 06.06.2014 року фактичної перевірки ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 01.11.2013 по 06.06.2014 року, результати якої оформлено актом від 06.06.2014 року № 318/14-03-17-03- 08/НОМЕР_6 «Про результати фактичної перевірки ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 01.11.2013 по 06.06.2014»;

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 15.08.2014 року № НОМЕР_1.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 15.09.2014 року № НОМЕР_2.

5. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № НОМЕР_4 від 17.10.2014 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

6. Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.10.2014 року № НОМЕР_5.

7. Повернути фізичній особі-підприємецю ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6) судовий збір у розмірі 365,40 грн., сплачений відповідно до квитанцій № ПН2039 від 19.12.2014 року на суму 182,70 грн. та № ПН 1341 від 22.09.2014 року на суму 182,70 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 22 лютого 2015 року.