Постанова № 46451885, 17.02.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

17 лютого 2015 року Справа № 814/3872/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., за участю секретаря судового засідання Ополинського О.В.

представника позивача: ОСОБА_1М, довіреність № 1543 від 12.09.2014 року,

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 3205/9/14-03-10-0132 від 25.08.2014 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 54017)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.11.2014 року НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5,

в с т а н о в и в:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернулась до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, № 001170103, № НОМЕР_6 від 26.11.2014 року. При цьому позивач послався на те, що інформація, викладена у акті перевірки Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області не підтверджена жодними доказами, а тому підстави для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень у податкового органу відсутні.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначав, що податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до законодавства.

У судовому засіданні 17.02.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та докази, якими сторони доводили свої вимоги та заперечення, суд встановив наступне.

До Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області надійшла інформація щодо порушень суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 вимог чинного законодавства, які полягають у невиплаті заробітної плати та неперерахуванні до бюджету податків та внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (а.с.81-92).

За результатами розгляду вказаної інформації, на підставі пп. 75.1.3. п. 75.1. ст. 75, п. 82.2. ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, відповідачем в період з 28.10.2014 року по 06.11.2014 року було проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб,дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування,обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 28.10.2014 року по 06.11.2014 року.

За результатами перевірки складено акт № 913/14-03-17-03-08/НОМЕР_7 від 07.11.2014 року (а.с.25-32, далі акт перевірки). Зазначеним актом перевірки були встановлені порушення податкового законодавства з боку позивача, а саме: порушення приписів статей ст. 163, п. 164.1 ст. 164, п. 164.2 ст. 164, п. 168.1 ст. 168, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на суму 3 711,25 грн.; пп. 7.7.1 п. 7.1, п. 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», а саме: не нарахування, не утримання та неперерахування єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування із виплачених сум винагород з 01.12.2013 року по 30.08.2014 року, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 9 603,24 грн.; п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України, а саме: неподання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю; п. 176.2 «б» ст. 176 Податкового кодексу України, а саме: податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку (Форма №1ДФ) на загальну суму 510,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом 26.11.2014 року були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1, відповідно до якого відповідач збільшив позивачеві суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 6 494,69 грн., в тому числі 3 711,25 грн. - за основним платежем, 2 783,44 грн. - за штрафом (штраф застосовано у розмірі 75 %) (а.с.17);

- № НОМЕР_2, відповідно до якого відповідачем нараховано позивачеві штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. (а.с. 19);

- № НОМЕР_6 відповідно до якого відповідачем нараховано позивачеві штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. (а.с. 20).

26.11.2014 року відповідачем також винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № НОМЕР_5, відповідно до якої податковий орган вимагає відповідача сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені у сумі 9 603,24 грн. (а.с.21).

Рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або своєчасне не нарахування платником єдиного внеску № НОМЕР_4 від 26.11.2014 року до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 3 683,88 грн. (а.с.22).

Одночасно з цим, актом перевірки було встановлено, що у період з 01.12.2013 року по 30.08.2014 року у ФОП ОСОБА_3, згідно наданих пояснень та звернень, працювали без належного оформлення 2 найманих процівника: ОСОБА_4; ОСОБА_5

Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_3 використовувала працю найманих оацівників без належного оформлення трудових відносин (згідно колективного звернення і рацівників від 08.10.2014 року, наданого пояснення від 04.11.2014 року та заяви від 03.09.2014 року), а саме:

- ОСОБА_4, яка згідно наданого пояснення працювала у ФОП ОСОБА_6 з 15.12.2013 року по 18.03.2014 року (трудовий договір відсутній), за заначений період отримала заробітну плату в розмірі 5 870,00 грн. (грудень 2013 року 2 500,00; січень 2014 року 2 500,00 грн.; лютий 2014 року - 870,00; березень 2014 0,00 грн.);

- ОСОБА_5, яка згідно наданого пояснення працювала у ФОП ОСОБА_6 з 01.02.2014 року по 25.08.2014 року (трудовий договір відсутній), за заначений період отримала заробітну плату в розмірі 15 600,00 грн. (лютий 2014 року 2 000,00; березень 2014 року 2 000,00 грн.; квітень 2014 року - 2000,00 грн.; травень 2014 року 3 500,00; червень 2014 року 3 500,00; липень 2014 року 2 600,00 грн.; серпень 2014 року 0,00 грн.).

Також перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_6 JI.B. використовувала працю офіційно оформленого працівника ОСОБА_7 Згідно пояснення останього він працював у ФОП ОСОБА_6 з 15.12.2013 року по 18.03.2014 року (трудовий договір від 25.12.2013 року № 14051301122). Відповідно до трудового договору він повинен був отримувати заробітну плату у розмірі 1 240 грн., а фактично отримував: грудень 2013 року 2 500,00грн.; січень 2014 року 2 500,00грн.; лютий 2014 року - 867,00 грн.; березень 2014 року 200,00 грн.

Перевіркою встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 3 711,25грн., порушення строку надання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку (форма - 1ДФ) за IV квартал 2013 року 09.02.2014 року, за І квартал 2014 року 09.05.2014 року, за II квартал 2014 року 09.08.2014 року.

Актом встановлено, що ФОП ОСОБА_3 не нарахувала, не утримувала та не перераховувала єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із виплаченої заробітної плати, що підлягає сплаті до бюджету, у сумі 9 603,24 грн., чим порушено п.п. 7.1.1 п. 7.1, п. 8 ст. 9 Закону Украї ни від 08.07.2010 року № 2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями.

Суд не погоджується з таким висновком податкового органу з огляду на наступне.

Пунктом 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-IV (який діяв до 01 січня 2011 року)(далі - Закон № 889-IV) визначено, що «дохід» - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до Податкового кодексу України «доходи» - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (пп. 14.1.56 п. 14. ст. 14 цього Кодексу).

При цьому доходом з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом (абз. «д» п. 1.3 ст. 1 цього Закону). Аналогічне визначення міститься в нормі абз. «є» пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 889-IV об'єктом оподаткування резидента податком з доходів фізичних осіб є загальний місячний оподатковуваний доход, який відповідно до пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 цього ж Закону включає доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

В силу норм п. 17.1 та 17.2 ст. 17 Закону № 889-IV особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зокрема, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок; б) надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається (п. 19.2 ст. 19 вказаного Закону).

У відповідності до п. 1. 8 і п. 1.15 ст. 1 Закону № 889-IV під терміном «наймана особа» розуміється фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону. При цьому усі вигоди від виконання такої трудової функції (крім заробітної плати такої найманої особи, інших виплат чи винагород на її користь, передбачених законодавством), а також усі ризики, пов'язані з таким виконанням або невиконанням, отримуються (несуться) працедавцем; «податковий агент» - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

У ПК України наявні наступні поняття: «податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб» - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (пп. 14.1.180 п. 14. ст. 14 ПК України); «самозайнята особа» - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності (пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України); «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

В силу норми пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Пунктом 7.1 статті 7 Закону № 889- IV визначено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Аналогічно у відповідності до п. 163.1 ст. 163 розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» ПК України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 ПК України).

Згідно з підпунктом 164.1.2 пункту 164.1 ст. 164 ПК України загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Відповідно до пункту 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

При цьому відповідно до пп. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПК України «заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу» - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 ст. 168 зазначеного Кодексу встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету, згідно з підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 ст. 168 ПК України, під час виплати оподатковуваного доходу.

Одночасно згідно положень п. 51.1 ст. 51 ПК України податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

Таким чином, з контексту вищенаведених норм податкового законодавства випливає, що необхідною умовою для утримання податку з доходів фізичних осіб є наявність факту виплати такого доходу фізичній особі податковим агентом (в тому числі фізичною особою-підприємцем-працедавцем) за трудовою чи цивільно-правовою угодою.

Згідно ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що при укладенні трудового договору з фізичною особою додержання письмової форми є обов'язковим.

Згідно з абз.2 ч. 4 рішення у справі N 17/81-97 від 09.07.1998 року Конституційний суд встановив, що шляхом укладення трудового договору з роботодавцями громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов'язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин. Основними елементами інституту трудового договору (порядок укладення трудового договору, його зміст, гарантії працівникам при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, підстави припинення договору тощо) є як такі, що мають засадничий характер, повинні врегульовуватись лише законом.

Відповідно з ст. 2 КЗпП України визначено основні трудові права працівників, зокрема: працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 24 Кодексу законів про працю України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Вказана норма знайшла своє відображення також у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у п. 7 якої зазначено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Отже, трудові відносини між працівником та фізичною особою не вимагають обов'язкового оформлення шляхом укладення письмового трудового договору. Про існування між працівником та роботодавцем трудових відносин свідчить наявність або відсутність юридичного факту.

Відповідно до норм абзацу 2 ст. 24 Кодексу законів про працю України, при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (абз. 1 ст. 48 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до абзаців 1, 2 і 4 ст. 48 КЗпП трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідачем в ході розгляду даної справи не надані суду ні оригінали або копії документів , на яких виключно ґрунтуються висновки ОСОБА_2 фактичної перевірки, ні будь-які інші документальні докази, відомості про місцезнаходження таких доказів, які б засвідчували факти наявності трудових відносин між позивачем і фізичними особами ОСОБА_8, ОСОБА_5 нарахування і виплату ФОП ОСОБА_3 будь-яких сум доходів на їх користь протягом зазначених періодів.

Судом встановлено, що будь-які документальні підтвердження того, що ОСОБА_8 та ОСОБА_5 перебували з ФОП ОСОБА_3 у трудових чи інших цивільно-правових відносинах - відсутні.

Стосовно громадянина ОСОБА_7, суд зазначає, що будь-яких доказів того, що позивачем на користь працівника ОСОБА_7, виплачувався дохід більший ніж зазначенно в трудовій угоді податковим органом в акті перевірки не наведено та суду не надано. З приводу посилань представника відповідача на те, що в ОСОБА_8 перевірки такі висновки зроблені податковим органом з огляду на пояснення самого ОСОБА_7, то суд зазначає, що податковим органом не зазначенно чому саме пояснення останнього від 08.10.2014 року взяти податковою в основу ОСОБА_8 перевірки та їм була надана належна оцінка, а пояснення ОСОБА_7 від 28.08.2014 року залишились поза увагою податкового органу.

На думку суду всі доводи, які зазначені в ОСОБА_8 перевірки, є лише міркуваннями посадових осіб податкового органу, тобто є припущеннями, що суперечить Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Частинами 2, 3 ст. 323 цього Кодексу передбачено, що суд може обґрунтовувати свій вирок лише тими доказами, які були розглянуті ним у судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наданий відповідачем до суду лист-повідомлення від 27.01.2015 року № 16/8-919 Слідчого СВ Центрального РВ ММУ УМВС України в Миколаївський області про перебування кримінального провадження відносно ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення , передбаченного ч. 1 ст. 175 КК України (Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином - суб'єктом підприємницької) в якості доказів вини позивача судом не приймається, оскільки даний лист в законному порядку вину позивача не доводить. Вину позивача може бути встановлено тільки обвинувальним вироком суду.

Так, в ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності за порушення вимог законодавства про працю (по ст. 172 «Грубе порушення законодавства про працю» Кримінального кодексу України), щодо накладання на позивача адміністративного стягнення за результатами вчиненого адміністративного правопорушення (по ст. 41 «Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці», ст. 1634 «Порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи» Кодексу про адміністративні правопорушення), доказів порушення і передання справ про злочин або адміністративне правопорушення до суду, та нарешті - доказів підтвердження достовірності та обґрунтованості пояснень гр. ОСОБА_8 і ОСОБА_5

За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність у податкового органу підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1, №0011711703 від 26.11.2014 року, вимоги № НОМЕР_5 від 26.11.2014 року та рішення № НОМЕР_4 від 26.11.2014 року.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 26.11.2014 року:

Судом зясовано, що в ході проведення перевірки до ФОП ОСОБА_3 був надісланий запит вих. № 3032/П/14-03-17-03-24 від 31.10.2014 року про надання документів.

Як зазначено в акті перевірки, ФОП ОСОБА_3 на запит Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 3032/П/14-03-17-03-24 від 31.10.2014 року щодо надання документів для перевірки надала відповідь 04.11.2014 року за вх. № 10983/П, в якій відмовила від надання документів, чим порушила п. 121.1 ст. 121 ПК України.

Даний висновок а акті перевірки спростовується наданими позивачем документами.

Відповідно до п. 121.1 ст. 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Відповідно до запиту Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області щодо надання документів , а саме : Трудові договори, цивільно-правові договори та інші договори, якими врегульовані трудові відносини, Табеля обліку робочого часу Відомості з нарахування заробітної плати Документи, що підтверджують виплату заробітної плати Копії договорів оренди або документів на права власності на приміщення, де здійснюється діяльність та вказати заборгованість з орендної тати у разі наявності (а.с.52).

ФОП ОСОБА_3 листом-відповіддю від 03.11.2014 року на запит відповідача від 31.10.2014 року не відмовила у наданні документів, а висловила своє бажання їх надати, лише конкретизувавши період, за який необхідно надати відомості з нарахування заробітної плати та документи, що підтверджують виплату заробітної плати (а.с.53-54).

06.11.2014 року позивач знову звернулася до відповідача листом, в якому знову просить відповідача повідомити, які додаткові документи необхідні перевіряючим для проведення фактичної перевірки за наказом № 1143 від 27.10.2014 року, за який період, в якій формі та в якому порядку їх необхідно надати (а.с.55-56).

З огляду на це, у податкового органу не було законних підставах для застосуваня до позивача штрафних санкцій за ст. 121 ПК України, а тому позовні вимоги в цій частині ФОП ОСОБА_3 слід задовольнити.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 КАС України).

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 98, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 26.11.2014 року № НОМЕР_1.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 26.11.2014 року № НОМЕР_2.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 26.11.2014 року № НОМЕР_6.

5. Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2014 року № НОМЕР_5.

7. Визнати протиправною та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № НОМЕР_4 від 26.11.2014 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 23 лютого 2015 року.