Постанова № 46451273, 16.06.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16 червня 2015 року (12 год. 10 хв.) Справа № 808/1075/15 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Мащенко Д.В.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод підйомно-транспортних машин» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

24.02.2015 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод підйомно-транспортних машин» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі відповідач), в якому позивач просить: визнати протиправними та скасувати, прийняте 25.09.2014 відповідачем, податкове повідомлення-рішення №0001742211 та податкове повідомлення-рішення №0002212211 від 17.12.2014 про збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при здійсненні фінансово господарських операцій з ТОВ «Гефест Груп» за період липень 2013 року, за результатами якої складено акт від 05.09.2014 №129/08-30-22-11/31888210 (далі ОСОБА_4 перевірки). На підставі ОСОБА_4 перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.09.2014 №0001742211 та №0001752211. Позивачем зазначені податкові повідомлення-рішення було оскаржено до ГУ Міндоходів у Запорізькій області. За наслідками розгляду скарги позивача було скасовано податкове повідомлення-рішення №0001742211 в частині зайво визначеного грошового зобовязання по податку на прибуток у сумі 70043,00 грн. і 35021,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій. На підставі ОСОБА_4 перевірки та зазначеного рішення про результати розгляду первинної скарги позивача 17.12.2014 відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0002212211. ОСОБА_4 перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25.09.2014 №0001752211 та від 17.12.2014 №0002212211, на думку позивача, є безпідставними та підлягають скасуванню.

Ухвалою від 27.02.2015 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 25.03.2015.

У судове засідання 25.03.2015 представники сторін, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не прибули.

Ухвалою від 25.03.2015 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинено до 14.04.2015.

Ухвалою від 14.04.2015 провадження у справі поновлене, судове засідання призначене на 14.04.2015.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 22.04.2015.

У судове засідання 22.04.2015 представники сторін, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не прибули.

Ухвалою від 22.04.2015 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинено до 19.05.2015.

У судове засідання 19.05.2015 представники сторін, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не прибули.

Ухвалою від 19.05.2015 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинено до 16.06.2015.

Ухвалою від 16.06.2015 провадження у справі було поновлено, судове засідання призначене на 16.06.2015.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що висновки перевірки щодо неправомірності формування податкового кредиту та витрат при обчисленні податку на прибуток, базуються лише на безпідставних твердженнях того, що ТОВ «Гефест Груп» фактично не здійснив господарку операцію по поставці замовленого та сплаченого товару (проекту козлового крану). Усі товари (послуги), які закуповувалися товариством, підтверджені належним чином оформленими первинними документами. В подальшому вони використовувалися у господарської діяльності та реалізовувалися з метою одержання доходу, на підставі чого їх вартість була включена до витрат господарської діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, які були задекларовані позивачем за липень 2013 року, фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій та є підставою для формування податкового обліку платника податків. Зазначив, що укладений договір не віднесено законом до нікчемного, також відсутні судові рішення про визнання його недійсним. Зазначив, що отримана від ТОВ «Гефест Груп» податкова накладна не має жодних недоліків, зареєстрована в єдиному реєстрі. На момент здійснення господарських операцій контрагент, був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, був платником податку на додану вартість, зареєстрованим відповідно до Податкового кодексу України. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що товари від ТОВ «Гефест Груп» фактично не поставлені, тому позивачем сума ПДВ не повинна бути віднесена до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду. Отже, якщо товари фактично не поставлені то вони ні, як не можуть бути використані у господарських операціях. Зазначив, що позивачем отримано податкові накладні від ТОВ «Гефест Груп» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. В ході перевірки не доведено реальність поставки товарів від ТОВ «Гефест Груп» за період липень 2013р. Оскільки фактично товар не було придбано, прибуткові і видаткові накладні є недійсними в силу закону, вартість товарів, зазначених у прибуткових і податкових накладних, які отримані від ТОВ «Гефест Груп» за період липень 2013 року. Зазначив, що згідно ОСОБА_4 ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС ТОВ «Гефест Груп» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Звіркою ТОВ «Гефест Груп» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами-постачальниками ТОВ «Центр ділового спілкування», ТОВ «ГРАДІЄНТ ТЕК», ТОВ «Капром - Тех», ТОВ «Ліана-Трейд» та ТОВ «ДАНКОМПАНІ» та контрагентами-покупцями робіт (послуг) за період з 01.03.2013 по 31.08.2013. Тому, вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення правомірними, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 16.06.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і зясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

На підставі наказу відповідача від 24.01.2014 №636 в період з 22.08.2014 по 29.08.2014 відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при здійсненні фінансово господарських операцій з ТОВ «Гефест Груп» за період липень 2013 року.

За результатами перевірки 05.09.2014 відповідачем був складений ОСОБА_4 перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог:

-п. 138.4, п. 138.6 ст. 138 ПК України, у звязку з включенням до складу витрат операції по придбанню у постачальників, що призвело до заниження податку на прибуток за загальну суму 76411,00 грн. за 2013 рік;

-ст. 1, п. 2 ст. 3, п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996; пп. 1.1 п. 1, пп. 1.2 п. 1, п. 2.16 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованим у Мін'юсті України 05.06.1995 за № 168/704; п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 201.10 ст. 201, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200, п.п. 198.1, п.п. 198.3, п. 198.4 п. 198.6 ст. 198 ПКУ; Наказу ДПА України від 10.01.2011 № 969 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», п.8.25, п 8.26, п. 11.9 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1995 № 7, встановлено заниження податку на додану вартість у липні 2013 року на суму 80433,00 грн.

На підставі ОСОБА_4 перевірки 25.09.2014 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0001742211, яким позивачу було збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 120649,50 грн. з яких 80433,00 грн. за основним платежем, 40216,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0001752211, яким позивачу було збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 114616,50 грн., з яких 76411,00 грн. за основним платежем, 38205,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач 13.10.2014 подав скаргу до відповідача та ГУ Міндоходів у Запорізькій області.

Згідно рішення про результати розгляду первинної скарги від 11.12.2014 ГУ Міндоходів у Запорізькій області залишило без змін податкове повідомлення-рішення №0001752211 та скасувало податкове повідомлення-рішення №0001742211 в частині зайво визначеного грошового зобовязання по податку на прибуток у сумі 70043,00 грн. і 35021,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а в іншій частині зазначене рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ОСОБА_4 перевірки та зазначеного рішення про результати розгляду первинної скарги позивача 17.12.2014 відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0002212211, яким позивачу було збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 9552,00 грн., з яких 6368,00 грн. за основним платежем, 3184,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки ОСОБА_4 перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в ОСОБА_4 перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем, серед іншого, вимог п. 138.4, п. 138.6 ст. 138 ПК України, п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 201.10 ст. 201, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200, п.п. 198.1, п.п. 198.3, п. 198.4 п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Відповідно до п. 138.4, п. 138.6 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

За приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Згідно п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Судом встановлено, що за 23013 рік, позивачем задекларовано податку на прибуток у розмірі 937,00 грн. по операціях з ТОВ «Гефест Груп».

Також, позивачем задекларовано податкового кредиту на суму 80433,00 грн. по операціях з ТОВ «Гефест Груп» за липень 2013 року.

15.07.2013 між позивачем і ТОВ «Гефест Груп» було укладено договір поставки №369, відповідно до якого останній зобовязався передати позивачу проект крана козлового г/п 20т, а позивач прийняти і оплатити проект. Загальна сума договору 482600,00 грн., в тому числі ПДВ 80433,33 грн.. Умови поставки СРТ.

За наслідками виконання умов договору позивачу видавалась податкова накладна від 30.07.2013 №131, видаткова накладна від 30.07.2013 №13, рахунок-фактура від 30.07.2013 №613 на загальну суму 482600,00 грн. у тому числі ПДВ 80433,33 грн.

Розрахунки за виконання зазначеного договору здійснювались у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок позивача, що підтверджується виписками по рахунку позивача.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

Суд зазначає, що в матеріалах справи в повному обсязі наявні податкова накладна, рахунок-фактура, видаткова накладна за перевіряємий період, які оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій.

В ОСОБА_4 перевірки відповідач посилається на порушення вимог Наказу ДПА України від 10.01.2011 № 969 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», а саме зазначає про відсутність у виданій ТОВ «Гефест Груп» податковій накладній податкового номеру платника податку (продавця та покупця).

Судом було досліджено видану ТОВ «Гефест Груп» податкову накладну від 30.07.2013 №131 та встановлено, що в зазначеній податковій накладній наявні податкові номери продавця та покупця, а також інші передбачені зазначеним Наказом дані.

Отже, посилання відповідача на порушення вимог зазначеного наказу є необґрунтованими.

В обґрунтування твердження про необхідність документального оформлення факту транспортування проекту крану козлового від ТОВ «Гефест Груп» до позивача відповідач посилається на вимоги Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на вимоги Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, оскільки проект крану козлового є документацією, не є вантажем та не потребує використання автомобільного транспорту з метою його поставки на адресу позивача.

Судом встановлено, що на підставі наказу позивача від 14.12.2008 №59б придбану документацію було введено в експлуатацію, про що складено ОСОБА_4 приймання-передачі №ЗП-0000001 від 31.07.2013 та відображено в бухгалтерському обліку на рахунку 111, а також нараховувався щомісячний знос, який відображався в бухгалтерському обліку на рахунку 132.

Також, судом встановлено, що отриманий проект крану козлового було оприбутковано в бухгалтерському обліку по рахунку 1531.

Вищезазначене підтверджується наданими оборотно-сальдовими відомостями позивача.

В обґрунтування висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач посилається на ОСОБА_4 ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 13.12.2013 №2927/26-55-22-01/38546040 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ГЕФЕСТ ГРУП» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.03.2013 по 31.08.2013, відповідно до якого не підтверджено постачання послуг від ТОВ «Центр ділового спілкування» ТОВ «ГРАДІЄНТ ТЕК», ТОВ «Капром - Тех», ТОВ «Ліана-Трейд», ТОВ «ДАНКОМПАНІ» на адресу ТОВ «ГЕФЕСТ ГРУП». У зв'язку із відсутністю документального підтвердження господарських операцій між ТОВ «ГЕФЕСТ ГРУП» та його підприємствами постачальниками та покупцями за березень - серпень 2013 року, товари (роботи, послуги), що були придбані ТОВ «ГЕФЕСТ ГРУП» у ТОВ «Центр ділового спілкування», ТОВ «ГРАДІЄНТ ТЕК» , ТОВ «Капром - Тех», ТОВ «Ліана-Трейд» та ТОВ «ДАНКОМПАНІ» за перевіряємий період 2013 року не могли бути поставлені на його адресу, а тому дані правочини з придбання, не спричинили реального настання правових наслідків. Вищенаведене свідчить про те, що правочини між ТОВ «ГЕФЕСТ ГРУП» за період з 01.03.2013 по 31.08.2013 по контрагентам-постачальникам ТОВ «Центр ділового спілкування», ТОВ «ГРАДІЄНТ ТЕК» , ТОВ «Капром --Тех», ТОВ «Ліана-Трейд» та ТОВ «ДАНКОМПАНІ» та контрагентами-покупцями робіт (послуг), не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Виходячи з вищенаведеного, ТОВ «ГЕФЕСТ ГРУП» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Звіркою ТОВ «ГЕФЕСТ ГРУП» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами постачальниками та контрагентами-покупцями робіт (послуг) за період з 01.03.2013 по 31.08.2013. Крім того, ТОВ «ГЕФЕСТ ГРУП» відсутній за податковою адресою.

Суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне. На даний час не має будь-якого судового рішення, що надавало би оцінку взаємовідносин позивача з ТОВ «Гефест Груп».

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в ОСОБА_4 висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судового рішення, яке б спростовувало факт реальності виконання договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Гефест Груп».

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода між позивачем та ТОВ «Гефест Груп» порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставки товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом що є лише припущенням.

Крім того, відповідно до ст. 20 Податкового кодексу України органам податкової служби не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також, відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Судом встановлено, що ТОВ «Гефест Груп» в перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість, а відтак мало право видавати позивачу податкову накладну на підтвердження факту отримання останнім товару, що надавався цим підприємством.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобовязань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

В ОСОБА_4 перевірки відповідач посилається на недотримання, позивачем, серед іншого, вимог ст. 1, п. 2 ст. 3, п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996 (далі Закон України №996-ХІV); пп. 1.1 п. 1, пп. 1.2 п. 1, п. 2.16 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованим у Мін'юсті України 05.06.1995 за № 168/704.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України №996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що предявлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та необхідність їх скасування.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданим до матеріалів справи платіжним дорученням №477 від 17.02.2015 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 260,50 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод підйомно-транспортних машин» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001742211 від 25.09.2014, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод підйомно-транспортних машин» збільшено суми грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 120649,50 грн., з яких 80433,00 грн. - за основним платежем, 40216,50 грн. - за штрафними санкціями.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002212211 від 17.12.2014, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод підйомно-транспортних машин» збільшено суми грошового зобовязання з податку на прибуток на суму 9552,00 грн., з яких 6368,00 грн. - за основним платежем, 3184,00 грн. - за штрафними санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод підйомно-транспортних машин» суму сплаченого судового збору у розмірі 260,50 грн. (двісті шістдесят гривень 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль