Рішення № 46420603, 07.07.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/8102/14-ц 07.07.2015 07.07.2015 07.07.2015

Провадження №22ц/784/1546/15 Головуючий в першій інстанції ОСОБА_1

Категорія 48 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Довжук Т.С.,

суддів: Шолох З.Л., Коломієць В.В.,

при секретарі судового засідання Богуславській О.М.,

за участю представника позивачки ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_6

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2015 року по справі за позовом

ОСОБА_6

до

ОСОБА_4

про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИЛА:

25 червня 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання за нею право власності на 1/4 ідеальної частини квартири № 18 по вул. Архітектора Старова, 2/6, корпус 2 у м. Миколаєві, як спільно набутого майна подружжя.

Позивачка зазначала, що з 16 серпня 2001 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дочок: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2014 року шлюб між ними розірваний. За час перебування у шлюбі ними було придбано квартиру № 18 по вул. Архітектора Старова, 2/6, корпус 2 у м. Миколаєві, яка на праві власності належить відповідачу та їх дочці ОСОБА_8 по 1/2 частці кожному. Згоди про поділ майна, що є спільною власністю, між ними не досягнуто. Крім того, відповідач чинить перешкоди у користуванні спірним майном, у звязку з чим вона неодноразово зверталась з заявами до УМВС України в Миколаївській області, надсилала листи відповідачу з вимогою про припинення протиправних дій, проте всі спроби виявилися марними.

Посилаючись на викладене та порушення відповідачем вимог ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства», ст. 60, ч. 3 ст. 70 СК України позивачка просила позов задовольнити.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі. На думку апелянта рішення суду є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки, відповідача та його представника, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив із того, що 1/2 частина спірної квартири на праві особистої приватної власності належить відповідачу, оскільки була приватизована ним у порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а тому вказане майно не може вважатися об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Між тим, з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки до нього суд прийшов з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду та ухваленню нового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, що з 16 серпня 2001 року по 06 травня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 7). Від даного шлюбу вони мають двох малолітніх дочок: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5, 6).

Згідно листа начальника Управління Національного банку України в Миколаївській області вих. № 04-017 від 11 листопада 2010 року, адресованого на ім'я Миколаївського міського голови ОСОБА_9, Національний банк України звернувся з проханням прийняти в комунальну власність міста квартиру, придбану останнім для працівника їх управління ОСОБА_4, який перебуває на квартирному обліку, а саме: двокімнатну квартиру № 18 по вул. Архітектора Старова, 2/6, корпус 2 у м. Миколаєві з послідуючою видачею йому ордеру на вселення (а.с. 51).

В порядку приватизації державного житлового фонду, спірна квартира була передана у спільну часткову власність ОСОБА_4 та малолітній дочці сторін по справі - ОСОБА_8, по 1/2 частині кожному, про що свідчить свідоцтво про право власності на житло, видане 17 травня 2011 року управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, зареєстрованим КП ММБТІ 03 серпня 2011 року, реєстраційний номер 29259032, номер запису 178 в книзі 2 (а.с. 8, 9).

При вирішенні справи суд послався у мотивувальній частині рішення на п. 4 ч.1 ст. 57 СК України.

Однак положення п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України про те, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», набуло чинності 13 червня 2012 згідно із Законом № 4766-VІ від 17 травня 2012 року.

Оскільки ? частина спірної квартири набута відповідачем у власність у травні 2011 року, положення п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України на дані правовідносини не поширюються.

На час набуття спірної квартири була чинною ч. 5 ст. 61 СК України, відповідно до якої об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Матеріалами справи не підтверджується наявність домовленості сторін щодо відступу від принципу рівності часток подружжя.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ? частина спірної квартира придбана сторонами під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, та їх частки, як дружини та чоловіка, є рівними.

За правилом п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування або зміни рішення.

Крім того, ч. 3 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до правил ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати (а.с. 1, 85).

Враховуючи викладене, колегія судів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_6 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_4 право власності по 1/4 частини двокімнатної квартири № 18 по вул. Архітектора Старова, 2/6, корпус 2 у м. Миколаєві за кожним.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 3274 (три тисячі двісті сімдесят чотири) грн. 28 коп. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча

Судді