Рішення № 46406712, 06.07.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "06" липня 2015 р. Справа № 906/727/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Петров Є.Л. - дов. б/н від 03.07.2015р.

від відповідача: Заїка А.М.- дов. № 14 від 09.12.2014р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Володимир-Волинська птахофабрика" (с.Федорівка, Володимир-Волинський район, Волинська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів"

про стягнення 557038,88 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 557038,88 грн., з яких 374134,50 грн. основного боргу; 108836,99 грн. пені; 52378,83 грн. інфляційних; 2981,83 грн. 5% річних; 18706,73 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду від 19.05.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 04.06.2015р.

Ухвалою суду від 04.06.2015р. розгляд справи відкладено на 06.07.2015р.

В судовому засіданні представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 463983,90грн., з яких 354134,50 грн. основний борг, 35782,01грн. пеня, 281,83грн. 5% річних, 18706,73 грн. штрафу.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до винесення рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Оскільки подана позивачем заява не суперечить нормам чинного законодавства, суд приймає останню до розгляду та вирішує спір в межах зменшених позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримав, з підстав викладених у позовній заяві.

Надав довідку про те, що станом на 06.07.2015р. основний борг відповідача складає 324134,50 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні вказав, що відповідач не заперечує проти основного боргу та разом з тим заперечує проти нарахування пені, 5% річних та штрафу, вважаючи, що зазначена у позові поставка є позадоговірною, тому на неї не розповсюджуються умови укладеного між сторонами договору.

Надав докази часткового погашення основного боргу в сумі 50000,00грн (а.с. 65, 66).

Крім того представник відповідача подав клопотання, в якому просить зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на кризові явища в економіці України, які призвели до погіршення роботи підприємства (а.с.76)

Представник позивача заперечив проти заявленого клопотання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

20.11.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Володимир-Волинська птахофабрика" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 20/11 (а.с. 12-17).

За умовами п. 1.1. Договору, постачальник взяв на себе зобов'язання передавати у власність відповідачу товар (продукцію виробництва ПАТ "Володимир-Волинська птахофабрика": м'ясо бройлера та субпродукти в асортименті та кількості) згідно накладних у відповідності до узгоджених сторонами замовлень на специфікації, а відповідач в свою чергу зобов'язався проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору.

Товар передається покупцю частинами (партіями). Під партією товару сторони розуміють товар, зазначений в окремій накладній (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору, купівля-продаж кожної партії товару здійснюється на підставі накладної згідно погодженого сторонами замовлення.

Приписами п. 1.5, 1.9 Договору встановлено, що ціна за одиницю товару погоджується сторонами додатково та підтверджується специфікаціями та видатковими документами на одержання товару. Загальна вартість даного договору становить суму всіх накладних на відпуск товару.

Пунктом 3.2.3 Договору відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно оплачувати постачальнику (позивачу) вартість товару згідно розділу 4 даного договору.

Згідно п. 4.1 Договору, розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем протягом 10 календарних днів, з моменту завантаження товару в автотранспорт продавця.

Датою поставки партії товару постачальником та датою отримання партії товару покупцем є дата підписання сторонами відповідної накладної про приймання - передачу (п. 5.2 Договору).

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 Договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому випадку до моменту повного і належного його виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 15 днів до закінчення дії договору.

Позивач 09.01.2015р., 21.01.2015р., 23.01.2015р.,. відпустив відповідачу товар на загальну суму 1062852,00грн., що підтверджується, наявними в матеріалах справи, видатковими накладними № № 990, 3138, 3132, 3594, 3577( а.с 18-20).

Відповідач неналежним чином оплачував отриману продукцію, внаслідок чого 18.03.2015р. позивачем відповідачу була пред'явлена претензія (а.с. 21) про сплату до 20.03.2015р. заборгованості за договором поставки № 20/11 від 20.11.2013р. в сумі 441134,50грн.

У відповідь на претензію відповідач повідомив, що станом на 17.04.2015 заборгованість за отриманий товар становить 394134,50 грн. та вказав, що у зв'язку з фінансовими труднощами, які виникли на підприємстві, заборгованість буде погашена у найкоротші терміни (а.с. 22).

Оскільки відповідач вимоги претензії від 18.03.2015 р. виконав не в повному обсязі, позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог ) про стягнення заборгованості в сумі 354134,50 грн.

Після порушення провадження у справі відповідач додатково сплатив заборгованість у сумі 30000,00грн. (а.с.66).

Згідно п. 7.4 Договору, у випадку прострочення платежу за товар покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штрафну неустойку (пеню) в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки до моменту повного розрахунку за товар.

В порядку вищезазначеного пункту договору з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, позивачем заявлено до стягнення з позивача 35782,01 грн. пені за період з 20.03.2015р. по 13.05.2015р.

За приписами п. 7.5 Договору, поряд із сплатою штрафної неустойки, відповідно до п.7.4 договору, у випадку порушення терміну оплати товару, вказаного в п. 4.1 договору, більше 15 днів, покупець відшкодовує постачальнику нанесені збитки (в тому числі втрачену вигоду), що становить 5% від простроченої суми .

На підставі вищевказаного пункту договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 18706,73 грн. збитків.

Умовами п. 4.2 сторони погодили, що у разі прострочення оплати товару постачальник має право вимагати від покупця оплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та сплати процентів за користування грошовими коштами в розмірі 5% річних, що нараховуються на прострочену суму за кожен день прострочки, поряд зі сплатою штрафних санкцій згідно розділу 7 даного договору.

З урахуванням зазначеного вище пункту договору, позивачем нараховано відповідачу 52378,83грн. інфляційних та 2981,83 грн. 5% річних.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти позову в частині нарахування пені, збитків та 5% річних вважає, що поставка даної продукції здійснювалась поза умовами договору, оскільки відповідно до п. 6.1 останнього, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р. та за умови, якщо жодна із сторін у письмовій формі не заявить про його розірвання продовжується лише на один рік до 31.12.2014р. Таким чином вважає, що договір припинив свою дію 31.12.2014р., а умови укладеного між сторонами договору не поширюються на поставку товару, здійснену у 2015 році.

Позивач спростовуючи заперечення відповідача вказує про те, що договір поставки № 20/11 від 20.11.2013р. є чинним на підставі п.п. 6.1, 6.2. Зауважує, що видаткові накладні, на підставі яких відпускався відповідачу товар, складені на підставі даного договору та підписані представником відповідача без зауважень.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № 20/11 від 20.11.2013р.р.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч.1 ст. 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можу здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 6.1, 6.2 Договору встановлено, що договір діє до 31 грудня 2013 року, але у будь-якому випадку до моменту повного і належного його виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше ніж за 15 днів до закінчення дії договору.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка бажає змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження того, що сторони звертались один до одного з письмовим повідомленням про розірвання укладеного 20.11.2013р. договору.

За таких обставин, укладений між сторонами договір є пролонгованим відповідно до 31.12.2014 та з 31.12.2014р. до 31.12.2015р.

Отже, договір поставки від 20.11.2013р. є чинним, тому сторони мають дотримуватись його умов та виконувати свої зобов'язання належним чином.

Нормою ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Так, матеріалами справи підтверджується факт поставки товару, що вказує на належне виконання зобов'язання з боку позивача. Відповідач факт отримання товару на суму 1062852,00 грн. не оспорив.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, п. 4.1 Договору сторони погодили строки проведення розрахунків за отриманий товар, а саме протягом 10 (десяти) календарних днів, з моменту завантаження товару в автотранспорт продавця.

Згідно матеріалів справи, відповідач провів часткову оплату вартості отриманого товару в розмірі 688717,50 грн. до звернення з позовом до суду та в сумі 50000,00грн. після звернення позивача з позовом до суду.

В результаті неналежного виконання покупцем свого обов'язку, на день розгляду справи в суді у відповідача має місце заборгованість в сумі 324134,50 грн.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 324134,50 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В частині стягнення 30000,00грн. основного боргу провадження у спарві слід припинити на підставі п.1.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки розрахунки в цій частині відповідач провів після звернення позивача до суду.

Щодо заявлених вимог про стягнення пені в розмірі 35782,01 грн. господарський суд враховує наступне.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 даного Закону України визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з розрахунку (а.с. 70), пеню позивачем заявлено з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ за період з 20.03.2015р. по 01.04.2015р. на суму заборгованості 444134,50грн., з 02.04.2015р. по 15.04.2015 на суму заборгвоаності 394134,50 грн., з 16.04.2015р. по 13.05.2015р. на суму заборгованості 374134,50грн., яка склала 35782,01грн.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що вказаний розрахунок є правомірним, арифметично вірним, а тому заявлена до стягнення пеня в розмірі 35782,01грн. підлягає задоволенню.

Разом з тим суд відхиляє клопотання відповідача про зменшення розміру пені з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Стаття 233 ГК України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з п.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пп. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст.83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши подане відповідачем клопотання та підстави, на які останній посилається як на підставу для його задоволення, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені у зв'язку з неподанням заявником належних та допустимих доказів винятковості обставин, які б могли бути підставою для зменшення розміру пені. При цьому, суд враховує також заперечення представника позивача щодо такого зменшення.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на підставі п. 7.5 Договору збитків в розмірі 5% від простроченої заборгованості в сумі 18706,73грн., слід зазначити наступне.

Відповвідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

За ч.5 ст.225 ГК сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Виходячи з поняття та складу збитків, визначеного статтею 22 Цивільного кодексу України та статтями 224, 225 Господарського кодексу України, умовою, за якої у кредитора виникає право на відшкодування збитків, є завдання йому збитків (реальних збитків чи упущеної вигоди); звільняючи від обов'язку доказування розміру збитків, що підлягають стягненню, приписи частини 5 статті 225 Господарського кодексу України не звільняють кредитора від обов'язку доказування завдання йому збитків, як умови права на їх відшкодування, протиправної поведінки боржника, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками.

Також, з системного аналізу статей 22 та 623 Цивільного кодексу України, статті 224 та 225 Господарського кодексу України вбачається, що за своїм змістом відшкодування збитків передбачає поновлення майнового стану кредитора, що потерпів через допущене боржником порушення зобов'язання, та, як правило, не є спрямованим на отримання кредитором прибутку в результаті відшкодування збитків.

Згідно зі ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено наявність збитків внаслідок несвоєчасного проведення відповідачем розрахунків за отриманий товар.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 18706,73грн. збитків є безпідставною, належним чином не обгрутованою, тому суд в цій частині позову відмовляє.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 52378,83 грн. інфляційних та 2981,83 грн. 5% річних, суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначалось вище, пунктом 4.2. сторони передбачили за прострочення оплати товару сплату 5% річних за користування гршовими коштами.

Так, з розрахунку позивача вбачається, що 5% річних заявлено за період з 20.03.2015р. по 13.05.2015р., на суму заборгованості, яка існувала на відповідний період та складають 2981,83 грн.

Перевіривши нарахування 5% річних, суд вважає їх правомірними та арифметично вірними, тому вимога про стягнення 5% річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, перевіривши, здійснений позивачем, розрахунок інфляційних за заявлений період - квітень 2015 року на суму заборгованості 374134,50грн., господарський суд дійшов до висновку, що зазначена вимога також є правомірною та підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають частковому задоволенню на загальну суму 415277,17грн., з яких 324134,50 грн. - основний борг; 35782,01 грн. - пеня; 2981,83 грн. - 5% річних ; 52378,83 грн. -інфляційні нарахування.

В порядку ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач заявою від 06.07.2015р. (а.с. 69-71) зменшив розмір позовних вимог до 463983,90 грн., тому сума судового збору становить 9279,68 грн.

З платіжного доручення № 378 від 14.05.2015р. вбачається , що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 11140,79грн. (а.с.9).

За таких обставин, позивачу слід повернути з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в сумі 1861,11 грн. на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (13300, м.Бердичів, вул. Білопільська, буд.131, ідентифікаційний код 38284164)

на користь Публічного акціонерного товариства "Володимир-Волинська птахофабрика" (44700, Волинська область, Володимир-Волинський район, с.Федорівка, ідентифікаційний код 00851376)

- 324134,50 грн. основного боргу;

- 52378,83 грн. - інфляційних нарахувань;

- 2981,83 грн. - 5% річних за користування чужими коштами

- 35782,01 грн. - пені

- 8904,56 грн. - судового збіру.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 30000,00 грн. основного боргу на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

4. В частині стягненні збитків в сумі 18706,73 грн. відмовити

5. Повернути Публічному акціонерному товариству "Володимир-Волинська птахофабрика" (44700, Волинська область, Володимир-Волинський район, с.Федорівка, ідентифікаційний код 00851376)

з Державного бюджету України надлишок сплаченого, згідно платіжного доручення № 378 від 14.05.2015р., судового збору в сумі 1861,11 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 09.07.15

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2 - позивачу (оригінал) (наручно)

3- відповідачу (рек. з повід.)