Рішення № 46406537, 09.07.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.07.15р. Справа № 904/4123/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" (м. Тетіїв, Київської області)

до Фізичної особи-підприємця Архіпова Дмитра Володимировича (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 85 від 19.09.2014 у загальному розмірі 25 754 грн. 91 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 02.07.2015)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Вербицький Я.В. - представник (довіреність б/н від 20.05.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій на момент звернення із позовною заявою до суду просило суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Архіпова Дмитра Володимировича (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 85 від 19.09.2014 у загальному розмірі 21 164 грн. 08 коп.

Ціна позову на момент звернення з нею до суду складалася з наступних сум:

- 11 575 грн. 20 коп. - основний борг;

- 3 366 грн. 91 коп. - пеня;

- 3 606 грн. 78 коп. - інфляційні втрати;

- 300 грн. 15 коп. - 3% річних;

- 2 315 грн. 04 коп. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 85 від 19.09.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений у період з 23.09.2014 по 24.10.2014 товар, наявністю боргу у сумі 11 575 грн. 20 коп. Крім того, з урахуванням прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань позивач на підставі пункту 5.4. договору нарахував пеню за загальний період прострочення з 24.09.2014 по 22.04.2015 та штраф у розмірі 20% від суми заборгованості, а на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні втрати за загальний період прострочення з 24.09.2014 по 22.04.2015.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.06.2015.

Представник позивача в судове засідання 15.06.2015 з'явився, але вимоги ухвали суду від 14.05.2015 у повному обсязі не виконав, крім того просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, з метою надання часу для виконання вимог ухвали суду та надання витребуваних судом документів.

Представник відповідача у судове засідання 15.06.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, крім того, вимоги ухвали суду від 14.05.2015 не виконав.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, існує необхідність витребувати вказані у ній, а також додаткові докази.

Так, ухвалою суду від 15.06.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 06.07.2015, у зв'язку із необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових доказів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки відповідача до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача 02.07.2015 надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій він, посилаючись на те, що відповідач не вжив жодних заходів зі сплати заборгованості, просить суд стягнути з відповідача:

- 11 575 грн. 20 коп. - основний борг;

- 4 682 грн. 93 коп. - пеня за загальний період прострочення з 24.09.2014 по 30.06.2015;

- 2 315 грн. 04 коп. - штрафу;

- 6 828 грн. 96 коп. - інфляційні втрати за загальний період прострочення з 24.09.2014 по 30.06.2015;

- 352 грн. 78 коп. - 3% річних за загальний період прострочення з 24.09.2014 по 30.06.2015.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву про збільшення позовних вимог, судом визначено, що, фактично, позивач збільшив лише розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних, розрахувавши їх за більш тривалий період.

Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, та у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачем не було заявлено додаткових вимог, крім того, позивач звернувся із вказаною заявою в межах суми, оплаченої судовим збором при зверненні із позовною заявою, судом було прийнято вказану заяву до розгляду. А отже, має місце нова ціна позову 25 754 грн. 91 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Так, у судовому засіданні 06.07.2015 представником позивача було викладено зміст позову, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, наведені доводи в його обґрунтування.

Представник відповідача у судове засідання 06.07.2015 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Адреса відповідача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 14.05.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, Запорізьке Шосе, 60/274 (а.с.34-35), на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2015 було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 19.06.2015 "за закінченням терміну зберігання".

Поштове відправлення на адресу відповідача з ухвалою суду від 15.06.2015 не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 14.05.2015; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, яке містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, а також виготовлялась копія реєстру поштових відправлень суду № 163 від 17.06.2015, які долучені до матеріалів справи.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 14.05.2015 та від 15.06.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 14.05.2015 та неотриманні відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 14.05.2015 та від 15.06.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо надання можливості відповідачу реалізувати право на участь у судовому засіданні його представника, а також надання доказів, на підтвердження своєї правової позиції по справі, оскільки судом було відкладено розгляд справи з 15.06.2015 на 06.07.2015.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.07.2015 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

19.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Архіповим Дмитром Володимировичем (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 85 (далі - договір) (а.с.19), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його (пункт 1.1. договору).

У пункті 7.1. договору сторони узгодили, що договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2015.

Доказів зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 3.1. сторони узгодили, що кількість, якість, асортимент, комплектність та ціна кожного виду товару вказується у накладних на кожну партію товару.

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.3. договору постачальник постачає товар покупцю в один з робочих днів тижня, по вибору покупця. Постачальник має право на дострокову поставку товару. Постачальник постачає своїм транспортним засобом за свій рахунок в межах України.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, згідно з пунктами 2.2. та 2.4. договору датою поставки вважається дата отримання товару покупцем. Перевірка кількості та якості товару здійснюється покупцем в присутності представника постачальника. Якщо внаслідок перевірки були виявлені недопоставка або пошкодження товару, покупець зобов'язується скласти акт в присутності представника постачальника. Після фактичної передачі товару та складання акту претензії стосовно якості та кількості товару не приймаються.

Так, позивач на виконання умов договору у період з 23.09.2014 по 24.10.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 64 778 грн. 45 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № 6201 від 23.09.2014 на суму 8 478 грн. 95 коп. (а.с.20);

- видаткова накладна № 6473 від 04.10.2014 на суму 11 024 грн. 30 коп. (а.с.21);

- видаткова накладна № 7076 від 21.10.2014 на суму 14 717 грн. 50 коп. (а.с.22);

- видаткова накладна № 7179 від 24.10.2014 на суму 19 871 грн. 50 коп. (а.с.23);

- видаткова накладна № 7181 від 24.10.2014 на суму 10 686 грн. 20 коп. (а.с.24);

При цьому, в порушення умов договору, отриманий товар відповідачем оплачений у строки, визначені умовами договору, та у повному обсязі не був. Так, позивач здійснював поступове погашення заборгованості за поставлений в період з 23.09.2014 по 24.10.2014, допускаючи прострочення, крім того, у відповідача залишилась непогашеною заборгованість, як зазначає позивач, в сумі 11 575 грн. 20 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткової накладної, вказані накладні підписані представниками відповідача та скріплені його печаткою.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару, як це передбачено умовами пункту 2.4. договору.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пунктах 4.1. та 4.2. договору покупець зобов'язаний здійснити оплату за отриману продукцію згідно накладних. Плата за партію товару здійснюється по факту поставки.

В порушення умов пункту 4.2. договору відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 11 075 грн. 20 коп.

Так, позивачем оплата отриманого в спірний період товару здійснювалась наступним чином:

- видаткова накладна № 6201 від 23.09.2014 на суму 8 478 грн. 95 коп. оплачена у повному обсязі:

- 06.10.2014 в сумі 5 479 грн. 00 коп.;

- 17.10.2014 в сумі 2 999 грн. 95 коп.;

- видаткова накладна № 6473 від 04.10.2014 на суму 11 024 грн. 30 коп. оплачена у повному обсязі:

- 17.10.2014 в сумі 0 грн. 05 коп.;

- 22.10.2014 в сумі 11 024 грн. 25 коп.;

- видаткова накладна № 7076 від 21.10.2014 на суму 14 717 грн. 50 коп. оплачена у повному обсязі:

- 22.10.2014 в сумі 0 грн. 05 коп.;

- 29.10.2014 в сумі 6 000 грн. 00 коп.;

- 04.11.2014 в сумі 7 850 грн. 00 коп.;

- 11.11.2014 в сумі 867 грн. 45 коп.;

- видаткова накладна № 7179 від 24.10.2014 на суму 19 871 грн. 50 коп. оплачена частково наступним чином:

- 11.11.2014 в сумі 82 грн. 55 коп.;

- 20.11.2014 в сумі 9 000 грн. 00 коп.;

- 23.12.2014 в сумі 6 400 грн. 00 коп.;

- 12.02.2015 в сумі 500 грн. 00 коп.;

- 19.02.2015 в сумі 500 грн. 00 коп.;

- 26.02.2015 в сумі 1 000 грн. 00 коп.;

- 11.03.2015 в сумі 500 грн. 00 коп.;

- 31.03.2015 в сумі 500 грн. 00 коп.;

- 21.04.2015 в сумі 500 грн. 00 коп.;

- 11.03.2015 в сумі 500 грн. 00 коп.;

- 08.05.2015 в сумі 500 грн. 00 коп.;

- видаткова накладна № 7181 від 24.10.2014 на суму 10 686 грн. 20 коп. не оплачена.

Докази оплати долучені до матеріалів справи разом із заявою про збільшення розміру позовних вимог від 02.07.2015.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, оплативши отриманий товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 11 575 грн. 20 коп.

При цьому, остання оплата у розмірі 500 грн. 00 коп. була здійснена відповідачем 08.05.2015, в той час, як провадження у даній справі було порушено 14.05.2015, а отже до порушення провадження у справі. При цьому, позовній заяві позивач просить суд стягнути заборгованість у розмірі 11 575 грн. 20 коп., а отже ним не було враховано часткову оплату в сумі 500 грн. 00 коп., у зв'язку з чим, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 500 грн. 00 коп. безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач надав до суду видаткові накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача, відповідно скріплені печатками підприємств. Дані видаткові накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 4.2. договору порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням часткової оплати, проведеної відповідачем 08.05.2015, що не була врахована позивачем у позові.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 11 075 грн. 15 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за отриманий товар у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати в сумі 6 828 грн. 96 коп. за загальний період прострочення з 24.09.2014 по 30.06.2015 та 3% річних в сумі 352 грн. 78 коп. за загальний період прострочення з 24.09.2014 по 30.06.2015, які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок є необґрунтованим та таким, що не може прийматися до уваги, оскільки в ньому невірно визначено період нарахування інфляційних втрат, не враховані вимоги вказаної вище постанови, крім того, у розрахунку нарахування здійснено на суми, які не відповідають тим, що визначені судом у якості прострочених за відповідні періоди.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та суми заборгованості станом на кожний окремий період нарахування за кожною накладною окремо, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

За видатковою накладною № 6201 від 23.09.2014 на суму 8 478 грн. 95 коп.:

- в період з 24.09.2014 по 05.10.2014 існувала заборгованість в сумі 8 478 грн. 95 коп., а отже інфляційні втрати за цей період відсутні;

- в період з 06.10.2014 по 16.10.2014 існувала заборгованість в сумі 2 999 грн. 95 коп., а отже інфляційні втрати за цей період також відсутні;

За видатковою накладною № 6473 від 04.10.2014 на суму 11 024 грн. 30 коп.:

- в період з 05.10.2014 по 16.10.2014 існувала заборгованість в сумі 11 024 грн. 30 коп., а отже інфляційні втрати за цей період відсутні; в період з 17.10.2014 по 21.10.2014 існувала заборгованість в сумі 11 024 грн. 25 коп., а отже інфляційні втрати за цей період також відсутні;

За видатковою накладною № 7076 від 21.10.2014 на суму 14 717 грн. 50 коп.:

- в період з 22.10.2014 по 28.10.2014 існувала заборгованість в сумі 14 717 грн. 45 коп., а отже інфляційні втрати за цей період відсутні;

- в період з 29.10.2014 по 03.11.2014 існувала заборгованість в сумі 8 717 грн. 45 коп., а отже інфляційні втрати за цей період відсутні;

- в період з 04.11.2014 по 10.11.2014 існувала заборгованість в сумі 867 грн. 45 коп., а отже інфляційні втрати за цей період також відсутні;

За видатковою накладною № 7179 від 24.10.2014 на суму 19 871 грн. 50 коп.:

- в період з 25.10.2014 по 10.11.2014 існувала заборгованість в сумі 19 871 грн. 50 коп., а отже інфляційні втрати за цей період відсутні;

- в період з 11.11.2014 по 19.11.2014 існувала заборгованість в сумі 19 788 грн. 95 коп., а отже інфляційні втрати за листопад 2014 року складають 375 грн. 99 коп.;

- в період з 20.11.2014 по 22.12.2014 існувала заборгованість в сумі 10 788 грн. 95 коп., а отже інфляційні втрати за грудень 2014 року складають 323 грн. 67 коп.;

- в період з 23.12.2014 по 11.02.2015 існувала заборгованість в сумі 4 388 грн. 95 коп., а отже інфляційні втрати за січень 2015 року складають 136 грн. 06 коп.;

- в період з 12.02.2015 по 18.02.2015 існувала заборгованість в сумі 3 888 грн. 95 коп., а отже інфляційні втрати за лютий 2015 року складають 206 грн. 11 коп.;

- в період з 19.02.2015 по 25.02.2015 існувала заборгованість в сумі 3 388 грн. 95 коп., інфляційні втрати за лютий 2015 року вже розраховані;

- в період з 26.02.2015 по 10.03.2015 існувала заборгованість в сумі 2 388 грн. 95 коп., отже інфляційні втрати за лютий 2015 року розраховані, а за березень 2015 року відсутні.;

- в період з 11.03.2015 по 30.03.2015 існувала заборгованість в сумі 1 888 грн. 95 коп., а отже інфляційні втрати за березень 2015 року складають 204 грн. 01 коп.;

- в період з 31.03.2015 по 20.04.2015 існувала заборгованість в сумі 1 388 грн. 95 коп., а отже інфляційні втрати за квітень 2015 року складають 194 грн. 45 коп.;

- в період з 21.04.2015 по 07.05.2015 існувала заборгованість в сумі 888 грн. 95 коп., інфляційні втрати за квітень 2015 року вже розраховані, а за травень 2015 року відсутні;

- в період з 08.05.2015 по 30.06.2015 існує заборгованість в сумі 388 грн. 95 коп., а отже інфляційні втрати за період з травня 2015 року по червень 2015 року складають 10 грн. 15 коп.;

За видатковою накладною № 7181 від 24.10.2014 на суму 10 686 грн. 20 коп. в період з 25.10.2014 по 30.06.2014 існує заборгованість в сумі 10 686 грн. 20 коп., а отже інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по червень 2015 року складають 5 095 грн. 40 коп., а всього за весь період прострочення 6 545 грн. 84 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 6 545 грн. 84 коп.

Крім того, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок 3% річних не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в ньому, як і в розрахунку інфляційних втрат, невірно визначені прострочені суми на кожний окремий період нарахування 3% річних. Отже, розрахунок 4% річних, доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, суми заборгованості станом на кожний період нарахування за кожною накладною окремо, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

За видатковою накладною № 6201 від 23.09.2014 на суму 8 478 грн. 95 коп.:

- в період з 24.09.2014 по 05.10.2014 існувала заборгованість в сумі 8 478 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 8 грн. 36 коп.;

- в період з 06.10.2014 по 16.10.2014 існувала заборгованість в сумі 2 999 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 2 грн. 71 коп.;

За видатковою накладною № 6473 від 04.10.2014 на суму 11 024 грн. 30 коп.:

- в період з 05.10.2014 по 16.10.2014 існувала заборгованість в сумі 11 024 грн. 30 коп., отже 3% річних за цей період складають 10 грн. 81 коп.;

- в період з 17.10.2014 по 21.10.2014 існувала заборгованість в сумі 11 024 грн. 25 коп., отже 3% річних за цей період складають 4 грн. 53 коп.;

За видатковою накладною № 7076 від 21.10.2014 на суму 14 717 грн. 50 коп.:

- в період з 22.10.2014 по 28.10.2014 існувала заборгованість в сумі 14 717 грн. 45 коп., отже 3% річних за цей період складають 8 грн. 47 коп.;

- в період з 29.10.2014 по 03.11.2014 існувала заборгованість в сумі 8 717 грн. 45 коп., отже 3% річних за цей період складають 4 грн. 30 коп.;

- в період з 04.11.2014 по 10.11.2014 існувала заборгованість в сумі 867 грн. 45 коп., отже 3% річних за цей період складають 0 грн. 50 коп.;

За видатковою накладною № 7179 від 24.10.2014 на суму 19 871 грн. 50 коп.:

- в період з 25.10.2014 по 10.11.2014 існувала заборгованість в сумі 19 871 грн. 50 коп., отже 3% річних за цей період складають 27 грн. 77 коп.;

- в період з 11.11.2014 по 19.11.2014 існувала заборгованість в сумі 19 788 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 14 грн. 64 коп.;

- в період з 20.11.2014 по 22.12.2014 існувала заборгованість в сумі 10 788 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 29 грн. 26 коп.;

- в період з 23.12.2014 по 11.02.2015 існувала заборгованість в сумі 4 388 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 18 грн. 40 коп.;

- в період з 12.02.2015 по 18.02.2015 існувала заборгованість в сумі 3 888 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 2 грн. 24 коп.;

- в період з 19.02.2015 по 25.02.2015 існувала заборгованість в сумі 3 388 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 1 грн. 95 коп.;

- в період з 26.02.2015 по 10.03.2015 існувала заборгованість в сумі 2 388 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 2 грн. 55 коп.;

- в період з 11.03.2015 по 30.03.2015 існувала заборгованість в сумі 1 888 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 3 грн. 11 коп.;

- в період з 31.03.2015 по 20.04.2015 існувала заборгованість в сумі 1 388 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 2 грн. 40 коп.;

- в період з 21.04.2015 по 07.05.2015 існувала заборгованість в сумі 888 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 1 грн. 24 коп.;

- в період з 08.05.2015 по 30.06.2015 існує заборгованість в сумі 388 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 1 грн. 73 коп.;

За видатковою накладною № 7181 від 24.10.2014 на суму 10 686 грн. 20 коп.:

- в період з 25.10.2014 по 30.06.2014 існує заборгованість в сумі 10 686 грн. 20 коп., отже 3% річних за цей період складають 218 грн. 70 коп., а всього за весь період прострочення 363 грн. 67 коп.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних - 352 грн. 78 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних. Отже, вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 352 грн. 78 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно, у пункті 5.4. договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та штраф від простроченої суми проплати у розмірі 20%, а також пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 24.09.2014 по 30.06.2015 в сумі 4 682 грн. 93 коп.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що він також не відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, оскільки в ньому, як і в інших розрахунках, невірно визначені прострочені суми.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, та доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, суми заборгованості станом на кожний період нарахування за кожною накладною окремо, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

За видатковою накладною № 6201 від 23.09.2014 на суму 8 478 грн. 95 коп.:

- в період з 24.09.2014 по 05.10.2014 існувала заборгованість в сумі 8 478 грн. 95 коп., отже пеня в цей період складає 69 грн. 69 коп.;

- в період з 06.10.2014 по 16.10.2014 існувала заборгованість в сумі 2 999 грн. 95 коп., отже пеня в цей період складає 22 грн. 60 коп.;

За видатковою накладною № 6473 від 04.10.2014 на суму 11 024 грн. 30 коп.:

- в період з 05.10.2014 по 16.10.2014 існувала заборгованість в сумі 11 024 грн. 30 коп., отже пеня в цей період складає 90 грн. 61 коп.;

- в період з 17.10.2014 по 21.10.2014 існувала заборгованість в сумі 11 024 грн. 25 коп., отже пеня в цей період складає 37 грн. 75 коп.;

За видатковою накладною № 7076 від 21.10.2014 на суму 14 717 грн. 50 коп.:

- в період з 22.10.2014 по 28.10.2014 існувала заборгованість в сумі 14 717 грн. 45 коп., отже пеня в цей період складає 70 грн. 56 коп.;

- в період з 29.10.2014 по 03.11.2014 існувала заборгованість в сумі 8 717 грн. 45 коп., отже пеня в цей період складає 35 грн. 83 коп.;

- в період з 04.11.2014 по 10.11.2014 існувала заборгованість в сумі 867 грн. 45 коп., отже пеня в цей період складає 4 грн. 16 коп.;

За видатковою накладною № 7179 від 24.10.2014 на суму 19 871 грн. 50 коп.:

- в період з 25.10.2014 по 10.11.2014 існувала заборгованість в сумі 19 871 грн. 50 коп., отже пеня в цей період складає 231 грн. 38 коп.;

- в період з 11.11.2014 по 19.11.2014 існувала заборгованість в сумі 19 788 грн. 95 коп., отже пеня в цей період складає 133 грн. 37 коп.;

- в період з 20.11.2014 по 22.12.2014 існувала заборгованість в сумі 10 788 грн. 95 коп., отже пеня в цей період складає 273 грн. 12 коп.;

- в період з 23.12.2014 по 11.02.2015 існувала заборгованість в сумі 4 388 грн. 95 коп., отже пеня в цей період складає 179 грн. 65 коп.;

- в період з 12.02.2015 по 18.02.2015 існувала заборгованість в сумі 3 888 грн. 95 коп., отже пеня в цей період складає 29 грн. 09 коп.;

- в період з 19.02.2015 по 25.02.2015 існувала заборгованість в сумі 3 388 грн. 95 коп., отже пеня в цей період складає 25 грн. 35 коп.;

- в період з 26.02.2015 по 10.03.2015 існувала заборгованість в сумі 2 388 грн. 95 коп., отже пеня в цей період складає 42 грн. 80 коп.;

- в період з 11.03.2015 по 30.03.2015 існувала заборгованість в сумі 1 888 грн. 95 коп., отже пеня в цей період складає 62 грн. 10 коп.;

- в період з 31.03.2015 по 20.04.2015 існувала заборгованість в сумі 1 388 грн. 95 коп., отже пеня в цей період складає 47 грн. 95 коп.;

- в період з 21.04.2015 по 07.05.2015 існувала заборгованість в сумі 888 грн. 95 коп., отже пеня в цей період складає 24 грн. 84 коп.;

- в період з 08.05.2015 по 30.06.2015 існує заборгованість в сумі 388 грн. 95 коп., отже 3% річних за цей період складають 34 грн. 53 коп.;

За видатковою накладною № 7181 від 24.10.2014 на суму 10 686 грн. 20 коп.:

- в період з 25.10.2014 по 30.06.2014 існує заборгованість в сумі 10 686 грн. 20 коп., отже пеня в цей період складає 3 223 грн. 13 коп., а всього за весь період прострочення 4 638 грн. 51 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 4 638 грн. 51 коп.

Крім того, на підставі пункту 5.4. договору позивачем також було нараховано штраф в сумі 2 315 грн. 04 коп.

Приймаючи рішення щодо позовних вимог в цій частині, суд виходив із наступного.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

Так, позивачем було нараховано штраф в сумі 2 315 грн. 04 коп. відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку на підставі пункту 5.4. договору.

При цьому, як вже було зазначено вище, у позовній заяві, позивачем не було враховано останньої оплати відповідача, що була здійснена 08.05.2015 в сумі 500 грн. 00 коп., а отже штраф, відповідно, було нараховано на суму заборгованості, яка не відповідає фактичній. З вказаних підстав розрахунок штрафу, здійснений позивачем, також визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи.

Правомірним є нарахування штрафу на суму заборгованості, що підтверджується матеріалами справи, а саме: 11 075 грн. 15 коп. Отже, сума штрафу складає 2 215 грн. 03 коп. (20% від 11 075,20 грн.)

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 2 215 грн. 03 коп.

Отже, позовні вимоги в цілому підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 43, 49, 55, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Архіпова Дмитра Володимировича (49000, м.Дніпропетровськ, Запорізьке Шосе, 60/274; ідентифікаційний код 2816218456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетіївський пряник" (09800, Київська область, Тетіївський район; м. Тетіїв, вул. Цвіткова, 69; ідентифікаційний код 36178864) - 11 075 грн. 15 коп. - основного боргу, 6 545 грн. 84 коп. - інфляційних втрат, 352 грн. 78 коп. - 3% річних, 4 638 грн. 51 коп. - пені, 2 215 грн. 03 коп. - штрафу, 1 761 грн. 20 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.07.2015.

Суддя Ю.В. Фещенко