Ухвала суду № 46403494, 02.07.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 449/1206/14 Головуючий у 1 інстанції: Савчак А.В.

Провадження № 22-ц/783/3109/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. М.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Курій Н.М.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.,

за секретаря Куцика І.Б.,

з участю представника ОСОБА_2 ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 18 лютого 2015 року (з урахуванням ухвали Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 березня 2015 року про виправлення описки) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів),

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 18 лютого 2015 року у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2

В апеляційній скарзі представник апелянта посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, на основі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки рішення суду не відповідають обставинам справи.

Апелянт зазначає, що 26.12.2012 року відповідач отримав від ОСОБА_6 (її покійного батька) грошові кошти в сумі 10000 грн., що підтверджується двома квитанціями, а також письмовими доказами в матеріалах справи і таке визнав сам відповідач у поданому ним запереченні, а також визнав його представник, надаючи пояснення в судовому засіданні, а тому апелянт вважає, що такі обставини не доказуються відповідно до змісту ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

Апелянт також заперечує твердження відповідача про те, що він позичив її покійному батьку грошові кошти в сумі 10000 грн. під розписку, оскільки будь-яких доказів існування такої розписки відповідач не надав.

Апелянт також заперечує наявність правочину між сторонами, а саме між спадкодавцем та ОСОБА_4, оскільки правочином є погоджена дія двох сторін, що суд першої інстанції не взяв до уваги.

Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_6, батьком позивачки, 26 грудня 2012 року через ПАТ КБ «Приватбанк» були перераховані грошові кошти двома квитанціями в сумі по 5000 грн. кожна на реквізити одержувача - ОСОБА_4, відповідача у справі.

25 січня 2013 року ОСОБА_6 помер, спадкоємцем після його смерті стала його дочка - ОСОБА_2, позивачка у справі, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 29.07.2013 року, виданого Першою Хмельницькою державною нотаріальною конторою.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуде майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 цього Кодексу, яка регулює зазначені правовідносини, застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з ч.2.ст.1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними ( стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою не представлено жодних доказів у підтвердження набуття відповідачем перерахованих 26.12.2012 року її батьком - ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 10000 грн. без достатньої правової підстави.

Суд обґрунтовано не прийняв як доказ посилання позивачки на те, що перерахування її батьком грошових коштів в сумі 10000 грн. на рахунок відповідача передувало наступному укладенню між ними договору позики зазначених коштів, проте, від направлення ОСОБА_6 письмового договору позики відповідач уникнув, оскільки такі суперечать матеріалам справи та вимогам закону.

Так, відповідно ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Виходячи зі змісту зазначених статей цього Кодексу, як і глави 71, яка регулює правовідносини, що виникають із договору позики, попередня передача грошей за договором позики без укладення його у письмовій формі не передбачена. За таких обставин, сам факт перерахування батьком позивачки 26.12.2012 року грошових коштів в сумі 10000 грн. за двома квитанціями на рахунок відповідача не може бути доказом існування між сторонами домовленості про наступне укладення між ними договору позики зазначеної суми, а відтак, безпідставного набуття відповідачем цього майна.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що грошові кошти в сумі 10000 грн. йому були перераховані ОСОБА_6 на виконання договору позики, за яким він позичав останньому зазначену суму, а в підтвердження виконання ОСОБА_6 цього зобов'язання він повернув останньому відповідно до положень ст.545 ЦК України оригінал розписки. Ці обставини не спростовані позивачкою, як і не представлено жодних доказів на підтвердження позовних вимог.

З урахуванням встановленого, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За наведених вище обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні й апеляційну скаргу на оскаржене рішення необхідно відхилити.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 18 лютого 2015 року (з урахуванням ухвали Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 березня 2015 року про виправлення описки) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: Курій Н.М.

Судді: Крайник Н.П.

ОСОБА_7