Ухвала суду № 46384812, 08.07.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді Рожина Ю.М., суддів Максимчук З.М., Бондаренко Н.В., секретаря судового засідання Демчук Ю.Ю., за участю заявника ОСОБА_1, представника ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Рівненської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на судовий наказ Рівненського міського суду Рівненської області від 30 березня 2015 року та ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 10 червня 2015 року у справі за заявою публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оплату наданих послуг з газопостачання з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, що зявились у судове засідання, перевіривши ухвалу та судовий наказ суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а:

Судовим наказом Рівненського міського суду від 30 березня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" заборгованість в розмірі 1257 грн. 46 коп. за оплату наданих послуг газопостачання. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Рівненського міського суду від 10 червня 2015 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу залишено без розгляду за пропуском строку звернення.

Не погодившись з судовим наказом та ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що судовий наказ від 30 березня 2015 року він не отримував, про наявність такого йому стало відомо 06 червня 2015 року з листа ПАТ «Рівнегаз» від 04.06.2015 року за №10/1799.

Вказує, що ніяких повідомлень про надходження на його імя рекомендованих листів від не отримував, представники поштових служб до нього не заходили, а тому вимоги ст.104 ЦПК України виконані не належним чином.

Доводить, що відмовляючи у поновленні строку оскарження судового наказу суд не врахував самий простий факт - збіг обставин та людський фактор, а саме те, що мешкає він один. Звертає увагу що останнім часом неодноразово покидав місто на певний період.

Стверджує, що він не згідний з боргом зазначеним в судовому наказі, з серпня 2014 року веде письмове листування зі стягувачем щодо відсутності вказаного боргу, в договорі від 05 листопада 2014 року з боргом він не погоджувався, а підписав його при умові щодо відсутності заборгованості про що письмово зазначив в тексті договору, який підписано сторонами.

Посилається, що ним борг не визнається, а тому у відповідності до чинного законодавства ПАТ «Рівнегаз» не мав права звертатись до суду з заявою про видачу судового наказу, а суд приймаючи таку заяву до розгляду мав врахувати ці обставини та відмовити у видачі судового наказу.

За викладених обставин просить скасувати судовий наказ від 30 березня 2015 року та скасувати ухвалу суду від 10 червня 2015 року, поновити строк на оскарження судового наказу з направленням його заяви про скасування судового наказу на розгляд місцевого суду.

Апеляційна скарга в частині заявлених вимог щодо скасування судового наказу не підлягає до задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу.

Відповідно до ч.8 ст.105-І ЦПК України за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право:

1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення;

2) скасувати судовий наказ та розяснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо предявлення позову;

3) змінити судовий наказ.

Приписами абзацу 2 ч.9 вказаної статті передбачено, що змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, встановленому цим Кодексом.

З вищенаведеного вбачається, що право на апеляційне оскарження судового наказу набувається боржником лише в разі постановлення судом першої інстанції однієї із двох ухвал, зазначених у ч.8 ст.105-І ЦПК України.

Таким чином, судовий наказ не може бути оскаржений до апеляційного суду, що випливає зі змісту ст.293 ЦПК України, а тому апеляційне провадження в цій частині слід закрити.

Апеляційна скарга в частині заявлених вимог щодо скасування ухвали суду від 10 червня 2015 року підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Постановляючи ухвалу про залишення заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що останній подав заяву до суду з пропуском десятиденного строку, встановленого ч.1 ст.105 ЦПК України, обґрунтованих підстав для поновлення цього строку суд не вбачає, оскільки ще 30 березня 2015 року ОСОБА_1 рекомендованим листом із повідомленням було надіслано на адресу його зареєстрованого місця проживання копію судового наказу разом з копією заяви стягувача й копіями доданих до неї документів й відповідно до вимог ч.4 ст.104 ЦПК України вважається вручений боржнику.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 1 ст.73 ЦПК України передбачено, що суд поновляє або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Поважною слід вважати причину, яка обєктивно унеможливлює або ускладнює вчинення певної процесуальної дії.

Процесуальний закон у випадку існування дійсних причин пропуску строку, не ставить у залежність визнання таких причин пропуску строку поважними від термінів реалізації права заявника на звернення з відповідною заявою вже після пропуску цих строків.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

За ст.1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, виходячи з принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства визначеного ст.ст.10,11 ЦПК України.

Згідно з ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

На підставі наведеного, питання про поважність причин пропуску строку суд має вирішувати залежно від конкретних обставин справи, з урахуванням зазначених вище засад та права особи на допуск до правосуддя.

З матеріалів справи вбачається, що 30 березня 2015 року суддею Рівненського міського суду видано судовий наказ відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" заборгованість в розмірі 1257 грн. 46 коп. за оплату наданих послуг газопостачання.

Відповідно до супровідного листа від 30 березня 2015 року ОСОБА_1 направлено копію судового наказу разом з копіями заяви стягувача та копіями доданих до неї документів.

Конверт з зазначеними документами та поштове повідомлення повернулося без вручення адресату з відміткою поштового відділення про закінчення терміну зберігання, що не свідчить про їх вручення адресату у розумінні приписів ст.74 ЦПК України.

Таким чином вбачається, що ОСОБА_1 не отримував копію судового наказу та додані до нього документи, відповідно не міг знати про їх існування.

Суд першої інстанції на зазначені обставини та приписи закону увагу не звернув, не врахував також той факт, що стягнута заборгованість відповідно до судового наказу оспорюється боржником та з якою він і не погоджувався при укладенні договору, з чого вбачається про наявність спору, а тому помилково дійшов висновку про залишення заяви без розгляду з підстав пропуску строків боржником на подачу заяви про скасування судового наказу.

За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а тому наявні підстави для застосування положень ст.307 ЦПК України щодо скасування ухвали суду першої інстанції, яка прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,307,312,313,314,315,317,324,325 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на судовий наказ Рівненського міського суду Рівненської області від 30 березня 2015 року закрити.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 10 червня 2015 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про поновлення строку у прийнятті заяви про скасування судового наказу.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала в частині закриття апеляційного провадження може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий Ю.М. Рожин

Судді З.М. Максимчук

ОСОБА_3