Ухвала суду № 46368572, 03.07.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 167/996/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Хитрик Р.І. Провадження № 22-ц/773/929/15 Категорія: 59 Доповідач: Данилюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Данилюк В.А.,

суддів Завидовської-Марчук О.Г., Мудренко Л.І.,

при секретарі Вергуну Т.С.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

представника відповідачів приватного підприємства «Флора», ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

представника відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8 - ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_10, приватного підприємства «Флора», ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування та визнання недійсними змін до установчих документів юридичної особи за апеляційними скаргами представника відповідача ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12, приватного підприємства «Флора», відповідача ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_7 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 8 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 8 травня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_10, приватного підприємства «Флора» (далі - ПП «Флора»), ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування від 31.10.2006 року та визнання недійсними змін до установчих документів юридичної особи задоволено.

Постановлено визнати недійсним договір дарування корпоративних прав від 31 жовтня 2006 року на приватне підприємство «Флора», укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_10, визнати недійсними усі зміни до установчих документів ПП «Флора», внесені після 31 жовтня 2006 року.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, Приватного підприємства «Флора» в користь ОСОБА_1 судові втрати по 82 (вісімдесят дві) грн. 20 коп. з кожного.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_10 ОСОБА_13, представник ПП «Флора» ОСОБА_9, відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_7 подали апеляційні скарги, у яких вказують на незаконність рішення через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В даному судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_9, представник відповідачів ОСОБА_14 апеляційні скарги підтримали, просять їх задовольнити, представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2, представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 апеляційні скарги заперечили, просять рішення суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_3 з 16 жовтня 1983 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження НОМЕР_1 (т.1 а.с.22).

За час перебування у шлюбі відповідач ОСОБА_3 став засновником ПП «Флора» на підставі реєстрації Статуту підприємства, зареєстрованого Луцькою районною державною адміністрацією від 11.03.2004 року із наступними змінами до установчих документів у зв'язку з придбанням ОСОБА_3 частки ОСОБА_15, проведеними державним реєстратором Луцької державної адміністрації 22.08.2005 року. Отже, дане підприємство набуте під час зареєстрованого шлюбу, тому воно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.3 ст. 368 ЦК України, ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 369 ЦК України, ст. 65 СК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпоряджання спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпоряджання спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпоряджання спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

31 жовтня 2006 року відповідач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_10 уклали договір дарування корпоративних прав, згідно якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_10 прийняв у власність безоплатно корпоративні права на приватне підприємство «Флора» (т.1 а.с.21). Як вбачається з листа від 24 березня 2015 року (а.с.156 т. 2), приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу М.В.Гаврилюк всупереч вимог законодавства, без письмової згоди позивача по справі ОСОБА_1, як другого з подружжя, та з порушенням Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, посвідчила договір дарування корпоративних прав на користь ОСОБА_10 (т. 2 а.с.156). Ксерокопію заяви від 01.03.2006 року про надання згоди позивачем на відчуження відповідачем ОСОБА_3 корпоративних прав ПП «Флора», яка була посвідчена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_17, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги як доказ у справі, оскільки, як убачається з відповіді Житомирського обласного державного нотаріального архіву Головного управління юстиції у Житомирській області та копії Реєстру для вчинення нотаріальних дій приватного нотаріуса ОСОБА_17, даних про нотаріальне посвідчення заяв від позивачки по справі для вчинення нотаріальних дій немає, тому даний доказ є неналежним і не допустимим в силу ст.ст. 58,59 ЦК України. Крім того, як уже зазначалося, із листа нотаріуса ОСОБА_16, яка посвідчувала договір дарування, слідує, що договір дарування був посвідчений за відсутності згоди позивача на укладення цього договору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 215 ЦК України.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно виділене з їх спільної сумісної власності.

На підставі вищезазначених вимог законодавства та рішення Конституційного Суду України суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при укладенні договору дарування корпоративних прав на ПП «Флора» були порушені права позивача, оскільки остання не надавала згоди щодо розпорядження її часткою у майні ПП «Флора», у зв'язку з чим слід визнати недійсним договір дарування корпоративних прав від 31.10.2006 року на приватне підприємство «Флора», укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_10.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З матеріалів справи убачається, що на підставі оспорюваного договору відчуження ПП «Флора» від 31 жовтня 2006 року були проведені відповідні зміни до установчих документів - Статуту ПП «Флора», які і були внесені в Єдиний державний реєстр (а.с.207, т.2). Крім того, до установчих документів ПП «Флора» вносились і інші зміни, пов»язані із зміною засновників учасників ПП «Флора» та розпорядженням майном підприємства (а.с.82-87 т. 1, 38-40 т. 2). Оскільки договір дарування є недійсним, а зміни до установчих документів були проведені після 31 жовтня 2006 року, то, враховуючи, що недійсний договір не породжує юридичних наслідків, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання недійсними цих змін як наслідок визнання недійсності правочину.

Доводи апелянтів про те., що позовна вимога позивача про визнання недійсним усіх змін до установчих документів ПП «Флора», внесених після 31.10.2006 року, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому позов у цій частині підлягає до закриття, так як наявний корпоративний спір, є безпідставними.

Зокрема, відповідно до п. 13 Постанови № 3 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 року у порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами, якщо у спорі є фізична особа.

В даному випадку ПП «Флора» не є господарським товариством, а стороною у справі є фізична особа - позивач по справі, крім того, як убачається з позовної заяви, дані вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору дарування корпоративних прав від 31 жовтня 2006 року, тому даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Покликання апелянтів на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_3, приватного підприємства «Флора» про визнання недійсним договору дарування корпоративних прав (справа №910/2155/14), залишену без змін постановою Вищого господарського суду України постановою від 2 липня 2014 року (т.4 а.с.108-115), з приводу спору між цими ж сторонами щодо визнання недійсними змін до установчих документів є безпідставним, оскільки з тексту постанови убачається, що провадження у даній справі було припинене в частині позовних вимог про визнання недійсним договору дарування корпоративних прав, оскільки за суб'єктним складом та змістом спірних правовідносин поданий фізичною особою позов не підлягав розгляду в господарських судах України, а в частині позовних вимог про визнання недійсними змін до установчих документів юридичної особи - ПП «Флора» було відмовлено на тій підставі, що дані вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору дарування. Таким чином, даною постановою підтверджується позиція суду першої інстанції, що дані вимоги пов»язані з вимогами щодо визнання договору недійсним і не можуть розглядатися окремо в порядку іншого судочинства.

Доводи апеляційних скарги щодо пропуску строку позовної давності також були предметом дослідження судом першої інстанції і спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як убачається з позовної заяви, вважаючи, що перебіг строку позовної давності починається з моменту укладення договору, позивач просить його поновити, оскільки дізналася про оспорюваний правочин лише в грудні 2013 року від гр. ОСОБА_10. Той факт, що ОСОБА_1 до 2013 року не знала, про те, що ОСОБА_3 подарував відповідачу ОСОБА_10 корпоративні права ПП «Флора», підтвердив в судовому засіданні допитаний в якості свідка відповідач по справі ОСОБА_3.

Суд першої інстанції критично оцінив покази свідка ОСОБА_18 з приводу обізнаності позивача ОСОБА_1 про відчуження корпоративних прав у зв»язку із святкуванням укладення договору за участі дружини відповідача ОСОБА_1, оскільки ці свідчення суперечать фактичним обставинам справи щодо відсутності корпоративних святкувань чи інших урочистих подій у період, на який покликається свідок, які підтверджуються довідкою установи, що є власником бару «Камлот» по вул. Дубнівській, 36. (а.с. 234, т. 2).

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апелянтів про те., що позивач по справі знала про укладення оспорюваного договору дарування до 2013 року, оскільки працювала з 2006 по 2010 роки фінансовим директором ПП «Флора», не заслуговують на увагу, оскільки належних доказів даної обставини ними не наведено. Покликання на ксерокопії довідки про заробітну плату не може бути прийнято до уваги, оскільки не встановлено достовірність даної довідки за обставини, що представник ПП «Флора» пояснив, що підтверджуючих факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із ПП «Флора» документів він надати не може. Крім того, свідок ОСОБА_18 показав, що він працював до укладення оспорюваного договору дарування виконавчим директором, після його укладення з 2007 року, більше двох років - директором ПП «Флора», і що він не пам'ятає той факт, що ОСОБА_1 працювала на посаді фінансового директора чи займала іншу посаду у ПП «Флора».

Таким чином, будь-яких фактичних обставин, які б підтверджували, що позивачу ОСОБА_1 з 2006 року було відомо про укладення оспорюваного договору, в судовому засіданні не встановлено, як і не спростовано її пояснень та пояснень відповідача ОСОБА_3, який був допитаний судом в якості свідка, про те, що про даний факт позивач дізналася в 2013 році. Оскільки позивач ОСОБА_1 не приймала участі у діяльності ПП «Флора», а лише була співвласником майна як один з подружжя, то вона і не могла дізнатися про відчуження прав на це майно без повідомлення про це її чоловіка ОСОБА_3, що і підтвердив останній в судовому засіданні. Виходячи із викладених обставин, суд дійшов вірного висновку, що позивач по справі не пропустила строку позовної давності для звернення до суду за захистом свої прав та законних інтересів.

Таким чином, доводи апеляційних скарг, які були предметом дослідження судом першої інстанції, не спростовують законних і обґрунтованих висновків суду.

Покликання в апеляційних скаргах на судову практику з приводу розгляду цивільних справ щодо належності майна приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця до спільної сумісної власності подружжя є юридично некоректним, оскільки з цього приводу є тлумачення, викладені у рішенні Конституційного Суду України.

Доводи апелянтів про те, що позивачем обрано не той спосіб захисту своїх прав, оскільки дане питання слід вирішувати шляхом подачі віндикаційного позову не ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права та є власним тлумаченням чинного законодавства особами, що подали апеляційну скаргу.

Що стосується доводів щодо порушення прав відповідачів - засновників та власників ПП «Флора», то останні не позбавлені права звернення до суду за захистом своїх прав і відшкодування збитків, оскільки ці питання не були предметом даного позову

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на встановлених обставинах справи, постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_10 - ОСОБА_13, приватного підприємства «Флора», відповідача ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 8 травня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

судді