Постанова № 46353709, 01.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2015 р. Справа№ 910/6281/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімоновій І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2015 року (повний текс якого складено 28.04.15р.)

по справі № 910/6281/15-г (суддя -Шкурдова Л.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром"

2) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-поліс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, публічне акціонерне товариство "Криворізький турбінний завод "Констар"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю " Енерготехпром ", Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-поліс" про визнання недійсним з момент укладення договору відступлення права вимоги №1106 від 11.06.2014.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" та приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Мега-поліс" Договір сторонами було вчинено з порушенням ст.ст.2, 31 Закону України "Про страхування", тобто з недотриманням ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання його недійсним. При цьому, позивач просив врахувати, що останній хоч і не є стороною оспорюваного правочину, проте є заінтересованою особою контексті ст.ст.215, 216 ЦК України, оскільки укладення спірного правочину спрямовано на невиконання кредиторських вимог позивача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.04.2015 року у справі №910/6281/15-г у задоволені позовних вимог відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано відсутністю підстав для визнання правочину недійсним у розумінні ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2015 року у справі № 910/6281/15-г, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №910/6281/15-г, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

На підставі апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 27.05.2015р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд скарги на 17.06.15р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Ільєнок Т.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.15р. справу №910/6281/15-г прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Ільєнок Т.В.

У судовому засіданні 17.06.15р. оголошено перерву до 01.07.15р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015р., у зв'язку з виходом судді Іоннікової І.А. з лікарняного, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.15р. справу №910/6281/15-г прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 24.04.2015 року у справі № 910/6281/15-г скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники відповідачів в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що спірний Договір не відповідає нормам діючого законодавства, що дає підстави визнати даний договір недійсним відповідно до ст. ст. 215, 230 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

11.06.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" (кредитор) та приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Мега-поліс" (новий кредитор) укладено Договір, відповідно доп.2.1 якого кредитор зобов'язався відступити (передати) новому кредитору за цим договором право вимоги до боржника, а новий кредитор зобов'язався сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена в п.3.9 договору, та набути означене право вимоги за договором оренди нежитлового приміщення.

В ст.1 Договору визначено, що слід розуміти під договором оренди, а саме договір оренди нежитлового приміщення №6-128/90 від 14.05.2013, укладений між первісним кредитором (орендодавець за договором оренди нежитлового приміщення) та боржником (орендар за договором оренди нежитлового приміщення), згідно якого орендодавець зобов'язався передати в тимчасове платне користування без права передачі в суборенду нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 6, розташованого на четвертому поверсі будівлі, загальною площею 37,5 кв.м орендарю, а орендар зобов'язався прийняти та щомісячно оплатити орендну плату згідно виставлених рахунків та актів про надання послуг по оренді приміщення.

Відповідно до п.2.2 спірного правочину загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги якої відступається згідно цього договору становить 323 372, 90 грн.

У своїх вимогах позивач посилається на невідповідність договору відступлення права вимоги №1106 від 11.06.2014 положенням Закону України "Про страхування", що у відповідності до вимог ст. 203 ч. 1-3, 5, ст. 215 ч. 3 Цивільного кодексу України є підставами для визнання його недійсним.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Правоздатність відповідача-2 рішенням суду не обмежувалась, в зв'язку з чим відповідач-1 має право укладати будь-які правочини, які не суперечать чинному законодавству.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обовзяки , як і фізична особа, крім тих,які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини. Здійснення певних видів підприємницької діяльності потребує відповідного ліцензування.

Відповідно до Закону України «Про страхування» страхова діяльність підлягає ліцензуванню.

Згідно преамбули Закону України «Про страхування» його дія поширюється на відносини у сфері страхування.

Закон України «Про страхування» є спеціальним законом, який регламентує страхові послуги як окремий вид фінансових послуг, що надаються страховиками та особливості здійснення ними кредитної діяльності як фінансової послуги, проте цей закон не регламентує здійснення страховиками іншої діяльності, яка не є фінансовими послугами, і не забороняє її здійснення.

Оспорюваний договір регулюється норами статей 512, 514 ЦК України і не є фінансовою послугою, не є предметом безпосередньої фінансової діяльності страховика, а правовідносини сторін за ним не є відносинами у сфері страхування. Також зазначений договір не містить ознак кредитної діяльності забороненої статтею 31 Закону України «Про страхування».

Отже, правові норми, які містяться в статтях 2 та 31 Закону України «Про страхування» поширюються не на будь-яку господарську діяльність страховика, а виключно на діяльність страховика у сфері страхування та кредитування.

Договір відступлення права вимоги, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки норми ЦК України не містять жодного виключення щодо суб'єктивного складу.

Таким чином, ПрАТ «СК Мега-Поліс» як суб'єкт господарювання має право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом, а також ті види господарської діяльності, на які має відповідні ліцензії, як страховик.

Якщо слідувати логікою апелянта, то за положенням ЗУ «Про страхування» вчинення страховиком порушень вимог законодавства про страхову діяльність, буде мати наслідки у вигляді зупинення, обмеження чи відкликання ліцензій цього страховика уповноваженим на такі дії органом, проте ніяк не визнання недійсним правочину вчиненого страховиком поза межами сфери його страхової діяльності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №1106 від 11.06.2014.

Позивач, в апеляційній скарзі зазначає, що оспорюваний правочин порушує його права як кредитора у справі про банкрутство публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар".

Проте, колегія суддів з твердженнями позивача не погоджується в силу того, що Договір було укладено між відповідачем 1 та відповідачем 2 11.06.2014, а справа про банкрутство публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар" була порушена господарським судом Дніпропетровської області 12.08.1014, а відтак, укладення спірного правочину не порушувало права позивача, як кредитора третьої особи.

Заборгованість вказаного вище товариства, права стягнення якої відступалось за Договором існувала тривалий час і факт її наявності визнано господарським судом Дніпропетровської області. Укладеним Договором не змінювався розмір заборгованості третьої особи, а лише змінено особу кредитора.

При цьому, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2014 у справі №904/5722/14 визнано грошові вимоги відповідача 2 до третьої особи на суму 3 160 167,62 грн., з яких 323 372,90 грн. вимоги, які ґрунтуються на оспорюваному правочину.

Посилання апелянта на те, що права вимоги за Договором були передані підприємству, яке підконтрольне голові наглядової ради публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар" є припущеннями позивача, які не підтверджені належними та допустимими доказами у справі №910/6281/15-г.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №1106 від 11.06.2014.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 24.04.2015 року по справі № 910/6281/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/6281/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко