Постанова № 46353663, 02.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2015 р. Справа№ 910/10179/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Ільєнок Т.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акцонерного товариства "Страхова група "ТАС" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 р. у справі № 910/10179/15 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"Інгострах"

до Приватного акцонерного товариства "Страхова група "ТАС"

про стягнення 29 636,42 грн.

за участю представників сторін:

позивача- Хитрова Л.В. за довіреністю

відповідача-Кудрявский Ю.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.05.2015 р. у справі № 910/10179/15-г задоволений позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгострах" до Приватного акцонерного товариства "Страхова група "ТАС" про стягнення 29 636,42 грн.

Не погоджуючись з рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача, в судовому засіданні, проти вимог, викладених у апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 29.04.2008 між позивачем (Страховик) та Тарасовим Євгеном Миколайовичем (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № DO1DAN90940286, договір було пролонговано до 28.04.2013р. Об'єктом договору добровільного страхування визначено транспортний засіб "Део", державний реєстраційний номер АН 4196 СХ.

30.03.2013 у м. Краматорську відбулося зіткнення автомобіля "Део", державний реєстраційний номер АН 4196 СХ, що знаходився під керуванням Кущ Ельвіри Миколаївни та автомобіля "ВАЗ", державний реєстраційний номер АН 9321 ВВ, що знаходився під керуванням Коберника Геннадія Анатолійовича.

Згідно з постановою Краматорського міського суду Донецької області 21.06.2013 у справі № 234/7703/13-п, дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм Коберником Геннадієм Анатолійовичем Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001. Останнього визнано винним у скоєнні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 124 КпАП України.

За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем здійсненона рахунок ремонтної організації страхове відшкодування в розмірі 29 636,42 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень від 24.05.2013 та 27.05.2013. Вказаний розмір страхового відшкодування підтверджується наявним в матеріалах справи страховим актом № И-1577.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди 29 636,42 грн., мотивуючи вимоги тим, що страхувальнику позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху водієм, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем за полісом № АЕ/0361810.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що на підставі зазначених вище норм та у зв'язку з укладенням відповідачем полісу страхування цивільно-правової відповідальності № АЕ/361810, відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати завдану шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля "ВАЗ", державний реєстраційний номер АН 9321 ВВ, тому у відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги, яке Страхувальник мав до відповідача, як страхувальника цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації засобу автомобіля "ВАЗ", державний реєстраційний номер АН 9321 ВВ.

Заперечуючи проти рішення, позивач наполягає на тому, що строк позовної давності сплив, а тому позивач не має право на відшкодування збитків, оскільки претензія позивача про відшкодування збитків надійшла 03.03.2015, тоді як пригода сталась 03.03.2013.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відшкодування завданої шкоди джерелом підвищеної небезпеки врегульоване статтею 1187 Цивільного кодексу України, за приписами, якої шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до статті 993 цього Кодексу, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за заподіяні збитки унормований і статтею 27 Закону України "Про страхування". За приписами цієї норми, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За змістом ст. 1191 ЦК України право звернення з регресною вимогою виникає у кредитора з моменту здійснення ним виплат потерпілому, з цього ж моменту обчислюється строк для пред'явлення регресного позову.

Зі змісту ст. 225 ГК України, ст. ст. 22 , 623 ЦК України вбачається, зокрема, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Щодо строку позовної давності, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на постанову Верховного суду України від 15.04.2015 у справі № 3-49гс15, де зазначено, що відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Тобто наведена норма визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 989 Цивільного кодексу України на страхувальника покладено обов'язок повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

У пункті 2 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 N 01-06/15/2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування" зазначено, що: "Зі змісту пункту 5 частини першої статті 989, статті 991 ЦК України та статті 26 Закону України "Про страхування" вбачається, що для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування правове значення має факт повідомлення страховика про настання страхового випадку в строк, який дає страховику можливість дослідити обставини випадку і дійти висновку про визнання його страховим випадком чи про відмову в цьому.

Страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. N15-рп/2002, може бути реалізоване шляхом подання відповідного позову до суду.

Правова позиція з вказаного питання викладена в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 р. N 3-38гс12 у справі N 23/279, яка в силу статті 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України".

За таких обставин, посилання відповідача на приписи підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з яким неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування за цим Законом, є безпідставним.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акцонерного товариства "Страхова група "ТАС" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 р. у справі № 910/10179/15 без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

повний текст постанови підписаний 03.07.2015

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді П.В. Авдеєв

Т.В. Ільєнок