Постанова № 46353626, 24.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2015 р. Справа№ 910/4376/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Суліма В.В.

за участю представників:

від позивача: Єлтишева С.Л. - представник за довіреністю

від відповідача (апелянта): не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 по справі № 910/4376/15-г (суддя: Бондарчук В.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Недашківської Валентини Миколаївни

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта"

про стягнення 12 109, 46 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 по справі № 910/4376/15-г позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Недашківської Валентини Миколаївни задоволено повністю, а саме присуджено до стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь позивача 12 109, 46 грн. - страхового відшкодування та 1 827, 00 грн. - судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки третьою особою, внаслідок ДТП, що сталося 19.12.2012, було виплачено страхувальнику за договором добровільного страхування транспортного засобу № 2011799 від 16.12.2011 страхове відшкодування в сумі 12 109, 46 грн., а винним у виникненні вказаної ДТП визнано Бородія О.В., відповідальність якого не застрахована та який є учасником бойових дій, то у позивача, на підставі договору купівлі-продажу прав на регресні вимоги від 10.09.2014, виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку - до Моторного (транспортного) страхового бюро України. Враховуючи наведене, а також приписи п. 13.1. ст. 13, ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 27 Закону України "Про страхування", суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 по справі № 910/4376/15-г, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 - скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця Недашківської Валентини Миколаївни - відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на думку апелянта, оскільки позивачем не було дотримано порядку та строків звернення з повідомленням про страховий випадок, із заявою про виплату відшкодування з наданням усіх документів, передбачених ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", то в силу підпункту 37.1.3 та підпункту 37.1.4. пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Одночасно апелянт порушив клопотання про поновлення процесуального строку на подання апеляційної скарги, зазначивши, що строк на апеляційне оскарження пропущений ним із поважних причин, що пов'язано із надходженням оскаржуваного процесуального документу на адресу апелянта із запізненням.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 по справі № 910/4376/15-г передано судді - доповідачу Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., ВласоваЮ.Л., судді: Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2015 Моторному (транспортному) страховому бюро України поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Київ від 27.04.2015 по справі № 910/4376/15-г. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи № 910/4376/15-г призначено на 24.06.2015 о 10 год. 40 хв.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 24.06.2015, у зв'язку із перебуванням судді Корсакової Г.В. на лікарняному, справу № 910/4376/15-г передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 справу № 910/4376/15-г прийнято до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Сулім В.В. Розгляд справи № 910/4376/15-г вирішено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні на 24.06.2015 о 10 год. 40 хв.

В судовому засіданні 24.06.2015 представник позивача проти доводів апеляційної скарги - заперечував, вказуючи на те, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.

Апелянт та третя особа в судове засідання 24.06.2015 своїх представників не направили, через канцелярію суду заяв та клопотань не подавали. Про розгляд справи були повідомлені належним чином за адресою свого місцезнаходження.

Суд апеляційної інстанції враховує і те, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 N 1556/5 (з подальшими змінами).

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представника апелянта та представника третьої особи, оскільки їх неявка не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 06.12.2011 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" та Фурлетом Дмитром Михайловичем було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № 2011799, відповідно до якого, було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - "КІА Сеrato", державний номер АІ 6460 ВН. Дія договору з 26.12.2011 по 25.12.2012.

Згідно розширенної довідки ВДАІ Вишгородського РВ ГУМВС України в Київській області № 9127580 від 22.12.2012, 19.12.2012 у с. Нові Петрівці по вул. Н. Промислова сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля "КІА Сеrato", державний номер АІ 6460 ВН, під керуванням Фурлета Д.М., та автомобіля "Наmmer М 1097 А2", державний номер 3302 Р1, під керуванням Бородія О.В. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований у Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" автомобіль "КІА Сеrato", державний номер АІ 6460 ВН.

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 12.02.2013 Бородія О.В. визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що сталося 19.12.2012 у с. Н. Петрівці по вул. Н. Промислова, за участю автомобіля "КІА Сеrato", державний номер АІ 6460 ВН та автомобіля "Наmmer М 1097 А2", державний номер 3302 Р1.

Згідно звіту з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу № 585-СД від 16.01.2013, вартість відновлювального ремонту автомобіля "КІА Сеrato", державний номер АІ 6460 ВН склала 16 121, 66 грн.

Як вбачається зі змісту страхового акту № 02-11697/1, складеного позивачем, сума страхового відшкодування до виплати страхувальнику складає 12 109, 46 грн.

Так, на підставі зазначеного вище звіту та страхового акту, позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 12 109, 46 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 60199 від 20.03.2013.

10.09.2014 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта", як продавцем, та Фізичною особою-підприємцем Недашківською Валентиною Миколаївною, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу прав на регресні вимоги, умовами якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених даним договором, продавець продає (переуступає) покупцю права на регресні вимоги, які включають в себе регресні справи (перелік яких міститься у додатку № 1 до даного договору), а покупець приймає такі регресі вимоги та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду.

Відповідно до п. 3.2. договору купівлі-продажу від 10.09.2014, загальна кількість регресних справ зазначається у додатку № 1.

Згідно п. 5.1. договору купівлі-продажу від 10.09.2014, винагорода в якості вартості прав на регресні вимоги сплачується у національній валюті України та складає 93 880, 00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 5.2. договору купівлі-продажу від 10.09.2014, покупець сплачує винагороду протягом 10 (десяти) банківських днів з дня укладення та підписання сторонами даного договору шляхом внесення коштів на рахунок продавця наданий у даному договорі.

Згідно п.9.1. договору купівлі-продажу від 10.09.2014, даний договір починає діяти в дату підписання договору та укладений на невизначений строк.

Відповідно до додатку № 1 до договору купівлі - продажу прав на регресні вимоги від 10.09.2014, до позивача, зокрема, перейшло право на регресні вимоги до Бородія О.В. та Моторного (транспортного) страхового бюро України, за дорожньо-транспортною пригодою за участю автомобіля "КІА Сеrato", державний номер АІ 6460 ВН, під керуванням Фурлета Д.М. та автомобіля "Наmmer М 1097 А2", державний номер 3302 Р1, під керуванням Бородія О.В., яка відбулася 19.12.2012.

Так, на виконання умов зазначеного вище договору, позивач перерахував на розрахунковий рахунок Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" 93 880, 00 грн. винагороду в якості вартості прав на регресні вимоги, що підтверджується квитанціями № ПН 17066 від 10.09.2014, № 12502639 від 11.09.2014, № 12509201 від 12.09.2014, № 12518504 від 15.09.2014, № ПН 26431 від 16.09.2014, № ПН 29317 від 17.09.2014, № ПН 31829 від 18.09.2014, № ПН 34078 від 19.09.2014, № ПН 38370 від 23.09.2014, № 12571745 від 25.09.2014, на загальну суму 93 880, 00 грн.

12.09.2014 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта", як продавцем, та Фізичною особою-підприємцем Недашківською Валентиною Миколаївною, як покупцем, було укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу прав на регресні вимоги від 10.09.2014, якою сторони домовились внести зміни до п.1.4. ст.1. "визначення" та викласти її в наступній редакції: "регресні вимоги" - права вимоги до боржників щодо сплати суми заборгованості за заподіяння шкоди страхувальникам/потерпілим/страховику як в порядку регресу, суброгації, так і в іншому порядку відповідно до чинного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність Бородія О.В., за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації автомобіля "Наmmer М 1097 А2", державний номер 3302 Р1 не була застрахована в страховій компанії. Крім того, Бородій О.В. являється учасником бойових дій, що підтверджується безтерміновим посвідченням серія АБ № 599836.

Пункт 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, визначає, що учасникам бойових дій, відповідно до ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій".

У зв'язку із наведеними обставинами, на підставі договору купівлі-продажу прав на регресні вимоги від 10.09.2014, позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою на виплату страхового відшкодування у розмірі 12 109, 46 грн. згідно договору добровільного страхування транспортного засобу № 2011799 від 06.12.2011.

Проте, листом № 3/1-05/3533 від 05.02.2015, відповідач повідомив, що оскільки позивач не є особою, яка сплатила страхове відшкодування за договором майнового страхування, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 19.12.2012, за участю автомобіля "КІА Сеrato", державний номер АІ 6460 ВН, МТСБУ не має правових підстав для виплати позивачу відшкодування з фонду захисту потерпілих.

Так, з урахуванням вищенаведених обставин, на підставі договору купівлі-продажу прав на регресні вимоги від 10.09.2014, Фізична особа - підприємець Недашківська Валентина Миколаївна звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу страхове відшкодування у розмірі 12 109, 46 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

У відповідності зі ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про страхування" визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Приписами ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до приписів ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.

Згідно п. 13.1. ст. 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до п.п. 33.1.4. п. 33.1. ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Згідно п. 33.3. ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.

Відповідно до п. 33-1.1. ст. 33-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.

Відповідно до п. 36.4. ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, а МТСБУ компенсує витрати особи, звільненої від цього виду обов'язкового страхування на підставі пункту 13.1 статті 13 цього Закону або відповідальність якої застрахована іноземною страховою компанією відповідно до умов Міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика (МТСБУ). У компенсації витрат може бути відмовлено повністю або частково, якщо такі витрати здійснені без попереднього погодження із страховиком (МТСБУ).

Згідно п. п. 37.1.3., п.п. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, внаслідок ДТП, що сталося 19.12.2012, винним у виникненні якої згідно постанови Богунського районного суду м. Житомира від 12.02.2013 визнано Бородія О.В., який, в свою чергу, згідно безтермінового посвідчення серія АБ № 599836 є учасником бойових дій, у відповідача в силу п. 13.1. ст. 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виник обов'язок відшкодування збитків потерпілій особі.

Разом з тим, оскільки завдані збитки щодо застрахованого в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" автомобіля "КІА Сеrato", державний номер АІ 6460 ВН згідно договору добровільного страхування транспортного засобу № 2011799 від 06.12.2011, на підставі довідки ВДАІ Вишгородського РВ ГУМВС України в Київській області № 9127580 від 22.12.2012, постанови Богунського районного суду м. Житомира від 12.02.2013, звіту з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу № 585-СД від 16.01.2013, страхового акту № 02-11697/1, були виплачені Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта", що підтверджується платіжним дорученням № 60199 від 20.03.2013, то у третьої особи, на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, виникло право вимоги до особи, відповідальної за завдання таких збитків, тобто до відповідача, яке Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" за договором купівлі-продажу прав на регресні вимоги від 10.09.2014 було передано Фізичній особі - підприємцю Недашківській Валентині Миколаївні.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо до доводів апелянта в обґрунтування підстав скасування судового рішення про те, що позивачем порушено порядок та строки звернення з повідомленням про страховий випадок, а також із завою про виплату відшкодування з наданням усіх документів, передбачених ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а тому, в силу приписів підпункту 37.1.3 та підпункту 37.1.4. пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у відповідача є підстави для відмови у регламентній виплаті, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", він регулює відносини в сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Отже, вказаним Законом не регулються взаємовідносини між страховиками щодо компенсації страхового відшкодування в порядку регресу, в тому числі щодо строків пред'явлення вимог, а тому, вказана норма не може бути застосована до правовідносин сторін в цьому випадку.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, після виплати страхового відшкодування Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" отримало право вимоги потерпілої особи, але не зобов'язано звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище правових норм позивач, який, на підставі договору купівлі-продажу прав на регресні вимоги від 10.09.2014, набув обсяг прав та обов'язків третьої особи, може реалізувати своє право на страхове відшкодування у розмірі 12 109, 46 грн. шляхом подачі позову до суду.

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові № 3-38гс12 від 28.08.2012 (у господарській справі № 23/279).

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Статтею 991 Цивільного кодексу України, статтею 26 Закону України "Про страхування", а також статтею 37 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", передбачено підстави для відмови страховика (МТСБУ) у здійсненні страхових виплат, страхового відшкодування, регламентної виплати, зокрема, несвоєчасне повідомлення страхувальником без поважних причин про настання страхового випадку/ дорожньо-транспортної пригоди або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Відповідно до п.п. 33.1.4. п. 33.1. ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на водія транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди покладено обов'язок у триденний строк повідомити про настання такої страховика з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування правове значення має факт повідомлення страховика про настання страхового випадку в строк, який дає страховику можливість дослідити обставини випадку і дійти висновку про визнання його страховим випадком чи про відмову в цьому.

Відповідно до п. 37.1.3. ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні регламентної виплати є, зокрема, невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Тобто за змістом зазначеної норми можна дійти висновку, що сам лише факт порушення порядку та строків повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, не може бути підставою для відмови у здійсненні регламентної виплати. Так, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, МТСБУ зобов'язане виплатити регламентну виплату. Відмова ж у здійсненні такої виплати можлива лише у тому разі, якщо таке невиконання обов'язків, визначених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", перешкодило МТСБУ встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи наявність в матеріалах справи № 910/4376/15-г довідки ВДАІ Вишгородського РВ ГУМВС України в Київській області № 9127580 від 22.12.2012, постанови Богунського районного суду м. Житомира від 12.02.2013, звіту з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу № 585-СД від 16.01.2013, страхового акту Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" № 02-11697/1, дійшла висновку про відсутність перешкод встановлення відповідачем факту, причин, обставин ДТП, що сталася 19.12.2012, а також розміру заподіяної шкоди застрахованому в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" автомобілю "КІА Сеrato", державний номер АІ 6460 ВН.

За таких обставин, посилання відповідача на приписи підпункту 37.1.3 та підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця Недашківської Валентини Миколаївни, є незаконними та безпідставними, судом апеляційної інстанції відхиляються, як такі, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України і не підтверджуються наявними в матеріалах справи документальними доказами.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі № 910/4376/15-г - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі № 910/4376/15-г - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4376/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

В.В. Сулім