Рішення № 46351172, 23.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2015Справа №910/9886/15

за позовом Міністерства оборони України

до Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Державне підприємство Міністерства оборони України «Харківське УНР»

про стягнення грошових коштів у розмірі 133 601,14 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Матвіюк М.А. (дов. №220/911/д від 20.11.2014),

від відповідача: Брагінський П.О. (дов. № 02/2015 від 05.01.2015),

від третьої особи: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" про стягнення грошових коштів у розмірі 133 601,14 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2015 порушено провадження у справі № 910/9886/15 та призначено її до розгляду на 21.05.2015 року.

За наслідками судового засідання 21.05.2015 року оголошено перерву до 04.06.2015.

Позивач уповноваженого представника у призначене судове засідання 04.06.2015 не направив, проте 03.06.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подав письмові пояснення та заяву, в якій просив провести розгляд справи за відсутності представника.

Представник відповідача надав усні заперечення на позов, посилаючись на обставини аналогічні тим, що викладені у письмових поясненнях та заявив клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

За наслідками судового засідання 04.06.2015 судом постановлено ухвалу, якою залучено до участі у справі Державне підприємство Міністерства оборони України «Харківське УНР» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, у задоволення клопотання відповідача, та відкладено розгляду справи на 23.06.2015 року.

Під час судового засідання 23.06.2015 представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у письмових запереченнях.

Третя особа до судового засідання 23.06.2015 не направила свого представника, хоча про дату, час та місце проведення повідомлена належним чином, про поважність причин неявки суду не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.12.2012 між Міністерством оборони України, в особі начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України Бондаренка В.Б. (замовник) та Державним підприємством Міністерства оборони України «Харківське УНР» (генпідрядник) укладено Договір підряду № 303/3/12/129-12 на виконання капітального ремонту військової будівлі (казарми) будинку № 25/47, с. Старичі, Яворівський район, Львівської області (Академія Сухопутних військ Збройних Сил України) (далі - Договір).

Згідно з п.1.2 Договору, Генпідрядник взяв на себе зобов'язання щодо виконання капітального ремонту військової будівлі (казарми) будинку № 25/47, с. Старичі, Яворівського району, Львівської області (Академія Сухопутних військ Збройних Сил України) та здачі цих робіт у 2013 році.

Замовник зобов'язувався прийняти та оплатити зазначені роботи.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Нормами статті 546 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, відповідно до п. 11.2 Договору, у забезпечення виконання Договору Публічним акціонерним товариством Банком "Контракт" (банк) надано банківську гарантію №2180/12-ГВ на суму 133 601,14 грн. від 27.11.2012, відповідно до якої Гарант бере на себе безумовні та безвідкличні зобов'язання виплатити Міністерству оборони України суму збитків, спричинених невиконанням (неналежним виконанням) принципалом (ДП МОУ "Харківське УНР") умов Договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків згідно положень Договору, але в будь якому разі суму, що не перевищує 133 601,14 грн., протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання ним письмової вимоги Бенефіціара з посиланням на цей гарантійний лист за підписами уповноважених осіб, у якій має зазначатися номер і дата договору, сума належна до сплати, за умови, що у вимозі буде вказано, що сума, яку Бенефіціар вимагає сплатити, повинна бути виплачена йому у зв'язку із невиконанням (неналежним виконанням) принципалом умов Договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків згідно положень Договору.

Міністерством оборони України на виконання умов договору підряду № 303/3/12/129-12 перераховано грошові кошти у розмірі 648 541,75 грн.

Внаслідок невиконання ДП МОУ «Харківське УНР», рішенням Господарського суду Харківської області від 03.03.2014 у судовій справі № 922/5127/13, яке набрало законної сили, встановлено, стягнуто на користь Міністерства оборони України 648 541,75 грн. суми основного боргу, 9 079,58 грн. - пені, 746,27 грн. - 3% річних.

На виконання рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2014 у справі № 922/5127/13 видано наказ на примусове виконання рішення суду.

Старшим державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 43167728 від 30.04.2014 року. Уподальшому винесено постанову від 08.08.2014 ВП № 43167728 про арешт коштів, майна ДП МОУ "Харківське УНР".

Отже, враховуючи наявність невиконання зобов'язань за договором підряду № 303/3/12/129-12 позивачем двічі скеровано на адресу Банку, письмові вимоги щодо здійснення виплати грошових коштів за гарантією, яка надана у забезпечення виконання зобов'язання за договором підряду № 303/3/12/129-12, а саме вимоги від 17.10.2014 за вих. № 303/3/12/703 та від 04.02.2015 за вих. № 303/3/12/103. До зазначених вимог позивачем також надано: 1. Копія договору підряду на виконання капітального ремонту військової будівлі (казарми) будинку № 25/47, с. Старичі, Яворівський район, Львівської області (Академія Сухопутних військ Збройних Сил України) від 03.12.12 № 303/3/12/129-12 з додатками; 2. Копія додаткової угоди № 1 від 27.12.2012 до Договору; 3. Копія додаткової угоди № 2 від 05.09.2013 до Договору; 4. Копія додаткової угоди № 3 від 04.12.2013 до Договору; 5. Копія додаткової угоди № 4 від 23.12.2013 до Договору; 6. Копія гарантії від 27.11.2012 № 2180/12-ГВ на суму 133 601,14 грн., наданої Публічним акціонерним товариством Банком "Контракт"; 7. Копія акту звіряння розрахунків між сторонами за Договором від 31.12.2013; 8. Копія рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2014 у справі № 922/5127/13; 9. Копія наказу Господарського суду Харківської області від 25.03.2014 №922/5127/13; 10. Копія постанов від 08.08.2014 ВП № 43167728 про арешт коштів боржника та від 08.08.2014 ВП 43167728 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

У свою чергу, відповідач двічі листами від 11.11.2014 № 16/03-5462 та № 16/03-754 від 25.02.2015 направив заперечення на вимогу позивача, в яких, посилаючись на ст. 560, 563, 565 Цивільного кодексу України, вказує на неможливість здійснення виплати суми гарантії, що зумовило звернення позивачем із даним позовом до суду.

Відповідач заперечуючи проти позову, зазначає, що позивачем не доведено факт настання випадку, що є підставою для сплати грошових коштів, а також що у період дії гарантії, позивачем не було надано належно оформленої вимоги щодо виплати суми за банківської гарантією. Також, відповідач стверджує, що на момент звернення позивача із даним позовом до суду, строк гарантії закінчився.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК УКраїни) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 2 вказаної статті містить у своєму змісті посилання на положення ст. 11 ЦК України, що є переліком підстав з яких виникають зобов"язання.передбачає.

Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог уповноваженої сторони у розмірі повної грошової суми, яку вказано у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконує вказані в ньому зобов'язання.

У відповідності до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ст. 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання. (ст. 562 ЦК України).

Частиною 1 ст. 563 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Пунктом 2 розділу І Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.

Гарантійний лист - це гарантія, що оформлена належним чином на паперовому носії (п. 2 розділу І вказаного Положення).

Відповідно до умов банківської гарантії №2180/12-ГВ від 27.11.2012 Гарант бере на себе безумовні та безвідкличні зобов'язання виплатити Міністерству оборони України суму збитків, спричинених невиконанням (неналежним виконанням) принципалом (ДП МОУ "Харківське УНР") умов Договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків згідно положень Договору, але в будь якому разі суму, що не перевищує 133 601,14 грн., протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання ним письмової вимоги Бенефіціара з посиланням на цей гарантійний лист за підписами уповноважених осіб.

У межах розгляду даної справи судом встановлено, факти невиконання третьою особою - ДП МОУ «Харківське УНР» своїх договірних зобов'язань за договором підряду, встановлені Господарським судом Харківської області у рішенні Господарського суду Харківської області від 03.03.2014 у судовій справі № 922/5127/13, яке набрало законної сили.

Відповідно до вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

До того ж, за наказом Господарського суду Харківської області № 922/5127/13 від 25.03.2014 відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення, у межах якого державним виконавцем вчиняються дії.

Згідно з вимогами п. 4.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором письмової вимоги гаранту разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

Суд критично оцінює заперечення відповідача щодо не доведення позивачем факту настання випадку, що є підставою для сплати грошових коштів за гарантією, оскільки на його думку гарантія забезпечує лише повне невиконання основного зобов'язання.

Проте, із тексту гарантії від 27.11.2012 слідує, що останньою забезпечується невиконання (неналежне виконання) принципалом умов договору.

Приписами статті 526 ЦК України встановлюються загальне правило виконання зобов'язання, а саме - зобов'язання має виконуватися належним чином. Саме належне виконання зобов'язання означає досягнення тієї мети, яку сторони ставили перед собою, вступаючи у зобов'язання. Належне виконання тягне за собою припинення зобов'язання.

Отже, часткове виконання зобов'язання за договором підряду, як то зазначає відповідач, не може вважатися належним виконанням зобов'язання, оскільки не призводить до досягнення тієї мети, яку сторони ставили перед собою, вступаючи у зобов'язання, що свідчить про наявність неналежного виконання зобов'язання за договором, у забезпечення якого надано гарантію.

Із аналізу статті 561 Цивільного кодексу України слідує, що у разі незадоволенні вимог бенефіціара у добровільному порядку, кредитор вправі звернутися до суду із позовом до гаранта і після спливу строку дії гарантії, вказаного в договорі. Необхідною умовою подання позову при цьому буде наявність письмової вимоги, пред'явленої бенефіціаром у межах строку дії гарантії.

Так, судом встановлено, що письмові вимоги від 17.10.2014 та від 04.02.2015 за гарантією від 27.11.2012 № 2180/12-ГВ направлені відповідачу протягом терміну її дії, який за умовами гарантії є дійсним по 02.04.2015 року включно.

Отже з аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку про безпідставність посилання відповідача на відсутність у нього обов'язку здійснення виплати грошових коштів за гарантією у зв'язку із закінченням терміну її дії на момент подання позову.

Щодо повноважень особи, яка підписала письмову вимогу за гарантією від 27.1 1.2012 суд відзначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що до письмової вимоги від 04.02.2015 за вих. № 303/3/12/103 направленої на адресу відповідача, додано належним чином завірену копію довіреності від 15.01.2015 № 220/72/д, виданої Міністром оборони України генерал-полковником Полтораком С.Г. па ім'я Грузинської Яни Олександрівни, начальника Головпого квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.

З довіреності вбачається, що довіритель зокрема уповноважив Грузинську Я.О. правом укладати договори підряду, підписувати від імені Міністерства оборони України відповідні документи та вчиняти інші дії, пов'язані з виконання довіреності. Аналогічна довіреність видана й на 2014 рік.

Відтак, начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України пред'явив зазначену вимогу про сплату коштів в сумі 133 601,14 і 'р 11. за гарантією від 27.1 1.2012 № 2180/12-ГВ у межах своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи, що відповідачем належними та допустимим доказами не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку, про наявність обов'язку у відповідача здійснити виплату грошових коштів у розмірі 133 601,14 грн. на користь позивача, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Міністерства оборони України до Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» про стягнення грошових коштів у розмірі 133 601,14 грн. - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» (04071, місто Київ, вулиця Воздвиженська, 58; ідентифікаційний код 19361746) на користь Міністерства оборони України (03049, місто Київ, вулиця Курська, 13А; ідентифікаційний код 00034022) грошові кошти у розмірі 133 601 (сто тридцять три тисячі шістсот одну) гривню 14 копійок та 2 672 (дві тисячі шістсот сімдесят дві) гривні 02 копійки витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 23.06.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 30.06.2015 року

Суддя К.В. Полякова