Рішення № 46350054, 06.07.2015, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.07.2015 Справа № 907/600/15

За позовом ТОВ «Сервіс-Агрозахід» с.Великі Гаї, Тернопільського району

До відповідача ОСОБА_1 господарства «Новий рівень 2006» с.Тячівка, Тячівського району

Про стягнення заборгованості у сумі 9694170,68 грн.

Суддя Йосипчук О. С.

За участю представників сторін:

Від позивача ОСОБА_2 - представник

Від відповідача ОСОБА_3 - представник

СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС - АГРОЗАХІД", с. Великі Гаї, Тернопільської області заявлено позов до ОСОБА_1 господарства „Новий Рівень 2006", м.Тячівка, Тячівського району Закарпатської області про стягнення з відповідача суму 9 694 170,68 грн. заборгованості та штрафних санкцій за договорами поставки товару. Обгрунтовуючи означені вимоги, позивач покликається на те, що заборгованість у сумі 9 694 170,68 грн. виникла в результаті невиконання відповідачем своїх зобов'язань, згідно з договорами поставки товару від 18.03.2013р. за № ТЕ-ЗА-12-18032013/ЗЗР, від 09.04.2013р. за №ТЕ-ЗА-26-09042013/Н та від 17.04.2014р. за №ТЕ-ЛВ-118-170414/ззр-ГА.

Згідно матеріалів справи, позивач стверджує, що відповідач на оплатній основі отримав сільськогосподарську продукцію, що підтверджується матеріалами справи, зокрема видатковими накладними від 30.05.2013р. № 95, від 04.06.2013р. № 103, від 05.06.2013р. № 112, від 14.06.2013р. №139, від 17.06.2013р. №149, від 26.07.2013р. №172, від 30.08.2013р. №255, від 18.09.2013р. №319, від 23.09.2013р. №337, від 30.09.2013р. від 16.04.2013р. №12, від 08.05.2014р. №184, від 08.05.2014р. №185, від.08.05.2014р. №186, від 19.05.2014р. №217, від 20.05.2014р. №225, від 27.05.2014р. №246, від 28.05.2014р. №253, від 04.06.2014р. №283, від 05.06.2014р. №299, від 07.07.2014р. №409, однак не оплатив поставлений товар в строки та порядку передбачені договорами поставки, внаслідок чого утворився борг і, як наслідок, і підстави для застосування заходів відповідальності за неналежне виконання зобовязання.

Таким чином, у звязку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобовязань по оплаті товару в нього виникла заборгованість по сплаті коригувань вартості товару (курсової різниці валют) за поставлений товар, у сумі 8 066 700, 58 грн.

З посиланням на факт прострочення у спірній ситуації, позивач просить також стягнути з відповідача за вказаними договорами поставки суму 390 348, 24 грн. пені, суму 809 208,06 грн. 39 відсотків річних, суму 103 463,96 грн. штрафу в розмірі 5 відстоків та інфляційні збитки у сумі 324 449,94 грн. Таким чином, сума позовних вимог позивача становить 9694170,78 грн.

Представник відповідача, надав суду письмові та усні пояснення, за якими заперечує заборгованість за поставлений товар, подав контррозрахунок заборгованості штрафних санкцій, річних та пені, та просив застосувати строку позовної давності в частині вимог про стягнення частини штрафних санкцій.

Заперечення відповідача зводяться до спростування доводів позивача в частині нарахування та стягнення інфляційних втрат, оскільки індекс інфляції розраховується при визначення вартості товару лише по відношенню до національної валюти, а також посилання на пропуск, передбаченого ст.258 ЦК України, строку позовної давності при визначенні розміру штрафу, згідно п.8.10. договору.

Упродовж розгляду спору у попередніх засіданнях суду оголошувались перерви за клопотанням сторін та в порядку ст.77 ГПК України.

Також, судовим розглядом справи було відхилено, як необґрунтоване, клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача на суму заявленого позову.

Заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши подані по справі доказові матеріали щодо спірного питання,

Суд констатує наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договорів поставки товару від 18.03.2013р. за № ТЕ-ЗА-12-18032013/ЗЗР, від 09.04.2013р. за №ТЕ-ЗА-26-09042013/Н та від 17.04.2014р. за №ТЕ-ЛВ-118-170414/ззр-ГА і регламентуються правилами параграфу 1 глави 30 ГК України та параграфу 3 глави 54 ЦК України. Характер правовідносин у спірній ситуації, правовий статус сторін у кожному договорі, конкретні умови цих договорів по своєму складу є ідентичними і можуть складати єдиний предмет судового дослідження. Тому, позаяк предметом спору є стягнення боргу за схожими договорами поставки, спір з приводу виконання наведених вище договорів може розглядатись у єдиному позовному провадженні спільно і безперешкодно, згідно правил ст.58 ГПК України.

Згідно з означеними договорами, позивач зобов'язався передати сільськогосподарську продукцію у власність відповідача, а відповідач у свою чергу зобов'язався прийняти товар та сплатити його ціну.

Факт отримання відповідачем від позивача обумовленого товару підтверджується видатковими накладними від 30.05.2013р. № 95, від 04.06.2013р. № 103, від 05.06.2013р. № 112, від 14.06.2013р. №139, від 17.06.2013р. №149, від 26.07.2013р. №172, від 30.08.2013р. №255, від 18.09.2013р. №319, від 23.09.2013р. №337, від 30.09.2013р. від 16.04.2013р. №12, від 08.05.2014р. №184, від 08.05.2014р. №185, від.08.05.2014р. №186, від 19.05.2014р. №217, від 20.05.2014р. №225, від 27.05.2014р. №246, від 28.05.2014р. №253, від 04.06.2014р. №283, від 05.06.2014р. №299, від 07.07.2014р. №409, копії яких містяться у матеріалах справи.

Судовим розглядом справи встановлено, що вартість товару відповідно до п.4.3 договорів поставки, додаткових угод (специфікацій) та видаткових накладних, поставленого відповідачу згідно договорів поставки складала 2 119 277,32 грн., а саме: за договором поставки № ТЕ-ЗА-12-18032013/ЗЗР - 886 007,09 грн., за договором поставки №ТЕ-ЗА-26-09042013/Н - 614 100,00 грн., за договором поставки №ТЕ-ЛВ-118-170414/ззр-ГА - 619 170,23 грн. Разом з тим, відповідач 31.05.2013р. повернув частину товару (маді гібрид кукурудзи) на загальну суму 25600 грн., що підтверджується накладною на повернення від покупця №1 від 31.05.2013р.

У відповідності до розділу 4 вказаних договорів поставки вартість товару повинна бути повністю сплачена відповідачем на умовах, які зазначені у додаткових угодах (специфікаціях) до даних договорів, що є невід'ємною їх частиною. Розрахунок за цими договорами здійснюється у безготівковій формі, у національній валюті, на поточний рахунок позивача, вказаний у договорах або у рахунках-фактурах на оплату товару. Таким чином, договори містять алгоритм розрахунку вартості майна, яке передано відповідачу у справі.

Цивільним законодавством, зокрема п.2 ст.712 ЦК України унормоване правило, згідно з яким до договорів поставки застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором чи законом. При цьому, обов'язок покупця оплатити товар за обумовленою ціною та строк передбачено ст.ст. 691, 692 ЦК України, а сукупний аналіз цих норм права вказує на право продавця вимагати від покупця оплати переданого та прийнятого відповідачем товару у примусовому порядку.

Згідно з ч. 1. ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Строк оплати кожної партії товару визначався сторонами в додаткових угодах (специфікаціях).

Далі, судовим розглядом справи встановлено, факт сплати відповідачем на користь позивача 2 121 964,93 грн., що і підтверджується платіжними дорученнями та виписками про рух коштів на розрахункових рахунках в банківських установах та не заперечується позивачем.

Отже, відповідач оплатив поставлений йому товар відповідно до ціни, яку визначено у видаткових накладних та рахунках-фактурах, повністю.

Судом встановлено факт здійснення відповідачем розрахунків за отриманий товар не у повній відповідності до строків, визначених додатковими угодами (прострочення), а за таких обставин, зрозумілим є намір позивача стверджувати про виникнення у нього права в односторонньому порядку змінити вартість товару відповідно до умов, викладених в розділі 4 договорів поставки в залежності від зміни курсу валюти. Саме з цих міркурань і просить позивач стягнути з відповідача суму 8 066 700,58 грн., яка є коригуванням обумовленої вартості в сторону збільшення залежно від зміни курсу валют.

Водночас, положеннями ст. 189 ГК України передбачено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях. Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено обовязок покупця оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується із положеннями ч.2 ст. 198 Господарського кодексу України.

За статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

Отже, сторонам надано право визначати, зокрема, у договорі, грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Умовами п. 4.3. Договору сторони обумовили, що вартість товару розраховується у гривні та фіксується у відповідній іноземній валюті, що зазначена у відповідній додатковій угоді (специфікації), в цьому випадку постачальник має право в односторонньому порядку змінити вартість товару, в залежності від зміни курсу даної валюти. Згідно пункту 4.3.2 договорів поставки передбачено, що на дату відвантаження партії товару, згідно з певною додатковою угодою (специфікацією), у випадку зростання курсу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку, відносно курсу, вказаного у додатковій угоді (специфікації), вартість даної партії товару змінюється пропорційно такому зростанню за формулою: Ав = (В1в:В2в)*Св. Де: Ав - вартість партії товару у гривні на день фактичного відвантаження; В1в - курс продажу відповідної іноземної валюти, визначений згідно з п.4.3.1. цього договору, на день, що передує даті відвантаження товару; В2в - курс продажу відповідної іноземної валюти, визначений згідно з п.4.3.1. цього договору на дату підписання відповідної додаткової угоди (специфікації); Св - вартість цієї ж партії товару у гривні, розрахована по курсу, визначеному згідно з п.4.3.1. цього договору на дату підписання відповідної додаткової угоди (специфікації).

Зміна вартості товару на дату відвантаження фіксується постачальником у видатковій накладні та не потребує додаткових угод чи погоджень обома сторонами договору. Судом встановлено, що позивачем не було проведено коригування вартості товару в національній валюті, визначеної згідно додаткових угод (специфікаціях) шляхом її фіксації у видаткових накладних.

Згідно п.4.3.3 було передбачено механізм зміни вартості товару в односторонньому прядку постачальником на дату фактичної оплати частини товару. Зокрема на дату фактичної оплати частини товару у випадку зростання курсу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку, відносно курсу, вказаного у додатковій угоді (специфікації), або курсу перерахунку вартості товару на дату фактичного відвантаження, вартість оплачуваної частини товару змінюється пропорційно такому зростанню за формулою: Ао = (В1о:В2о)*Со. Де: Ао - сума належна до оплати у гривні на день фактичного перерахування коштів, згідно умов договору; B1o - курс продажу відповідної іноземної валюти, визначений згідно з п.4.3.1, цього договору на день, що передує даті фактичного перерахування коштів; В2о - курс продажу відповідної іноземної валюти, визначений згідно з п.4.3.1. цього договору на дату підписання відповідної додаткової угоди (специфікації); Co - сума належна до оплати у гривні на дату підписання договору, згідно умов договору та відповідних додаткових угод (специфікацій).

Таким чином, аналіз умов пунктів 4.3 договорів поставки, приводить до висновку про те, що умовами договору було передбачено можливість зміни вартості товару як на дату відвантаження товару, так і на дату фактичної оплати частини товару. Згідно пункту п.4.3 договорів поставки постачальник має право в односторонньому порядку змінити вартість товару, в залежності від зміни курсу валюти.

Зміна вартості товару на дату фактичної оплати фіксується постачальником у вигляді коригування видаткових накладних, з урахуванням курсу валюти на дату кожної часткової оплати. Тобто зміна вартості товару проводиться самим постачальником шляхом вчинення відповідних юридично значимих дій по коригуванню вартості товару та коригування відповідних накладних, доведення цих змін до відома покупця. Зміна вартості товару на дату відвантаження фіксується постачальником у видатковій накладній (п.4.3.2 договорів поставки). Без вчинення таких дій, зміна ціни товару, як і розмір зобовязань покупця не настають, а визначаються відповідно до вартості визначеної в порядку п.4.3.2 та зафіксованої в видаткових накладних на дату відвантаження.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Тому зміна вартості товару за своєю суттю є одностороннім правочином, який може вчинятись постачальником з врахуванням положень п.12.2 та 12.3 договорів поставки від 18.03.2013р. та 17.04.2014р., та п.11.2та 11.3 договору поставки від 09.04.2013р. відповідно в письмовій формі та підписані уповноваженим представником сторони договору. Згідно вказаних положень договору усі документи, укладені на його виконання (листи, акти, видаткові накладні) є дійними, лише коли вони підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками. Правочини між юридичними особами згідно ст.208 Цивільного кодексу України належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому таку зміну вартості товару постачальник може вчинити в межах строку дії договорів поставки. Так договір поставки №ТЕ-ЗА-12-18032013/ЗЗР згідно п.2.1 укладений на строк до 31.12.2013р., договір поставки №ТЕ-ЗА-26-09042013/Н укладений на строк до 31.12.2013р., договір поставки №ТЕ-ЛВ-118-170414/ззр-ГА укладений на строк до 31.12.2014р., в щодо невиконаних до цього дня зобовязань та відповідальності діяли до повного їх виконання.

Позивач зміни ціни товару в письмовій формі та в межах строку дії договорів поставки не вчиняв, позаяк не надав суду відповідні докази наведених вище дій. Обсяг зобовязань по оплаті ціни товару на момент закінчення строку дії договорів поставки, був зафіксований в національній валюті в додаткових угодах та видаткових накладних і залишився не зміненим у спосіб, передбачений п.4.3.3. та п.11.2. договорів. За таких обставин, право позивача на зміну ціни товару не підтверджено наявними у справі матеріалами. товару.

Позивачем в розрахунках вартості товару наведено курси валют, визначені в додаткових угодах (специфікаціях), проте жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин суду не надано. З огляду на це позовні вимоги в цій частині слід визнати необґрунтованими та не доведеними позивачем належними та допустимими доказами, з огляду на що задоволенню не підлягають.

В іншій частині позову, позивач просить стягнути з відповідача за прострочення виконання зобов'язання інфляційні в розмірі 324 449,94 грн., пеню на суму 390 348, 24 грн., 39 відсотків річних на загальну суму 809 208,06 грн., 5 відсотків штрафу на загальну суму 103 463,96 грн., нарахованих йому згідно з п. п. 8.5 вказаних договорів поставки.

Згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ст. ст. 230 - 232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.

Пунктом 8.5.1 договорів поставки передбачено сплату покупцем за несвоєчасне виконання грошових зобовязань по оплаті ціни товару штрафу в розмірі 5% та пені за кожен день простроченні в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Однак, відповідно до поданого позивачем розрахунку боргу по договорам поставки, позивачем згідно договорів поставки нараховано відповідачу штраф на загальну суму 103463,86 грн., а саме: згідно договору поставки № ТЕ-ЗА-12-18032013/ЗЗР в розмірі 43300,35 грн., згідно договору поставки №ТЕ-ЗА-26-09042013/Н нараховано 30705,00 грн. та згідно договору поставки №ТЕ-ЛВ-118-170414/ззр-ГА нараховано 29458,17грн.

Відповідно до ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня, як вид неустойки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день простроченого зобов'язання. Таким чином, штраф та пеня є різними видами неустойки.

Укладеними між сторонами спору договорами поставки (п.8.10) передбачено, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (пені) та відшкодування завданих збитків, передбачених п.8.5.1.-8.5.2. договору, встановлюється у три роки. З вказаного вбачається, що сторони не передбачили збільшення строку позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу (як самостійного виду неустойки). Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.256-257 та ч.2 ст.258 ЦК України, якими визначено спеціальну (скорочену) позовну давність.

Відповідно до ч.1 ч.5 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначенням строку виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи ту обставину, що відповідачем розрахунки проводились з порушенням строків, визначених пунктами 2.4. договорів та відповідних специфікацій, то починаючи з наступного дня за датою, коли, згідно відповідних специфікацій повинна була бути здійснена оплата, у позивача виникло право вимоги виконання відповідачем умов п.8.5.1. договорів.

Відповідач просить суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності щодо штрафу, як нарахованих позивачем поза межами встановленого річного строку.

За таких обставин, враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, а також дату надходження позовної заяви до суду, вимоги позивача в частині стягнення штрафу на загальну суму 102974,26 грн. погашаються строком позовної давності (ст.267 ЦК України). Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають до задоволення частково заявлені в межах строку давності на суму 489,60 грн.

Позивачем також нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ відповідно до п.8.5.1 договорів поставки на загальну суму 390 348,24 грн., а саме: згідно договору поставки № ТЕ-ЗА-12-18032013/ЗЗР в розмірі 158810,18 грн., згідно договору поставки №ТЕ-ЗА-26-09042013/Н нараховано 183301,68 грн. та згідно договору поставки №ТЕ-ЛВ-118-170414/ззр-ГА нараховано 48236,38 грн.

Порядок застосування штрафних санкцій визначено ст.232 Господарського кодексу України. Зокрема частиною 6 зазначеної статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто сторони вправі змінити шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій збільшивши його.

Згідно п.8.6 договорів поставки визначено, що нарахування неустойки (пені) здійснюється протягом всього часу існування заборгованості. Проте строк згідно ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Таким чином, враховуючи положення п.8.6 договорів поставки сторони не визначили у відповідності до ст.252 Цивільного кодексу України строк нарахування пені, а час існування заборгованості не є таким строком в розумінні ст.232 Господарського кодексу України. Тому до спірних правовідносин підлягає застуванню ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та визначений нею порядок нарахування штрафних санкцій.

За таких обставин, до стягнення на користь позивача підлягає пеня на загальну суму 181 090 грн., згідно договору поставки № ТЕ-ЗА-12-18032013/ЗЗР в розмірі 72530 грн., згідно договору поставки №ТЕ-ЗА-26-09042013/Н в розмірі 16573,00 грн. та згідно договору поставки №ТЕ-ЛВ-118-170414/ззр-ГА в розмірі 91987,00 грн.

Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 8.5.2. Договору, за порушення грошових зобов'язань по оплаті ціни товару, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує на користь постачальника 39 % річних від суми боргу.

Згідно поданих позивачем розрахунків, до стягнення нараховано 39 % річних у розмірі 809 208,06 грн., згідно договору поставки № ТЕ-ЗА-12-18032013/ЗЗР в розмірі 374221,28 грн., згідно договору поставки №ТЕ-ЗА-26-09042013/Н в розмірі 356260,19 грн. та згідно договору поставки №ТЕ-ЛВ-118-170414/ззр-ГА в розмірі 78726,59 грн.

Перевіривши розрахунок 39% річних, враховуючи строки виконання зобов'язань, проведені відповідачем платежі та умови укладеного договору, контрозрахунок наданих відповідачем, суд вважає обґрунтованими заявлені вимог у розмірі 369 762,00 грн., а саме: згідно договору поставки № ТЕ-ЗА-12-18032013/ЗЗР в розмірі 191302,00 грн., згідно договору поставки №ТЕ-ЗА-26-09042013/Н в розмірі 70545,00 грн. та згідно договору поставки №ТЕ-ЛВ-118-170414/ззр-ГА в розмірі 107915 грн.

Щодо заявлених вимог про стягнення інфляційних в сумі 324 449,94 грн. за відповідний період по 15.05.2015р., господарський суд враховує наступне.

Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз ст. 625 ЦК України свідчить про те, що внаслідок знецінення лише грошова одиниця України - гривня - підлягає індексації, а іноземна валюта не підлягає.

При цьому суд враховує, що індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, що купує населення для невиробничих цілей. Ціни в Україні встановлюються у національній валюті.

Тому, вимоги ст. 625 ЦК України щодо інфляційних нарахувань можуть бути застосовані лише у випадку прострочення грошового зобов'язання у гривні і не можуть бути застосовані до ціни у гривні, визначеної з урахуванням курсу іноземної валюти на час укладення угоди, відвантаження товару чи на день оплати товару.

З огляду на викладене, вимога про стягнення інфляційних є безпідставною.

Таким чином, на підставі наведеного вище, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають сума заборгованості 551342 грн. з яких: сума 181 090,00 грн. - пеня; сума 369 762,00 грн. відсотки річні; сума 490,00 грн. - штраф.

Згідно з ст. 49 ГПК України, суд покладає на відповідача відшкодування на користь позивача понесених витрат по сплаті судового збору у розмірі 4158,33 грн.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1.Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 господарства „Новий Рівень 2006" (90509, Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячівка, вул. Калініна, 1Е, код ЄДРПОУ: 34687842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „СЕРВІС-АГРОЗАХІД" (47722, Тернопільська область, с. Великі Гаї, вул. Підлісна, 27, код ЄДРПОУ: 38038313) суму 551 342 грн. з яких сума 181 090,00 грн. - пеня; сума 369 762,00 грн. відсотки річні; сума 490,00 грн. штраф, а також 4158,33 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору

3.В решті вимог у задоволенні позову відмовити..

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 07.07.2015р.

Суддя Йосипчук О. С.