Ухвала суду № 46340679, 07.07.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5908/15

Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.

Доповідач Ступаков О. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А. суддів: Бабія А.П., Станкевича В.А.

при секретарі - Стадніченко А.І.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання поруки такою, що припинилась за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2015 року, -

встановила:

У жовтні 2014 ОСОБА_2 звернувся з позовом, якому просив визнати поруку, встановлену договором поруки № 014/0018/85/85678/1 від 12.11.2007 року такою, що припинилась, визнати вищезазначений договір поруки таким, що припинився.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що відповідач звернувся до Суворовського районного суду м.Одеси з позовом про стягнення заборгованості з вимогою до поручителя із порушенням шестимісячного строку, встановленого законом і тому порука підлягає визнанню судом припиненою Тому позивач просив суд визнати поруку за договором поруки 014/0018/85/85678/1 від 12.11.2007 року таким, що припинився. Також позивач обґрунтував свої вимоги незаконним підвищенням процентної ставки за кредитним договором без згоди поручителя.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову, просила у задоволенні позову відмовити.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, сторони, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що 12.11.2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір поруки 014/0018/85/85678/1 від 12.11.2007 року з метою забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором.

Згідно п.3.1. договорів поруки № 014/0018/85/85678/1 від 12.11.2007 року сторони Договору визначають, що у випадку невиконання Боржником всіх або окремих взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, Поручитель несе солідарну відповідальність перед Банком за виконання Боргових зобов'язань у тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до частини першої стаття 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим (п.22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляджу цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (ч.4 ст. 559 ЦК України). За умови пред'явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов'язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов'язання.

Відповідно до п.24 Постанови №5 Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитним правовідносин», при вирішенні спорів про визнання поруки припиненою, суд має враховувати, що згідно зі ст..526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визнано інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватись з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку з застосуванням права на повернення кредиту достроково (згідно з внесеними змінами від 07.02.2014 року).

Пунктом 1.6. Кредитного договору № 014/0018/85/85678 від 12 листопада 2007 року передбачені умови, при настанні яких сторони домовились, що процентна ставка може бути збільшена на 5 відсотків. Оспорюваними договорами поруки п.2.2 передбачено, що Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед Банком відповідати по Борговим зобов'язанням боржника, п.2.5. - Поручитель гарантує, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком його розуміє та згоден виступати поручителем по борговим зобов'язанням. Таким чином, Поручитель дав згоду Банку на підвищення процентної ставки у разі настанні умов, передбачених в.1.6. кредитного договору.

На підставі наведеного, суд першої інстанції відмовив в задоволенні заявлених позивачем позовних вимог.

Посилання в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції безпідставно не врахував Постанову Верховного Суду України № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року, колегія вважає помилковим.

У правовій позиції висловленій у зазначеній постанові зазначено, що регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Разом з тим у мотивувальній частині зазначеної постанови Верховного Суду України визначено, що якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 26 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

ОСОБА_2 звернувся з позовом, якому просив визнати поруку, встановлену договором поруки № 014/0018/85/85678/1 від 12.11.2007 року такою що припинилась, визнати вищезазначений договір поруки таким, що припинився в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач звернувся до Суворовського районного суду м.Одеси з позовом про стягнення заборгованості з вимогою до поручителя.

Однак Постанова Верховного Суду України № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року стосувалася встановлення припиненим договору поруки в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів.

ОСОБА_2 в позовних вимогах не посилався на припинення договорів поруки в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів. В позові відсутні будь які відомості про те за який час відповідачем у позовній заяві поданій до Суворовського районного суду м.Одеси ставилося питання про стягнення заборгованості з поручителя в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів, а як зазначалося вище ОСОБА_2 просив визнати договір поруки припиненим в повному обсязі.

Як вказувалося вище, в Постанові № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року визначено, що в разі припинення договорів поруки в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Також суд першої інстанції правомірно зазначив, що пунктом 1.6. Кредитного договору № 014/0018/85/85678 від 12 листопада 2007 року передбачені умови, при настанні яких сторони домовились, що процентна ставка може бути збільшена на 5 відсотків. Оспорюваними договорами поруки п.2.2 передбачено, що Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед Банком відповідати по Борговим зобов'язанням боржника, п.2.5. - Поручитель гарантує, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком його розуміє та згоден виступати поручителем по борговим зобов'язанням. Таким чином, Поручитель дав згоду Банку на підвищення процентної ставки у разі настанні умов, передбачених в п. 1.6. кредитного договору.

В зв'язку з наведеним посилання позивача в позовних вимогах на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2012 року у справі № 6-72цс12 та від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172цс13 в яких визначено, що за змістом ч.1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсязі відповідальності останнього, зокрема підвищення розміру процентів є помилковими. Як зазначалося вище, судом першої інстанції встановлено, що поручитель (позивач у справі) відповідно до п.2.2, п.2.3 договору дав згоду Банку на підвищення процентної ставки у разі настанні умов, передбачених в п.1.6. кредитного договору.

На підставі наведеного колегія вважає, до доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення заявлених позивачем позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 відхилити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді О.А. Ступаков

А.П. Бабій

В.А. Станкевич