Рішення № 46335010, 01.07.2015, Сторожинецький районний суд Чернівецької області

Справа № 723/1035/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

01 липня 2015 року Сторожинецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого суддi ОСОБА_1

при секретарi ОСОБА_2

за участю:

представника позивача - ОСОБА_3

представників відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в м.Сторожинець цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до Міністерства оборони України, військової частини А1778, Державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_8 про відшкодування майнової та моральної шкоди заподіяної каліцтвом внаслідок скоєння злочину

встановив:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом мотивуючи вимоги тим, що в період з 15.05.2008 року по 23.04.2009 року він проходив строкову військову службу у військовій частині А-1778 в м. Ужгород, Закарпатської області та захворівши був госпіталізований в медичну роту військової частини А-1556 і в подальшому перебував на лікуванні в Мукачівському військовому госпіталі та військовому медичному клінічному центрі Західного регіону України з діагнозом «Гострий гломерулонефрит, сечовий синдром». Згідно постанови військово-лікарської комісії Військового медичного центру Західного регіону України від 15.01.2009 року його було визнано непридатним до військової служби у мирний час та виписано і направлено у військову частину А-1556 та військову частину А-1778 за умов звільнення від виконання службових обовязків.

В період з 09.02. по 23.04 2009 року він командиром мінометної батареї ОСОБА_8, залучався до несення військової служби в польових умовах і в нарядах, що призвело до хронічного нефриту з виходом в нефросклероз, хронічної ниркової недостатності термінальної стадії.

Після звільнення із строкової військової служби, він постійно лікувався і 20.04.2013 року був прооперований і йому трансплантовано донорську нирку. Внаслідок лікування та складної операції йому спричинена матеріальна шкода в сумі 1281400,49 гривень, яка включає в себе вартість медичних послуг з трансплантації нирки, вартість витрат на придбання ліків та вартість витрат на проїзд до медичних закладів.

За результатами розгляду Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області від 18.11.2014 року по кримінальному провадженні 308/8870/13-к командира мінометної батареї військової частини А-1778 ОСОБА_8 було визнано винним в скоєнні злочину передбаченому ч.1 ст.425 КК України тобто в недбалому ставленні його до військової служби, що заподіяло позивачу істотну шкоду. Вирок суду набрав чинності.

Перенесений фізичний біль і душевні страждання в звязку із отриманим каліцтвом спричинив нанесення також і моральної шкоди, яку позивач оцінив в сумі два мільйони гривень. Просив стягнути в солідарному порядку з Міністерства оборони України та військової частини А1778 на його користь нанесену матеріальну і моральну шкоду та зобовязати Державну казначейську службу України стягнути на його користь кошти державного бюджету, шляхом їх безспірного списання з рахунків Міністерства оборони України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити саме у визначеній позивачем сумі матеріальних збитків оскільки на лікування і операцію кошти позичалися у фізичних осіб і у банків, а операція оплачувалася в доларах США. Крім зазначених в позові обґрунтувань нанесеної моральної шкоди, зазначав також і довготривале не вирішення в т.ч. і Міністерством оборони України питань повязаних із хворобою позивача.

Представник відповідача - Міністерства оборони України ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечував посилаючись на його безпідставність так як Міністерство оборони України не може бути солідарним відповідачем через не спричинення шкоди позивачу. Матеріальна шкода визначена по курсу долара США за станом на день подачі позову, що є недопустимим, а докази подані позивачем на підтвердження витрат на лікування і проїзд до лікувальних закладів не доказані і не підтверджені. Просив врахувати також невірно застосовані позивачем правові підстави позову і в задоволенні позову до Міністерства Оборони України відмовити.

Представник відповідача - в/ч А1778 ОСОБА_5 в судовому засіданні, посилаючись на відсутність вини військової частини в хворобі позивача та на неправильний вирок Ужгородського міськрайонного суду, Закарпатської області вважав, що відповідальність має нести безпосередньо третя особа ОСОБА_8 Крім того зазначив, що в звязку із певними подіями в країні вказана військова частина переведена на особливий стан через що вона має додаткову назву польова частина В 4742)

Представник Державного казначейства України ОСОБА_9, в судовому засіданні з вимогами позову не погодилась, зазначивши, що зобовязувати службу до виконання обовязків які і так мають бути виконані немає потреби. Просила в позові відмовити.

Третя особа ОСОБА_8 в судове засідання не зявився, хоча постійно повідомлявся повістками-викликом, про день, час та місце судових засідань, що не являлося для суду перешкодою в розгляді справи.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи судом встановлені фактичні обставини справи та відповідні правовідносини, виходячи з чого суд вважає, що позовні вимоги заявлені позивачем до Міністерства оборони України та військової частини А1778 (польова пошта В4742) підлягає частковому задоволенню, а вимоги до Державної казначейської служби України задоволенню не підлягають.

Так судом встановлено, що позивач ОСОБА_7 будучи призваним на строкову військову службу і проходячи її у військовій частині А-1778 в м. Ужгород, Закарпатської області захворів та лікувався в різних медичних установах де йому діагностовано «Гострий гломерулонефрит, сечовий синдром»

Згідно постанови військово-лікарської комісії Військового медичного центру Західного регіону України від 15.01.2009 року ОСОБА_7 визнано непридатним до військової служби у мирний час, внаслідок чого він підлягав звільненню з військової служби за станом здоровя., а до моменту такого звільнення, підлягав звільненню від виконання службових обовязків.

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.11.2014 року (а.с.27), залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 04.12.2015 року (а.с.33), командира мінометної батареї військової частини А-1778 ОСОБА_8 було визнано винним в скоєнні злочину передбаченому ч.1 ст.425 КК України з огляду на те, що він будучи військовою службовою особою і прямим начальником солдата срочної служби ОСОБА_7, через несумлінне ставлення до своїх службових обовязків, не виконав вимоги Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, та норми ряду інших Законів і Положень, хоча мав реальну можливість їх виконати, про здоровя підлеглого ОСОБА_7 не дбав, заходи щодо здорових умов його служби і побуту не вживав, від нарядів, стройової та фізичної підготовки не звільнив, шкідливі фактори впливу на здоровя останнього не усунув, в результаті чого, починаючи з середини лютого по квітень 2009 року всупереч рекомендацій лікарів та постанови військово-лікарської комісії, залучав солдата ОСОБА_7 до виконання обовязків військової служби, внаслідок чого у ОСОБА_7 на фоні переохолодження та фізичного навантаження, відбулося прискорене прогресування хвороби до стадії ниркової недостатності, що надалі спричинило істотну шкоду здоровю ОСОБА_7 та призвело до його інвалідності 1Б групи.

Частиною четвертою ст.61 ЦПК України визначено, що вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином вчинення злочинних дій командиром мінометної батареї ОСОБА_8, який являвся військовою службовою особою, на яку покладались організаційно-розпорядчі обовязки, по відношенню до солдата строкової служби ОСОБА_7, які призвели до істотної шкоди здоровю солдата, доведені вказаним вироком суду, який є обовязковим для суду в цій цивільній справі.

Згідно вимог ст.ст. 57, 58, 59, 60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Із військового квитка серії СО № 190646 (а.с.19) відомо, що ОСОБА_7 звільнений 23.04.2009 року на підставі свідоцтва про хворобу ВЛК ВМКЦ ЗР від 15.01.09 № 6/2, за станом здоровя.

Згідно вказаного свідоцтва (а.с.22-23) відомо, що захворювання ОСОБА_7 «Гострий гломерулонефрит, сечовий синдром, транзиторна азотемія, артеріальна гіпертензія. Лівобічний дугоподібний сколіоз першого ступеня поперекового відділу хребта без больового синдрому при фізичних навантаженнях без порушення функцій хребта», повязане з проходженням військової служби.

Витягом з історії хвороби (а.с.40), по Чернівецькій обласній клінічній лікарні встановлено, що після звільнення із строкової військової служби, ОСОБА_7 постійно лікувався та з 06.11.2010 року за життєвими показами переведений на лікування програмним гемодіалізом, який отримує 3 рази на тиждень по 4 години, як основний спосіб існування.

Заперечення представника відповідача Міністерства оборони України, проти вказаного витягу в звязку із відсутністю на ньому підпису завідуючого відділенням гемодіалізу та печатки лікуючого лікаря, суд вважає необєктивним, оскільки вказаний витяг є ксерокопією та до того ж реально підтверджується, як хворобою ОСОБА_7 діагностовано ще задовго до початку програмного гемодіалізу так і документально випискою із медичної карти амбулаторного хворого (а.с.42), а також і подальшим підтвердженням цього протоколом № 614 Центральної військово-лікарської комісії від 15 березня 2013 року (а.с.24).

Судом також встановлено, що відділенням трансплантації Державної установи «Республіканський науково-практичний центр трансфузіології медичних біотехнологій, установою охорони здоровя « 9-ю міською клінічною лікарнею» (республіка Білорусь) на підставі договірних відносин із ОСОБА_7 від 28.03.2012 року (а.с.47, 49) було здійснено платне обстеження останнього за ціною 3300 доларів США, та 711100 білоруських рублів, які ОСОБА_7 оплатив згідно відповідних фінансових документів (а.с.48, 50). Внаслідок цього обстеження ОСОБА_7, згідно виписного епікрізу 9668 (а.с.51), був поставлений на чергу для пересадки нирки.

В подальшому ОСОБА_7 20.04.2013 року, згідно договору №14113 (а.с.55) здійснено платну операцію по трансплантації нирки від донора із смертю мозку, яка пройшла успішно і згідно відповідного епікрізу (а.с.62) ОСОБА_7 виписаний із медичної установи з покращенням та відповідними життєвими рекомендаціями і рекомендаціями на приймання лікарських препаратів.. Вартість операції згідно договору і прейскуранта (а.с.58) склала 50500 доларів США, які оплачені позивачем в повному обсязі в зазначеній сумі (а.с.60,61).

Із наявного в справі договору кредиту від 31.07.2012 року (а.с.81), суду відомо, що батько позивача ОСОБА_10, родинні стосунки яких підтверджені в суді свідоцтвом про народження позивача (а.с.17), отримав в ПАТ «Укрсоцбанк» цільовий кредит в сумі 190000,00 гривень на лікування і трансплантацію нирки сину, про що безпосередньо вказано в п.1.2 договору(а.с.83) передавши в іпотеку «Укрсоцбанку» (а.с.97) житловий будинок за адресою с.Заболоття, вул.Буковинська, 2, Сторожинецького району, Чернівецької області та земельну ділянку для будівництва і обслуговування цього будинку.

Із протоколу № 614 Центральної військово-лікарської комісії від 15 березня 2013 року (а.с.24), встановлено, що травма (переохолодження) солдата ОСОБА_7 яка призвела до розвитку захворювання «Гострого гломерулонефриту сечового синдрому, транзіторної азотемії, артеріальної гіпертензії» по якому він був визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, а в подальшому до «Хронічного гломерулонефриту з виходом в нефросклероз. Хронічної ниркової недостатності термінальної стадії», повязана з виконанням обовязків військової служби, а захворювання «Лівобічний дугоподібний сколіоз першого ступеня поперекового відділу хребта без больового синдрому при фізичних навантаженнях і без порушення функцій хребта», повязане з проходженням військової служби. Попередні висновки щодо причинного захворювання за свідоцтвом про хворобу № 6/2 від 15.01.2009 року відмінені.

Таким чином попередній висновок військово-лікарської комісії, даний за ініціативою командира військової частини, де проходив службу позивач, щодо причинного звязку захворювання ОСОБА_7, а саме те, що хвороба позивача повязана з проходженням військової служби, є невірним, оскільки захворювання ОСОБА_7 у вигляді «Гострого гломерулонефриту сечового синдрому, транзіторної азотемії, артеріальної гіпертензії», яке і призвело до виникнення збитків, повязане безпосередньо із виконанням обовязків військової служби.

Внаслідок зміни висновку військово-лікарської комісії, для ОСОБА_7 став можливим повторний огляд медико-соціальною (експертною) комісією, з видачею довідки серії 10ААА № 343903 від 08.04.2013 року (а.с.25) про встановлення першої групи інвалідності по травмі повязаній із виконанням обовязків військової служби та висновком щодо значної залежності від інших осіб та часткової нездатності до виконання окремих елементів самообслуговування.

Вказана довідка МСЕК від 08.04.2013 року, в свою чергу, стала підставою для прийняття військовим комісаром Чернівецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України наказу № 104 від 22.05.2014 року (а.с.163), щодо виплати ОСОБА_7 одноразової грошової допомоги в сумі 52380 гривень.

Таким чином в суді підтверджено нанесення істотної шкоди здоровю позивача, злочинними діями третьої особи ОСОБА_8 та як наслідок спричинення майнової шкоди повязаної із зупиненням поширення шкоди здоровю ОСОБА_7, як методом програмного гемодіалізу, що є основним способом існування так і методом оперативного втручання у вигляді трансплантації нирки.

Стаття 3 Закону України «Про збройні сили України» від 06.12.1991 року регламентує структуру Збройних Сил України де Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Статтею 16 цього ж Закону в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України та осіб, звільнених у запас або у відставку, членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних миротворчих операціях.

Соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.

Згідно ст.17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

При таких обставинах, суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, як про це зазначено безпосередньо в законі а військова частина є структурним підрозділом цього центрального органу виконавчої влади, а тому капітан ОСОБА_8, який в період з 29 вересня 2006 року по 8 серпня 2011 року, згідно наказу командира 13 Армійського корпусу № 87 від 29 вересня 2006 року проходив військову службу за контрактом на посаді командира мінометної батареї військової частини А1778, тобто являвся військовою службовою особою із організаційно-розпорядчими функціями.

Відповідно до ст.1174 ЦК України шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Стаття 56 Конституції України закріпила, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно встановлених в ст.ст.1166, 1167 Цивільного кодексу України та п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», загальних підстав відповідальності за завдану майнову і моральну шкоду, обовязком позивача в даному випадку є доведення наявності матеріальної та моральної шкоди та її розміру, а також причинно-наслідкового звязку між неправомірними діями відповідача та настанням такої шкоди.

Суд вважає, що позивач довів факт спричинення шкоди його здоровю у вигляді, на думку суду, тяжких наслідків, які полягають в девяностопроцентному ступені втрати професійної працездатності, що підтверджено як дослідженими в суді фактичними даними, які згідно вимог ст.57 ЦПК України є доказами так і конкретною, спеціальною довідкою МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності ОСОБА_7 (а.с.26).

Разом з тим суд вважає, що позов в частині стягнення матеріальних збитків на користь позивача в сумі 1281400,49 гривень підлягає до задоволення частково тільки в сумі 445359,19 гривень, виходячи з наступного.

На думку суду, позивач неправомірно розраховує суму матеріальної шкоди із застосуванням курсу долара США і білоруського рубля за станом на дату подачі позову до суду, оскільки реальними збитками які він поніс являються кошти фактично сплачені ним в процесі лікування і затрачені на це лікування.

Таким чином з урахуванням викладеного та положень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суд знаходить, що відповідальність за нанесену матеріальну шкоду необхідно покладати на військову частину в якій служив і позивач і третя особа ОСОБА_8 по вині якого було нанесено таку шкоду та який перебував із цією частиною в трудових контрактних відносинах. На думку суду зазначені позивачем в позові правові підстави відповідальності є правильними, а заперечення представників відповідачів проти застосування ст.1174 ЦК України та не посилання на ст.1172 ЦК України, внаслідок того, що ні Міністерство оборони України ні військова частина не є органом державної влади, спростовані як висновками суду з цього питання так і позовом позивача де в якості правових підстав зазначені всі вказані статті Закону.

При цьому суд вважає, що наявність у позивача важкої хвороби, свідчить і про необхідність лікування, яке для підтримання життєвих показників потребувало придбання відповідних ліків. Придбання вказаних ліків підтверджується чеками аптек, призначеннями та рецептами лікарів (а.с.52-54, 62-68) на загальну суму 7593,62 грн., яка і підлягає задоволенню. Заперечення представника Міністерства оборони України, проти таких доказів по справі, як чеки аптек з огляду на неможливість порівняти призначені і придбані ліки, не спростовують висновків суду щодо цього питання, а тому судом вважаються безпідставними. Хвороба позивача, дати придбання ліків, місце їх придбання, відповідають періоду хвороби позивача та його місцю проживання.

Задоволенню підлягає також і вартість понесеної шкоди в звязку із необхідністю поїздок як хворого позивача так і особи яка його супроводжувала до лікувальних закладів і на території України і на території республіки Білорусь, оскільки такі поїздки, знову ж таки, потрібних для спасання життя позивача, були життєво необхідними. Представлені суду проїзні документи (а.с.69-80) та довідки лікаря Національного інституту хірургії та трансплантології ім.О.О.Шалімова від 25.06.2015 року (а.с.182) з переліком дат відвідування інституту з 2013 по 2015 роки, підтверджують такі поїздки і складають вартість в сумі 7062,27 гривень, а життєва необхідність ОСОБА_7 в таких поїздках спростовує заперечення відповідачів по цьому питанню.

Суд також безумовно приймає, як шкоду вартість медичних послуг з трансплантації нирки в реальній сумі 430703,30 гривень та не погоджується із думкою представників відповідачів, щодо неможливості задоволення позову в цій частині внаслідок недоведеності позивачем необхідності здійснення трансплантації в іншій державі а не в Україні, оскільки така думка представників не узгоджується ні з можливостями вітчизняної медицини ні з морально-етичними засадами.

Відповідачі представляють структурний підрозділ органу виконавчої влади та Центральний орган виконавчої влади, які протягом тривалого часу не зуміли організувати лікування позивача, який отримав травму повязану з виконанням обовязків військової служби та захворювання повязане з проходженням військової служби, що безсумнівно є також і підставою для відповідальності як за нанесену позивачу матеріальну шкоду повязану із трансплантацією нирки так і за нанесену моральну шкоду.

Судом вже зазначалось, що обовязком позивача є доведення наявності моральної шкоди та її розміру, а також причинно-наслідкового звязку між неправомірними діями відповідача та настанням такої шкоди.

Всі вказані фактори які впливають на ухвалення судом позитивного рішення по справі, позивачем доведені крім розміру моральної шкоди, який доведений тільки частково, тобто суд вважає доведеним, що позивачу неправомірними діями, які знайшли своє відображення при розгляді цивільної справи, спричинена моральна шкода.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю і стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не повязана з розміром цього відшкодування.

Згідно ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю відшкодовується особою яка її завдала, за наявності її вини, а також органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала, незалежно від їх вини, якщо шкоди завдано каліцтвом чи іншим ушкодженням здоровя.

Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Статтею 212 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд визначає розмір шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін в його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану.

Перенесені позивачем душевні страждання повязані в першу чергу з тим, що він змушений був, під впливом обовязку виконання військової присяги, виконувати незаконні, злочинні накази свого командира, який в порушення законодавства України та своїх службових обовязків не дбав про здоровя свого підлеглого, не вживав заходи щодо здорових умов його служби і побуту, не звільнив його від нарядів, стройової та фізичної підготовки, хоча зобовязаний був це зробити та не усунув шкідливі фактори впливу на здоровя ОСОБА_7

Наявними по справі доказами підтверджено, що позивач отримав травму повязану з виконанням обовязків військової служби та захворювання, повязане з проходженням військової служби, внаслідок яких переніс і фізичний біль і фізичні страждання, що підтверджується довготривалим лікуванням, довготривалим програмним гемодіалізом по 4 години три рази на тиждень, як основний спосіб існування та оперативним втручанням по трансплантації нирки. Стан здоровя позивача за станом на час розгляду справи критичний, оскільки згідно консультативного висновку лікаря Національного інституту хірургії та трансплантології ім.О.О.Шалімова (а.с.181) у хворого ОСОБА_7 виявлена хронічна реакція відторгнення трансплантата нирки та інші супутні, токсичні прояви захворювань.

Душевні страждання ОСОБА_7, крім цього підтверджені також із втратою здоровя у віці 19 років, соціальною неповноцінністю повязаною із неможливістю вести нормальний спосіб життя, відсутністю працездатності та приреченістю існувати тільки за рахунок пенсії по інвалідності, яка до того ж призначена йому не одразу після отримання травми, а набагато пізніше в результаті довготривалих, кількарічних випрошувань, що підтверджується датою отримання травми (початок 2009 року) та датою призначення пенсії (початок 2013 року) (а.с.20).

Попередній стан здоровя позивача неможливо відновити і всі зусилля ОСОБА_7 направлені не на відновлення цього стану, а на збереження життя, отримання медичної допомоги та підтримки, як моральної так і матеріальної.

Моральні страждання позивача ОСОБА_7, на думку суду, доказані також і ненаданням йому будь-якої підтримки, в тому числі і очікуваної, оперативної, зі сторони органів державної влади, які несуть відповідальність за спричинену шкоду його здоровю, яка нанесена при захисті ним своєї Вітчизни, що також підтверджується датою отримання травми (початок 2009 року) та датою визнання цього факту і виплати одноразової грошової допомоги (травень 2014 року).

Згідно ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Виходячи з цього моральні страждання позивача, полягають також і в тому, що органи виконавчої влади в особі спільно, як підрозділу цього органу, що уособлюється із військовою частиною Міністерства оборони України так і центрального органу влади, яким є Міністерство оборони України, взагалі не зуміли організувати лікування позивача, який отримав травму повязану з виконанням обовязків військової служби і захворювання повязане з проходженням військової служби та крім того і після самостійного здійснення позивачем свого платного лікування, цинічно не визнають не тільки своєї вини, а і винності третьої особи ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, хоча останній визнаний винним в скоєнні злочину, потерпілою особою від якого є позивач, безпідставно заявляючи про незаконність вироку суду, який набрав законної сили.

Таким чином, на підставі викладеного та враховуючи розяснення Пленуму Верховного Суду України, які дані в п.9 Постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», щодо визначення розміру відшкодування на засадах розумності і справедливості, суд знаходить що сума в розмірі 1500000 (один мільйон, пятсот тисяч) гривень може бути належною і достатньою сумою відшкодування позивачу нанесеної моральної шкоди, яку на думку суду має відшкодовуватись солідарно, за рахунок військової частини та Міністерства оборони України, які вказаними спільними діями і бездіяльністю спричинили моральну шкоду ОСОБА_7 та сприяли поглибленню душевних хвилювань і збільшенню таким чином моральної шкоди.

При цьому суд враховує, що внаслідок особливого стану, військова частина А1778 змінила назву на польова пошта В4742, що дислокується в м.Ужгород, Закарпатської області, вул.Другетів, 91.

В ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року № 4901-VI, з наступними змінами і доповненнями визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45), визначено процедуру стягнення коштів на виконання рішення суду.

Основною суттєвою обставиною, яка випливає із зазначених нормативних актів є те, що в разі наявності виконавчого листа на стягнення коштів із державного органу, такий виконавчий лист повинен бути виконаним у відповідні строки та при певних умовах.

В статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на те, що вимога ініційована позивачем до Державної казначейської служби, врегульована у відповідних, спеціальних законах, які є обовязковими до виконання цією службою, у визначений спосіб, вказана вимога задоволенню не підлягає.

Згідно пунктів 2, 6, 9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір від 08.07.2011 року, з наступними змінами і доповненнями, позивач ОСОБА_7 звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином з відповідачів, суд стягує в дохід держави, судовий збір в розмірі який передбачений пп.1 та 6 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.10, 11, 57- 61, 88, 212-215 ЦПК України та на підставі ст.ст.3, 19, 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1166-1168, 1172, 1174 ЦК України, ст.ст. 3, 16 Закону України «Про збройні сили України» від 06.12.1991 року, ст.17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року № 4901-VI, Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45), ст.ст. 4, 5 Закону України «Про судовий збір від 08.07.2011 року, Постанов Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" та № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до Державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_8 про зобовязання на вчинення дій по стягненню коштів державного бюджету, відмовити за безпідставністю вимог.

Позовні вимоги ОСОБА_7 до Міністерства оборони України, військової частини А1778 (польова пошта В4742), третя особа ОСОБА_8 про відшкодування майнової та моральної шкоди заподіяної каліцтвом внаслідок скоєння злочину, задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А1778 (польова пошта В4742), що дислокується в м. Ужгород, Закарпатської області, вул. Другетів, 91, на користь ОСОБА_7 445359 (чотириста сорок пять тисяч, триста пятдесят девять) гривень 19 копійок в рахунок відшкодування спричиненої матеріальної шкоди.

Стягнути в солідарному порядку з Міністерства оборони України та військової частини А1778 (польова пошта В4742), що дислокується в м. Ужгород, Закарпатської області, вул. Другетів, 91, на користь ОСОБА_7, 1500000 (один мільйон, пятсот тисяч) гривень в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Стягнути з військової частини А1778 (польова пошта В4742), що дислокується в м. Ужгород, Закарпатської області, вул. Другетів, 91, на користь держави, судовий збір в сумі 3654 (три тисячі, шістсот пятдесят чотири) гривні за розгляд вимог майнового характеру, перерахувавши вказану суму отримувачу: УДК в Сторожинецькому районі, Чернівецької області КОД ЄДРПОУ 23246235, банк отримувача: УДК в Сторожинецькому районі МФО 856135, р/р 31216206700227, код отримувача 02885681.

Стягнути в солідарному порядку з Міністерства оборони України та військової частини А1778 (польова пошта В4742), що дислокується в м. Ужгород, Закарпатської області, вул. Другетів, 91, на користь держави, судовий збір в сумі 150 (сто пятдесят тисяч) гривень, за розгляд вимог про відшкодування моральної шкоди, перерахувавши вказану суму отримувачу: УДК в Сторожинецькому районі, Чернівецької області КОД ЄДРПОУ 23246235, банк отримувача: УДК в Сторожинецькому районі МФО 856135, р/р 31216206700227, код отримувача 02885681.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Чернівецької області через Сторожинецький районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя :