Ухвала суду № 46298872, 02.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2015 року м. Київ К/800/38255/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.04.2014

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014

у справі №822/1048/14

за позовом Приватного підприємства «ВЛАД»

до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ВЛАД» (далі по тексту - позивач, ПП «ВЛАД») звернулось до суду з позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі по тексту - відповідач, Славутська ОДПІ ГУ Міндоходів у Хмельницькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.10.2013 №0001392200, №0001412200.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.04.2014, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 16.09.2013 №768/22/21339292.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, яке полягає у занижені суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за перевіряємий період в розмірі 608134,00 грн., а також порушення пп. 14.1.181, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, в розмірі 582535,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 07.10.2013 №0001392200, №0001412200.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладались договори поставки продукції з наступними контрагентами: ТОВ «Бімар» (договір №0111-1 від 01.11.2011); ТОВ «Бізнес Альянс Трейд» (договір №0309 від 03.09.2012); ТОВ «Сіам Капітал» (договір №1507 від 15.07.2011); ТОВ «Селента Рівер» (договір №0102-2 від 01.02.2012); ТОВ «Онікс Компані ЛТД» (договір №0111 від 01.11.2011); ТОВ «Катрейд» (договір №0210 від 02.10.2012); ТОВ «Райкор» (договір №0110/1 від 01.10.2012); ТОВ «Виробнича Компанія «Каскад» (договір №0811 від 01.08.2011); ТОВ «Кронер» (договір №0702 від 07.02.2012).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про відсутність реального товарного характеру господарських операцій, а відтак, і відсутність реального виконання вищезазначених договорів.

Судами в свою чергу встановлено, що на підтвердження реальності господарських операцій з вказаними контрагентами позивачем надано всі необхідні та достатні докази.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У пункті 198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, а саме - договорами, податковими та видатковими накладними, актами виконаних робіт, рахунками-фактурами та ін.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Що стосується посилань відповідача на окремі недоліки в первинних документах позивача та відсутність окремих документів, то судами вірно зазначено, що враховуючи фактичне здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, первинні бухгалтерські документи, які надавались позивачем під час проведення перевірки можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності певних недоліків.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства, і, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 07.10.2013 №0001392200 та №0001412200.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.04.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров