Ухвала суду № 46298722, 23.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"23" червня 2015 р. №К/800/19896/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Нова торгова група»на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015у справі №826/17625/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Нова торгова група»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2015 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова торгова група» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 24.07.2014 №102126552207 та №102226552207.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 у даній справі, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2015 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем період з 19 травня 2014 року по 16 червня 2014 року, із продовженням на 10 робочих днів до 01 липня 2014 року, проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт №598/26-55-22-07/31777280 від 08 липня 2014 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем: пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 256505,00 грн.; п.п. 198.1, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 64945,21 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, до складу валових витрат за період, що перевірявся, платником податків безпідставно включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати, понесені у зв'язку з придбанням у ТОВ «Ангел-Транс Компані» та ТОВ «Фавоній (ТОВ «Мілана - Транс Сервіс» транспортно-експедиційних послуг, а також враховано суми податку на додану вартість, сплачені названим контрагентам та ТОВ «Техно-Торг», через безтоварність господарських операцій. Крім того, неправомірно включено до оподатковуваного доходу суму коштів, отриману ТОВ «Нова торгова група» від ТОВ «БК «РОСТБУД» як безповоротну фінансову допомогу, оскільки фактичне постачання товарів покупцю не відбувалось.

24 липня 2014 року на підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №102226552207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 97418,00 грн., з яких основного платежу 64945,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 32473,00 грн.; №102126552207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 384758,00 грн., з яких за основним платежем 256505,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 128253,00 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, їх залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим не погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Мілана-Транс Сервіс» при виконанні ними укладеного договору доручення від 09.08.2010 №МЗ-09/08/1 з надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні; з ТОВ «Ангел-Транс Компані» при виконанні договору від 01.02.2013 №070213 з надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні; з ТОВ «БК «РОСТБУД» при проведенні господарських операцій з придбання комп'ютерних комплектуючих, підтверджується первинними документами податкового обліку (рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними з відмітками вантажоодержувача товару, який транспортувався, видатковими накладними, зазначеними в товарно-транспортних накладних, а також податковими накладними, виписаними експедитором). При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судом першої інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладеного правочину. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товару/послуг з ПДВ та було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Суд першої інстанції вірно оцінив, з дотриманням та врахуванням вимог ч. 4 ст. 72 КАС України, та об'єктивно не взяв до уваги доводи податкового органу, що позивач не підтвердив своє право на валові витрати та податковий кредит з огляду на наявність вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 18 липня 2014 року у справі №755/15645/14-к, оскільки зміст вироку вказує на віднесення ТОВ «Ангел-транс компані» «до підприємств реального сектору економіки».

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцями недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Отже, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та валові витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару/послуг в господарській діяльності, відтак місцевий суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій зі спірними контрагентами.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова торгова група» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2015.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош