Ухвала суду № 46298616, 25.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 року м. Київ К/800/55263/14

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Олексієнка М.М. (доповідач),

суддів: Бутенка В.І., Штульман І.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України (далі - ДВС України), треті особи: Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження за касаційною скаргою представника відповідача на судові рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 липня 2013 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив:

визнати незаконним діяння головного державного виконавця ВДВС та начальника цього відділу, допущені при відмові у відкритті виконавчого провадження;

скасувати постанову від 5 квітня 2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа);

зобов'язати відповідача відновити виконавче провадження за виконавчим листом від 11 вересня 2007 року № 2а-227/07 та виконати судове рішення.

Посилався на незаконність оскаржуваного рішення, оскільки державним виконавцем безпідставно відмовлено у відкритті виконавчого провадження.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним діяння головного державного виконавця та начальника ДВС України. Скасовано постанову державного виконавця від 05.04.2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження. В задоволенні решти позовних вимог відмолено.

В касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказує на те, що рішення про стягнення коштів з бюджетних установ здійснюється не державною виконавчою службою, а Державною казначейською службою України, тому державним виконавцем правомірно винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

За правилами пункту 4 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень визначена статтею 21 цього Закону. Відповідно пункту 1 частини першої зазначеної норми (в редакції Закону України від 19.09.2012 року № 5288-VІ) на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищі чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізовані прокуратури на правах обласних, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи.

Як установлено судами попередніх інстанцій, боржником у справі виступає Міністерство фінансів України, з якого на користь ОСОБА_1 стягнуто 29540 грн. компенсацію за службове обмундирування.

З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди прийшли до обґрунтованого висновку про незаконність постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України від 05.04.2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) за непідвідомчістю виконання рішення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують і не дають підстав вважати рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Зокрема, відповідно до розділу ІІ (Прикінцеві та перехідні положення) пункту 3 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (в редакції Закону від 19.09.2013 року № 583-VII) виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Згідно фактичних обставин справи, які встановлені судами, рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист № 2а-227/07, ухвалено в 2007 році, тобто до набрання чинності Законом №№ 4901-VI, а отже у головного державного виконавця не було правових підстав до відмови у відкритті виконавчого провадження за пунктом 4 частини першої статті 26 вище згаданого Закону.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відхилити а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

В.І. Бутенко

І.В. Штульман