Ухвала суду № 46298570, 23.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"23" червня 2015 р. № К/800/65986/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., за участю секретаря судового засідання Іванова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуОСОБА_1 на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2014та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014у справі №826/7853/14за позовомОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві третя особаПублічне акціонерне товариство «Омега банк» провизнання протиправними дій, скасування наказу та податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, скасувати наказ №1269 від 15.04.2014 та податкове повідомлення-рішення №0000471701 від 20.05.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014, у задоволенні вказаного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі наказу від 15.04.2014 №1269 про здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб позивачем за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 28.04.2014 №1037/26-55-17-01-2980916388 про порушення позивачем вимог пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб на 348 668,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2014 №0000471701, яким позивачу збільшено на 435835,00 грн. суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, у тому числі на 348668,00 грн. за основним платежем та на 87167,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуваний наказ №1269 від 15.04.2014 видано з дотриманням вимог, передбачених діючим законодавством, зокрема дотримано вимоги статей 78 та 79 Податкового кодексу України в частині направлення копії наказу та повідомлення об'єкту контролю про дату та місце здійснення перевірки. Також визнали обґрунтованим донарахування контролюючим органом податкових зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб, встановивши заниження позивачем оподатковуваного доходу.

Судова колегія касаційної інстанції частково погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України встановлено, що запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Відповідно до вимог п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно з п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

З огляду на вимоги вищенаведених норм та беручи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини, які підтверджуються матеріалами справи, щодо невручення позивачу запиту від 25.12.2013 № 2713/К/26-55-17-03-12 з незалежних від відповідача причин та ненадання позивачем запитуваної інформації, а також щодо дотримання відповідачем приписів статей 78 та 79 Податкового кодексу України при направленні наказу від 15.04.2014 №1269 та повідомлення від 15.04.2014 №38/26-55-17-01-32 про дату початку та місце проведення перевірки на податкову адресу позивача, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про наявність законних підстав у відповідача для проведення перевірки та відсутність підстав вважати спірний наказ неправомірним.

Разом з тим, висновки судів про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення є передчасними, які зроблені без всебічного та повного встановлення всіх фактичних обставин по справі.

Згідно з п. 179.7 ст.179 Податкового кодексу України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Відповідно до п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України - платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерел їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Як встановлено судами попередніх інстанції, між позивачем та ПАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк») укладено кредитні договори №726-Ф від 07.11.2006 та № 1168-Ф від 09.04.2008.

Листами від 23.11.2011 вих. № 8998 та від 23.11.2011 вих. № 8999 ПАТ «Сведбанк» повідомлено позивача про анулювання боргу за кредитним договором №726-Ф від 07.11.2006 (сума анульованого боргу за договором становила 66058,85 грн.) та за кредитним договором №1168-Ф від 09.04.2008 (сума анульованого боргу за договором становила 1986036,43 грн.). Загальна сума анулювання частини боргу становить 2052095, 28 грн.

Тобто, саме ця сума 2052095,28 грн. визначена як розмір отриманого доходу ОСОБА_1 у вигляді додаткового блага з якої здійснено розрахунок податку на доходи.

Разом з тим, податковим органом та судами попередніх інстанції не перевірено та не надано належну оцінку доводам позивача про відсутність боргу перед банком в зазначеному розмірі.

Так, згідно п. 7 Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя від 7.06.2011 р. загальна заборгованість за Кредитним договором № 1168-Ф від 9 квітня 2008 р. ОСОБА_1 становить 3794019,40 грн., в тому числі: заборгованість по основній сумі кредиту - 2838653, 71 грн., проценти - 102462, 25 грн., комісія - 138382, 94 грн. (т.1 а.с.31). За договорами купівлі-продажу від 07.06.2011 р. ( в цей же день) здійснено реалізацію двох квартир, які були предметом іпотеки забезпечення кредитного договору (АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2) вартістю 1669600 грн. та 1319900 грн. на загальну суму 2989500 грн. Таким чином, різниця між сумою загальної заборгованості та погашеної суми становить 804519, 40 грн. (3794019, 40 - 2989500 грн.) станом на 07.06.2011 р. З таких підстав, суди не встановили, як здійснено розрахунок суми боргу 2052095, 28 грн., з якої нараховано податок на доходи платнику податку.

Крім того, суди не встановили складові суми боргу, а саме, як стверджує позивач, за рахунок реалізованого іпотечного майна повністю погашено основну суму кредиту, а суми процентів та комісії не нараховувались, але, за твердженням Банку - за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна сплачено комісію та нараховані проценти за користування кредитом, та залишилось не сплаченою основна сума кредиту.

Тобто, поза увагою судів залишилось з'ясування питання бази оподаткування, як-то, наявність суми боргу, і його складова.

Суди повинні встановити зазначені обставини і відповідно зробити висновок, чи була у позивача сума анулюваного боргу, який його розмір та складові, та застосувати відповідні приписи Податкового кодексу України, яким визначено поняття додаткового блага (п.п.14.1.47), процентів (п.п.14.1.206), бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб (ст. 164), та відповідно зробити висновок, чи є анулювані суми нарахованих процентів, комісії додатковим благом для платника податків та одночасно доходом для Банку.

Відповідно до пп. «д» 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України - до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника про анулювання боргу та включає суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Також судами не досліджено питання чи приймалось кредитором рішення про анулювання суми боргу самостійно, та поза увагою залишилось питання строків позовної давності.

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та їх недоведеність, які суди попередніх інстанцій вважають встановленими, призвели до ухвалення необґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. (ч.2 ст.227 КАС України).

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення судів - скасуванню, оскільки судом не встановлено всі фактичні обставини по справі, тобто допущено порушення норм процесуального права, та суд касаційної інстанції не може встановлювати ці обставини.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2014 - скасувати.

3. Справу №826/7853/14 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош