Постанова № 46288791, 01.07.2015, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 липня 2015 р. Справа № 802/1622/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Дмитришеної Руслани Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Крисько Ілони Володимирівни

позивача: ОСОБА_1

без участі представників відповідача та третьої особи

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Голови ОСОБА_2 районної державної адміністрації ОСОБА_3

до: Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4

про: визнання неправомірними дій та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся Голова ОСОБА_2 районної державної адміністрації ОСОБА_3 з позовом до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_4 про визнання неправомірними дій та скасування постанови.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 07.05.2015 року ОСОБА_2 районна державна адміністрація (далі ОСОБА_2 РДА) отримала вимогу державного виконавця датовану 29.04.2015 року за №3222/02.227/3 щодо виконання рішення суду до 07.05.2015 року в повному обсязі. Згідно відповіді від 18.05.2015р. за №01.1-37-2655 ОСОБА_2 РДА повідомлено про стан виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду по справі №2-а-4236/08.

19.05.2015р. ОСОБА_2 РДА отримано повторно вимогу державного виконавця датовану 15.05.2015 р. за №3822/02.2-27/3, на яку надано відповідь листом від 20.05.2015 р. за №01.1-37/2705.

Водночас, 19.05.2015р. ОСОБА_2 РДА отримано постанову державного виконавця датовану 15.05.2015р. про накладення штрафу на голову ОСОБА_2 РДА в розмірі 680,00 грн.

Крім того, з незрозумілих для позивача причин, 26.05.2015р. ОСОБА_2 РДА отримала наступну постанову державного виконавця від 21.05.2015р. про накладення штрафу на голову ОСОБА_2 РДА в подвійному розмірі 1360,00 грн.

Таким чином, на переконання позивача, відповідач грубо порушив норми п. 2 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не надавши можливості оскаржити дії виконавчого службовця та звернутися за захистом своїх прав до судової інстанції.

З підстав зазначених вище позивач звернувся до суду та просив: скасувати постанову державного виконавця від 15.05.2015р. про накладення штрафу на голову ОСОБА_2 РДА в розмірі 680,00 грн. та постанову державного виконавця від 21.05.2015р. про накладення штрафу на голову ОСОБА_2 РДА в подвійному розмірі 1360,00грн.; визнати дії державного виконавця неправомірними і зобовязати його закрити виконавче провадження №43151074 відповідно до п. 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» у звязку з закінченням термінів на проведення виконавчих дій.

До початку судового розгляду представником третьої особи подано заяву про відвід головуючому судді Дмитришеній Р. М., посилаючись на те, що вона розглядала іншу справу за участю ОСОБА_6 та прийняла рішення, яке на його думку, є незаконне.

Ухвалою суду від 25.06.2015р. у задоволенні заяви представника третьої особи про відвід головуючому судді відмовлено.

Разом з тим, представник третьої особи заявив клопотання про обєднання в одне провадження даної справи із адміністративною справою №802/1662/15-а за позовом ОСОБА_4 до підрозділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області про визнання дій протиправними та скасування постанови.

Ухвалою суду від 25.06.2015 року, проголошеною без видалення до нарадчої кімнати, відмовлено в задоволенні даного клопотання, оскільки дані справи не містять однорідних позовних вимог.

Згідно клопотання представника позивача від 25.06.2015 року за вх №16837 уточнено статус третьої особи, а саме третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою від 25.06.2015 року, проголошеною на місці із занесенням в журнал судового засідання, допущено заміну неналежного відповідача - старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_5 належним - Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області.

25.06.2015 року, через канцелярію суду надійшла заява представника позивача про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом відповідно до ст. 51 ст. 137 КАС України. Згідно заяви позивач просить скасувати постанову державного виконавця від 15.05.2015р. про накладення штрафу на голову ОСОБА_2 РДА в розмірі 680,00 грн. та постанову державного виконавця від 1.05.2015 р. про накладення штрафу на голову ОСОБА_2 РДА в подвійному розмірі 1360,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача надала суду письмове заперечення, де вказала, що 05.05.2014р., керуючись ст. 17, 19, 21, 25 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа по справі №2-а-4236/08, виданого 05.03.2014 р. Вінницьким окружним адміністративним судом.

У відповідь боржником надано лист від 26.05.2014р. в якому зазначено, що від ОСОБА_4 заяви протягом 2014р. не надходило, а згідно листа від 19.06.2014р. Бершадьська РДА вказала, що заяву ОСОБА_7 від 2007р. фактично розглянуто, що підтверджується відповіддю від 27.11.2007 р. за вихідним №04-1-311-2.

Разом з тим, державний виконавць звертався до Вінницького окружного адміністративного суду та Київського апеляційного адміністративного суду із заявою про розяснення рішення суду, в зв"язку з чим виконавче провадження було зупинено, а потім поновлено постановою від 12.03.2015 року.

20.03.2015р. та 29.04.2015р. (повторно) державним виконавцем направлено на адресу боржника вимоги щодо повного та фактичного виконання рішення суду.

Проте, ОСОБА_2 РДА у відповідь надано листи від 26.03.2015 р. №01-1-21/1584 та 18.05.2015 р. №01.1-37/2655 про неможливість виконання рішення суду.

Відповідач зазначає, що боржником жодних дій, спрямованих на фактичне виконання рішення суду, не вчинено, тому, керуючись ст. 75, 89 Закону України «Про виконавче провадження», 15.05.2015р. державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі 680,00 грн. та надано новий строк для виконання. Копію постанови та лист з вимогою виконати рішення суду направлено боржнику. Крім того, вказаним листом попереджено боржника, що в разі повторного невиконання рішення, державний виконавець накладає штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності.

Оскільки в наданий державним виконавцем повторний строк, рішення суду боржником не виконано та не надано відповіді на попередню вимогу, 21.05.2015р. винесено постанову про накладення штрафу в подвійному розмірі, копія якої направлена ОСОБА_2 РДА для виконання. З підстав зазначених вище, відповідач просив у задоволені позову відмовити.

Представник третьої особи щодо позовних вимог заперечував, зазначив, що постанови державного виконавця є законними, а відтак підстави для їх задоволення відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно матеріалів справи старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області 05.05.2014 року прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-а-4236/08, виданого 05.03.2014 року Вінницьким окружним адміністративним судом. У відповідності до резолютивної частини якої, боржнику необхідно самостійно виконати вказане рішення суду в строк до 12.05.2014 року (а. с. 10).

Згідно листа ОСОБА_2 РДА за №01-1-37/2291 від 26.05.2014 р. (а. с. 79) повідомлено, що до райдержадміністрації протягом 2014 року не надходила заява гр. ОСОБА_4 «Про виділення єдиним масивом на полі №2 сівозміни №3 земельної ділянки (паю) розміром 1,97 умовних кадастрових гектарів землі». Також, зазначено, що 26.05.2014 р. ОСОБА_4 надіслано листа з проханням зявитись до ОСОБА_2 РДА та написати відповідну заяву.

Постановою від 27.05.2014р. державним виконавцем прийнято рішення про відкладення провадження виконавчих дій. (а. с. 15).

ОСОБА_2 РДА за №01-1-37/2641 від 19.06.2014 р. (а. с. 81-82) повідомлено відповідача, що ОСОБА_4 відмовилась від написання заяви про виділення їй єдиним масивом на полі №2 сівозміни №3 земельної ділянки (паю) розміром 1,97 умовних кадастрових гектарів землі, обґрунтовуючи свою відмову тим, що вона написала вищевказану заяву у жовтні 2007 р., а тому наполягає на розгляді саме заяви від 2007 р. Водночас, у вказаному листі зазначається, що заява від 2007р. фактично розглянута, що підтверджується відповіддю ОСОБА_2 РДА від 27.11.2007 р. за вих. №04-І-311-2 в якій гр. ОСОБА_4 надано розяснення. Також, на думку ОСОБА_2 РДА, стягувач умисно перешкоджає виконанню рішення суду.

Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області направлено заяви про розяснення рішення суду до Вінницького окружного адміністративного суду та Київського апеляційного адміністративного суду (а. с. 83-84), в зв"язку з чим постановою від 15.12.2014 року виконавче провадження було зупинено.

Ухвалами від 18.08.2014р. (а.с. 85) та 27.02.2015р. (а. с. 89-90) відмовлено в задоволенні вказаних заяв. Згідно ч. 5 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження поновлено постановою від 12.03.2015 року. Дана постанова направлена на адреси боржника та стягувача разом із супровідним листом (а.с.93 - зворотній бік).

20.03.2015р. та 29.04.2015р. державним виконавцем направлені на адресу боржника вимоги щодо повного та фактичного виконання рішення суду (а. с. ).

У відповідь ОСОБА_2 РДА надано листи від 26.03.2015 р. та 18.05.2015 р. про неможливість виконання рішення суду.

З огляду на те, що боржником у наданий державним виконавцем строк виконавчий лист не виконано, останнім 15.05.2015 року прийнято постанову про накладення штрафу у розмірі 680,00 грн. (а. с. 20).

21.05.2015 р. державним виконавцем за повторне невиконання рішення суду накладено на голову ОСОБА_2 РДА штраф у розмірі 1360,00 грн. (а. с. 22).

26.05.2015 р. державним виконавцем прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження та постановлено боржнику самостійно виконати постанови державного виконавця про стягнення з боржника штрафів у розмірі 680,00 грн. та 1360,00 грн. (а. с. 26, 28).

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 11 Закону України Про виконавче провадження визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із частиною 2 статті 25 Закону України Про виконавче провадження, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Виконання рішень за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення здійснюється відповідно до статті 75 Закону України Про виконавче провадження.

Частиною 2 статті 75 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Згідно із частиною 1 статті 89 вказаного Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З наведеного вбачається, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, виконати судове рішення, проте не зробив цього.

Як свідчать матеріали справи, постановою від 05.05.2014 року відповідачем надано боржнику строк для виконання рішення суду до 12.05.2014 р. Постановою від 27.05.2014 р. державним виконавцем прийнято рішення про відкладення провадження виконавчих дій. В подальшому, без виконання залишилась і вимоги державного виконавця від 20.03.2015р. та 29.04.2015р. щодо повного та фактичного виконання рішення суду.

Жодного документального підтвердження виконання даного рішення боржником в установлений строк не надано, а тому, на переконання суду, державний виконавець правомірно прийняв постанову від 15.05.2015 р. про накладення штрафу в розмірі 680,00 грн.

За вказаних обставин, суд прийшов до висновку, що заявлений адміністративний позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Проте, суд погоджується з позивачем щодо неправомірності постанови від 21.05.2015 року про стягнення штрафу в розмірі 1360,00 грн. з огляду на наступне.

Згідно до ч. 2 ст. 89 вищезазначеного Закону, у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Згідно матеріалів видно, що постановою від 15.05.2015 р. накладено штраф в розмірі 680,00 грн. Дана постанова надійшла на адресу ОСОБА_2 РДА 19.05.2015 р. (а. с. 19). Крім того, у постанові від 15.05.2015 року державним виконавцем зазначено, що вона може бути оскаржена в десятиденний строк.

20.05.2015 року на адресу державного виконавця направлено лист за підписом голови ОСОБА_2 РДА щодо виконання рішення суду.

26.05.2015 р. надійша постанова від 21.05.2015 р. про накладення штрафу в розмірі 1360,00 грн. за невиконання рішення суду в наданий державним виконавцем повторний строк (а. с. 22).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Пунктом 2 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Системний аналіз правовідносин, що виникли між сторонами та норм права, що їх регулюють вказують на протиправність постанови від 21.05.2015 року, оскільки, вказівка щодо повторного накладення на боржника штрафу є похідними від правовідносин щодо накладення первинного штрафу. Повторне накладення штрафу можливе лише у разі повторного невиконання боржником рішення суду без поважних причин.

Державним виконавцем не дотримано десятиденного строку, в який позивач міг би скористатись для захисту своїх інтересів, а тому, суд вважає, що постанова від 21.05.2015 р. винесена державним виконавцем передчасно.

У даному випадку, факт оскарження постанови вказує на відсутність такої ознаки як повторність щодо невиконання судового рішення без поважних причин, наявність якої є обов'язковою умовою для накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, що в свою чергу є підставою для визнання такого рішення протиправним та його скасування.

Отже, суд прийшов до висновку, що заявлений адміністративний позов в цій частині підлягає задоволенню.

При ухваленні рішення в даній адміністративній справі суд також керувався наступним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його рішень.

З обставин адміністративної справи, встановлених судом, вбачається, що відповідачем повністю не доведено правомірності прийняття ним оскаржуваних рішень, відтак частково позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Надаючи оцінку постановам відповідача, суд виходив із того, що відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується судом відповідно до вимог статті 94 КАС України, частиною першою якої передбачено, що у випадку, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч.3 ст. 94 КАС України).

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 21.05.2015 року щодо накладення на голову ОСОБА_2 районної державної адміністрації штрафу в подвійному розмірі в сумі 1360 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 36,54 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя./підпис/. ОСОБА_8

Копія вірна.

Суддя:

Секретар: