Ухвала суду № 46286270, 01.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1935/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

01 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й.СуддівБорисюк Л.П., Собківа Я.М.,При секретарі судового засіданняВаляєвій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві та фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 пред'явила позов до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДСФ у м. Києві, в якому просила визнати скасувати: податкові повідомлення-рішення від 26.01.2015 року №0004681701, 0004791701, 0004721701, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0004761701 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0004771701.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач та відповідач звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким: позивач просить позовні вимоги задовольнити повністю; відповідач просить відмовити позивачу у задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційних скарг апелянти вказують, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, працівниками ДПІ у Дарницькому районі на підставі наказу від 15.12.2014року №1542-П у відповідності до ст. 77 ПК України проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_5 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року та правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, результати якої викладені в акті від 29.12.2014 року №10483/26-51-17-01/НОМЕР_3.

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення: п. 176.1 ст. 176, п. 177.2 ст. 177 ПК України, внаслідок чого занижено валовий дохід на 1 392 393,10 грн. (без ПДВ) за 2012 рік на суму 607 190,96 грн. (без ПДВ) та за 2013 рік на суму 785 202,14 грн. (без ПДВ), що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 233 331,98 грн., а саме за 2012 рік - 101 720,21 грн. та за 2013 рік - 131 611,77 грн.; п. 187.1 ст. 187 ПК України, у зв'язку з чим занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 40 515,19 грн., за грудень 2013 року на суму 124 861,42 грн. та завищено податкові зобов'язано з податку на додану вартість за червень 2013 року в сумі 1 260,63 грн., що призвело до заниження позитивної різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ на суму 166 637,24 грн., а саме: за грудень 2012 року на суму 40 515,19 грн., за червень 2013 року на суму 1 260,63 грн. та за грудень 2013 року на суму 124 861,42 грн.; п. п. 1, 2, 3 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме проведення розрахункових операцій у готівковій формі без використання зареєстрованих, опломбованих у встановленому порядку та переведених у фіскальний режим роботи реєстраторів розрахункових операцій; ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якого позивач мав сплатити ЄСВ за 2012 рік на суму 77 731,12 грн., за 2013 рік на суму 81 612,66 грн., у той час як фактично сплачено за 2012 рік в сумі 18 616,59 грн. та за 2013 рік в сумі 15 273,32 грн., внаслідок чого не сплачено єдиний соціальний внесок у семі 125 453,87 грн., а саме за 2012 рік у розмірі 59 114,53 грн. та за 2013 рік - 66 339,34 грн.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, до таких висновків відповідач прийшов у зв'язку з тим, що, по-перше, позивач не надала книгу обліку доходів і витрат, що унеможливлює перевірити факт оприбуткування придбаних товарів та віднесення їх до складу валових витрат, по-друге, за червень 2013 року не підтверджено суму ПДВ у розмірі 1 260,63 грн. податковими накладними, по-третє, проводила розрахункові операції у готівковій формі без використання зареєстрованих, опломбованих у встановленому порядку та переведених у фіскальний режим роботи реєстраторів розрахункових операцій, по-четверте, у зв'язку з недонарахуванням суми доходу не сплатила єдиного соціального внеску на загальну суму 125 453,87 грн.

За результатами перевірки відповідачем 26.01.2015 року прийнято:

податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0004681701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 291 664,97 грн., у тому числі за основним платежем - 233 331,98 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 58 332,99 грн.;

податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0004721701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 249 955,86 грн., у тому числі за основним платежем - 166 637,24 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 83 318,62 грн.;

податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0004791701, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у розмірі 785 203,14 грн.;

рішення №0004761701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 9 228,40 грн.;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0004771701 зі сплати єдиного внеску у розмірі 125 453,87 грн.

Однак, позивач не погоджується з такою позицією податкового органу та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та вимогою, а тому звернувся до суду з вимогами про їх скасування.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів погоджується із огляду на наступне.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Приписи п. 177.3 ст. 177 ПК України визначають, що для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Відповідно до п. 121.1 ст. 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, Книга обліку доходів і витрат позивача не велася, у зв'язку з чим до останнього було застосовано штрафні (фінансові) санкції у встановленому приписами ПК України розмірах.

Як зазначає відповідач, єдиним способом встановити об'єкт оподаткування, тобто різницю між загальним оподатковуваним доходом та документально підтвердженими витратами, є співставлення даних первинних документів.

Згідно поданих відповідачем розрахунків собівартості реалізованого товару, в яких містяться відомості щодо доходів та витрат, вбачається, що витрати позивача у 2012 році склали 3 657 653,81 грн., а доходи - 3 713 092,61 грн. у 2013 році витрати склали 3 014 349,13 грн., у той час як доходи - 3 058 384,48 грн. Тобто, згідно вказаних даних чистий дохід у позивача у 2012 році становив 55 439,43 грн., а в 2013 році 44 015,35 грн.

Однак, зі змісту наявних у матеріалах справи інвентаризаційних листів про залишки товару вбачається, що станом на 01.01.2012 року у позивача обліковувалося товару на суму 597 153,08 грн. без ПДВ, станом на 01.01.2013 року - 601 043,62 грн., станом на 01.01.2014 року - 303 629,63 грн.

При цьому посилання ФОП ОСОБА_5 на неподання податковому органу вказаних інвентаризаційних листів судом оцінюється критично, оскільки позивачем не було надано будь-яку інформацію на підтвердження зазначеної позиції. Крім того позивачем до перевірки було надано Розрахунки сум чистого доходу за період 2012 та 2013 рік (а.с. 45).

Відтак, враховуючи, що згідно матеріалів перевірки різниця між вартістю придбаного та реалізованого товару станом на 31.12.2012 року складала 1 208 234,58 грн., а станом на 31.12.2013 року - 1 088 831,77 грн., що не відповідало зазначеним позивачем даним в інвентаризаційних листах, податковий орган, зважаючи на відсутність Книги обліку доходів та витрат у позивача та підставі первинних документів обґрунтовано визначив різницю між зазначеним позивачем залишком товарів та фактичним на суму 607 190,96 грн. та 785 202,14 грн.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованими висновки податкового органу про заниження позивачем валового доходу за 2012 рік в сумі 607 190,96 грн. та за 2013 рік в сумі 785 202,14 грн., а відтак безпідставними позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2015 року №0004681701.

Приписи ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначають, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої стаття 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Абзацом 1 пункту 2 ч. 1 ст. 7 Закону передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

З наведеного випливає, що розмір єдиного внеску обраховується виходячи з розміру доходу (прибутку), отриманого від господарської діяльності фізичної особи-підприємця, що підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Як було встановлено раніше, позивачем було занижено суму оподатковуваного доходу на 607 190,96 грн. за 2012 рік та на 785 202,14 грн. за 2013 рік відповідно, а тому податковий орган прийшов до обґрунтованого висновку про заниження ФОП ОСОБА_5 суми єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті.

Приписи п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону визначають, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відтак, зважаючи на те, що у ході перевірки ДПІ у Дарницькому районі було встановлено порушення Позивачем правил визначення чистого оподатковуваного доходу (прибутку), визначених ст. 177 ПК України, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки податкового органу про необхідність донарахування позивачу у межах максимальної величини суми єдиного внеску за 2012 та 2013 роки згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.01.2015 року №Ф-0004771701 на загальну суму 125 453,87 грн., а також накладення штрафу рішенням від 26.01.2015 року №0004761701 у відповідності до вимог п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону.

Щодо правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26.01.2015 року №0004721701, яким позивача донараховано суму податку на додану вартість, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України 188.1. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

При цьому положеннями п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України прямо передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відтак, враховуючи, що позивачем було занижено валові доходи за 2012 та 2013 роки на 607 190,96 грн. та 785 202,14 грн. відповідно та самостійно нараховано податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 80 933,00 грн. та за грудень 2013 року 32 179,00 грн., відповідач з урахуванням реальних валових доходів позивача обґрунтовано здійснив донарахуваня ФОП ОСОБА_5 податкових зобов'язань з ПДВ за грудень 2012 рік на суму 40 505,19 грн. та за грудень 2013 року на суму 124 861,42 грн.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податків, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/робіт послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтвердженими, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що податковими накладними від 30.05.2013 року №912 на суму 12,00 грн., від 31.05.2013 року №6324 на суму 264,11 грн., від 01.06.2011 року №6719 на суму 175,74 грн., №693 на суму 217,66 грн., №75 на суму 144,80 грн., №80 на суму 47,72 грн., №832 на суму 169,05 грн., №88 на суму 26,73 грн., №496113 на суму 149,97 грн., від 03.06.2013 року №115 на суму 52,82 грн. підтверджується сформований позивачем за червень 2013 року податковий кредит на суму 1 260,63 грн., а відтак суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що податкове повідомлення-рішення від 26.01.2015 року №0004721701 на вказану суму підлягає скасуванню разом із застосованими штрафними (фінансовими) санкціями на суму 630,31 грн.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем законодавства у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.п. 1, 2, 3, 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон про РРО) суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування; вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Тобто, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство імперативно закріплювало, що суб'єкти господарювання суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування.

Разом з тим, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено факту здійснення позивачем розрахунків з порушенням вимог п.п. 1-3 ст. 3 Закону про РРО, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неможливість встановити факт допущення порушення ФОП ОСОБА_5 законодавства у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій. Висновки податкового органу про порушення вказаних норм Закону про РРО базуються виключно на факті порушення позивачем порядку формування валового доходу, що, у свою чергу, не може бути безперечним доказом недотримання платником податків вимоги в частині застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Крім того, судом враховується, що згідно постанови Дарницького районного суду м. Києва від 10.03.2015 року у справі №753/3623/15-п про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 155-1 КпАП України ОСОБА_5 вбачається, що акт перевірки не містить доказів вини позивача щодо порушення порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2015 року №0004791701 є обґрунтованими.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві та фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.

.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.