Постанова № 46284232, 06.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 липня 2015 року № 826/9420/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Нагорянського С.І., суддів Бояринцевої М.А., Добрянської Я.І. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Громадянина Сирії ОСОБА_2 доДержавної міграційної служби України третя особа: проУправління Державної міграційної служби України у Київській області визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся громадянин Сирії ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України у Київській області, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 227-15 від 25 березня 2015 року про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник позивача під час судового розгляду справи підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі, з огляду на доводи, викладені в адміністративному позові.

Представник відповідача під час судового розгляду справи заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні вимог позивача, подав письмові заперечення, в яких посилався на необґрунтованість адміністративного позову

Представник третьої особи у судові засідання не з'являвся, про дату, час і місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, заперечень проти позову до суду не подавав.

У зв'язку з надходженням від представника позивача та від третьої особи клопотань про розгляд справи без їх участі, а також у зв'язку з неявкою третьої особи у судове засідання, 23 червня 2015 року суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду та вирішення справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Афрін (Алєппо), є громадянином Сирії, за національністю курд, прибув в Україну в 15 листопада 2004 року.

Як зазначив позивач, він залишив Сирію через причини політичного характеру, а саме: у зв'язку з тим, що він був членом курдської політичної партії, позивача неодноразово заарештовували, завдавали тілесних ушкоджень та переслідували в країні свого походження представники правоохоронних органів Сирії.

На сьогоднішній день, у зв'язку з цілком обґрунтованими, на переконання позивача, побоюваннями стати жертвою загальнопоширеного насильства в умовах внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, він не може повернутись до країни походження - Сирії.

Позивач подав до Управління Державної міграційної служби України у Київській області заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив, що він боїться повертатись до країни свого походження - Сирійської Арабської Республіки через загрозу життю, здоров'ю, безпеці через загальнопоширений внутрішній збройний конфлікт.

Рішенням Державної міграційної служби України від 25 березня 2015 року № 227-15 громадянину Сирії ОСОБА_2 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вищевказане рішення мотивовано тим, що стосовно позивача відсутні умови, передбачені п. п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»

Крім того, 14 травня 2015 року позивач отримав повідомлення Управління Державної міграційної служби України у Київській області від 02 квітня 2015 року № 4 про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України від 25 березня 2015 року № 227-15 та вважаючи його неправомірним, позивач звернувся до суду з позовом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини 1 статті 13 Закону № 3671-VI визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно частин 1 та 2 ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону № 3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до частині 1 та 2 ст. 9 Закону № 3671-VI, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Частиною 11 ст. 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону № 3671-VI, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно роз'яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25 червня 2009 року № 1 (із змінами та доповненнями), згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Крім того, Вищий адміністративний суд України зазначив, що для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Як пояснив представник третьої особи в письмових запереченнях проти позову, за результатами розгляду заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, міграційним органом було вивчено матеріали особової справи шукача притулку, дано оцінку та досліджено інформацію по країні його походження, з урахуванням чого було прийнято рішення про відмову у задоволенні заяви.

Згідно висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02 жовтня 2014 року, в протоколах співбесід від 05 грудня 2012 року та від 02 жовтня 2014 року, позивач не надав документальні підтвердження його переслідування у країні походження.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься публікація Міжнародної Амністії «Сирийский круг ада»: Бочковые бомбы сеют ужас и смерть», оприлюднена 05 травня 2015 року , згідно якої «истинный ужас непереносимые страдания вынудили многих мирных жителей Аллеппо влачить подземное существование в надежде спастись от постоянных ударов, которые правительственные войска наносят с воздуха по подконтрольным оппозиции районам. В докладе «Всюду смерть. Военные преступления и нарушения прав человека в Алеппо» описываются чудовищные военные и прочие преступления, ежедневно совершаемые в городе правительственными войсками и вооруженной оппозицией. Авторы доклада приходят к выводу, что некоторые из действий правительства в Алеппо можно считать преступлением против человечности. В докладе предстает крайне удручающая картина опустошения и кровопролития, которые влекут за собой начиненные взрывчаткой и металлическими фрагментами «бочковые бомбы», сбрасываемые правительственными войсками на школы, больницы, мечети и многолюдные рынки. Во многих больницах и школах люди в поисках безопасности переместились в подвалы и подземные бункеры».

Крім того, інформація щодо загальнопоширеного насильства в умовах внутрішнього збройного конфлікту міститься в матеріалі Радіо Свобода «В Алеппо з початку року жертвами авіаударів стали близько 200 осіб», оприлюдненому 30 травня 2015 року, та в якому зокрема зазначено, що «по данным активистов, с начала конфликта в Сирии в марте 2011 года погибли более 160 тисяч человек».

Також, дані стосовно політичної ситуації в Сирії містяться в публікації Управління Верховного комісара ООН з прав людини «Конфлікт в Сирії досяг кульмінації, насильство на неймовірному рівні» від 19 червня 2014 року.

Колегія суддів також звертає увагу на лист Державної міграційної служби України від 11 березня 2014 року № 17-1305/2.1-14 «Про врегулювання правового статусу в Україні громадян Сирії», згідно якого, аналіз рекомендацій про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, надісланих територіальними органами ДМС України для прийняття остаточного рішення за заявами, показав, що співбесіди із шукачами захисту проводяться поверхнево, без вивчення всіх наявних аспектів загроз життю, безпеці або свободі внаслідок загальнопоширеного насильства.

Відповідно до ст.14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах. Відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

З огляду на наведене, колегія суддів не приймає до уваги твердження представника відповідача, що позивачем не доведено факт очевидності побоювання стати жертвою переслідування за однією з вищенаведених умов чи за декількома.

Крім того, належність позивача до курдської нації та його членство у курдській політичній партії, на переконання колегії суддів, можуть бути визнані обґрунтованою умовою побоювання стати жертвою переслідування за політичними переконаннями в Сирії.

Колегія суддів також вважає, що під час перевірки відомостей, викладених в заяві-анкет та анкеті позивача посадові особи міграційної служби діяли формально, без урахування всіх обставин, що склались в країні походження позивача.

Згідно ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність відповідачами наявності обставин, передбачених частиною 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Натомість, колегія суддів вважає, що у позивача були об'єктивні підстави побоюватися загальнопоширеного насильства та систематичного порушення прав людини в умовах внутрішнього збройного конфлікту в країні свого походження.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та їх задоволення у повному обсязі, а саме: визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 227-15 від 25 березня 2015 року про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також зобов'язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги громадянина Сирії ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 69-71, 160-165, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

2.Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 227-15 від 25 березня 2015 року про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3.Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя С.І. Нагорянський

Судді М.А. Бояринцева

Я.І. Добрянська

Головуючий Суддя С.І. Нагорянський

Судді М.А. Бояринцева

Я.І. Добрянська