Постанова № 46281178, 24.06.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/311/15-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Молодецького Р.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Мекенченко М. А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "ОСОБА_3 ЛТД" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

30 січня 2015 року Приватне підприємство ОСОБА_3 ЛТД (надалі - позивач; ПП ОСОБА_3 ЛТД) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі - відповідач; Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003082201/1455 від 18.07.2014 про збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 232087,50 грн, з яких: 185670,00 грн за основним платежем, 46417,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та №0003072201/1454 від 18.07.2014 про збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 220482,50 грн, з яких: 176386,00 грн за основним платежем, 44096,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено права та законні інтереси ПП ОСОБА_3 ЛТД у сфері публічно-правових відносин через безпідставне донарахування грошового зобовязання зі сплати податку на додану вартість та податку на прибуток.

У судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги позовної заяви не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. В обґрунтування правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень зазначав, що перевіркою встановлено порушення підпункту 14.1.36 пункту 14.1. статті 14, пункту 138.8 статті 138 та пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України. Вказував, що надані позивачем у ході проведення перевірки документи не підтверджують реальності здійснення господарських операцій. А тому податковим органом правомірно констатовано заниження податку на додану вартість та податку на прибуток за перевіряємий період.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ПП ОСОБА_3 ЛТД зареєстровано у якості юридичної особи з 01.08.2006 (код ЄДРПОУ 34537137), перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ та є платником ПДВ /а.с. 11-12, 15, 16, т. І/.

Видами діяльності ПП ОСОБА_3 ЛТД за КВЕД-2010 є неспеціалізована оптова торгівля (46.90), діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами (46.12), оптова торгівля іншими машинами й устаткування, оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (46.71), вантажний автомобільний транспорт (49.41), надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів (77.11) /а.с. 13-14, т. І/.

У період з 18.06.2014 по 02.07.2014 посадовими особами Кременчуцької ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ПП ОСОБА_3 ЛТД з питань дотримання вимог податкового, валютного ті іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період 01.01.2011 по 31.12.2013.

За результатами перевірки складено акт від 02 липня 2014 року №1736/22-01-08/34537137 /а.с. 17-46/, у якому відображено заниження суми податку на додану вартість у розмірі 185670,00 грн, у тому числі за лютий 2013 року в сумі 81792,00 грн, за березень 2013 року 50627,00 грн, за квітень 2013 року - 53251,00 грн, чим порушено вимоги пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України. Також акті перевірки відображено заниження податку на прибуток на суму 176386,00 грн за 2013 рік, чим порушено вимоги підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0003082201/1455 від 18.07.2014 про збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 232087,50 грн, з яких: 185670,00 грн за основним платежем, 46417,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та №0003072201/1454 від 18.07.2014 про збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 220482,50 грн, з яких: 176386,00 грн за основним платежем, 44096,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями /а.с. 47, 48/.

Позивач не погодився із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, у зв'язку з чим оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен аргумент заявника.

Згідно положень, вищевказаної практики Європейського Суду з прав людини, Суд оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначає та регулює Податковий кодекс України (п. 1.1. статті 1 Податкового кодексу України), норми якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин в редакції, що діяла на момент їх виникнення та існування.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом підпункту 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.4. статті 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.4. статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункти 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу норм податкового законодавства, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен отримати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у ПП ОСОБА_3 ЛТД на включення до складу витрат та формування податкового кредиту з ПДВ мало вплив придбання дизельного пального та бітуму у ТОВ Анатрекс-Плюс.

В акті перевірки контролюючий орган посилався на те, що перевіркою відображених у рядку 05.1 Декларацій Витрати операційної діяльності та рядок 05.1 СВ Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт послуг) показників за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 у загальній сумі 17827449 грн встановлено, що до таких витрат включаються: операції з придбання нафтопродуктів, отримання послуг оренди, підігріву.

Проведеною перевіркою відображеного показника за 2013 рік у сумі 17827449,00 грн на підставі таких документів: головної книги, журналів-ордерів по рахункам 631 Розрахунки вітчизняним постачальникам, 632 Розрахунки з іноземними постачальниками, 372 Розрахунки з іншими дебіторми, 203 Паливо, 207 Запасні частини, 209 Інші матеріали, 281 Товари, відомості нарахування основної та додаткової заробітної плати, встановлено завищення задекларованої субєктом господарювання показників у рядку 05.1 Декларації Витрати операційної діяльності та рядку 05.1 СВ Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в сумі 928349 грн за 2013 рік.

Контролюючий орган посилався на те, що ТОВ Анатрекс-Плюс не мало основних засобів для виготовлення бітуму, його зберігання та відвантаження, а також не є імпортером даної продукції. Можливості встановити походження бітуму немає.

Дане порушення мало вплив на формування ПДВ.

І далі, за актом перевірки, контролюючий орган зазначає, що перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.01.13 по 31.12.13 встановлено його заниження всього у сумі 176386 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. встановлено його завищення 185670 грн., в т.ч. за січень 2013 р. в сумі 2827 грн., за лютий 2013 року в сумі 78965 грн., за березень 2013 року в сумі 50627 грн., за квітень 2013 року в сумі 53251 грн.

Надаючи правову оцінку вказаним у акті перевірки доводам Кременчуцької ОДПІ та перевіряючи реальність здійснення господарських операцій зі спірним контрагентом ТОВ Антарекс-Плюс, судом встановлено наступне.

06.02.2013 між ПП ОСОБА_3 ЛТД (по тексту договору - Покупець) та ТОВ Анатрекс-Плюс (по тексту договору - Постачальник) укладено договір поставки №42, за умовами якого, останній зобовязався поставити Покупцю нафтопродукти (по тексту договору - Товар) /а.с. 145-147, т. І/.

Згідно пункту 4.2 Договору доставка Товару на адресу Покупця здійснюється автотранспортом Покупця.

На підтвердження правомірності включення сум до складу витрат та формування податкового кредиту по податку на додану вартість позивачем надано рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, документи наступної реалізації /а.с. 152-239, 244-250, т. І, а.с. 1-27, т. ІІ/.

Дослідивши копії вищевказаних податкових накладних суд встановив, що вони формально відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що наявність податкової накладної є обовязковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як визначено частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В силу статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, за приписами даної статті господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Враховуючи те, що згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надаються тощо.

На підтвердження транспортування нафтопродуктів позивачем надано договір на надання послуг №29 від 17.09.2012, укладений з ОСОБА_4 про надання послуг по перевезенню вантажу, а також довіреності про оренду автомобілів та причепів /а.с. 104-111 , т. ІІ/.

Відповідно до пункту 7.5.6 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності

Підтверджуючи факт транспортування нафтопродуктів позивач надав товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів форми №1-ТТН (нафтопродукт) /а.с. 245, 248, т. І, а.с. 2, 5, 7, 10, 13, 17, т. ІІ/.

Однак, судом встановлено, що у вказаних товарно-транспортних накладних не зазначено обєму, густини, температури нафтопродукту.

Дослідивши в судовому засіданні вказані копії документів, суд дійшов висновку, що вони не в повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому не визнаються судом в якості достатніх та належних доказів у справі. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, будь-які господарські операції можуть бути відображені платником податків у податковому обліку лише в разі наявності відповідних записів за даними бухгалтерського обліку такого платника. При визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість платник податку має враховувати саме дані бухгалтерського обліку, які (дані) мають в повній мірі відображати зміст конкретної господарської операції.

Єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів встановлено Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 (надалі Інструкція №281/171/578/155).

Згідно пункту 14.1 Інструкції №281/171/578/155, під час приймання, зберігання та відпуску нафти і нафтопродуктів керівник підприємства та головний бухгалтер здійснюють контроль за дотриманням матеріально відповідальними особами вимог цієї Інструкції та забезпечують: своєчасне оформлення документів руху нафти та нафто-продуктів; збереження їх кількості і якості; відображення їх руху за бухгалтерським обліком; своєчасне вжиття заходів щодо попередження псування, втрат, нестач та розкрадання нафти та нафтопродуктів, а також створення необхідних умов для їх зберігання.

Пунктами 14.3-14.6 Інструкції визначено, що облік нафти і нафтопродуктів у фізичних величинах (за об'ємом, масою) ведеться безпосередньо матеріально відповідальними особами, а бухгалтерська служба підприємства здійснює їх кількісно-грошовий облік.

Для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою №7-НП.

Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів резервуарами місткістю до 100 м 3, ведення обліку для кожного резервуара не є обов'язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту.

Приймання нафти і нафтопродуктів, які не належать підприємству, також відображається в журналі обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП.

Кількість нафти і нафтопродуктів, що приймаються для зберігання під час надходження їх залізничним транспортом, визначається на підставі актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП, а під час надходження автомобільним транспортом - на підставі ТТН. У разі відсутності нестач понад норми природних витрат допускається оформлення приймання нафтопродуктів за кількістю актами інших форм з використанням автоматичних систем оброблення інформації.

Рух нафти і нафтопродуктів у резервуарах за добу фіксується матеріально відповідальними особами в журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП з урахуванням пункту 14.4 цієї Інструкції. Рух облікових залишків за марками нафти та нафтопродуктів фіксується матеріально відповідальними особами в товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою №31-НП, у тому числі окремо щодо кожного власника нафти та нафтопродукту.

Вищезазначені документи обліку мають бути пронумеровані, прошнуровані, засвідчені підписом керівника та печаткою підприємства.

Так, на неодноразову вимогу суду представником позивача надано суду копії документів обліку нафтопродуктів, зокрема, Журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП /а.с. 154-157, т .ІІ/.

Із змісту наданого Журналу встановлено, що показники густини, обєму та температури нафтопродуктів у відповідних графах Журналу відображено.

Разом з тим, у наданих суду товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів форми №1-ТТН (нафтопродукт) відображення показників щодо обєму, густини, температури нафтопродукту відсутнє.

Таким чином, оскільки, графи Журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП заповнюються на підставі товарно-транспортних накладних, то вказані вище розбіжності змісту граф Журналу та товарно-транспортних накладних ставлять під сумнів ведення позивачем обліку отриманих нафтопродуктів.

Крім того, пунктом 14.4 Інструкції №281/171/578/155 визначено, що матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою №31-НП (додаток 34), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня.

Отже, до внесення даних до Журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП матеріально відповідальні особи підприємства ведуть кількісний облік нафтопродуктів за формою №31-НП.

Разом з тим, звіту матеріальних відповідальних осіб щодо кількісного обліку нафтопродуктів та товарної книги кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою №31-НП позивач суду не надав.

Інших доказів щодо обліку нафтопродуктів на підприємстві позивачем не надано, а судом не встановлено.

На підставі вказаного, суд приходить до висновку, що облік придбаних у ТОВ Антарекс-Плюс нафтопродуктів відповідно до вимог Інструкції №281/171/578/155 позивачем не вівся.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що ПП ОСОБА_3 ЛТД придбавало нафтопродукти у ТОВ Анатрекс-Плюс з метою їх подальшої реалізації, на підтвердження чого позивачем надано суду договори, видаткові накладні, товарно-транспорті договори, платіжні доручення /а.с. 152-239 ,т. І/.

При цьому, суд не приймає в якості належних доказів у справі залучені до матеріалів копії договорів, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних з огляду на відсутність належного обліку придбаних нафтопродуктів на підприємстві позивача.

За таких обставин, суд погоджується з доводами відповідача про те, вказані господарські операції не носили реального характеру, відображення їх результатів у податковому обліку ПП ОСОБА_3 ЛТД здійснено безпідставно.

Відтак, суд підтверджує правомірність доводів Кременчуцької ОДПІ про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3 статті 198 та підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, що виразилось у заниженні ПП ОСОБА_3 ЛТД суми податку на додану вартість у розмірі 185670,00 грн та заниженні податку на прибуток на суму 176386,00 грн за 2013 рік.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідачем, як субєктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0003082201/1455 від 18.07.2014 та №0003072201/1454 від 18.07.2014.

Разом з тим, позивачем не надано суду належних доказів, що свідчили б про реальність здійснення господарських операцій між ПП ОСОБА_3 ЛТД та ТОВ Антарекс-Плюс. Тобто, платником податків не доведено правомірність віднесення до складу витрат 176386,00 грн та податкового кредиту 185670,00 грн.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржені податкові повідомлення-рішення Кременчуцька ОДПІ діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А позовні вимоги ПП ОСОБА_3 ЛТД не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та повністю спростовані в ході розгляду справи судом.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як визначено частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, суд акцентує увагу на положеннях частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, відповідачем, як субєктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0003082201/1455 від 18.07.2014 та №0003072201/1454 від 18.07.2014.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову ПП ОСОБА_3 ЛТД повністю.

Зважаючи на приписи статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати, понесені позивачем, стягненню на користь останнього не підлягають.

Разом з цим, виходячи з приписів частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якої під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору, а решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги, зважаючи на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову, з позивача до Державного бюджету України необхідно стягнути судовий збір в розмірі 4384 грн 80 коп.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "ОСОБА_3 ЛТД" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "ОСОБА_3 ЛТД" (ідентифікаційний код 34537137) на користь Державного бюджету України витрати зі сплати удового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 26 червня 2015 року.

Суддя Р.І. Молодецький