Постанова № 46280481, 04.06.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2015 року № 810/1964/15

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Лапія С.М.,

при секретарі судового засідання – Феленюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-2010" до Київської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "Дельта-2010" з позовом до Київської митниці ДФС, в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості від 03.12.2014 № 125130005/2014/6101182/2 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 03.12.2014 №125130005/2014/00217.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням визначеного законом порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовних вимог не визнав, просив відмовити у задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у зв’язку з наступним.

Територіальним органом Київської митниці Міндоходів митним постом «Святошин» прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 03.12.2014 №125130005/2014/6101182/2 та видано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 03.12.2014 №125130005/2014/00217 товару, що надійшов ТОВ "Дельта-2010".

Вважаючи такі рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як встановлено судом, 02.12.2014 декларантом позивача заявлено до митного оформлення за електронною митною декларацією (далі – ЕМД) типу ІМ 40 ДЕ №12513000/5/2014/549607 товар «шини пневматичні гумові нові для вантажних автомобілів». Країна виробництва Китай, торгівельна марка – Gtradial, виробник – Giti Tire Compani LTD, який надійшов на адресу ТОВ «Дельта-2010» від іноземного контрагента Giti Tire Global Trede Pte. Ltd на підставі контракту від 27.06.2013 № G-D/2013-0627.

Декларантом було обрано основний метод визначення митної вартості - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

У графі 44 ЕМД декларантом позивача зазначено вичерпний перелік документів, які були надані до митного оформлення, зокрема:

- коносамент від 28.10.2014 №FCJH043915;

- платіжне доручення від 03.112014 №388;

- прайс-лист від 13.10.2014 б/н;

- комерційний інвойс від 08.10.2014 №FJ1404118B;

- пакувальний лист від 08/10/2014 б/н;

- контракт від 27.06.2013 № G-D/2013-0627;

- митна декларація країни-відправлення від 27.10.2014 №350120140014834620;

- страховий поліс від 28.10.2014 № PYIE201434010200E03481.

В ході розгляду вказаних документів митним органом встановлено наступні розбіжності.

Так згідно пп. 8 п. 8 та пп. 2 п. 9 контракту від 27.06.2013 № G-D/2013-0627 всі замовлення з фактичним об’ємом товарів, що має бути закуплений, визначаються у Проформі-інвойсі, яку готує Постачальник після узгодження з Дистриб’ютором (у спірному випадку Позивачем) остаточної ціни.

У той же час, до митного ж оформлення надано не Проформу-інвойс, в якій відповідно до контракту узгоджуються остаточні ціни, а комерційний інвойс від 08.10.2014 №FJ1404118В, що не відповідає положенням контракту на поставку товарів.

Отже, на порушення вимог ч. 2 ст. 53 МК України декларантом позивача не було надано до митного оформлення проформи-інвойсу, наявність якої передбачено умовами договору та у якій узгоджено остаточну ціну товару.

Також з аналізу інформації, яка міститься у прайс-листі виробника товару від 30.10.2014 №б/н, слідує, що прайс-лист не підтверджує вартість спірного товару, оскільки інвойс від 08.10.2014 №FJ1404118B та прайс-лист містять різні відомості щодо вартості товару та різні умови поставки (FOB, CIF), що викликає сумніви у достовірності наданої інформації щодо фактичних умов поставки та вартості спірного товару.

При цьому, до митного оформлення позивачем не було надано документу, що підтверджував би вартість транспортування та страхування товарів, які обов’язково включаються до вартості товарів відповідно до умов поставки CIF згідно Інкотермс 2010.

Отже, митний орган не мав можливості перевірки числового значення митної вартості, у тому числі її складових, оскільки декларантом не виконано обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 52 МК України щодо подання достовірних відомостей про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Крім того, надана митна декларація країни відправлення від 27.10.2014 №350120140014834620 також свідчить про надання декларантом позивача недостовірної та неповної інформації про митну вартість товару.

Так, відповідно до відомостей, що наведені у експортній митній декларації, фактично поставка товару здійснювалась відповідно до зовнішньоекономічного контракту №FJ14SG04118, який до митного оформлення не подавався, на умовах поставки FOB, при цьому ціна, вказана у експортній декларації та в інвойсі від 14.10.2014 №FJ1404118В, суттєво відрізняється.

Не підтверджують заявлену митну вартість і відомості, що містяться у страховому полісі від 28.10.2014 №PYIE2014340010200Е03481, в якому зазначено вартість у сумі 99 124,34 дол. США, що є більшою, аніж заявлена позивачем (90 113,04 дол. США).

При цьому, позивачем не було підтверджено відсотку страхового покриття. Таким чином, даний документ свідчить про те, що позивачем надано неповну та недостовірну інформацію про заявлену митну вартість товару.

Крім того, наданий страхових поліс не містить інформації щодо ставки (тарифу), який було сплачено на страхування товару. При цьому, як встановлено судом, митним органом витребовувався саме документ, що містить відомості про вартість страхування (тариф), отже, до митного оформлення позивачем не надано відомостей щодо числового значення такої складової митної вартості, як витрати, понесені на страхування товару.

Також фактичне здійснення поставки на умовах FOB передбачає покладання транспортних витрат та витрат на страхування товару на позивача. Отже, до митного оформлення в обов’язковому порядку мають бути подані документи, що підтверджують числове значення таких складових митної вартості, як вартість транспортування та страхування відповідно до ч.2 ст. 53 МК України.

Однак, позивачем не було надано основні документи, що підтверджують митну вартість товарів, а саме – належний контракт, проформу-інвойс, документи, що містять інформацію про вартість транспортування та страхування товару.

З викладеного слідує, що у документах, наданих до митного оформлення, містилися розбіжності. Крім того, вони містять неповну інформацію про визначення митної вартості, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів (транспортні витрати та витрати на страхування), чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Крім того, позивачем не було надано до митного оформлення обов’язкових документів, а саме:

- контракт №FJ14SG04118, який вказано у експортній декларації;

- проформа інвойс, що передбачена умовами контракту від 27.06.2013 №G-D/2013-0627;

- транспортні документи, що містять відомості про вартість перевезення та страхові документи, що містять відомості про вартість страхування, необхідні для перевірки числового значення митної вартості, оскільки фактичними умовами поставки за експортною декларацією визначено FOB.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивачем надано неповну інформацію про заявлену митну вартість імпортованого товару, тому висновок митного органу про невиконання декларантом обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 53 МК України та ненадання обов’язкових документів на підтвердження заявленої митної вартості суд вважає обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України декларант зобов’язаний подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 53 МК України декларант подає разом з митною декларацією документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, а у разі якщо ці документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості, декларант зобов’язаний на письмову вимогу митниці подати протягом 10 календарних днів додаткові документи.

На підставі ч. 2 ст. 52, ч.ч. 2, 3 ст. 53 МК України посадовою особою митниці направлено декларанту позивача електронне повідомлення з письмовою вимогою надати протягом 10 календарних днів обов'язкові та додаткові документи, а саме:

- виписку з бухгалтерської документації;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

Так, суд зазначає, що надання визначеного митницею переліку документів є обов'язком декларанта, передбаченим МК України, та не ставиться у залежність від бажання декларанта чи його власної думки щодо доцільності надання таких документів.

При цьому, на обґрунтування позовних вимог ТОВ «Дельта-2010» стверджує, що до митного оформлення надано всі необхідні документи, які підтверджують задекларовану митну вартість, при цьому, вказує на відсутність конкретних зауважень до основних документів, передбачених ч. 2 ст. 53 МК України.

З такими доводами суд не погоджується у зв’язку з наступним.

Згідно п. 6 та п. 8 ч. 2 ст. 53 МК України до основних документів, які мають в обов'язковому порядку подаватися до митного оформлення, належать також:

- транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

- у випадку здійснення страхування – страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

При цьому, вказуючи умови поставки, позивачем зазначено, що витрати на транспортування та страхування мають включатися до митної вартості, а отже – мають подаватися документи, що підтверджують фактичний розмір таких витрат.

Проте, позивачем на порушення вимог ч. 2 ст. 53 МК України такі документи до митного оформлення надано не було, тому суд вважає обґрунтованим висновок митного органу про надання неповної інформації про митну вартість товару, не доведення числового значення складових митної вартості.

Стосовно доводів позивача про не визначення митним органом конкретних зауважень до наданих документів, суд зазначає наступне.

Так, згідно п.п. 7, 8 ч. 2 ст. 52, п.п. 2,3 ч.4 ст. 54 МК України обов’язок щодо письмового викладення підстав витребування додаткових документів виникає у митниці лише за письмового звернення декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі відсутності звернення такі підстави вказуються декларанту в усному порядку під час проведення процедури консультації.

З урахуванням ненадання позивачем будь-яких доказів такого звернення до митного органу суд вважає доводи позивача в цій частині необґрунтованими.

Щодо наданих декларантом на виконання вимог митного органу обов’язкових та додаткових документів, суд зазначає наступне.

Так, декларантом було надано:

- видаткові накладні (рахунки-фактури) від 28.11.2014 №СФ-012061 та №СФ-012062

- висновок ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 02.12.2014 № 4106;

Проте, такі документи у сукупності з поданими разом з митною декларацією документами не можуть підтверджувати заявлену митну вартість товарів у зв’язку з наступним.

Так, вказані видаткові накладні (рахунки фактури) не стосуються даної партії товару, крім того, в них не зазначено торгівельної марки, виробника товару (шин), що не дає можливості ідентифікувати визначені у них товари.

Наданий позивачем висновок ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 02.12.2014 №4106 також не підтверджує заявленої митної вартості товарів, оскільки згідно ч. 3 ст. 53 МК України повинні надаватись висновки щодо якісних та вартісних характеристик товару.

У той же час, згідно інформації, яка міститься на офіційному сайті ДП «Укрпромзовнішекспертиза» (expert.kiev.ua), вказаним підприємством здійснюється лише експертиза зовнішньоекономічних договорів, при цьому, за вимогами, що ставляться підприємством щодо пакету потрібних документів для такої експертизи необхідна лише перша сторінка контракту.

З викладеного слідує, що ДП «Укрпромзовнішекепертиза» не здійснює дослідження умов поставки та умов оплати товару, оскільки на першій сторінці спірного контракту такої інформації немає, у тому числі не здійснює оцінки якісних та вартісних характеристик самих товарів.

Більш того, у самому висновку зазначається, що наведений у ньому рівень ціни може змінюватись в залежності від якості товару, умов оплати, розміру партії, кон’юнктурної ситуації на ринку тощо, попри те, що митницею витребувано саме висновки експертних організацій по якісним та вартісним характеристикам товару.

Також у висновку вказано, що аналіз цін проводився виключно на підставі наданих позивачем документів, а саме – інвойс, перша сторінка контракту.

У той же час, згідно відповідно до національного стандарту № 1 Методики оцінки майна дослідження відповідності ціни товарів ринковій вартості повинно здійснюватись з урахуванням вартості, за якою здійснено відчуження об’єкту оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що позивачем не виконано вимоги ч. 3 ст. 53 МК України, оскілки додаткові документи надано не у повному обсязі, які разом з обов’язковими документами свідчать про подання неповної та недостовірної інформації про митну вартість товару, не підтверджено такі складові митної вартості, як транспортні витрати та витрати на страхування. При цьому, надані додаткові документи виявлених розбіжностей не усувають та містять інформацію щодо більшої вартості товарів, аніж заявлено позивачем.

Отже, суд вважає обґрунтованим висновок митного органу про те, що відомості у наданих до митного оформлення документах викликають сумніви щодо їх достовірності та не дають можливості підтвердити числові значення складових митної вартості та не дають змоги підтвердити відомості щодо ціни товару.

Якщо ж використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов’язковою при її обчисленні – метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, як імпортуються, не застосовується. (ч. 2 ст. 58 МК України).

Зважаючи на відсутність достовірних відомостей щодо числових значень таких складових, суд погоджується з тим, що митниця не мала можливості визнати заявлену декларантом митну вартість, оскільки розрахунки можуть здійснюватися лише на основі об’єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Тому, з урахуванням положень ч. 2 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною контракту щодо товарів, які імпортуються, не міг бути застосований.

Згідно вимог ч. 4 ст. 57 МК України митним органом з декларантом позивача проведено процедуру консультації, що передує обранню одного з другорядних методів визначення митної вартості.

При цьому, факт проведення такої консультації на заперечувався позивачем.

Щодо послідовного застосування методів визначення митної вартості, суд зазначає наступне.

Так, основний метод (ст. 58 МК України – за ціною договору (контракту) щодо ідентичних товарів, які імпортуються (вартість операції) у даному випадку застосування не підлягав у зв’язку з об’єктивною відсутністю документально підтвердженої інформації щодо внутрішньої структури ціни реалізації імпортних товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, також застосуванню не підлягав у зв’язку з використанням декларантом або уповноваженою ним особою відомостей, не підтверджених документально або не визначення кількісно достовірних та/або відсутності хоча б однієї з складових митної вартості, яка є обов’язковою при її обчисленні.

Другорядний метод 2а (ст. 59 МК України) передбачає визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів. Проте, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно ст. 58 МК України, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як:

- фізичні характеристики;

- якість та репутація на ринку;

- країна виробництва;

- виробник.

У даному випадку, як пояснив представник відповідача, у митного органу та декларанта була відсутня інформація щодо митного оформлення ідентичних товарів за ціною договору, що не давало змогу застосувати другорядний метод (2а) визначення митної вартості.

Щодо другорядного методу 2б (ст. 60 МК України), а саме – за ціною договору (контракту) щодо подібних (аналогічних) товарів, суд зазначає наступне.

Так, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями ст.ст. 58 і 59 МК України, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення того, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.

У даному випадку у митного органу та декларанта була відсутня інформація щодо митних оформлень за ціною договору (контракту) щодо подібних (аналогічних) товарів.

Другорядний метод 2в (ст. 62 МК України) – на основі віднімання вартості.

Так, у разі якщо оцінювані або ідентичні чи подібні (аналогічні) імпортні товари продаються (відчужуються) на митній території України у незмінному стані, для визначення митної вартості товарів за цим методом за основу береться ціна одиниці товару, за якою оцінювані або ідентичні чи подібні (аналогічні) імпортовані товари продаються на території України у найбільших загальних кількостях покупцю, який не є пов'язаною з продавцем особою, одночасно або у час, наближений до дати ввезення оцінюваних товарів, за умови вирахування, якщо вони можуть бути виділені, певних компонентів, передбачених ст. 62 МК України.

Як пояснив представник відповідача, у митного органу та декларанта була відсутня зазначена інформація, тому застосування вказаного методу було неможливим. Для застосування вказаного методу усі складові митної вартості мають бути документально підтверджені, чого у даному випадку немає, оскільки декларантом до митного оформлення не надавались калькуляції ціни товару, без яких застосування вказаного методу є неможливим.

Другорядний метод 2г (ст. 63 МК України) передбачає визначення митної вартості на основі додавання вартості (обчислена вартість).

Для визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) за основу береться надана виробником товарів, що оцінюються, або від його імені інформація про їх вартість, яка повинна складатися із сум:

- вартості матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів. Така інформація повинна базуватися на комерційних рахунках виробника за умови, що такі рахунки сумісні із загальновизнаними принципами бухгалтерського обліку, які застосовуються в країні, де ці товари виробляються;

- обсягу прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, яка звичайно відображається при продажу товарів того ж класу або виду, що й оцінювані товари, які виготовляються виробниками у країні експорту для експорту в Україну;

- загальних витрат при продажу в Україну з країни вивезення товарів того ж класу або виду, тобто витрат на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, їх транспортування до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрат на страхування цих товарів.

Оскільки така інформація не була надана декларантом та відсутня у митного органу, тому використання вказаного методу було неможливим.

Другорядний метод 2г (ст. 64 МК України) – резервний метод визначення митної вартості.

Так, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 – 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT/ГАТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватись на раніше визнаних (визначених) органами доходів та зборів митних вартостях.

Як пояснив відповідач, у Київської митниці ДФС була наявна інформація для застосування другорядного методу 2ґ (резервного методу) відповідно до ст. 64 МК України.

Джерело інформації по товару – митна декларація від 28.10.2014 №125130005/2014/548469.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 54, 55 МК України посадовою особою митниці прийнято Рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару від 03.12.2014 №125130005/2014/610118/2, яким визначено митну вартість товару за другорядним методом відповідно до ст. 64 МК України з урахуванням наявної у митного органу інформації щодо вартості подібних товарів.

При цьому, Рішення містить усі необхідні реквізити, а графа 33 Рішення вказує підстави невизнання митної вартості, заявленої декларантом, підтвердження послідовності застосування митницею методів визначення митної вартості, джерела інформації, що були використанні для коригування митної вартості та умови щодо подання додаткових документів, що можуть бути підставою для визнання митної вартості заявленої декларантом.

Оскільки митна декларація, яку взято за джерело інформації для коригування, оформлена 28.10.2014, то митницею дотримано 90-дений термін до даного митного оформлення, встановлений ст. 5 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

При цьому, митна вартість за МД від 28.10.2014 № 12513 0005/2014/548469 визнана та визначена митницею, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 64 МК України, згідно якої митна вартість мас ґрунтуватись на раніше визнаних (визначених) органами доходів та зборів митних вартостях.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що застосування резервного методу у даному випадку повністю відповідає вимогам закону.

Керуючись ч. 6 ст. 54 МК України митницею правомірно відмовлено у митному оформленні у зв’язку з неподанням органу доходів та зборів додаткових документів та відсутності у наданих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

На підставі розділу VII Порядку 631 митним органом складено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 03.12.2014 №125130005/2014/00217, де визначено причини її складання та роз’яснено вимоги, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів. Вказану картку відмови надіслано декларанту Позивача у складі електронного цифрового повідомлення.

Крім того, декларанту позивача роз’яснено вимоги ст. 55 МК України щодо випуску товару у вільний обіг. Позивач таким правом скористався та здійснив митне оформлення вказаного товару.

У той же час, згідно ч. 8 ст. 55 МК України протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів та зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

Також суд зазначає, що тому випадку коли позивача вважає, що отриманої ним під час консультації інформації недостатньо, він мав право звернутися до митного органу з вимогою про надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ним митна вартість не можу бути визнана, у тому числі і про надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування (п.п. 7, 8 ч. 2 ст. 52 МК України), а митний орган зобов’язана надати таку письмову інформацію на вимогу декларанта.

Проте, суду не надано доказів того, що декларант позивача та сам позивач зверталися до Київської митниці з метою отримання такої інформації, що свідчить про зрозумілість і достатність наведених причин невизнання заявленої митної вартості, що надавались під час консультації, а також містяться у графі 33 оскаржуваного Рішення про коригування митної вартості товарів.

Оскільки протягом 80-денного терміну, визначеного ст. 55 МК України, декларант позивача до митниці не звертався, жодних документів не надавав, тому суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для визнання заявленої позивачем митної вартості.

Також при прийнятті рішення у даній справі судом враховується наступне.

Так, в мотивувальній частині постанови Вищого адміністративного суду України від 20.05.2014 у справі К/800/369/14 зазначено, що аналіз норм ст. 49-64 МК України, а також положень наказу Мінфіну від 24.05.2012 №598 "Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору" дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

У той же час, з урахування наявності розбіжностей у поданих позивачем документах та отриманій інформації про те, що митна вартість подібного товару перевищує заявлений декларантом рівень митної вартості, у суд вважає обґрунтованим висновок Митниці наявність підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару. За таких обставин, митний орган обґрунтовано запропонував позивачу надати додаткові документи.

Також згідно мотивувальної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.01.2015 у справі К/800/51598/13 суд погодився з тим, що митний орган обґрунтовано запропонував товариству надати додаткові документи у зв’язку з отриманням інформації про те, що митна вартість того ж товару перевищує заявлений декларантом рівень митної вартості.

В мотивувальній частині ухвали Вищого адміністративного суду України від 11.02.2015 по справі №К/800/19563/14 колегією суддів також досліджувалось довідка експерта. При цьому також зазначено, що експерт посилається виключно на цінову політику, орієнтовану конкретному суб’єкту господарювання, а не на кон’юнктуру ринку в цілому, оскільки в ході експертного аналізу експертом розглядалися документи, що надавались до митного оформлення (контракт, інвойс, специфікація, товарно-транспортні документи) та інформація, отримана з мережі Інтернет без зазначення конкретних виробників аналогічної продукції. З огляду на це колегією суддів вказано, що експертом фактично вартісний аналіз проводився на підставі наданих до митного оформлення товаросупровідних документів контрактоотримувачем, що свідчить про те, що експертом не здійснено аналіз цін на подібні (аналогічні) товари, при цьому не зазначено конкретні джерела інформації (не вказано, інформація яких саме підприємств), а наявні лише посилання на ресурси Інтернет.

Крім того, у вказаній ухвалі, провівши системний аналіз положень ст. 49-64 МК України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить саме на суб’єкті господарювання. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей може витребувати додаткові документи.

Частиною 1 ст. 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч. 1 ст. 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність прийнятого рішення. Водночас, докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається на обґрунтування позовних вимог, були спростовані доводами відповідача та доказами, наявними в матеріалах справи, а тому суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

З урахування розміру майнових вимог, заявлених позивачем, ставка судового збору становить 1 827,00 грн., у зв’язку з чим позивачем сплачено судовий збір у сумі 182,70 грн. (платіжне доручення 05.05.2015 № 4887).

Отже, решта суми судового збору у розмірі 1 644,30 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 69, 70, 71, 94, 97, 122, 158-163, 167, 254, 257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-2010" до Державного бюджету України судові витрати у сумі 1 644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн. 30 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 09 червня 2015 р.