Постанова № 46279116, 16.06.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 року 16 год. 35 хв. Справа № 808/2104/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЕКС»

до: Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

про: скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЕКС» до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якій позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.03.2015 № НОМЕР_1 про сплату 17977, 00 грн. податку на додану вартість (код платежу 14010100) та штрафних санкцій 4494, 00 грн.

Позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, яка не суперечить приписам законодавства та прийнята судом до розгляду.

За новою редакцією позовної заяви, позивач просить суд:

- скасувати акт камеральної перевірки від 09.02.2015 №16/15-3/31646947;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.03.2015 №000 1111503.

У судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження. На задоволенні позовних вимог наполягає.

Згідно ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач у судове засідання не прибув, про причини неявки суд повідомлено не було. Жодних заяв або клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

За змістом ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін на підставі наявних у справі матеріалів.

Враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд керуючись ч. 1 ст. 41 КАС України не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки відповідача, викладені в Акті перевірки від 09.02.2015 №16/15-3/31646947 є незаконними, протиправними та такими, що порушують права та законні інтереси позивача, суперечать чинному законодавству, як і дії, пов'язані з її проведенням та використанням висновків при формуванні податкового повідомлення-рішення від 05.03.2015 №0001111503.

Представник відповідача у минулому судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував, обґрунтовуючи це тим, що дії та висновки відповідають вимогам чинного податкового законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТЕКС» перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Судом встановлено, що підставою винесення податкового повідомлення-рішення від 05.03.2015 №0001111503 про сплату 14 635 грн. 00 коп. податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій 7318 грн. 00коп., застосованих за порушення пункту 200.1 статті 200, п. 201.10 статті 201, п. 198.2, 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України Товариством з обмеженою відповідальністю «ІТЕКС» є Акт камеральної перевірки від 09.02.2015 №16/15-3/31646947, отриманий позивачем 18.02.2015.

24.02.2015 ТОВ «ІТЕКС» подано до податкового органу заперечення на акт перевірки від 09.02.2015 №16/15-3/31646947. До вказаного заперечення позивачем, в порядку п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, надано первинні документи, що підтверджують показники, відображені у податковій звітності за травень 2014 року.

За результатами розгляду наданих заперечень на акт перевірки від 09.02.2015 №16/15-3/31646947 та доданих до них первинних документів, податковим органом висновки вказаного акту перевірки залишено без змін.

Незгода з вказаними висновками акту перевірки та діями податкового органу щодо їх складання та використання обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Запорізький окружний адміністративний суд погоджується з доводами ТОВ «ІТЕКС», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами регулюються нормами Конституції України, Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст.1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 врегульовано положеннями Податкового кодексу України.

Згідно ст. 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, що кореспондує також з приписами п.п.20.1.3 п.20.1 ст.20 Кодексу.

Відповідно до п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».

Пунктом 3 розділу II Прикінцевих положень Закону № 71-VIII встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою субєкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Пункт 3 розділу II Прикінцевих положень Закону № 71-VIII містить нормативні приписи, які мають проміжний, тимчасовий характер та розраховані на певний період, а отже, не вносять змін в законодавство, а лише встановлюють правовий режим правовідносин на певний період.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Пунктом 3 розділу II Прикінцевих положень Закону № 71-VIII встановлюється обмеження щодо проведення всіх видів перевірок контролюючими органами субєктів господарювання у 2015 та 2016 роках з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік, у тому числі камеральних перевірок декларацій з податку на додану вартість таких субєктів господарювання.

ТОВ «ІТЕКС» за попередній календарний рік мав обсяг доходу до 20 мільйонів гривень, відшкодування податку на додану вартість ніколи не заявляв, заявку на перевірку не надавав.

В Акті перевірки зазначено, що вона проводилась на підставі пункту 200.10 статті 200 розділу V Податкового кодексу України у порядку статті 76 глави 8 розділу ІІ без посилання на наявність підстав, визначених нормами пункту 3 розділу II Прикінцевих положень Закону № 71-VIII.

Невиконання вимог пункту 3 розділу II Прикінцевих положень Закону № 71-VIII Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що у відповідача не було підстав для оформлення Акту камеральної перевірки від 09.02.2015 №16/15-3/31646947, висновку щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок завищення податкового кредиту уточнюючого розрахунку за травень 2014 року та прийняття податкового повідомлення-рішення від 05.03.2015 №000 1111503.

Згідно з Порядком ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України 05.12.2013 №765 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04 лютого 2014 р. за №217/24994, контроль за достовірністю відображення в інформаційній системі показників стану розрахунків платників, механізму виявлення, усунення та упередження випадків неповного, неправильного або несвоєчасного відображення облікових показників та некоректного формування зведених і звітних показників центральної бази даних забезпечується структурними підрозділами за закріпленими напрямами роботи.

Супроводження єдиного технологічного процесу автоматизованої обробки інформації щодо обліку податків, зборів, митних платежів, передоплати та єдиного внеску здійснюється територіальними органами Міндоходів відповідно до функціональних повноважень.

Використання в інформаційній системі спеціального кодування всіх операцій з обліку податків, зборів, митних платежів, передоплати та єдиного внеску забезпечує на робочих місцях посадових осіб територіальних органів Міндоходів автоматизоване ведення інтегрованої картки платника та підтримання в актуальному стані інформаційної системи, яка дає змогу формувати звітність, довідкову інформацію тощо.

При введенні первинних документів до інформаційних систем / інтегрованих підсистем за кожною операцією фіксуються особистий номер працівника, дата та час уведення інформації.

Відповідно до ст. 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Відповідно до п. 5 Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затверджених наказом від 14.06.2012 №516, обробка та занесення інформації до електронних баз виконується підрозділом приймання та обробки податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків на паперових (електронних) носіях, несуть відповідальність підрозділи, що приймають податкову звітність.

Підпунктом 16.1.2 п.16.1 ст. 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів. Положення пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України зобов'язують платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби.

Податкова декларація, згідно приписів п.46.1 ст. 46 ПК України - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до п.54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Внесення змін до податкової звітності, за змістом ст. 50 ПК України, вчиняється шляхом подання уточнюючих розрахунків платником податків. При цьому, згідно вимог пп.54.3.2 п.54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, зокрема, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Самостійна зміна відповідачем в Автоматизованих системах показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), порушує його права та інтереси, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.

Як зазначено в ст. 50 ПКУ, якщо платник ПДВ самостійно виявив помилку в декларації з ПДВ, поданої в минулих звітних періодах, він зобов'язаний здійснити виправлення такої помилки (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) . Помилка виправляється через уточнюючий розрахунок за формою, чинною на час його представлення.

Стаття 102 ПКУ встановлює строк давності - не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. При цьому Податковий кодекс не містить жодних обмежень щодо трактування поняття помилки.

При проведенні щорічної інвентаризації перед складанням річної фінансової звітності позивачем самостійно було виявлено факт невідповідності даних декларації з ПДВ за травень 2014 року даним бухгалтерського обліку. Відповідно до вимог ст. 50 ПКУ в грудні 2014 року була направлена уточнююча декларація за травень 2014, в якій уточнювали значення як податкових зобовязань так і податкового кредиту.

Відповідач надав своє трактування, що являється помилкою податкової звітності та заперечив можливість коригування кредиту на підставі податкових накладних, виписаних в червні 2013 року при формуванні податкового кредиту за травень 2014 року.

Норми пункту 4.1.4 ст.4, пункту 56.21 ст. 56 ПКУ однією з основних засад податкового законодавства України визначають презумпцію правомірності рішень платника податку, відповідно до якої, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Позивач надав докази причин, що є підставою ігнорування дублюючого уточнюючого розрахунку від 21.12.2014 та його анулювання.

Судом встановлено невідповідність даних, відображених в таблицях Акту камеральної перевірки фактичним, що призвело до неправильних висновків та прийняттю неправильного повідомлення-рішення від 05.03.2015 №000 1111503.

Згідно пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, а у випадку заниження або завищення ним суми податкових зобов'язань, обов'язок визначати податкове зобов'язання платника податків або повідомляти про необхідність внесення відповідних змін до податкової звітності покладено на податковий орган шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення.

Наведене також виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків (зокрема, у вигляді вилучення з електронної бази даних задекларованих ним показників) до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання в порядку статті 54 Податкового кодексу України та його узгодження.

Податковим органом не доведено належними та достатніми доказами правомірності своїх дій щодо корегування податкових зобов'язань та податкового кредиту в Автоматизованих системах на підставі акту перевірки.

Оскільки висновки акта перевірки не можуть бути підставою для внесення змін до податкової звітності позивача, відповідач зобов'язаний вилучити з діючих електронних автоматизованих систем інформацію внесену на підставі акту перевірки.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про неправомірність дій ДПІ у Орджонікідзевському районі щодо коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту в автоматизованих системах та про зобов'язання відповідача вилучити з діючих електронних автоматизованих систем інформацію внесену на підставі акту перевірки.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України та перевіряє чи дотримувався суб'єкт владних повноважень, приймаючі (вчиняючи) рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність своїх дій щодо оформлення Акту камеральної перевірки від 09.02.2015 № 16/15-3/31646947, висновку щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок завищення податкового кредиту уточнюючого розрахунку за травень 2014 року та прийняття податкового повідомлення-рішення від 05.03.2015 №0001111503 належним чином не довів, а тому позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про необхідність визнання камеральної перевірки від 09.02.2015 незаконною, а дій працівників ДПІ у Державної податкової інспекції у Ор джонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій облас ті по складанню акту камеральної перевірки року № 16/15-3/31646947 та по складанню висновку щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслі док завищення податкового кредиту уточнюючого розрахунку за травень 2014 року протиправними.

Однак, щодо скасування акту перевірки акту камеральної перевірки року № 16/15-3/31646947, суд зазначає, що Провадження у адміністративній справі може бути відкрите за наявності між сторонами публічно-правового спору, оскільки у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод (стаття 2, пункт 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Акт перевірки та його висновки за своїм змістом не є ні рішенням суб'єкта владних повноважень, ні нормативно-правовим чи правовим актом індивідуальної дії, а тому не створює і не припиняє права чи обов'язки особи, а лише фіксує встановлені під час перевірки службовими особами певні обставини та міркування даних осіб про наявність або відсутність порушень законодавства.

З огляду на наведене суд вважає, що позов в частині скасування Акту перевірки задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати камеральну перевірку від 09.02.2015 незаконною.

3. Визнати протиправними дії працівників ДПІ у Державної податкової інспекції у Ор джонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій облас ті по складанню акту камеральної перевірки року № 16/15-3/31646947 та по складанню висновку щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслі док завищення податкового кредиту уточнюючого розрахунку за травень 2014 року.

4. Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в Орджонікідзевському рай оні м. Запоріжжя від 05.03.2015 № 000 1111503 про сплату 17977 грн. 00 коп. податку на додану вартість (код платежу 14010100) та штрафних (фінансових) санк цій 4494 грн. 00 коп.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЕКС» витрати на сплату судового збору у сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

6. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Сацький