Постанова № 46278699, 07.07.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 р. Справа № 805/2355/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Голубової Л.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод»

до державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про скасування податкового повідомлення - рішення від 20 березня 2015 року № НОМЕР_1

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод» звернулося до суду з позовом до державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 березня 2015 року № НОМЕР_1.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував безпідставністю висновків податкової інспекції, викладених в акті документальної позапланової невиїзної перевірки про порушення пп. 14.1.36, 14.1.191 п. 14.1 ст.14, п.185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у звязку з чим йому збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість за квітень 2014 року в розмірі 125071,00 гривень згідно з податковим повідомленням-рішенням № НОМЕР_1 від 20 березня 2015 року. Також вказаним податковим повідомленням-рішенням до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 62533,50 гривень.

Сутність порушень, визначених у акті позапланової документальної невиїзної перевірки позивача від 20 березня 2015 року полягає у тому, що господарські взаємовідносини позивача (покупця) з товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОНГКОН» (постачальника), на думку податкового органу, не мали реального характеру, оскільки постачальник не знаходиться за податковою адресою у м. Києві.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку про відсутність господарських операцій згідно укладених між позивачем та ТОВ «ПРОД-ТЕХ-МАРКЕТ» трьох договорів та, як наслідок, безпідставність включення до складу податкового кредиту позивача суми ПДВ згідно трьох податкових накладних, виписаних ТОВ «ЛОНГКОН» у квітні 2014 року на загальну суму ПДВ 125071,00 гривень, у звязку з чим збільшив суму податкового зобовязання з ПДВ за квітень 2014 року на 125071,00 гривень.

Позивач наполягає на реальності господарських операцій згідно договору купівлі-продажу № 01/04-14 від 01 квітня 2014, укладеного позивачем з постачальником - товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОНГКОН». Вважає, що надав відповідачеві всі необхідні документи бухгалтерської та податкової звітності, тому має право на податковий кредит по податкових накладних, виписаних товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОНГКОН».

З зазначених підстав позивач вважає висновки акту позапланової документальної невиїзної перевірки від 20 березня 2015 року неправомірними, а винесене на його підставі податкове повідомлення - рішення від 20 березня 2015 року № НОМЕР_1 просить скасувати.

Представник позивача через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надав письмові заперечення від 07 липня 2015 року (а.с. 114-118). В обґрунтування незгоди із позовом зазначив, що підставою для прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення - рішення стали висновки, що викладені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки позивача від 20 березня 2015 року.

З зазначених підстав податковим органом зроблено висновок, що операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом ТОВ «ЛОНГКОН» не мали реального характеру, тому не підтверджені належними первинними документами.

Посилаючись на відповідність вимогам чинного законодавства викладених в акті документальної позапланової невиїзної перевірки висновків, що стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, представник відповідача зауважував на необґрунтованості заявлених позивачем вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в письмовому провадженні у відповідності до приписів ч. 4 ст. 122 КАС України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод» є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з кодом 34283984 з 08 червня 2006 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.100-102).

Позивач перебуває на податковому обліку у державній податковій інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області з 31 липня 2007 року за № 1788, про що зазначено у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.102) та в пункті 2.4 акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 20 березня 2015 року № 147/05-10-1530/34283984 (а.с. 14).

Позивач є платником податку на додану вартість, що не спростовується сторонами і про що також зазначено в пункті 2.4.1 акту перевірки.

Підстави правомірності проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача від 20 березня 2015 року позивачем не оспорюються.

Як зазначено в пункті 2.6 акту документальної позапланової невиїзної перевірки, позивач здійснює наступні види діяльності, зокрема, виробництво вогнетривких виробів (а.с.16).

Фахівцями державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податкових зобовязань і податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за квітень 2014 року з урахуванням виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового законодавства щодо відносин з ТОВ «Лонгкон» за період з 01 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року, про що складено акт від 20 березня 2015 року № 147/05-10-1530/34283984 (а. с. 13-39).

Згідно висновків акту перевірки встановлено відсутність обєктів оподаткування , які підпадають під визначення пп. 14.1.36, 14.1.191 п. 14.1 ст.14, п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України.

Також встановлено порушення п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ «Лонгкон» за квітень 2014 року у сумі 125071,00 гривень, що призвело до заниження суми податку на додану вартість у сумі 125071,00 гривень (а.с.28-29).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України, статті 94 Податкового кодексу України (надалі ПК України) податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В акті перевірки в розділі «Податковий кредит» взагалі не зазначено, за яким договором, по яких податкових накладних, виписаних ТОВ «Лонгкон» у квітні 2014 року позивачем сформовано податковий кредит (а.с. 30-37). У вказаному розділі акту перевірки є посилання відповідача на звітну декларацію з ПДВ за квітень 2014 року від 20 травня 2015 року № НОМЕР_2 та її показники, операції з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей від сумнівного контрагента взагалі не описано, хоча перевірка носить характер документальної. Крім того, акт документальної перевірки містить посилання на норми Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на нереальність здійснених господарських операцій та інше.

Висновки акту перевірки фактично ґрунтуються на висновках акта ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 08.08.2014 року № 370/26-52-22-01-11/39059224 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лонгкон» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.04.2014 по 30.06.2014 року.

Відповідач зазначає, що відповідно до отриманої інформації щодо ТОВ «Лонгкон» встановлено відсутність у вказаного контрагента необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності кваліфікованого персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, власного чи орендованого нерухомого майна, автомобільного транспорту, тощо та зроблено висновок про відсутність обєктів оподаткування, які підпадають під визначення ст. 22, ст. 135, ст. 185 ПК України.

Обидві податкові інспекції дійшли зазначеного вище висновку на підставі неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Лонгкон» у звязку з тим, що підприємство не знаходиться за податковою адресою у м. Києві.

Згідно з положеннями пункту 198.3 статті 198 ПК України, порушення якого також вказано в акті перевірки, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, пункт 198.3 статті 198 ПК України є загальною нормою права, що визначає склад податкового кредиту.

В акті перевірки зазначено, що при опрацюванні даних АІС «Податковий блок» при співставленні податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено розбіжності по взаємовідносинам з ТОВ «Лонгкон» у квітні 2014 року у сумі 125071,00 гривень, тобто, підприємством контрагентом ТОВ «Лонгкон» не сплачені податкові зобовязання з податку на додану вартість.

З зазначених підстав відповідач дійшов висновку в акті перевірки, що ТОВ «Лонгкон» не міг поставити товар за договором постачання, укладеним з позивачем 01 квітня 2014 року.

Отже, відповідач фактично не визнав податкові накладні, виписані ТОВ «Лонгкон». Крім того, через відсутність обєктів оподаткування вважає первинну документацію такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Суд зауважує, що податківцями встановлено зазначені вище факти під час зустрічної звірки стосовно контрагента позивача.

Таким чином, правомірність формування податкового кредиту позивача фіскальним органом встановлена, зокрема, шляхом співставлення податкових зобовязань його контрагента шляхом проведення зустрічної звірки. Сторонами також не спростовується факт отримання позивачем податкових накладних від ТОВ «Лонгкон», та які було включено до складу податкового кредиту у квітні 2014 року. В акті перевірки не зазначено, що порушено порядок заповнення податкових накладних.

Відповідач фактично виключив зі складу податкового кредиту позивача суми за наслідками встановлення нікчемності угоди від 01 квітня 2014 року, укладеної позивачем з ТОВ «Лонгкон» через сумніви відповідача в реальності (нікчемності) вказаної угоди.

Ні підставі акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 20 березня 2015 року № 147/05-10-1530/34283984 органом доходів і зборів винесене спірне податкове повідомлення-рішення від 20 березня 2015 року № НОМЕР_1, яким позивачеві збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ за квітень 2014 року в розмірі 125071,00 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 62535,50 гривень (а.с. 11).

Судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОНГКОН» (постачальник) 01 квітня 2014 року було укладено договір постачання № 01/04-14 на постачання товару, вказаного у специфікаціях (а.с. 40-41). Сплата товару повинна відбутися шляхом 10% передплати на розрахунковий рахунок постачальника на підставі виставленого рахунку, решта грошових коштів сплачується протягом тридцяти днів після отримання товару.

По факту постачання товару постачальник надає покупцю: рахунок, видаткову накладну (товарно-транспортну накладну), залізничну квитанцію про прийом вантажу при відвантаженні залізничним транспортом, податкову накладну.

Згідно специфікації № 1 від 01 квітня 2014 року сума договору складає 750423,00 гривень, у тому числі ПДВ 125070,50 гривень (а.с.42).

На виконання спірного договору у період з 01 квітня по 28 квітня 2014 року постачальником було виписано 13 видаткових накладних на загальну суму придбаного товару 750423,00 гривень, у тому числі ПДВ 125070,50 гривень (а.с. 43-55).

Крім того, постачальник виписав 13 податкових накладних на суму 750423,00 гривень, у тому числі ПДВ 125070,50 (а.с. 69-81).

Вказані податкові накладні було включено позивачем до складу податкового кредиту у квітні 2014 року та відображено у відповідній декларації з ПДВ, що не оспорюється сторонами.

Позивачем також надано 15 прибуткових ордерів про отримання товару (а.с.56-68).

Позивач за придбаний товар розрахувався з постачальником платіжним дорученням № 1059 від 14 травня 2014 року на суму на суму 45625,00, у тому числі ПДВ 7604,17 гривень (а.с. 120). Частина боргу у сумі 704798,00 гривень була погашена трьома векселями, що доведено актом прийому-передачі векселів від 30 квітня 2014 року (а.с.121). Тобто, умови договору виконані обома сторонами.

Крім того, позивачем надано докази оприбуткування придбаного товару на підприємстві.

Проте, всі описані вище судом документі не знайшли своє відображення в акті позапланової перевірки позивача від 20 березня 2015 року.

Спірним питанням даної справи є правомірність коригування податковим органом податкового кредиту позивача за угодою, яку відповідач фактично вважає нікчемною.

Так, відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Без наміру створення правових наслідків є фіктивний правочин (частина 1 ст. 234 ЦК України).

Відповідно до вимог частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом, а не актами перевірки.

Вказані в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, який здійснив перевірку, оскільки висновки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

При цьому, жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок робіт, послуг, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами, що є тільки припущенням.

Суд зауважує, що висновки документальної позапланової невиїзної перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, ґрунтуються на припущеннях та без системного викладення порушень вимог діючого податкового законодавства.

Спірні договори та первинна документація до них, питання оплати за придбаний товар та оприбуткування товару у бухгалтерському обліку позивача, списання придбаного товару взагалі не досліджувалися. Є лише посилання не невірно заповнені, на думку податкового органу, товарні та товарно-транспортні накладні, що є неприпустимим у роботі фіскальних органів.

Так, висновки акту документальної позапланової невиїзної перевірки відповідача від 20 березня 2015 року ґрунтуються лише на даних зустрічної звірки ДПІ в Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві та даних бази «Податковий блок».

Вироків стосовно посадових осіб ТОВ «Лонгкон» фіскальним органом не надано.

Разом з тим, фахівці відповідача прийшли до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності господарських операцій між ним та ТОВ «Лонгкон».

Податковий кодекс України визначає податкову накладну, як єдиний документ, який підтверджує суми податкового кредиту і на підставі якого платник податків має право формувати податковий кредит. При цьому, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від сплати контрагентом його зобовязань.

Податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у квітні 2014 року, виписані ТОВ «Лонгкон», яке на момент спірних правовідносин було зареєстровано платником ПДВ, що не спростовано в акті перевірки відповідачем, а лише не знаходиться за податковою адресою. Позивачем надано витяг 1426524500042 з реєстру платників податку на додану вартість щодо ТОВ «Лонгкон» (а.с.86).

Щодо адреси реєстрації ТОВ «Лонгкон» у місті Києві слід зазначити, що згідно інформації міністерства юстиції України вказане підприємство зареєстровано у ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідачем не зроблено запит до державного реєстратора стосовно адреси місцезнаходження ТОВ «Лонгкон», він цілком поклався на акт ДПІ в Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві та дані бази «Податковий блок», які не співпадають з даними Державної реєстраційної служби.

Стаття 8 КАС України передбачає принцип верховенства права при здійсненні адміністративного судочинства. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного платника податків, у випадку за неправомірні дії іншого платника податків підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в п. 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обовязків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Європейський суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом. Аналогічні положення містяться й в Конституції України.

Відповідачем також не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Лонгкон» договору.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, оскільки факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Крім того, первинними документами, наданими позивачем підтверджено придбання, перевезення, оплату, оприбуткування та списання придбаного товару, що спростовує в свою чергу висновки відповідача про не реальність укладених угод з підстав невірного заповнення продавцем товарних та перевізником товарно-транспортних накладних та позбавлення з зазначених підстав, позивача права на формування податкового кредиту.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 березня 2015 року № НОМЕР_1.

З огляду вище викладене, на підставі положень Податкового кодексу України, ст.ст. 8 - 11, 40, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод» до державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 березня 2015 року № НОМЕР_1 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 20 березня 2015 року № НОМЕР_1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дружківський вогнетривкий завод» судові витрати з судового збору у розмірі 375 (триста сімдесят пять) гривень 21 копійку.

Постанова прийнята в нарадчій кімнаті 07 липня 2015 року.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Голубова Л.Б.