Постанова № 46277750, 02.07.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2015 року Справа № 904/2825/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),

суддів: Євстигнеєва О.С., Кощеєва І.М.

секретар судового засідання : Назаренко С.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Окорський В.В.(дов. б/н від 05.03.15 р.);

від відповідача: представник в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "БАНК ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2015р. у справі № 904/2825/15.

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Скан-Сервіс" м.Підгороднє

до публічного акціонерного товариства "БАНК ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" в особі філії "Дніпропетровське регіональне управління" ПАТ "БАНК ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" м.Дніпропетровськ

про стягнення 75 396,63 євро.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 02.06.2015 р. у справі № 904/2825/15, яке підписано 08.06.2015 р. та оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України (суддя Петренко Н.Е.), частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Скан-Сервіс" м.Підгороднє до публічного акціонерного товариства "БАНК ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" в особі філії "Дніпропетровське регіональне управління" ПАТ "БАНК ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" м. Дніпропетровськ про стягнення 75 396,63 євро.

Вказаним рішенням стягнуто з публічного акціонерного товариства "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" в особі філії "Дніпропетровське регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "БАНК ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" м.Дніпропетровськ на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Скан-Сервіс" Дніпропетровська обл., м.Підгороднє суми вкладу у розмірі 67 000 євро 00 євроцентів, проценти у розмірі 1 064 євро 00 євроцентів, витрати по сплаті судового збору у розмірі 43248,61 грн.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Повернуто товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Скан-Сервіс" зайво сплачений платіжним дорученням № 22526 від 25.02.15р. судовий збір у розмірі 129,18 грн.

Відповідач не погодився з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення по даній справі.

Відповідач не погоджується з вказаним рішенням в частині стягнення процентів в розмірі 1 064 євро і вважає його прийнятим на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вважає, що підстави для стягнення з банку процентів відсутні, оскільки:

1) діючим законодавством, що регулює питання банківського вкладу (ст. 1058-1063 ЦК України), не передбачено стягнення жодних збитків та стягнення санкцій у вигляді стягнення процентів за користування чужими коштами.

2) Договором про строковий банківський вклад, що був укладений між сторонами, також не передбачено стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами як санкцію за договором.

А відсотки, нараховані відповідно до умов Договору банківського вкладу «Класичний» № 221 від 18.07.2014 р. було виплачено Банком в повному обсязі.

Розпорядженням голови суду № 267 від 17.06.2015 р., у зв'язку з перебуванням судді Кощеєва І.М. у відрядженні, змінено склад колегії суддів.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Проаналізувавши позицію відповідача, позивач не погоджується з його висновками та вважає, що судом першої інстанції досліджені всі обставини справи, матеріали та докази в повному обсязі та відповідно зроблені належні висновки з дотриманням всіх процесуальних норм, які стали основою рішення від 02.06.2015 р. по даній справі.

Позивач вказує у відзиві, що відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Розпорядженням секретаря судової палати № 593 від 30.06.2015 р., у зв'язку з поверненням судді Кощеєва І.М. з відрядження, змінено склад колегії суддів.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що між публічним акціонерним товариством "БАНК ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" в особі Керуючого Філією "Дніпропетровське регіональне управління" АТ "БАНК ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" (Банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Скан-Сервіс" (Клієнт) було укладено договір банківського вкладу "Класичний" № 221 від 18.07.14р. з додатками, а саме: додаток № 221-1 від 18.07.14р., додаток № 221-1/13 від 08.12.14р. та додаток № 221-1/14 від 19.12.14р.

Згідно п.1.1 договору Клієнт надає банку суму грошових коштів, надалі «Вклад», у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а Банк виплачує Клієнту таку суму та проценти, нараховані на неї.

Згідно умов договору № 221 та додатку № 221-1/14 позивач вніс на вкладний рахунок №2610202706501 67 000,00 євро, з датою повернення грошових коштів 30.12.14р.

Відповідно до положень, що містяться у Додатку № 221-1/14 від 19.12.14р. на суму грошових коштів, вказаних в п. 1 Додатку № 221-1 від 18.07.14р., відповідачем нараховуються проценти, виходячи із процентної ставки у розмірі 10,00% річних. Враховуючи завершення терміну розміщення вкладу, передбаченого Додатком № 221-1/13 від 08.12.14р., сторони дійшли згоди про нарахування та виплату відсотків станом на 19.12.14 р.

Позивач звернувся з заявою за вих. № 28/1/15 на адресу відповідача (вх. №404-1 від 30.01.15р.) з проханням повернути свої грошові кошти, що зберігаються на вкладному рахунку Банка на загальну суму 67 000,00 євро, але банк відповіді на заяву не надав, грошові кошти не повернув.

Відповідно до п. 4.2 Договору після закінчення строків надання Вкладних траншів, що обумовлюються сторонами в Додатках та є невід'ємною частиною цього Договору, Банк зобов'язаний повернути суму Вкладних траншів на умовах, зазначених у цьому Договорі та у Додатках до цього Договору. Отже, як вважає позивач, не повернувши вчасно за умовами Договору та додатків до нього суму Вкладних траншів відповідач порушив умови договору та відповідне законодавство, що регулює вищезазначену галузь господарських взаємовідносин.

Станом на 25.02.15р. відповідач мав заборгованість по сплаті зобов'язань у розмірі 67 000,00 євро.

Відповідно до ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Отже, згідно умов Договору, валютою розрахунку є ЄВРО, а сплата відповідачем зобов'язань має бути здійснена у валюті розрахунку, а саме ЄВРО.

Як зазначає позивач, борг відповідача розраховується і складає:

- основна заборгованість зі сплати по Договору становить 67 000 євро.

- сума процентів у розмірі 10,00% річних становить 1 273 євро.

- загальний розмір суми пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ становить:

Р = ((67000*(14%*2/365)*38/100) + (67000 * (19,5 *2/365) * 19/100) = 2665,32 євро

- сума заборгованості з урахуванням інфляції становить 71 149,31 євро.

- загальний розмір суми відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3% річних становить 309 євро.

Загальна сума боргу складає: 1 273 + 2 665,32 + 71 149,31 + 309 = 75 396,63 євро.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача 75 396,63 євро.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Положеннями ст. 1058 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із положенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Крім того, відповідно до умов ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, у тому числі - пені, повинен вчиняться у письмовій формі. Доказів укладення такого правочину позивач не надав.

Як вбачається із матеріалів справи сторони не встановили відповідальність за неналежне виконання зобов'язань за Договором.

З огляду на викладене колегія суддів вважє, що господарський суд правомірно не задовольнив вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 149,31 євро та 3% річних у розмірі 309 євро, оскільки індекс інфляцій та 3% річних розраховуються лише стосовно національної валюти України (гривні). Позивач повинен був заявляти зазначені вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом НБУ на день заявлення відповідної вимоги.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 67 000 євро суми вкладу та процентів у розмірі 1 064 євро, колегія суддів вважає, що в цій частині рішення суду є законним, обґрунтованим, підтвердженим матеріалами справи, а тому не підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Ст. 1061 ЦК України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Вказаною статтею не врегульовано випадку, коли у строк, передбачений договором, банк не повернув вкладнику його вклад. Разом з тим, у ч. З ст. 1058 ЦК України вказано, що до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України (435- 15)), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Після спливу дії договору банківського вкладу (депозиту), кошти Позивача залишилися на депозитному рахунку у користуванні банку, однак сторони не уклали договору щодо умов, за яких банк користується вказаними коштами. Тому відповідно до ч. 2 ст. 1070 ЦК України, якщо відповідні умови не встановлені договором, проценти виплачуються у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. У випадку, якщо банком не приймалися вклади на вимогу, відповідно до ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки національного банку України.

За умовами Додатку №221-1/14 від 19.12.2014 року до Договору банківського вкладу (надалі Вклад) №221 встановлено наступне. На суму грошових коштів, вказаних в п.1 Додатку №221-1 від 18 липня 2014 року, банком нараховуються проценти виходячи із процентної ставки у розмірі 10,00% (Десять цілих 00 сотих відсотків) річних. Враховуючи завершення терміну розміщення вкладу, передбаченого Додатком №221-1/13 від 08 грудня 2014 року сторони дійшли згоди про нарахування та виплату відсотків станом на

19.12.2014 року.

30.01.2015 р. позивач звернувся з заявою на адресу відповідача (вх. №404-1 від

30.01.2015 р.) з проханням повернути свої грошові кошти, що зберігаються на вкладному рахунку Банка на загальну суму 67000,00 (шістдесят сім тисяч євро), чим засвідчивши свої наміри припинити дію договорів.

У зв'язку з цим банк був зобов'язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів. Проте відповідач не повернув кошти позивачу до сьогоднішнього дня, порушивши свої грошові зобов'язання.

Зважаючи на вище викладене, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача частково проценти в розмірі 10 % річних у сумі 1 064 євро, а в іншій частині правомірно відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "БАНК ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2015 р. у справі № 904/2825/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили, до Вищого Господарського Суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови виготовлено 06.07.2015 р.

Головуючий Р.М. Бахмат

Судді: О.С.Євстигнеєв

І.М.Кощеєв