Рішення № 46275809, 01.07.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2015 р.Справа№ 914/1526/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Львів)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (м. Київ)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (м. Київ)

про: визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Черменєвій В.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3 договір № 14/05/15 від 08.05.2015 року.

ФОП ОСОБА_1 витяг з ЄДРПОУ від 11.06.2015 року.

від відповідача: ОСОБА_4 довіреність № 174 від 21.05.2015 року.

від третьої особи: Не зявився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (м. Київ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (м. Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.05.2015 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 26.05.2015 року. Ухвалою суду від 26.05.2015 року розгляд справи відкладено до 09.06.2015 року, в звязку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 09.06.2015 року розгляд справи відкладено до 15.06.2015 року, в звязку з відсутністю представника третьої особи. Ухвалою суду від 15.06.2015 року розгляд справи відкладено до 23.06.2015 року, в звязку з відсутністю представників відповідача та третьої особи. Ухвалою суду від 23.06.2015 року розгляд справи відкладено до 01.07.2015 року, в звязку з відсутністю представників відповідача та третьої особи.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.05.2015 року, про відкладення від 26.05.2015 року, від 09.06.2015 року, від 15.06.2015 року, від 22.06.2015 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

09.06.2015 року за вх. № 23535/15 позивач подав клопотання по справі.

15.06.2015 року за вх. № 24496/15 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

15.06.2015 року за вх. № 24497/15 позивач подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

19.06.2015 року за вх. № 25248/15 позивач подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

30.06.2015 року за вх. № 26674/15 позивач подав заяву про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

01.07.2015 року за вх. № 27076/15 позивач подав заяву про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.05.2015 року, про відкладення від 26.05.2015 року, від 09.06.2015 року, від 15.06.2015 року, від 22.06.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

26.05.2015 року за вх. № 21850/15 відповідач подав відзив на позовну заяву.

09.06.2015 року за вх. № 23566/15 відповідач подав заперечення на заяву про забезпечення позову.

15.06.2015 року за вх. № 24488/15 відповідач подав додаткові заперечення на позовну заяву.

15.06.2015 року за вх. № 24489/15 відповідач подав клопотання по справі.

17.06.2015 року за вх. № 24952/15 відповідач подав клопотання по справі.

23.06.2015 року за вх. № 25620/15 відповідач подав додаткові докази до матеріалів справи.

ОСОБА_1 особа вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15.05.2015 року, про відкладення від 26.05.2015 року, від 09.06.2015 року, від 15.06.2015 року, від 22.06.2015 року не виконала, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що , про що свідчить Реєстр № 709 на відправлення рекомендованої кореспонденції за 23.06.2015 року, а явка третьої особи була визнана судом та визначена в ухвалах суду обовязковою.

01.07.2015 року за вх № 27118/15 третя особа подала пояснення по справі.

15.06.2015 року за вх. № 24637/15 на виконання вимог суду Франківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції подав завірену копію виконавчого напису № 2176 від 26.11.2014 року.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 01.07.2015 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 26.11.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2176, про повернення ФОП ОСОБА_1 (позивачем) на користь ТзОВ «Український лізинговий фонд» (відповідача) автомобіля DAF FT ХР105, 2012 р.в., шасі № ХLRТЕ47МS0Е997381, двигун №А155131, реєстраційний № НОМЕР_1, вартістю 929500,00 грн.

Позивач у справі, вважає, що вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням встановленого законом порядку, виходячи з наступного.

Позивач зазначає, що автомобіль, про повернення якого вчинено оскаржуваний виконавчий напис, був переданий в користування позивачу на підставі Договору фінансового лізингу № 1922/09/13-В від 18.09.2013 року (надалі Договір).

Позивач зазначає, що згідно Загальних умов Договору фінансового лізингу, які є невід'ємною частиною Договору фінансового лізингу від 18.09.2013 року, за умовами цього Договору, лізингодавець (відповідач) набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно, найменування і характеристики якого вказані в Специфікації (додаток 2 до Договору), а лізингоодержувач (позивач) зобов'язується прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, визначені в графіку внесення лізингових платежів (додаток 1 до Договору), а також, інші платежі, відповідно до умов цього Договору.

Позивач наголошує, що строк лізингу, відповідно до п. 5 Договору фінансового лізингу, визначено в 48 місяців з моменту підписання сторонами ОСОБА_5 прийому-передачі. Згідно графіку внесення лізингових платежів в редакції, викладеній в Додатковій угоді № 3 від 02.07.2014 року до Договору фінансового лізингу від 18.09.2013 року, період сплати лізингових та інших платежів на виконання умов цього Договору визначено з 25.09.2013 року до 02.10.2017 року із зазначенням конкретної дати здійснення кожного окремого платежу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» (надалі Закон), лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Позивач звертає увагу на те, що, згідно п. 11.2.1 Загальних умов Договору фінансового лізингу, лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати договір фінансового лізингу від 28.03.2013 року (відмовитися від цього договору) та вилучити предмет лізингу у випадках, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (повністю або частково) і/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 днів від дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів або Загальними умовами. У відповідності до п. 11.3 Загальних умов, у разі виникнення підстав, передбачених п.п. 11.2.1-11.2.8 цих Загальних умов, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення з вимогою усунути існуючі порушення або достроково викупити предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу, розраховану відповідно до ст. 8 Загальних умов. В п. 11.4 Загальних умов вказано, що у разі, якщо протягом 20 календарних днів від дати направлення лізингоодержувачу повідомлення, згідно п. 11.3 Загальних умов, лізингоодержувач не усуне визначені в повідомленні порушення або не викупить предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу, згідно п. 8.5 Загальних умов, лізингодавець направляє на юридичну адресу лізингоодержувача цінний лист з описом вкладення або вручає наручно повідомлення про відмову від договору (його розірвання) і повернення предмета лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі лізингодавцю. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій кошт, протягом терміну, передбаченого в повідомленні, повернути предмет лізингу лізингодавцю за адресою, вказаною в повідомленні. При цьому, у разі відмови лізингоодержувача від передачі (повернення) предмета лізингу лізингодавцю, лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання/знаходження або ремонту без будь-яких дозволів лізингоодержувача (у тому числі, але не виключно, у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на лізингоодержувача понесених витрат.

Таким чином, на думку позивача, виходячи із змісту наведених законодавчих та договірних положень, право на повернення предмета лізингу виникає у лізингодавця за наявності одночасно таких умов:

- настання дати сплати чергового лізингового платежу та/або інших платежів згідно договору;

- несплата лізингоодержувачем чергового платежу в строк, визначений графіком сплати лізингових платежів:

- прострочення строку оплати становить подад 30 днів;

- направлення лізингодавцем на адресу лізингоодержувача повідомлення про усунення порушення;

- не вчинення лізингоодержувачем дій, спрямованих на усунення порушення впродовж 20 днів з моменту отримання повідомлення з вимогою усунути порушення;

- припинення договору фінансового лізингу у встановленому законом та договором порядку;

- не вчинення лізингоождержувачем дій, спрямованих на повернення предмета лізингу в строк, визначений лізингодавцем.

Позивач зазначає, що в оскаржуваному виконавчому написі нотаріуса, вчиненому 26.11.2014 року, вказано, що транспортний засіб, який є предметом Договору фінансового лізингу від 18.09.2013 року, підлягає поверненню за невиплачені лізингові платежі за період з 02.06.2014 року до 26.11.2014 року, тобто включно до дати вчинення виконавчого напису, в розмірі 199078,56 грн.

Однак, наведені у виконавчому написі дані не відповідають наведеним законодавчим положенням, оскільки:

- станом на момент вчинення виконавчого напису у позивача згідно графіку внесення лізингових платежів виник обов'язок сплатити лізингові платежі лише за період з 02.06.2014 року до 02.11.2014 року, а не до 26.11.2014 року, як це вказано у виконавчому написі;

- за період з 02.06.2014 року до 02.11.2014 року розмір лізингових платежів, за яким настав строк сплати, становив 165149,58 грн., а не 199078,56 грн., як це вказано у виконавчому написі нотаріуса;

- з моменту виникнення у позивача обов'язку сплатити лізинговий платіж 02.11.2014 року в розмірі 45345,14 грн. до моменту вчинення виконавчого напису 26.11.2014 року не минув 30-дєнний строк, сплив якого надає лізингодавцю право на відмову від договору фінансового лізингу;

- на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису 26.11.2014 року Договір фінансового лізингу не припиняв своєї дії у встановленому законом порядку, що підтверджується поданням ТзОВ «Український лізинговий фонд» позову до ФОП ОСОБА_1 про розірвання цього договору в судовому порядку (ухвала господарського суду Львівської області від 17.04.2015 року у справі № 914/1251/15).

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису, для одержання виконавчого напису на підставі договору лізингу, що передбачає у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу, подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Таким чином, позивач наголошує, що із аналізу наведених норм можна зробити висновок, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Позивач вважає, що з врахуванням того, що на момент вчинення виконавчого напису розмір заборгованості, вказаний в ньому, перевищував розмір платежів, визначений графіком сплати, тобто не відповідав йому, зазначена у виконавчому написі заборгованість на суму 199078,56 грн. не могла вважатися безспірною. У зв'язку із цим, підстави для вчинення виконавчого напису були відсутні.

Таким чином, на думку позивача, зважаючи на те, що заборгованість, визначена виконавчим написом, не відповідає умовам Договору та не може вважатися безспірною, станом на момент вчинення виконавчого напису, у відповідача не виникало право на звернення до нотаріуса за вчиненням такого напису через недотримання порядку відмови від договору, у зв'язку з чим, оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам закону, внаслідок чого підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 ГПК України, справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

В п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 24.10.2011 року «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», виходячи з приписів частини другої статті 50 Закону України "Про нотаріат" , право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ст. 1 ГПК. При цьому, за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК , статей 1 і 3 названого Закону, нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Позивач зазначає, що, з врахуванням того, що виконання оскаржуваного виконавчого напису здійснюється Франківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, що підтверджується Постановою про відкриття виконавчого провадження № 45796315 від 11.12.2014 року, позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, подається позивачем до господарського суду Львівської області - за місцем його виконання.

Статтею 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача.

01.07.2015 року за вх. № 27076/15 позивач подав заяву про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що ТОВ «Український лізинговий фонд» категорично не погоджується із викладеними у позовній заяві доводами та вважає, що підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню немає.

Відповідач зазначає, що 18 вересня 2013 р. між ТОВ «Український лізинговий фонд» (Лізингодавець/відповідач) та ФОП ОСОБА_1 (Лізингоодержувач/позивач) було укладено Договір фінансового лізингу № 1922/09/13-В (надалі - Договір лізингу).

Відповідач зазначає, що, відповідно до Договору фінансового лізингу, Лізингоодержувач повинен сплачувати лізингові платежі в строки та у розмірі, передбаченому Графіком платежів, що є Додатком № 1 до Договору, з урахуванням суми курсової різниці, відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору. Однак, Лізингоодержувач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, котра не була погашена Лізингоодержувачем добровільно.

Відповідач наголошує, що з метою врегулювання спору, ОСОБА_5 на адресу Лізингоодержувача, що вказана в Договорі лізингу, було направлено лист-вимогу (вих. № 612-УПК від 30.09.2014 р.) щодо сплати заборгованості цінним листом з описом, (копія листа вимоги разом з доказом відправки надається до справи). Незважаючи на спроби ОСОБА_5 врегулювати спір, Лізингоодержувачем було проігноровано лист ОСОБА_5 та не задоволено його законних вимог.

Таким чином, за твердженням відповідача, на адресу Лізингоодержувача, що вказана в Договорі лізингу, було направлено повідомлення про відмову (розірвання) від Договору фінансового лізингу (вих. № 682-УПК від 14.10.2014 р.) цінним листом з описом та повідомленням про вручення, яким Лізингодавець зобов'язав Лізингоодержувача повернути Предмет лізингу та всі належні документи і приналежності протягом 7 днів (копія повідомлення з доказами відправки та отримання додаються до справи).

Відповідач зазначає, що, згідно п. 11.6. Загальних умов Договору, датою розірвання Договору є дата фактичної передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачем ОСОБА_5 (дата повернення) або дата вилучення Предмета лізингу.

Відповідач наголошує, що вимога про повернення Предмета лізингу не була виконана відповідачем добровільно. Також, позивачу не вдалося самостійно вилучити Предмет лізингу через протиправні дії відповідача у вигляді переховування Предмету лізингу, зловмисного неповернення його законному власнику, яким являється ТОВ «Український лізинговий фонд», згідно Свідоцтва про реєстрацію (копія додається до справи).

Відповідач зазначає, що, враховуючи вищевказане та існуючу заборгованість позивача щодо сплати лізингових платежів, згідно Договору фінансового лізингу, з урахуванням суми курсової різниці, відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору (Довідка про стан взаєморозрахунків станом на 26.11.2014 р.) у період з 02.06.2014 року станом на 26.11.2014 р. у розмірі 199078,56 грн., яка відповідає умовам Договору та є безспірною, Лізингодавець скористався своїм правом на вилучення (повернення) предмету лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом подання заяви із зазначенням всієї необхідної інформації у відповідності з п.2 Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 (далі - Порядок № 296/5) (Копія заяви від 26.11.2014 р. на вчинення виконавчого напису додається до справи).

Щодо безспірності вимог, а саме: документів, які підтверджують безспірність вимог ОСОБА_5, відповідач зазначає, що, відповідно до статті 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 1.1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 (далі - Порядок), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перд стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Відповідно до п.п. 3.2, 3.5 Порядку, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172.

У пункті 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, наведений перелік документів необхідний для одержання виконавчого напису при повернені об'єкта лізингу, до яких належать:

а) оригінал договору лізингу;

б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

До заяви відповідач додав оригінал договору фінансового лізингу, копії неоплачених рахунків, довідку про стан взаєморозрахунків, копію повідомлення про відмову (розірвання) від договору лізингу, лист-вимогу про сплату заборгованості, копії опису вкладення у поштове відправлення, копії фіскальних чеків про направлення листів лізингоодержувачу.

Таким чином, на думку відповідача, відповідно до вимог чинного законодавства, на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису відповідачем було надано приватному нотаріусу - ОСОБА_2 всі документи, які вимагає чинне законодавство та які були доказом безспірності заборгованості за прострочення виконання позивачем зобов'язання за договором фінансового лізингу. Обов'язковість надання інших документів для вчинення виконавчого напису про повернення об'єкту лізингу законодавством не передбачено, а відтак, у нотаріуса були відсутні підстави для відмови у вчинені спірної нотаріальної дії.

Відповідач звертає увагу на те, що належних та допустимих доказів на підтвердження виконання позивачем зобов'язання зі сплати лізингових платежів в повному обсязі та у визначені договором строки, а також повернення Предмету лізингу, суду не надано. Таким чином, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (третя особа) правомірно вчинила на Договорі фінансового лізингу виконавчий напис про зобов'язання позивача повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» майно, з вказівкою повної специфікації Предмету лізингу, що передане в користування на підставі Договору фінансового лізингу та підлягає поверненню за невиплачені лізингові платежі.

Щодо оскарження позивачем факту відмови від Договору фінансового лізингу на момент вчинення виконавчого напису, відповідач зазначає, що відповідно до статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», строк лізингу визначається сторонами договору та є його істотною вимогою. Таким чином, Загальними умовами Договору фінансового лізингу (надалі - Договір), а саме пунктом 11.1. Сторонами передбачено, що дія Договору припиняється повним виконанням Сторонами його умов, а також в інших випадках, передбачених Договором та чинним законодавством.

Відповідач зазначає, що відповідно до умов пункту 11.2. Договору, Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати Договір (відмовитись від Договору) та вилучити Предмет лізингу у випадку, коли Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (повністю або частково) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого Графіком платежів або Загальними умовами.

Пунктом 11.3. Договору передбачено, що у разі виникнення підстави, передбаченої пунктом 11.2.1 Договору, а саме: прострочення сплати лізингового платежу більше ніж на 30 днів, Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу лист з вимогою про усунення порушення. У разі, якщо протягом 20 календарних днів з дати направлення такого листа, Лізингоодержувач не усуває порушення, Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу повідомлення про відмову від Договору і повернення Предмета лізингу із зазначенням терміну його передачі. При цьому, в разі відмови Лізингоодержувача від повернення Предмета лізингу ОСОБА_5, Лізингодавець має право самостійно вилучити Предмет лізингу, в тому числі у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Дані умови Договору лізингу прописані у відповідності з Законом України «Про фінансовий лізинг», а сааме: кореспондуються з п. 2 ст. 7 Закону, зокрема, розділу «Відмова від договору лізингу», де зазначено, що Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від Лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж: частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідач зазначає, що Договором фінансового лізингу чітко встановлено, що правовий наслідок відмови від Договору фінансового лізингу спричиняє наступний наслідок: розірвання такого Договору в порядку, передбаченому самим Договором, де сторонами погоджений механізм розірвання Договору фінансового лізингу. Так, у пункті 11.6. Договору, Сторонами погоджено, що датою розірвання Договору є дата фактичної передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачем (Позивачем) ОСОБА_5 (Відповідачу) (дата повернення) або дата вилучення Предмета лізингу. Передача/вилучення Предмета лізингу оформляється підписанням Сторонами акта повернення Предмета лізингу або підписанням уповноваженими особами ОСОБА_5 (Відповідача) акта вилучення Предмета лізингу.

Враховуючи вищезазначене, відповідач скористався своїм правом на відмову від Договору, надіславши позивачу відповідне Повідомлення, з вимогою повернути Предмет лізингу. Але, в наслідок протиправних дій позивача у вигляді переховування Предмету лізингу, зловмисного неповернення його законному власнику, яким являється ТОВ «Український лізинговий фонд» (відповідач) був змушений, на підставі існуючою заборгованості більше 30 днів та повідомлення про відмову від Договору, яке було отримане Лізингоодержувачем, звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису по поверненню майна.

У зв'язку з тим, що Сторонами погоджено, що датою розірвання Договору є дата фактичної передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачем (позивачем) ОСОБА_5 (відповідачу), то у даному передбаченому Договором випадку такий Договір не може вважатись припиненим через відсутність повернення Предмета лізингу та підписання ОСОБА_5 повернення, що і спонукало Відповідача звернутись до суду з вимогою про розірвання Договору в судовому порядку.

Відповідач зазначає, що, відповідно до статті 2 Загальних умов (Додаток № 3 до Договору), позивач повинен сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та винагороду (комісію) ОСОБА_5, в порядку, строки та у розмірі, згідно Графіком внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору), з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору (Додаток № 3)

Згідно п. 8.4. Договору фінансового лізингу передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6. Загальних умов договору, в якому зазначено, що у разі вказівки в п. 8.4. Договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, Сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті, згідно з даним Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявленняг коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими норматиьпи-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідач зазначає, що за Договором фінансового лізингу, грошове зобов'язання зі сплати лізингових платежів виражене у грошовій одиниці України - гривні, що відповідає чинним вимогам законодавства. При цьому коригування на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківському ринку за офіційними даними НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п. 2.6. Загальних умов - додаток № 3 до Договору не протирічить нормам діючого законодавства.

Положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникати впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань. Наявність таких умов в Договорі обґрунтовує прагнення учасників правовідносин застрахувати себе від настання несприятливих фінансових наслідків, пов'язаних з інфляційними процесами та закласти в умови договору можливість коригування його ціни.

На підтвердження вищевикладеного відповідач зазначає, що Вищий господарський суд України у Постанові від 08.12.2009 року по справі №12/1383 висловив чітку позицію, що, оскільки грошове зобов'язання зі сплати лізингових платежів виражене в грошовій одиниці України - гривні, що відповідає вимогам чинного законодавства, його коригування на зміну курсу гривні до долара США на момент сплати є цілком законним.

Отже, позивач оплатив авансовий платіж та належним чином виконував умови договору щодо сплати лізингових платежів з урахуванням суми курсової різниці, але вже починаючи з червня 2014 р. позивач взагалі припинив виконувати зобов'язання по оплаті згідно договору фінансового лізингу в повному обсязі, продовжуючи незаконно експлуатувати Предмет лізингу на безоплатній основі.

Отже, позивач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, котра не була погашена відповідачем добровільно. Відповідач наголошує, що заборгованість ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ «Український лізинговий фонд» за Договором фінансового лізингу № 1922/09/13-В від 18.09.2013 року на дату 26.11.2014 р. становила 199078,56 (Сто дев'яносто дев'ять тисяч сімдесят вісім) грн. 56 коп.

Відповідач зазначає, що у відповідь на лист ФОП ОСОБА_1Я від 12.06.2015 р. та на вимогу Ухвали господарського суду Львівської області по справі № 914/1526/15, ТОВ «Український лізинговий фонд» змушене вказати на некоректність та не точність відомостей, відображених у надісланому ФОП ОСОБА_1Я ОСОБА_5 звірки за Договором фінансового лізингу № 1922/09/13-В від 18.09.2013 р. (надалі - Договір). Так, ФОП ОСОБА_1 відображено в ОСОБА_5 звірки Загальні суми лізингових платежів, які підлягають сплаті згідно графіку, але без врахування суми валютного коригування, згідно п. 2.6 Загальних умов Договору (Додаток 3). У шостому стовпчику ОСОБА_5 відображено загальні суми фактичних сплачених ФОП ОСОБА_1Я лізингових платежів з врахуванням сум валютного коригування, згідно п. 2.6 Загальних умов Договору (Додаток 3) по кожному періоді.

Відповідач зазначає, що з 1 по 9 період (25.09.2013 р. по 02.05.2014 р.) ФОП ОСОБА_1 було здійснено належну оплату лізингових платежів у повному обсязі з врахуванням сум валютного коригування, згідно п. 2.6 Загальних умов Договору (Додаток 3), як це відображено у ОСОБА_5 звірки, наданому ФОП ОСОБА_1

Проте, починаючи з 10 періоду (дата платежу по Графіку 02.06.2014 р.) фактична сума сплаченого платежу внесена ФОП ОСОБА_1 не в повному обсязі, а лише частково. Отже, сума, належна до сплати, становить 65131,21 грн., що складається з 33196,43 грн. вартості Предмета лізингу, 10577,99 грн. винагороди ОСОБА_5, та 21 356,79 грн. валютного коригування, згідно п. 2.6 Загальних умов Договору (Додаток 3). Усі наступні грошові надходження від ФОП ОСОБА_1 по Договору пішли на часткове покриття заборгованості по даному періоді, отже починаючи з 10 періоду позивачем припинено сплату лізингових платежів, внаслідок чого виникла заборгованість.

На підтвердження вищевикладеного ТОВ «Український лізинговий фонд» надав ФОП ОСОБА_1 коректний ОСОБА_5 звірки взаєморозрахунків, де детально відображено загальну суму лізингового платежу (стовпчик 6 ОСОБА_5 від 16.06.2015 р.), яка включає вартість Предмета лізингу, винагороду ОСОБА_5 та валютне коригування, згідно п. 2.6 Загальних умов Договору (Додаток 3), а також суми фактичної оплати та заборгованості на день складення ОСОБА_5.

Відповідач зазначає, що позивачем також подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса та заборону ДАІ вчиняти дії, спрямовані на розшук та затримання автомобіля.

Відповідач вважає, що застосування вищезгаданих заходів порушить його права та охоронювані законом інтереси як законного власника автомобіля, відтак дана заява не підлягає задоволенню, у звязку з тим, що, на підставі п. 2 ст. 7 Закону України, «Про фінансовий лізинг», п. 11.4. Загальних умов Договору лізингу, Лізингодавець скористався своїм правом на вилучення (повернення) предмету лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом подання заяви у відповідності з чинним законодавством.

На думку відповідача, в даному випадку саме позивач намагається вчинити усі можливі дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання згідно Договору, незаконного привласнення автомобіля відповідача після пред'явлення вимоги про повернення Предмету лізингу його законному власнику. Такий позов та заява про забезпечення позову подані позивачем лише з метою процесуального маніпулювання для продовження незаконного утримання та користування Предметом лізингу, право на яке позивач утратив у зв'язку з порушенням та невиконанням умов Договору.

Забезпечення позову у вигляді зупиненням стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса та заборону ДАІ вчиняти дії, спрямовані на розшук та затримання автомобіля, що являється власністю відповідача і незаконно утримується позивачем, порушує майнові права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Український лізинговий фонд», який являється законним власником Предмету лізингу, і повернення якого у безспірному порядку його законному власнику здійснюється відповідно до умов Договору фінансового лізингу та чинного законодавства України.

Відповідач зазначає, що незаконно утримуючи автомобіль, позивач прямо порушив законні права власника (відповідача) розпоряджатися своїм майном, право користуватися яким позивач втратив, відповідно до умов Договору лізингу, порушивши його умови, і з дати відправлення повідомлення про відмову від Договору лізингу внаслідок такого порушення Позивач являється недобросовісним володільцем автомобіля.

У своїх поясненнях третя особа зазначає, що вчинення виконавчих написів є визначеною процедурою за законодавством, за якою нотаріус перевіряє наявність правочину та безспірність вимог за укладеним правочином з огляду на те, що нотаріус не розглядає «спір» в галузі права, а виконує визначену Законом України та Кабінетом Міністрів України процедуру повернення предмету лізингу шляхом вчинення виконавчого напису. Договір фінансового лізингу є укладеним, безспірність вимог визначена спеціальною нормою - Законом України «Про фінансовий лізинг» , договором та постановою Кабінету Міністрів України. Виконавчий напис вчинено відповідно до чинного законодавства.

ОСОБА_1 особа зазначає, що при вчиненні виконавчих написів, нотаріуси керуються Цивільним кодексом, Законом України «Про нотаріат», Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», Законом України «Про фінансовий лізинг» тощо. Так, ч. 2. ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено , що Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

ОСОБА_1 особа зазначає, що для вчинення виконавчого напису необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія. Необхідно з'ясувати, чи передбачена заборгованість, щодо якої потрібно вчинити виконавчий напис, в Переліку документів. Так, згідно з Переліком документів нотаріус вправі вчинити виконавчий напис для, зокрема, п. 8 повернення об'єкта лізингу.

Щодо безспірності заборгованості слід зазначити, що в основу розмежування «спірної» і «безспірної» заборгованості покладається не власне ставлення позивача (боржника) до пред'явленої вимоги (суб'єктивна ознака), а фактичний характер правовідносин (об'єктивна ознака). Факт наявності спору між сторонами суб'єктивна ознака. Вирішення питання, чи є заборгованість об'єктивно безспірною, відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України, який відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» встановлює перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться на підставі виконавчих написів. Згідно з п. 3.2 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України безспірність заборгованості підтверджується документами, передбаченими Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

ОСОБА_1 особа наголошує, що виконавчий напис, що є предметом спору, вчинений з дотриманням норм цивільного законодавства України, правоздатність та дієздатність заявника належним чином перевірена.

На підставі викладеного, третя особа вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Згідно ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 18 вересня 2013 р. між ТОВ «Український лізинговий фонд» (Лізингодавець/відповідач) та ФОП ОСОБА_1 (Лізингоодержувач/позивач) було укладено Договір фінансового лізингу № 1922/09/13-В (надалі - Договір лізингу). Відповідно до Договору фінансового лізингу, Лізингоодержувач повинен сплачувати лізингові платежі в строки та у розмірі, передбаченому Графіком платежів, що є Додатком № 1 до Договору, з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору. Однак, Лізингоодержувач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, котра не була погашена Лізингоодержувачем добровільно.

Відповідно до статті 2 Загальних умов (Додаток № 3 до Договору), позивач повинен сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та винагороду (комісію) ОСОБА_5, в порядку, строки та у розмірі згідно Графіком внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору), з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору (Додаток № 3)

Згідно п. 8.4. Договору фінансового лізингу передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п.2.6. Загальних умов договору, в якому зазначено, що у разі вказівки в п. 8.4. Договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, Сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Аналогічна норма передбачена пунктом 1 ст. 627 ЦК України, згідно якої, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 189 ГК України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях. Дані норми кореспондуються з положеннями статті 533 Цивільного кодексу України.

При визначенні ціни у договорі слід враховувати положення ч. 2 ст. 524 ЦК України про те, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таке право, поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання, дає можливість учасникам цивільного обороту уникати впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов 'язань.

Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов 'язання має бути виконане в гривні. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникати впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань. Наявність таких умов в Договорі обґрунтовує прагнення учасників правовідносин застрахувати себе від настання несприятливих фінансових наслідків, пов'язаних з інфляційними процесами та закласти в умови договору можливість коригування його ціни.

Вищий господарський суд України у Постанові від 08.12.2009 року по справі №12/1383 висловив чітку позицію, що оскільки грошове зобов'язання зі сплати лізингових платежів виражене в грошовій одиниці України - гривні, що відповідає вимогам чинного законодавства, його коригування на зміну курсу гривні до долара США на момент сплати є цілком законним.

За Договором фінансового лізингу, грошове зобов'язання зі сплати лізингових платежів виражене у грошовій одиниці України - гривні, що відповідає чинним вимогам законодавства. При цьому коригування на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківському ринку за офіційними даними НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п. 2.6. Загальних умов - додаток № 3 до Договору, не протирічить нормам діючого законодавства.

Пунктом 13.5. Загальних умов (Додаток № 3 до Договору) сторонами погоджено, що у разі вказівки в п. 8.4. Договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, Лізингоодержувач попереджений ОСОБА_5 про наявність з боку Лізингоодержувача валютного ризику, тобто ймовірності виникнення можливих збитків у Лізингоодержувача внаслідок зміни курсу іноземної валюти до національної валюти України. Підписанням цього Договору Лізингоодержувач підтверджує, що він усвідомлює можливе настання несприятливих для нього наслідків, спричинених коливанням курсів валют, і гарантує виконання взятих на себе зобов'язань своєчасно та в повному обсязі.

Отже, позивач після підписання Договору оплатив авансовий платіж та належним чином виконував умови договору щодо сплати лізингових платежів з урахуванням суми курсової різниці, але починаючи з червня 2014 р., він взагалі припинив виконувати зобов'язання по оплаті згідно Договору фінансового лізингу в повному обсязі, продовжуючи експлуатувати Предмет лізингу на безоплатній основі. Позивач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, котра не була погашена позивачем добровільно.

Судом встановлено, що з 1 по 9 період (25.09.2013 р. по 02.05.2014 р.) ФОП ОСОБА_1 було здійснено належну оплату лізингових платежів у повному обсязі з врахуванням сум валютного коригування, згідно п. 2.6 Загальних умов Договору (Додаток 3), як це відображено у ОСОБА_5 звірки, наданому ФОП ОСОБА_1 Проте, починаючи з 10 періоду (дата платежу по Графіку 02.06.2014 р.) фактична сума сплаченого платежу внесена ФОП ОСОБА_1 не в повному обсязі, а лише частково. Усі наступні грошові надходження від ФОП ОСОБА_1 по Договору пішли на часткове покриття заборгованості по даному періоді, отже починаючи з 10 періоду позивачем припинено сплату лізингових платежів, внаслідок чого виникла заборгованість. На підтвердження вищевикладеного ТОВ «Український лізинговий фонд» надав ФОП ОСОБА_1 коректний ОСОБА_5 звірки взаєморозрахунків, де детально відображено загальну суму лізингового платежу (стовпчик 6 ОСОБА_5 від 16.06.2015р.), яка включає вартість Предмета лізингу, винагороду ОСОБА_5 та валютне коригування, згідно п. 2.6 Загальних умов Договору (Додаток 3), а також суми фактичної оплати та заборгованості на день складення ОСОБА_5, які, незважаючи на вимоги суду, не спростовані позивачем.

З метою врегулювання спору, ОСОБА_5 на адресу Лізингоодержувача, що вказана в Договорі лізингу, було направлено лист-вимогу (вих. № 612-УПК від 30.09.2014 р.) щодо сплати заборгованості цінним листом з описом, (копія листа-вимоги разом з доказом відправки додано до справи). Незважаючи на спроби ОСОБА_5 врегулювати спір, Лізингоодержувачем було проігноровано лист ОСОБА_5 та не задоволено його вимог. Незважаючи на вимоги суду, учасниками процессу не було надано належних та допустимих доказів не тільки належного реагування Лізингоодержувача (позивача) на вищезгаданий лист-вимогу з підтвердженням вжитих заходів щодо усунення недоліків у виконанні господарських зобовязань позивачем за Договором, а і обгрунтованого письмового заперечення на наявність таких недоліків.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» (надалі Закон), лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно п. 11.2.1 Загальних умов Договору фінансового лізингу, лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати Договір фінансового лізингу від 28.03.2013 року (відмовитися від цього договору) та вилучити предмет лізингу у випадках, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (повністю або частково) і/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше 30 днів від дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів або Загальними умовами. У відповідності до п. 11.3 Загальних умов Договору, у разі виникнення підстав, передбачених п.п. 11.2.1-11.2.8 цих Загальних умов Договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення з вимогою усунути існуючі порушення або достроково викупити предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу, розраховану відповідно до ст. 8 Загальних умов Договору. В п. 11.4 Загальних умов Договору вказано, що у разі, якщо протягом 20 календарних днів від дати направлення лізингоодержувачу повідомлення, згідно п. 11.3 Загальних умов Договору, лізингоодержувач не усуне визначені в повідомленні порушення або не викупить предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу, згідно п. 8.5 Загальних умов Договору, лізингодавець направляє на юридичну адресу лізингоодержувача цінний лист з описом вкладення або вручає наручно повідомлення про відмову від договору (його розірвання) і повернення предмета лізингу із зазначенням терміну) та місця його передачі лізингодавцю. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій кошт, протягом терміну, передбаченого в повідомленні, повернути предмет лізингу лізингодавцю за адресою, вказаною в повідомленні. При цьому, у разі відмови лізингоодержувача від передачі (повернення) предмета лізингу лізингодавцю, лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання/знаходження або ремонту без будь-яких дозволів лізингоодержувача (у тому числі, але не виключно, у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на лізингоодержувача понесених витрат.

Таким чином, на адресу Лізингоодержувача, що вказана в Договорі лізингу, було направлено повідомлення про відмову (розірвання) від Договору фінансового лізингу (Вих. № 682-УПК від 14.10.2014 р.) цінним листом з описом та повідомленням про вручення, яким Лізингодавець зобов'язав Лізингоодержувача повернути Предмет лізингу та всі належні документи і приналежності протягом 7 днів (копія повідомлення з доказами відправки та отримання додані до справи). Однак, позивач не тільки не виконанав відповідні умови Договору лізингу та вимоги норм Закону, не повернув відповідачу предмет лізингу, а навіть не відповів на це повідомлення, не спростував та не оскаржив у встановленому чинним законодавством України порядку такі дії відповідача, що може свідчити про те, що позивач погодився з їх правомірністю. Також, суду не надано належних та допустимих доказів дострокового викупу Предмету лізингу, оплативши відповідачу суму викупу, розраховану згідно ст. 8 Загальних умов Договору.

Згідно п. 11.6. Загальних умов Договору, датою розірвання Договору є дата фактичної передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачем ОСОБА_5 (дата повернення) або дата вилучення Предмета лізингу.

Вимога про повернення Предмета лізингу не була виконана позивачем добровільно. Також позивачу не вдалося самостійно вилучити Предмет лізингу через дії відповідача у вигляді переховування Предмету лізингу, неповернення його законному власнику, яким являється ТОВ «Український лізинговий фонд» згідно Свідоцтва про реєстрацію.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно ст. 400 Цивільного кодексу України, недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Враховуючи вищевказане, Лізингодавець скористався своїм правом на вилучення (повернення) предмету лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом подання заяви із зазначенням всієї необхідної інформації, у відповідності з п. 2 Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 (далі - Порядок № 296/5).

Вчинення виконавчих написів є визначеною процедурою за законодавством України, за якою нотаріус перевіряє наявність правочину та безспірність вимог за укладеним правочином з огляду на те, що нотаріус не розглядає «спір» в галузі права, а виконує визначену Законом України та Кабінетом Міністрів України процедуру повернення предмету лізингу шляхом вчинення виконавчого напису. Договір фінансового лізингу є укладеним, безспірність вимог визначена спеціальною нормою - Законом України «Про фінансовий лізинг», Договором та постановою Кабінету Міністрів України. Виконавчий напис вчинено відповідно до чинного законодавства.

При вчиненні виконавчих написів нотаріуси керуються Цивільним кодексом, Законом України «Про нотаріат», Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», Законом України «Про фінансовий лізинг» тощо. Так, ч. 2. ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено , що Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Виконавчий напис це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому, вчинення виконавчого напису це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.

Для вчинення виконавчого напису необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія. Необхідно з'ясувати, чи заборгованість, щодо якої потрібно вчинити виконавчий напис, є передбаченою в Переліку документів. Так, згідно з Переліком документів, нотаріус вправі вчинити виконавчий напис для, зокрема, п. 8 повернення об'єкта лізингу.

Щодо безспірності заборгованості слід зазначити, що в основу розмежування «спірної» і «безспірної» заборгованості покладається не власне ставлення позивача (боржника) до пред'явленої вимоги (суб'єктивна ознака), а фактичний характер правовідносин (об'єктивна ознака). Факт наявності спору між сторонами суб'єктивна ознака. Вирішення питання, чи є заборгованість об'єктивно безспірною, відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України, який відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» встановлює перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться на підставі виконавчих написів. Згідно з п. 3.2 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, безспірність заборгованості підтверджується документами, передбаченими Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

Відповідно до статті 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 1.1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 (далі - Порядок), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Відповідно до п.п. 3.2, 3.5 Порядку, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. №1172.

У пункті 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 наведений перелік документів необхідний для одержання виконавчого напису при поверненні об'єкта лізингу, до яких належать:

а) оригінал договору лізингу;

б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Тобто, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості за вищевказаним рахунком, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку, та перевіряє чи вчинені боржником дії, на виконання яких вчиняється виконавчий напис нотаріуса. До заяви відповідач додав оригінал договору фінансового лізингу, копії неоплачених рахунків, довідку про стан взаєморозрахунків, копію повідомлення про відмову (розірвання) від договору лізингу, лист-вимогу про сплату заборгованості, копії опису вкладення у поштове відправлення, копії фіскальних чеків про направлення листів Лізингоодержувачу.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису відповідачем було надано приватному нотаріусу - ОСОБА_2 всі документи, які вимагає чинне законодавство України та які були доказом безспірності ухилення позивача від виконання зобов'язання за договором фінансового лізингу щодо повернення Предмету лізингу. Обов'язковість надання інших документів для вчинення виконавчого напису про повернення об'єкту лізингу законодавством не передбачено, а відтак у нотаріуса були відсутні підстави для відмови у вчинені спірної нотаріальної дії.

Таким чином, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (третя особа) правомірно вчинила на договорі фінансового лізингу виконавчий напис про зобов'язання позивача повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» майно, з вказівкою повної специфікації Предмету лізингу, що переданий в користування на підставі договору фінансового лізингу та підлягає поверненню.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», строк лізингу визначається сторонами договору та є його істотною вимогою. Таким чином, Загальними умовами Договору фінансового лізингу (надалі - Договір), а саме пунктом 11.1. Сторонами передбачено, що дія Договору припиняється повним виконанням Сторонами його умов, а також в інших випадках, передбачених Договором та чинним законодавством.

Згідно п. 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до ч. 4 ст. 214 Цивільного кодексу України, правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

Договором фінансового лізингу чітко встановлено, що правовий наслідок відмови від Договору фінансового лізингу спричиняє наступний наслідок розірвання такого Договору в порядку, передбаченому самим Договором, де сторонами погоджений механізм розірвання Договору фінансового лізингу. Так, у пункті 11.6. Договору, Сторонами погоджено, що датою розірвання Договору є дата фактичної передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачем (Позивачем) ОСОБА_5 (Відповідачу) (дата повернення) або дата вилучення Предмета лізингу. Передача/вилучення Предмета лізингу, що оформляється підписанням Сторонами акта повернення Предмета лізингу або підписанням уповноваженими особами ОСОБА_5 (відповідача) акта вилучення Предмета лізингу.

Враховуючи вищезазначене, відповідач скористався своїм правом на відмову від Договору, надіславши позивачу відповідне Повідомлення, з вимогою повернути Предмет лізингу. Але, внаслідок дій позивача у вигляді переховування Предмету лізингу, неповернення його законному власнику, яким являється ТОВ «Український лізинговий фонд», відповідач був змушений на підставі існуючою заборгованості та повідомлення про відмову від Договору, яке було отримане Лізингоодержувачем, звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису по поверненню майна.

Таким чином, відповідач виконав всі умови, передбачені законодавством та Інструкції про вчинення нотаріальних дії щодо безспірності вчинення виконавчого напису, а саме: надання доказів існуючої заборгованості позивача та доказів відмови відповідача від Договору фінансового лізингу у встановленому Законом та Договором порядку. Отже, згідно вищевикладеного Виконавчий напис, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 від 26.11.2014 р., реєстраційний номер 2175, вчинений згідно чинного законодавства і підлягає виконанню.

Крім того, господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють належність кредитору права повернення предмету лізингу, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, при яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню. Також, за змістом ст. ст. 1, 2, 18 ГПК України, ст. 1 Закону України "Про нотаріат", нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі. Отже, оскільки, в даному випадку, звернувшись з даним позовом до суду, позивач не порушує питання про захист права відповідно до положень цивільного чи господарського законодавства, не наводить жодних доводів та не подає доказів на їх підтвердження щодо повернення Предмету лізингу, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

При цьому, розмір заборгованості по оплаті лізингових та інших платежів за Договором фінансового лізингу, вказаний у виконавчому написі, має інформативний характер, оскільки, в даному випадку, за виконавчим написом повертається саме Предмет лізингу, а не сума заборгованості. Позивач же під час розгляду справи не довів належними та допустимими доказами відсутність у відповідача права повернення у безспірному порядку предмету лізингу, на підставі виконавчого напису нотаріусу. Виконавчий напис, що є предметом спору, вчинений з дотриманням норм чинного законодавства України, правоздатність та дієздатність заявника належним чином перевірена.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги заперечив та спростував, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не є обґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Крім того, позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса та заборону ДАІ вчиняти дії, спрямовані на розшук та затримання автомобіля.

Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (надалі - Постанова Пленуму), у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів.

Згідно абзацу 2 п. 3 Постанови Пленуму, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Згідно умов Договору лізингу, власником автомобіля являється Лізингодавець (відповідач), а Лізингоодержувач має лише право користування таким майном протягом терміну лізингу за умови належного виконання умов Договору лізингу, та отримати майно у власність лише після сплати усіх лізингових платежів та суми викупу, передбачених Договором лізингу. Однак, позивач порушив умови Договору, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, що дало право відповідачу звернутися до нотаріуса за виконавчим написом по поверненню автомобіля, що є власністю відповідача, яким позивач користується безкоштовно і незаконно утримує.

Забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса та заборону ДАІ вчиняти дії, спрямовані на розшук та затримання автомобіля, що являється власністю відповідача і утримується позивачем, порушує майнові права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Український лізинговий фонд», який являється законним власником Предмету лізингу, і повернення якого у безспірному порядку його законному власнику здійснюється відповідно до умов Договору фінансового лізингу та чинного законодавства України.

Згідно ст. 400 Цивільного кодексу України, недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Отже, заява позивача про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса та заборону ДАІ вчиняти дії, спрямовані на розшук та затримання автомобіля не підлягає до задоволення, оскільки, застосування вищезгаданих заходів порушить права та охоронювані законом інтереси відповідача як законного власника автомобіля. Відтак, дана заява не підлягає задоволенню, у звязку з тим, що, на підставі п. 2 ст. 7 Закону України, «Про фінансовий лізинг», п. 11.4. Загальних умов Договору лізингу, Лізингодавець скористався своїм правом на вилучення (повернення) предмету лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом подання заяви у відповідності з чинним законодавством України.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1827,00 грн., та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав квитанцію № 207097 від 13.05.2015 року на суму 1218,00 грн. про сплату судового збору, а також квитанцію № 207083 від 13.05.2015 року на суму 1827,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід залишити за позивачем, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 03.07.2015 року.