Рішення № 46274744, 06.07.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 31/110/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2015 Справа № 908/2888/15

Господарський суд Запорізької області у складі судді Хуторного В.М., при секретарі Пилипенко А.В.

За участю представників: від позивача - Філобок О.Л., довіреність № 15/05 від 15.04.2015 р.; від відповідача - Ємельяненко А.Ю., довіреність від 05.05.2015 р.;

Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/2888/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАКЕТТІ», м. Запоріжжя (скорочено ТОВ «ПАКЕТТІ»);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - комерційної фірми «ЕЛТА», м. Запоріжжя (скорочено ТОВ ВКФ «ЕЛТА»);

про стягнення суми

Ухвалою господарського суду від 28.04.2015 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено та присвоєно номер провадження у справі 31/110/14, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 03.06.2015 р. та оголошувалась перерва на 24.06.2015 р.

Ухвалою суду від 24.06.2015 р. розгляд справи продовжено на 15 календарних днів, та оголошено перерву на 06.07.2015 р.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового процесу.

У відповідності до ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні було прийнято рішення.

Сутність спору:

ТОВ «ПАКЕТТІ» звернулося з позовом про стягнення з ТОВ ВКФ «ЕЛТА» заборгованості в сумі 88298,27 грн., з якої 80088,92 грн. основний борг, 3508,55 грн. пеня, 3% річних у розмірі 269,89 грн. та сума індексу інфляції у розмірі 4430,91 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що взяті на себе договірні зобов'язання відповідач належним чином не виконав. В обґрунтування позову посилається на ст. ст. 35, 193, 230 ГК України, ст. ст. 161, 165 ,509, 638, 530 Цивільного кодексу України та умови Договору №П12 від 01.11.2012 р.

До початку судового засідання 03.06.2015 р. від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог від 02.06.2015 р., за якою просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 80088,92 грн., пеню у розмірі 7102,68 грн., інфляційні втрати у розмірі 10795,02 грн. та 3% річних у розмірі у розмірі 546,36 грн., всього на суму 98532,98 грн. Вказану заяву судом прийнято на підставі ст. 22 ГПК України.

ТОВ ВКФ «ЕЛТА», відповідач у справі, у відзиві на позовну заяву факт отримання товару на загальну суму 80088,92 грн. за видатковими накладними, що зазначені у позові з посиланням на Договір №П112 від 01.11.2012 р. не заперечує та зазначає, що позивачем у позові вказано підставу для отримання товарів Договір №П12 від 01.11.2012 р.

У заперечені, що надійшло до суду 16.06.2015 р. відповідач підтримує доводи, викладені у відзиві на позов та вважає, що продукцію було отримано від позивача не на підставі Договору №П12 від 01.11.2012 р., а на підставі договору, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, оскільки між сторонами не укладалась та не погоджувалась Специфікація, як то передбачено п. 1.2 Договору №П12 від 01.11.2012 р. В задоволені пені просить відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні не погоджується з доводами, викладеними у позові з підстав, що викладені у запереченні. .

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників позивача та відповідача , суд -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012 року між ТОВ «ПАКЕТТІ» (Позивач) та ТОВ ВКФ «ЕЛТА» (Відповідач), був укладений Договір поставки №П12 (надалі - Договір поставки).

За завданням Замовника Виконавець виготовляє поліграфічну продукцію (далі - продукцію), а Замовник приймає продукцію та сплачує виконані роботи у відповідності з умовами договору. (п. 1.1 Договору поставки).

Згідно п.1.2 Договору поставки, назва, кількість та ціна за одну одиницю продукції затверджується Специфікацією, підписаною у двосторонньому порядку.

Пунктом 5.1 Договору поставки передбачено, що вартість виготовлення продукції відображається в рахунках на основі специфікацій та поточної заявки, є незмінною протягом строку виготовлення продукції. Вартість продукції включає в себе: вартість матеріалів, пакування, маркування, витрат, що стосуються виготовлення продукції, витрат на доставку продукції Замовнику.

Згідно п. 5.2. Додаткової угоди від 01.02.2013р. №1 до Договору, розрахунок за отриману покупцем продукцію, здійснюється протягом 35 днів з дати постачання згідно видаткових накладних.

Відповідно п. 6.3 Договору поставки, при порушенні строків виплати за виконані роботи, Замовник виплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день простроченої сплати.

За приписами п. 9.1 Договору постави, договір вступає в силу з дня його підписання сторонами, діє безперервно та безстроково.

В позовній заяві позивач вказує, що на виконання умов Договору №П12 від 01.11.2012 р. відповідачем за видатковим накладними пфл1027/2-14 від 20.01.2015 р. на суму 3072 грн.; пфл1039/1-14 від 20.01.15р. на суму 18576 грн.; пфл13-15 від 19.01.15 р. на суму 2339 грн., пфл20-14 від 22.01.15р. на суму 7448,08 грн.; пфл20/1-14 від 23.01.15р. на суму 9591,92 грн.; пфл45-15 від 02.02.15р. на суму 37825,92 грн.; пфл45/1-15 від 03.02.15р. на суму 1236 грн. отримано продукції на загальну суму 80088,92 грн., за яку останній не розрахувався. Зазначений розмір заборгованості підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків станом за період з 01.01.2015р. по 04.03.2015р., який скріплений печатками обох сторін.

Направлена на адресу відповідача претензія №1/17 від 17.03.2015 р. залишена останнім без виконання та відповіді.

Предметом судового розгляду по даній справі з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 02.06.2015 р. (а. с. 79-80) є стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки №П12 від 01.11.2012 р. у розмірі 80088,92 грн., інфляційних втрат у розмірі 10795,02 грн., 3% річних у розмірі 546,36 грн. та пені у розмірі 7102,68 грн.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги з урахуванням заяви від 02.06.2015 р. підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За приписами ч. 2 ст. 189 ГКУ, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 ГК України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 1.2 Договору №П12 від 01.11.2012 р. (суд погоджується з доводами позивача щодо технічної помилки стосовно номеру договору у видаткових накладних) встановлено, що найменування, кількість та ціна за одиницю продукції затверджується Специфікацією, підписаною у двосторонньому порядку.

В даному випадку, між сторонами не було погоджено та підписано відповідну Специфікацію, тобто за цим Договором між сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов договору щодо ціни товару (продукції), її кількості та найменування (предмету договору).

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГКУ, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Суд погоджується з доводами відповідача, що спірний Договір є неукладеним через відсутність погоджених між сторонами вищевказаних істотних умов для даного виду договору.

Згідно ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчиняться усно або у письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 207 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV передбачено, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу (форми), дату і місце складання, назву підприємства, зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис тощо.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про факт укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб, оскільки істотні умови сторони зазначили у видаткових накладних, які є первинними обліковими документами.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За положеннями ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Підтвердженням здійснення господарської операції за письмовими замовленнями відповідача, що містяться у матеріалах справи, у вищеперелічених видаткових накладних, які є первинними бухгалтерськими документами відображено предмет кількість та ціна. Видаткові накладні підписані представниками сторін, отримання продукції за видатковими накладними не заперечується і відповідачем.

Направлена на адресу відповідача претензія №1/17 від 17.03.2015 р., отримана останнім 26.03.2015 р. залишена без виконання та відповіді.

Заборгованість за видатковими накладними у розмірі 80088,92 грн. на час розгляду справи в суді відповідачем не сплачена, її розмір останнім не заперечується, а відтак вимога про її стягнення підлягає задоволенню.

Позивачем окрім стягнення з відповідача основного боргу заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 10795,02 грн., 3% річних у розмірі 546,36 грн. та пені у розмірі 7102,68 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приймаючи до уваги не виконання відповідачем вимоги за претензією №1/17 від 17.03.2015 р. про сплату боргу заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат заявлено позивачем обґрунтовано, але перерахувавши наданий розрахунок суд дійшов висновку, що з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України 3 % річних підлягають задоволенню у розмірі 394,96 грн. за період з 04.04.2015 р. по 02.06.2015 р. (з урахуванням семиденного строку), оскільки вимогу №1/17 від 17.03.2015 р. про сплату боргу до 24.03.2015 р. було отримано відповідачем лише 26.03.2015 р.

Перерахувавши інфляційні втрати суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають інфляцій втрати із суми боргу 41027 грн. у розмірі 5743,78 грн. за період квітень 2015 р.

Вимога про стягнення з відповідача пені за порушення умов Договору №П12 від 01.11.2012 р. у розмірі 7102,68 грн. не підлягає задоволенню, оскільки Договір №П12 від 01.11.2012 р. визнано судом неукладеним, а тому вимога про її стягнення є безпідставною.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - комерційної фірми «ЕЛТА» (69083, м. Запоріжжя, вул. Музична, буд. 2, код ЄДР 23790967) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАКЕТТІ» (69118, м. Запоріжжя, вул. Автозаводська, буд. 8, код ЄДР 33528273) заборгованість у розмірі 80088 (вісімдесят тисяч вісімдесят вісім) грн. 92 коп., 3% річних у розмірі 394 (триста дев'яносто чотири) грн. 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 5743 (п'ять тисяч сімсот сорок три) грн. 78 коп. та судовий збір у розмірі 1714 (одна тисяча сімсот чотирнадцять) грн. 46 коп.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 07.07.15 р.

Суддя В.М. Хуторной