Рішення № 46274104, 30.06.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.06.15р. Справа № 904/4452/15

За позовом Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

до Приватного підприємства "ТЕРМІТ", м. Дніпропетровськ

про стягнення 12 245,97 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпропетровської міської ради звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "ТЕРМІТ" про стягнення 12245,9 7 грн. за договором № 439 від 30.09.2009, з яких 9363, 84 грн. - основний борг, 1180, 10 грн. - 3 % річних, 1569, 77 грн. - інфляційні збитки, 1194, 26 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на відпуск теплової енергії для потреб опалення № 439 від 30.09.2009 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлену теплову енергію.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2015 порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.06.2015.

Ухвалою суду від 17.06.2015 розгляд справи було відкладено на 30.06.2015.

24.06.2015 від позивача надійшла заява, в якій він просив судове засідання призначене на 30.06.2015 провести без участі його представника.

Відповідач відзив на позов не надав, у судові засідання, призначені для розгляду справи, явку свого повноважного представника не забезпечив. Був належним чином повідомлений про дату та місце судового засідання.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.06.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2009 між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради (постачальник) та Приватним підприємством "Терміт" (покупець) було укладено договір на відпуск теплової енергії для потреб опалення № 439 (а.с.11).

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник здійснює відпуск теплової енергії для потреб центрального опалення споживачу, по його об'єктах, розміщених за адресами: пров. Біологічний, 2А від джерела теплопостачання: вул. Погребняка, 7.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення, визначаються специфікаціями, що є невід'ємними додатками до цього договору.

Згідно з пунктом 2.3 договору кількість теплової енергії. яка передається споживачу у відповідний період по даному договору. визначається розрахунковим методом згідно нормативних документів галузі з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря, фактичних днів надання послуг в поточному місяці. До обсягів теплової енергії додаються втрати на дільницях теплової мережі, що перебувають на балансі споживача.

Споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором (пункт 3.2.3 договору).

Пунктом 7.2 договору встановлено, що споживач зобов'язаний щомісячно, до 15-го числа наступного за розрахунковим, отримати рахунок за фактично надані послуги. Кінцевий розрахунок споживач здійснює до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим шляхом безготівкового перерахування.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2012 року (пункт 11.1 договору).

Згідно з пунктом 11.6 договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмової заяви однієї із сторін про припинення дії договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу за період листопад 2012 року - березень 2015 року теплову енергію на загальну суму 13005, 83 грн., що підтверджується актами здачі-приймання теплової енергії, підписаними обома сторонами (а.с.16-34). Також, позивач виставив відповідачу рахунки-фактури на вищезазначену суму (а.с.16-34).

Відповідач здійснив часткову оплату вартості поставленої теплової енергії у розмірі 3641, 99 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться у матеріалах справи (а.с. 36-40).

Таким чином, несплаченою залишається вартість поставленої теплової енергії у розмірі 9363, 84 грн.

Відповідачем суму заборгованості у розмірі 9363, 84 грн. не оплачено, що є причиною виникнення спору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 7.2 договору, строк оплати поставленої теплової енергії є таким, що настав.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості від представників сторін не надійшло.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 9363, 84 грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.3 договору встановлено, що за несвоєчасне внесення оплати за спожиту теплову енергію - сплата пені у розмірі 1 % від пред'явленої до оплати суми за кожен день прострочення платежу за весь період неналежного виконання зобов'язання споживачем, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторін.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У пункті 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано пеню за період з 31.10.2014 по 30.04.2015 у сумі 1194, 26 грн.

Перевіривши розрахунок позивача (а.с.11-12), судом встановлено, що позивачем не вірно взято період нарахування, а саме не враховано п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Зробивши перерахунок, суд встановив, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 488, 33 грн., оскільки позивачем при здійсненні нарахування пені не враховано, положення статті 232 Господарського кодексу України, а саме те, що нарахування пені починається з дня, коли зобов'язання мало бути виконано та припиняється через шість місяців. Натомість позивач взяв період нарахування не з дня коли зобов'язання мало бути виконано, а за останні шість місяців, що передують подачі позову.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано 3% річних за період з 20.12.2012 по 30.04.2015 у сумі 118, 10 грн. та інфляційні втрати за період з 20.12.2012 по 30.04.2015 у сумі 1569, 77 грн.

Перевіривши розрахунок позивача (а.с.9), судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 118, 10 грн. та інфляційних втрат у сумі 1569, 77 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1721, 68 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Терміт" (49005, м. Дніпропетровськ, провулок Біологічний, 2-Б; ідентифікаційний код 01434102) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Погребняка, 7; ідентифікаційний код 32688148) - 9 363,84 грн. основний борг, 488,33 грн. пені, 118,10 грн. 3% річних, 1 569,77 грн. інфляційні втрати та 1 721,68 грн. судовий збір, про що видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 06.07.2015.

Суддя Я.С. Золотарьова