Ухвала суду № 46269628, 01.12.2014, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження №22-ц/791/2698/2014 Головуючий в І інстанції: Спічак О.Б.

Категорія:46 Доповідач: Вейтас І.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2014 року грудня місяця 01 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:ОСОБА_1Суддів:ОСОБА_2 ОСОБА_3При секретарі:ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, яка діє від імені ОСОБА_6, на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 29 травня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання будинку спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

В вересні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що у 1999 році він уклав шлюб з ОСОБА_8 та до жовтня 2012 року вони проживали однією сім`єю і вели спільне господарство. В жовтні 2012 року вони розлучились і на початку 2013 року він дізнався від ОСОБА_8 що їхній шлюб розірвано ще у 2008 році за рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 13 жовтня 2008 року.

За час перебування у шлюбі та спільного проживання, за спільні кошти ними був побудований житловий будинок, право власності на який зареєстровано за відповідачем. Оскільки цей будинок набутий ними за час спільного проживання, то він належить їм на праві спільної сумісної власності, та підлягає розподілу між ними в рівних частинах. Після уточнення позовних вимог просив встановити факт проживання однією сімєю з відповідачем без реєстрації шлюбу з жовтня 2008 року по жовтень 2012 року, визнати житловий будинок, розташований за адресою: вул.Фрітаун, 68 у м.Херсоні, позначений в технічній документації літ.Ж спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_8, визнати за ним право власності на ? частину вказаного житлового будинку.

Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 29 травня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_5, яка діє від імені ОСОБА_6, в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неповно зясував обставини справи, що мають значення для справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Письмові заперечення на апеляційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін та пояснення позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо проживання однією сімєю з відповідачкою після розірвання шлюбу в жовтні 2008 року, що між ними існували усталені взаємовідносини, притаманні подружжю, не доведено обставини на які він посилається у своєму позові, а відтак позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Згідно до ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обовязки.

Відповідно до положень ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є обєктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 СК України, щодо права спільної сумісної власності подружжя.

Так, судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 липня 1999 року, мають неповнолітню доньку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 13 жовтня 2008 року шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 розірвано. В матеріалах справи наявна заява відповідача ОСОБА_6 про згоду на розірвання шлюбу. Рішення суду не оскаржувалось та на час розгляду справи є чинним.

Згідно договору дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладеному 12 квітня 2005 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, ОСОБА_8 на праві особистої власності належить житловий будинок літ. «А» з господарськими будівлями і спорудами та земельна ділянка площею 0,0453 га, які знаходяться в м. Херсоні по вул..Фрітаун, 68. 18 травня 2005 року здійснена державна реєстрація права власності на житловий будинок, а 23 березня 2006 року ОСОБА_8 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку (Серія ЯБ №497293, зареєстрований за №1АА001969-010671300392).

Згідно дозволу на виконання будівельних робіт №620\2009р. від 21 серпня 2009 року, виданого інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Херсонській області, ОСОБА_8 дозволено будівництво індивідуального одноквартирного житлового будинку по вул..Фрітаун, 68 в м. Херсоні відповідно до проектної документації, узгодженої та зареєстрованої 13 лютого 2009 року Управлінням містобудування та архітектури Херсонської міської ради.

25 липня 2012 року Інспекцією ДАБК у Херсонській області зареєстрована за №ХС142121268 декларація про готовність об'єкта до експлуатації індивідуального одноквартирного житлового будинку по вул..Фрітаун, 68 у м. Херсоні, забудовник ОСОБА_8. На підставі рішення виконавчого комітету Комсомольської районної у м. Херсоні ради за №147 від 14 вересня 2012 року ОСОБА_8 замість договору дарування від 12 квітня 2005 року видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 вересня 2012 року, яке складається з двох житлових будинків літ. «Б» та «Ж», водопроводу та огорожі. 18 жовтня 2012 року здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_8 на домоволодіння .

Згідно технічного паспорту на житлові будинку по вул..Фрітаун, 68, дійсна вартість нерухомого майна станом на 06 листопада 2012 року складає 633637грн., у тому числі вартість житлового будинку літ. «Ж» з ґанком та балконом складає 583189грн..

Відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції було надано договори укладені нею на виконання робіт з будівництва з підрядниками, товарні чеки на придбання товарів та оплату робіт, які були досліджені судом та їм дана належна оцінка як належним та допустимими доказам будівництва будинку ОСОБА_8. Вказані докази позивачем не спростовані, та не доведена його участь у будівництві спірного будинку.

Доводи апеляційної скарги стосовно однобічної оцінки показів свідків, допитаних в суді першої інстанції, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом в рішенні відображено покази всіх свідків, і наведено мотиви з яких не взято до уваги свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом не взято до уваги той факт, що при укладенні кредитного договору ОСОБА_8 03 вересня 2010 року укладеного з ВАТ «Морський транспортний банк» банк вимагав дозвіл на отримання кредиту та кладення договору іпотеки від ОСОБА_6, як чоловіка ОСОБА_8, як такі, що спростовуються матеріалами справи.

А саме, в кредитному договорі від 03 вересня 2010 року укладеного між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_8, в заяві ОСОБА_8 зазначено, що на момент укладання цього договору вона не перебуває у зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах. В п.4.1 Договору вказано, що виконання позичальником зобовязань забезпечується іпотекою нежитлового приміщення, що належить на праві власності ОСОБА_8

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідач за період з листопада 2011 року по березень 2012 року зняла з банківського рахунку позивача кошти в сумі 13235 доларів США, також на думку колегії суддів, не є доказом факту проживання сторін однією сім`єю. Як пояснювала в суді першої інстанції відповідач, після розірвання шлюбу у 2008 року позивач не надавав грошей на утримання доньки, в вересні 2009 року він оформив банківську картку, по якій вона повинна була отримувати аліменти, але не віддав їй цю картку і до кінця 2010 року не здійснював матеріального забезпечення дитини. Перед уходом в рейс у вересні 2010 році він запропонував сплатити за рік всі аліменти до досягнення дитиною повноліття із урахуванням 1 000,00 грн. в місяць. Вона погодилась, позивач передав картку. За період з листопада 2010 року по березень 2012 року вона отримала 13 400 доларів США, що відповідало їх домовленостям за 9 років по 1 000,00 грн. на місяць. У березні 2012 року позивач забрав банківську картку, оскільки виконав свої зобов'язання. В подальшому це питання не виникало.

Відповідно до положень ст.181 СК України способи виконання батьками обовязку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Згідно ст.189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Отже відповідно до вказаних норм укладення договору про сплату аліментів є правом батьків і його посвідчення вчиняється з метою можливості його примусового виконання. Таким чином, доводи апеляційної скарги, що відсутності письмового договору про сплату аліментів не спростовують покази відповідача.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не враховано, що сім`я ОСОБА_8 в 2011 році виїздили на відпочинок до Туреччини, спростовано самим апелянтом, під час розгляду справи апеляційним судом, як помилкове, оскільки в Туреччині подружжя ОСОБА_8, разом з донькою, відпочивало в 2008 році, що визнається і відповідачем.

Зважаючи на наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки рішення суду постановлено правильно у відповідності до вимог норм матеріального та процесуального права, в межах заявлених вимог, на підставі наданих доказів, досліджених в судовому засіданні.

Перевірені колегією доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не спростовують висновків суду і не містять посилання на нові факти або засоби доказування, які мають значення для справи.

За таких обставин підстав для скасування чи зміни рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка діє від імені ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 29 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: