Рішення № 46263250, 30.06.2015, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/157/15-ц

Провадження № 2/630/168/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року м Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Малихіна О.О.,

за участю секретаря Косенко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

встановив:

Позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог від 29 травня 2015 року, просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором за кредитним договором № HAU2GA00000011 від 10 серпня 2007 року в розмірі 333095,36 грн.:

звернути стягнення на будинок загальною площею 68,20 кв.м, житловою площею 51,10 кв.м, та земельну ділянку, які розташовані за адресою: Харківська область, м. Люботин, с. Караван, вул. Підлісна, 12, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № HAU2GA00000011 від 10.08.2007 p.) ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ОСОБА_4 «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для здійснення продажу;

виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: Харківська область, м. Люботин, с. Караван, вул. Підлісна, 12;

стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позову позивач вказував, що між ним та відповідачем ОСОБА_3 10 серпня 2007 року був укладений кредитний договір № НАU2GА00000011 (далі за текстом Кредитний договір). За цим Кредитним договором відповідачу було надано кредит в сумі 58320,18 грн. строком до 09 серпня 2017 року зі сплатою відсотків за використання кредитом у розмірі 14,04% річних. В свою чергу відповідач ОСОБА_3. прийняв на себе зобовязання щомісячно сплачувати Банку грошові кошти для погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії тощо. Однак, відповідач ОСОБА_3 взяті на себе зобовязання за кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 04 лютого 2015 року утворилась заборгованість в сумі 333095,36 грн. Також позивач зазначав, що в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між ним та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки № НАU2GА00000011 від 10 серпня 2007 року, за яким ОСОБА_1 надала в іпотеку житловий будинок № 12 по вул. Підлісній в с. Караван м. Люботин та земельну ділянку за вказаною адресою. Оскільки ОСОБА_3 взяті на себе зобовязання за кредитним договором не виконує, позивач змушений був звернутися до суду для задоволення свої вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_6 позов підтримав повністю і просив його задовольнити. В своїх поясненнях ОСОБА_6 посилався на обставини, викладені в позові., а також пояснив суду, що відповідач ОСОБА_3 припинив сплачувати грошові кошти на погашення кредиту та процентів з квітня 2010 року; протягом строку дій кредитного договору ОСОБА_4 самостійно проводив дії по страхуванню житлового будинку, оскільки відповідачі не виконували своїх обовязків за договором. Щодо змісту розрахунку заборгованості, то ОСОБА_6 пояснив, що ставка пені 1% застосована при нарахуванні ОСОБА_3 такої заборгованості, виходячи з положень договору іпотеки, укладеного з ОСОБА_1, а період, з якого застосована підвищення ставка відсотків за використання кредитом, підтверджує дату введення в дію такої ставки. Але письмові докази підвищення процентної ставки у відповідності до умов кредитного договору та отримання відповідачами вимоги про усунення порушень договору, напевно, не збереглися.

В судовому засіданні ОСОБА_7 представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проти позову заперечував тим, що представлений позивачем розрахунок заборгованості складений з застосуванням підвищених відсоткових ставок та ставки пені, не передбачених кредитним договором, тобто з порушенням умов кредитного договору. Крім того, позивачем не надані докази, які б підтвердили правомірність збільшення тіла кредиту на суму страхових платежів 5618,00 грн., здійснених від імені відповідача ОСОБА_3, та того, що внаслідок невиконання ОСОБА_3 умов кредитного договору Банку завдані збитки, що є підставою для відмови у задоволенні позову з огляду на зміст ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи та подані представниками докази, встановив наступне.

Між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № НАU2GА00000011 від 10 серпня 2007 року. У відповідності з умовами пп. 1.1., 7.1. вказаного кредитного договору ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 кредит у сумі 58320,18 грн., з яких 50000,00 грн. на благоустрій житлового будинку і 8320,18 грн. на сплату страхових платежів, зі строком погашення по 09 серпня 2017 року, та сплатою відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, а також комісії у розмірі 0,20 % від суми наданого кредиту щомісячно.

Кредитним договором (п. 4.1.) встановлено, що у випадку порушення позичальником будь-яких зобов'язань по кредитному договору, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Також у п. 5.4. кредитного договору встановлено, що у випадку порушення позичальником строків платежів по будь-яким грошовим зобовязанням більше ніж на 30 днів, у зв'язку з чим ОСОБА_4 змушений звернутися до суду, позивальник повинен сплатити Банку штраф у розмірі 250,00 грн. + 5% від суми позову.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № НАU2GА00000011 від 10 серпня 2007 року, за яким в іпотеку Банку передано житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться в м. Люботині, с. Караван, вул. Підлісна, 12, та земельна ділянка за тією ж адресою, належні ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Відповідно до вимог ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у строк відповідно до умов договору.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що у разі якщо за договором позичальник зобовязувався повернути позику частинами, то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Прийняті на себе зобовязання по кредитному договору ОСОБА_3 належним чином не виконував з квітня 2010 року, в результаті чого станом на 04 лютого 2015 року, на думку позивача, виникла заборгованість в загальній сумі 333095,36 грн., яка складається з наступного:

заборгованість по кредиту 51736,68 грн.;

заборгованість по процентам за користування кредитом 101308,21 грн.;

заборгованість по комісії за користування кредитом 6804,99 грн.;

пеня за несвоєчасність виконання зобовязань 157145,70 грн.;

штраф (фіксована частина) 250,00 грн.;

штраф (процентна складова) 15849,78 грн.

Однак, обґрунтованість позовних вимог наявністю саме такої заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» представником позивача в судовому засіданні не доведена та спростовується доказами, наявним в матеріалах справи.

Згідно ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог.

Право Банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за кредитним договором передбачено в п. 2.3.1. При цьому ОСОБА_4 надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

В судовому засіданні представник позивача стверджував, що зміна процентних ставок, визначених у п.п. 7.1., 7.4. кредитного договору, відбулось 05 січня 2009 року на підставі наказу ПАТ КБ «ПриватБанк», на підтвердження чого надав суду роздруківку електронного варіанту наказу № КТ-БТ-СП-2009-1/1 від 05 січня 2009 року.

Так, з представленого наказу вбачається, що голова правління Банку ОСОБА_8 даним наказом затверджує технологію змін процентних ставок за діючими кредитами виду «Іпотечне кредитування», для чого наказує підвищити дохідність по активам «Іпотечне кредитування» до 30% та організувати сповіщення клієнтів про підвищення процентної ставки у відповідності з порядком, встановленим з кредитних договорах, укладених з клієнтами, з обовязковим зазначенням конкретних підстав для підвищення процентної ставки, передбачених кредитними договорами.

Надаючи оцінку такому наказу, суд приходить до висновку про декларативний характер такого документу, спрямованого лише на фіксацію намірів ПАТ КБ «ПриватБанк» у подальших відносинах з клієнтами, перелік яких не визначений, та, в свою чергу, необхідності для структурних підрозділів Банку проведення певного обсягу роботи з реалізації таких намірів.

Представник позивача ОСОБА_6 стверджував, що підвищення процентної ставки на поточну заборгованість та процентної ставки на прострочену заборгованість відбулось з дотриманням визначеного договором порядку; але пояснив, що відповідні письмові докази ймовірно не збереглися. Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості, доданого до позову, збільшені процентні ставки на поточну і прострочену заборгованості застосовані з 01 лютого 2009 року, що також підтвердив суду представник позивача в своїх поясненнях.

09 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». З огляду на те, що наявні в справі докази свідчать про підвищення Банком в односторонньому порядку процентної ставки за укладеним з ОСОБА_3 кредитним договором після набрання чинності вищевказаними Законом, то такі дії Банку щодо зміни процентних ставок за кредитним договором слід вважати неправомірними.

З іншого боку, в розрахунку заборгованості станом на 04 лютого 2015 року позивачем визначена сума пені, яка виникла через прострочення ОСОБА_3 строків платежів за договором, в сумі 10525563,85 грн., з якої Банком списано 895418,15 грн. Однак, з огляду на положення ст. 258 ЦК України, представник позивача в судовому засідання не зміг обґрунтовано пояснити за який період було списано пеню, як і те, на який підставі при розрахунку пені за період з 27 грудня 2007 року було застосовано 1% її розміру, ніж той, що встановлений договором 0,15%, що впливає на правильність визначення такого виду заборгованості. Враховуючи, що боржник ОСОБА_3 є відмінним від іпотекодавця та ним не підписувався іпотечний договір, то підстав для нарахування пені в розмірі 1% у Банку не було.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що допущені позивачем порушення умов кредитного договору спростовують відомості, викладені в розрахунку заборгованості станом на 04 лютого 2015 року, а відсутність інших належних доказів, для подання яких представнику позивача було надано достатньо часу, позбавляє суд можливості встановити розмір існуючої з боку ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором на визначену дату.

Суд не може залишити поза увагою таку обставину, як збільшення розміру заборгованості по кредиту, наданого ОСОБА_3 Так, у відповідності до п. 2.1.3., 2.2.7. кредитного договору для позичальника передбачений обовязок подання Банку договорів страхування предмету іпотеки та особистого страхування. У випадку непредявлення позичальником документів, що підтверджують сплату чергових стразових платежів до дат їх сплати, ОСОБА_4 сплачує страхові платежі за Договорами страхування за рахунок кредиту.

На підтвердження виникнення у Банку права вимоги від ОСОБА_3 збільшеної заборгованості по кредиту представник позивача ОСОБА_6 надав суду текстову роздруківку виписки по рахунку ОСОБА_3 за період з 10 серпня 2007 року і по 19 червня 2015 року, яка засвідчена лише власним підписом представника. Але через неподання позивачем та його представником примірників договорів страхування майна та особистого страхування суд позбавлений можливості пересвідчитися у правомірності сплачених страхових платежів та відповідність розмірів такої сплати умовах цих договорів та кредитного договору.

Більш того, у поданій виписці за 28 грудня 2007 року вказано призначення платежу, здійсненого за кредитним договором на користь ЗАО «А-БАНК» закриття заборгованості згідно з договором відступлення права вимоги. Сума такого платежу 49233,43 грн. співпадає з сумою кредиту, вказаною у розрахунку, що залишилася до сплати ОСОБА_3 станом на 28 грудня 2007 року. Такі відомості можуть свідчити про виникнення права вимоги до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з боку іншого кредитора - ЗАО «А-БАНК»

Крім цього, позивач вказував, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір іпотеки від 10 серпня 2007 року містить в собі розділ щодо звернення стягнення і реалізації предмету іпотеки та розділ про застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку».

Так, у відповідності до п. 24 договору іпотеки, у випадку порушення кредитного договору позичальником іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушень. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки, в такому разі, здійснюється відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку», в тому числі шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

На підтвердження виникнення права на звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем до позову було додано письмову вимогу від 25 грудня 2014 року, направлену на ім'я ОСОБА_3 позичальника, яку було здано на поштове відділення для відправлення 03 січня 2015оку. В зазначеному листі ОСОБА_4 вимагає від ОСОБА_3 усунути порушення кредитного договору в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, та попереджає його про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги.

Виникнення права у ОСОБА_3 повернути Банку суму кредиту та виконати інші зобовязання за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання такої вимоги закріплено в п. 2.3.3. кредитного договору. В цьому пункті також зазначено, що у разі усунення протягом встановленого строку порушень умов кредитного договору, вимога Банку втрачає чинність.

Отже, виникнення у позивача права на звернення стягнення на предмет іпотеки повязано з фактом невиконання позичальником вимоги Банку про усунення порушень кредитного договору, який визначається датою її отримання. Але належних доказів отримання ОСОБА_3 вимоги Банку від 25 грудня 2014 року, що дало б змогу пересвідчитися про дотримання позивачем встановленої процедури, представником позивача суду не надано.

Крім того, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Оскільки позивачем не доведена обґрунтованість визначеної ним заборгованості за кредитним договором та виникнення права на звернення стягнення на предмет іпотеки, а суд позбавлений можливості за вищевикладених обставин самостійно визначити певний розмір заборгованості за кредитом та її складові, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 526, 610, 612, 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 33, 35, 36, 38-40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213, 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Люботинського міського суду Харківської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. О. Малихін