Рішення № 46256358, 07.07.2015, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/2109/15-ц

Провадження № 2/522/4404/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Кічмаренко С.М.

при секретарях Науменко Г.О., Куцарові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «ІВЕНТ ОСОБА_3», треті особи, що не заявляють вимоги на предмет спору: Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, Державне земельне агенство в м.Одесі, про скасування державного акту, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним акту прийому-передачі нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, встановлення порядку виконання рішення суду.

ВСТАНОВИВ:

04.02.2015р. заступник прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся зі вказаним позовом до суду,

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007р. по справі №2-1491-1/07 за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована у м.Одесі, Французький бульвар, 28/30 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; зобовязано Одеську регіональну філію Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі. Рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007р. було виконано шляхом видачі на імя ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №786321 від 10.10.2008р., що зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010850501387. Державний акт виданий, підписаний та зареєстрований Управлінням земельних ресурсів у м.Одесі. Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 03.04.2008р. рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м.Одеси.

При новому розгляді справи, ухвалою Приморського районного суду від 08.06.2010р. по справі №2-1696/2010 позов залишено без розгляду.

Прокурор у позові зазначив, що відсутні підстави для набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, оскільки вичерпний їх перелік встановлений ст.81 Земельного кодексу України. В подальшому, оскільки ОСОБА_1 безпідставно отримав у власність земельну ділянку, він не мав права її відчуджувати ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 03.03.2011р., а в свою чергу ОСОБА_2 не мав права передавати земельну ділянку товариству з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_3. Зазначене, на думку прокурора, є підставами для задоволення позову.

Щодо позовного строку давності для звернення з зазначеними вимогами по справі прокурор вказав, що строк ними не пропущено, оскільки реєстрація права власності була здійснена 31.05.2014р., а прокуратура дізналася про це з листа Одеського міського управління юстиції реєстраційної служби 23.12.2014р.

Представник Одеської міської ради підтримав позовні вимоги у повному обмязі та просив суд їх задовольнити.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_3 позов не визнав, надав через канцелярію суду письмові заперечення, зазначивши безпідставність позовних вимог. Відносно позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану по Французькому бувару, 28/30, в м.Одесі, серії ЯД №786321 від 10.10.2008р. виданий ОСОБА_1, просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності. ОСОБА_4 того, представник відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_3 повідомив суду, що аналогічна справа про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану по Французькому бувару, 28/30, в м. Одесі, серії ЯД №786321 від 10.10.2008р. виданий ОСОБА_5, а також про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.03.2011р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за позовною заявою заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах Одеської міської ради вже розглядалась Приморським районним судом м. Одеси (справа №1522/12341/12, суддя Єршова Л.С.). Ухвалою суду від 20.05.2013р. позовна заява заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах Одеської міської ради була залишена без розгляду.

У справі №1522/12341/12, що розглядалась Приморським районним судом м.Одеси, заступник прокурора Приморського району м.Одеси, як представник Одеської міської ради, посилався на ту обставину, що про порушене право Одеської міської ради на спірну земельну ділянку стало відомо 09.12.2010р. На підтвердження цієї обставини представник надав копію листа від 09.12.2010р. адресовану Приморським районним судом м. Одеси заступнику прокурора м.Одеси.

Таким чином, на думку представника, перебіг позовної давності по позовній вимозі щодо визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану по Французькому бульвару, 28/30, в м.Одесі, серії ЯД №786321 від 10.10.2008р. виданий ОСОБА_1, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010850501387, розпочався 09.12.2010р. та не зупинявся. А позивач звернувся до суду 04.02.2015р., більш ніж за чотири роки після достовірно відомої дати початку перебігу позовної давності.

Інші учасники процесу до суду не з`явилися, про слухання справи сповіщалися належним чином. Причини їх неявки суду не відомі.

Суд, вислухавши представників сторін, оглянувши матеріали справи, вважає що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що рішенням Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007р. по справі №2-1491-1/07 за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована у м.Одесі, Французький бульвар, 28/30 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; зобовязано Одеську регіональну філію Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах видати державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007р. було виконано шляхом видачі на імя ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №786321 від 10.10.2008р., що зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010850501387. Державний акт виданий, підписаний та зареєстрований Управлінням земельних ресурсів у м.Одесі.

Згідно Положення про Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 23.12.2005 р. №5069-ІV та діючого на час набуття у власність спірної земельної ділянки відповідачем ОСОБА_1 й видачі йому державного акту про право власності на земельну ділянку, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради створено Одеською міською радою і є його виконавчим органом. Управління підзвітне та підконтрольне Одеській міській раді, підпорядковане виконкому Одеської міської ради та Одеському міському голові. Згідно з п. 4 Положення основним завданням Управління є: забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин відповідно до Земельного Кодексу України та законів; здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель та контролю за додержанням земельного законодавства.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 03.04.2008р. рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду м.Одеси.

При новому розгляді справи, ухвалою Приморського районного суду від 08.06.2010р. по справі №2-1696/2010 позов залишено без розгляду. Одеська міська рада, як сторона по справі, знала про ухвалені судові рішення по справі.

03.03.2011р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про що був зроблений відповідний нотаріальний запис на державному акті серії ЯД №786321.

27.05.2011р. ОСОБА_2 вніс в уставний фонд товариства з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_3 спірну земельну ділянку та отримав права на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_3.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що товариство з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_3 у теперішній час є власником спірної земельної ділянки на підставі державного акту, виданого 10.10.2008р.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. В даному випадку таким документом є державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку виникає із моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п. 22 Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 року № 1021, запис про державну реєстрацію документа, що посвідчує право на земельну ділянку, в розділі Книги записів скасовується (поновлюється) посадовою особою на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 202 ЦК України передача у приватну власність земельних ділянок та видача державних актів на землю є правочином.

Відповідно до статті 26 Закона України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Також слід зазначити, що записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Статтею 126 Земельного кодексу України (чинною на момент відчуження земельної ділянки) та п.1.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року № 43 передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановчим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевогосамоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.

Оскільки позивач просить визнати державний акт на право власності на спірнуземельну ділянку, виданий на імя ОСОБА_1 та в подальшому перереєстрований згідно відміток на ОСОБА_2 та товариство з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_3, недійсними, то, на думку суду, до участі у справі у якості співвідповідача обовязково має бути залучений орган, який видав держакти - Управління держкомзему у м.Одесі.

Стаття 16 ЦК України, передбачає такий спосіб захисту порушених прав та інтересів, як визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки ОСОБА_4 або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 2 статті 16 ЦК України). Однак, заступник прокурора Приморського району м. Одеси таким процесуальним правом не скористався і не залучив вказаний орган до участі у справі, а суд відповідно до вимог чинного цивільно-процесуального законодавства таким правом не наділений.

В судовому засіданні були оглянуті за клопотанням відповідача дві цивільні справи, що розглядались Приморським районним судом м.Одеси, а саме: цивільну справу №2-1696/10 за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_27 до Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофздравниця, Одеської міської ради, ДП Центр державного земельного кадастру про усунення перешкод у користуванні нежитловими будівлями, визнання права власності на земельні ділянки, зобовязаня вчинити певні дії;

а також цивільну справу №1522/12341/12 за позовом заступника прокурора Приморського району м.Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору Управління держкомзему у м.Одесі, про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.

Згідно матеріалів, що містятся у справі №2-1696/10 Приморського районного суду м.Одеси, встановлено, що про скасування рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007р. по справі №2-1491-1/07 Одеська міська рада дізналась принаймні 03.04.2008р. (день, коли було скасовано в апеляційному порядку рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.12.2007р.).

Згідно матеріалів, що містятся у справі №1522/12341/12 Приморського районного суду м.Одеси, встановлено, що з позовними вимогами про визнання незаконним та скасування державного акту серії ЯД №786321 від 10.10.2008р. на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою м.Одеса, Французький бульвар, 28/30, виданого ОСОБА_1, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.03.2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прокурор звертався до Приморського районного суду м.Одеси, позовна заява підписана заступником прокурора 25.05.2012р., а подана через канцелярію суду 29.05.2012р. Ухвалою суду від 08.06.2010р. позовна заява заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах Одеської міської ради була залишена без розгляду на підставі повторної неявки у судове засідання позивача.

Ані прокурор, ані позивач, в інтересах якого поданий позов, не спростували тієї обставини, що про порушене право власності Одеської міської ради на земельну ділянку прокурору, як представнику позивача, стало відомо не пізніше 09.12.2010р., що підтверджується листом вих.№77 від 09.12.2010р., адресованим Приморським районним судом м.Одеси першому заступнику прокурора м.Одеси на №16-16051вих10 від 26.11.2010р. (вхід.№33589 від 26.11.2010р.).

Суд звертає увагу, що зазначений лист вих.№77 від 09.12.2010р. був наданий прокуратурою у 2012 році до матеріалів справи №1522/12341/12 саме для підтвердження звернення з позовом до суду в межах строку позовної давності, тобто з часу коли зі змісту цього листа стало відомо про порушене право, а не з 2008 року коли був виданий спірний державний акт.

Аналіз ст. ст. 45, 46 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки, а ст. 261 цього кодексу передбачено, що початок перебігу строку є день, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як обєктивні (сам факт порушення права), так і субєктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх субєктивних прав, відтак обовязок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обовязки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин, в тому числі і через обізнаність Управління земельних ресурсів м. Одеси, як спеціально створеного органу, яке виконує представницькі функції Одеської міської ради в галузі земельних відносин.

Такий правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-152цс14, яка є обовязковою для всіх судів України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Наслідки спливу позовної давності встановлені ст. 267 ЦК України. Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до вимог ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно до частини 1 ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Таким чином, суд погоджується з твердженнями представника відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_3 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогою щодо визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, розташовану по Французькому бульвару, 28/30, в м.Одесі, серії ЯД №786321 від 10.10.2008р. виданий ОСОБА_1, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.03.2011р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, так як строк позовної давності необхідно вираховувати від дати, коли про порушене право стало відомо не пізніше 09.12.2010р, що доведе по справі.

Враховуючі, що прокурором та позивачами не спростовані доводи відповідача щодо строку позовної давності, встановлені судом обставини є підставою для відмови у задоволенні в частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.10.2010 року, звязку зі спливом строку позовної давності по спірним правовідносинам.

Таким чином враховуючи, що позовні вимоги прокуратури про визнання недійсним акту прийому-передачі нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, встановлення порядку виконання рішення суду є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування державного акту визнання недійсним договору купівлі-продажу, вказаний висновок суду про відмову у задоволені першої частини вимог є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Крім того суд вважає за необхідне додатково зазначити, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2007р. було виконано шляхом видачі державного акту на земельну ділянку.10.10.2008 року Управлінням земельних ресурсів у м. Одесі був виданий державний акт серії ЯД №786321 на право приватної власності на земельну ділянку.

Отже Одеська міська рада, як позивач у справі, у разі порушення свого права знала про ці події оскільки, по-перше, була стороною у судовій справі, за наслідком розгляду якої було постановлено судове рішення від 04.12.2007р про визнання права власності на спірну земельну ділянку, а по-друге, державний акт на цю ділянку видавався на підставі вказаного судового рішення її виконавчим органом.

ОСОБА_27 того, у відповідності до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

З урахуванням того, що Управління земельних ресурсів м. Одеси, яке є спеціально створеним виконавчим органом, яке виконує представницькі функції Одеської міської ради в галузі земельних відносин, оформило та видало державний акт на земельну ділянку до оскарження судового рішення то можна дійти висновку, що Одеська міська рада не тільки знала, але й не заперечувала, щоб земельна ділянка вибула з її власності та була передана у власність ОСОБА_1.

Таким чином, виходячи з зазначених вище висновків, суд вказує на неправомірність застосування до спірних правовідносин положень ст. 388 ЦК як підстави для віндикаційного позову прокуратури до товариства з обмеженою відповідальністю «ІВЕНТ ОСОБА_3», як останнього власника спірної земельної ділянки.

ОСОБА_27 того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали право відчуджувати земельні ділянки, оскільки єдиним належним документом на підтвердження права власності є саме державний акт, а не рішення суду. Державний акт про право власності на земельну ділянку був виготовлений відповідно до закону та посвідчував право власності на земельну ділянку попередніх власників, з чого можна зробити висновок, що відповідач не знав і не міг знати, про те, що придбав майно у особи, яка не мала права на його відчуження.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також слід зазначити, що суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Протоколу №1 є попередження порушень принципу безперешкодного користуванням своїм майном. Втручання в право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання основних прав людини.

В рішенні у справі «Спорронг і Льонрот проти Швеції» від 29 червня 1982 року Європейський суд виходив із контексту загальної норми про мирне володіння майном, проголошеної в першому реченні частини 1 Протоколу № 1, та зазначив, що «пошук цієї рівноваги ... відбиває структуру статті 1 Протоколу №1 у цілому».

«Справедлива рівновага» між інтересами суспільства та інтересами особи полягає в тому, що тягар, спричинений особі втручанням у її інтереси, має перебільшуватися або достатньо компенсуватися процедурами або певними формами чи заходами, направленими на послаблення «тягара».

В рішенні у справі «Антрік проти Франції» від 25 серпня 1994 року Європейський суд виходив, що при вирішенні питання щодо правомірності позбавлення права власності «має бути обґрунтоване співвідношення пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягнути шляхом заходів позбавлення особи її власності».

В рішенні у справі «Совтрансавто Холдінг проти України» від 25 липня 2002 року Європейський суд зазначив, що спосіб, в який проводився та закінчився судовий розгляд справи, також як і ситуація непевності, якої зазнав заявник, порушили «справедливу рівновагу» між вимогами суспільного інтересу та потребою захищати право заявника на повагу до його майна. Як наслідок, держава не забезпечила виконання свого зобовязання гарантувати заявнику ефективне користування своїм правом власності, гарантованим статтею 1 Протоколу № 1.

Відповідно до рішення у справі «Стретч проти Обєднаного Королівства» від 24 червня 2003 року, було задоволено скаргу позивача з тієї підстави, що позивач вважав законним рішення органа влади. І подальше позбавлення його майна на тій підставі, що державний орган порушив закон під час прийняття рішення, є неприпустимим.

Аналогічної думки притримується і Верховний суд України. Так, своєю постановою від 14 березня 2007 року «Про аспекти розгляду справ про приватизацію держмайна» зазначив, що відповідно до практики Європейського Суду із прав людини, самі по собі допущені органами публічної влади правопорушення не можуть бути підставою для повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не сталися внаслідок протиправної поведінки самого покупця.

З урахуванням вищевказаних норм законодавства суд дійшов до висновку, що позов заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю Івент ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на землю, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, про визнання недійсним акту прийому-передачі, про витребування майна, задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.16, 203, 215, 328, 330, 387, 388, 393 ЦК України, ст.ст.125, 126, 155 Земельного Кодексу, ст.ст.88, 213, 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «ІВЕНТ ОСОБА_3», треті особи, що не заявляють вимоги на предмет спору: Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, Державне земельне агенство в м.Одесі, про скасування державного акту, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним акту прийому-передачі нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, встановлення порядку виконання рішення суду, - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів із дня проголошення рішення в Апеляційний суд Одеської області через суд першої інстанції.

Суддя: С.М.Кічмаренко

07.07.2015