Рішення № 46256136, 07.07.2015, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №2-3046/10

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2010 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Плавича І.В.,

при секретарі Бабаєвій З.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поставки обладнання,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні вказаного складу відповідного районного суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поставки обладнання.

В обґрунтування власної позиції та пояснюючи підстави звернення в суд, позивач вказувала, що 22 січня 2008 року між ОСОБА_1 з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений договір поставки обладнання.

Відповідно до умов договору, замовник ОСОБА_1 доручає, а виконавець ОСОБА_2 бере на себе зобовязання з поставки та монтажу кондиціонерів.

При підписанні договору, позивач оплатила вартість обладнання, але договір з боку ОСОБА_2 своєчасно виконаний не був.

ОСОБА_1 свідчила, що зверталась до відповідача за розясненнями відповідних обставин та ОСОБА_2 було повідомлено про виконання зобовязання 02 вересня 2009 року із перерахунком пені за час прострочення. Але до теперішнього часу вказаний договір не виконаний.

У звязку з неможливістю вирішення відповідних питань позасудовим шляхом та фактичною відмовою ОСОБА_2 від укладеного договору, ОСОБА_1 звернулась з позовом в суд, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача суми оплаченої вартості обладнання у розмірі 5160,00 гривень та суми неустойки за порушення зобовязання у розмірі 39633,97 гривень.

При цьому, в процесі розгляду даної справи, стороною позивача первісні вимоги були уточнені в частині стягнення з відповідача загальної суми неустойки у розмірі 55303,92 гривень та відшкодування збитків у звязку із підвищенням цін на відповідне обладнання у розмірі 3540,00 гривень.

Позивач ОСОБА_1 у відкрите судове засідання зявилась, цілком підтримала доповнені позовні вимоги, просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у відкриті судові засідання неодноразово не зявився, повідомлявся судом про розгляд даної цивільної справи, причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ст. 224 ч.1 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, у звязку з неявкою повідомленого відповідача по даній цивільній справі, врахувавши думку позивача, суд зважав можливим розглядати справу в заочному порядку, постановивши про викладене відповідну ухвалу.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги виниклі обставини та пояснення сторони позивача за суттю спору і підставами звернення в суд, оглянувши відповідний договір, надавши належну юридичну оцінку виниклим між сторонами правовідносинам, проаналізувавши представлені арифметичні розрахунки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що 22 січня 2008 року між ОСОБА_1 з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений договір №702 про поставку обладнання (надалі за текстом Договір).

Згідно п.п.1,2 Договору, замовник ОСОБА_1 доручає, а виконавець ОСОБА_2 бере на себе зобовязання з поставки та монтажу обладнання у вигляді: двох кондиціонерів «Mitsubishi H.I. SRK-28HG».

В силу п.п.3,4 Договору, вартість замовлення складає 6379,00 гривень, а строк поставки обладнання 30 днів з моменту отримання виконавцем ОСОБА_2 авансу від замовника ОСОБА_1

Як передбачає п.5.1 Договору, в момент підписання договору замовник ОСОБА_1 оплачує 5160,00 гривень, які й являються передбаченим сторонами авансом та дорівнюють вартості обладнання.

Відповідно до ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Водночас, як чітко вказує ст. 631 ч.1 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору.

Надаючи виниклим в даному випадку правовідносинам між сторонами належну правову оцінку, суд звернув увагу на положення ст. 712 ч.1 ЦК України, згідно яких за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Але ураховуючи сутність спору та правовий статус сторін, суд вбачає, що в даному випадку між сторонами склались правовідносини не з поставки, як то встановлено у назві Договору, а такі, що містять ознаки купівлі-продажу в частині придбання та поставки обладнання, та побутового підряду в частині монтажу придбаного обладнання.

Так, згідно ст.ст. 655, 656 ч.1 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. При цьому, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Щодо положень ст.ст. 865, 866 ч.1 ЦК України, за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу. Разом з тим, договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору.

З урахуванням викладених вимог закону, на виконання умов Договору, замовником ОСОБА_1 при укладенні правочину було передано виконавцю ОСОБА_2 суму вартості обладнання у розмірі 5160,00 гривень.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ч.1 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлює ст. 663 ЦК України, продавець зобовязаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

На підставі викладеного, а також виходячи з положень згадуваного Договору, виконавець ОСОБА_2 був зобовязаний фактично передати відповідне обладнання у власність замовнику ОСОБА_1 в строк не пізніше 22 лютого 2008 року. Але суд встановив, що відповідач до теперішнього часу даних зобовязань не виконав, позивач ОСОБА_1 дане майно в порушення Договору не отримала.

У звязку із встановленими судом фактичними обставинами спору, суд погоджується із обґрунтованістю відмови позивача ОСОБА_1 від укладеного Договору, та вбачає вірним стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму отриманої останнім вартості обладнання у розмірі 5160,00 гривень.

Разом з тим, згідно п.6.1 Договору, виконавець ОСОБА_2 зобовязується здійснити поставку в строки, що вказані в договорі. У випадку затримки з вини виконавця, останній зобовязується сплатити неустойку у розмірі 0,1% від загальної вартості замовлення за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 546 ч.1 ЦК України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Водночас, як чітко регламентує ст. 549 ч.ч.1,2,3 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Тобто з урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що виконання даного зобовязання було забезпечене неустойкою у вигляді пені.

Дослідивши відповідні положення Договору, а також надавши належну оцінку представленим стороною позивача арифметичним розрахункам загальної суми пені, суд прийшов до висновку про помилковість її визначення ОСОБА_1 у розмірі 55303,92 гривень.

Як наводить ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А згідно ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобовязання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

З огляду на відповідну вимогу позивача, визначаючи час прострочення боржника ОСОБА_2, з урахуванням положень ст.ст. 11, 530, 612, 614 ЦК України, суд приходить до висновку, що це є строк з 22 лютого 2008 року по 13 квітня 2010 року, тобто 781 день. Оскільки 0,1% від простроченої суми у розмірі 5160,00 гривень становить 5,16 гривень, то загальна сума пені за весь час прострочення зобовязання ОСОБА_2 дорівнює 5,16 х 781 = 4029,96 гривень, яка обґрунтовано й підлягає стягненню з відповідача.

Стосовно вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків за рахунок ОСОБА_2 у звязку із підвищенням цін на відповідне обладнання, суд встановив наступне.

Як встановлено в ст. 621 ЦК України, у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобовязання.

Відповідно до положень ст. 623 ч.ч.1,2,3 ЦК України, боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобовязання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, у день предявлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

На підтвердження обґрунтованості цієї вимоги, ОСОБА_1 було представлено суду рахунок №17 від 26 березня 2010 року, складений повноважними особами ТОВ «Югком», відповідно до якого вартість відповідного обладнання, а саме двох кондиціонерів «Mitsubishi H.I. SRK-28HG» на момент видачі документу складала 8700,00 гривень, тобто на 3540,00 гривень дорожче, ніж за Договором.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що зобовязання відповідача щодо передачі замовникові ОСОБА_1 відповідного майна у власність було порушене саме з вини ОСОБА_2, суд переконаний в існуванні законних підстав для задоволення відповідної вимоги сторони позивача й вбачає обґрунтованим стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму збитків, завданих порушенням зобовязання у розмірі 3540,00 гривень.

Як наводить ст. 88 ч.ч.1,2 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Але якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

В силу ст. 79 ч.ч.1,3 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи, до яких, в свою чергу відносяться: 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що повязані з явкою до суду; 4) витрати, повязані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, повязані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

У звязку з тим фактом, що позивача звільненого від оплати судового збору в силу ст. 22 ч.3 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на часткове задоволення даного позову, суд вбачає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму неоплаченого судового збору (державного мита) у розмірі 127,29 гривень за ст.3 п.1 п/п «а» Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» на користь держави.

Разом з тим, враховуючи ті обставини, що стороною позивача не оплачувались витрати на інформаційно-технічне забезпечення, суд вбачає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму неоплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду даної справи у розмірі 120,00 гривень за Розділом «І» ч.1 Розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року під №1258 на користь держави.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 224, 225, 226 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поставки обладнання задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму отриманої вартості обладнання у розмірі 5160,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 загальну суму пені за весь час прострочення зобовязання у розмірі 4029,96 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму збитків, завданих порушенням зобовязання у розмірі 3540,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Малиновського районного суду міста Одеси, код ЄДРПОУ 23862106, на рахунок №31413537700007, відкритий в ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, із зазначення коду платежу 22090100 пропорційну частину суми неоплаченого судового збору (державного мита) у загальному розмірі 127,29 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави, в особі ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, на рахунок №31218259700007, відкритий в ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, із зазначення коду платежу 22050000 суму неоплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 гривень.

В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ст. 295 ч.4 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Виконавчі листи видати після набрання рішенням суду законної сили.

Головуючий: