Ухвала суду № 46254811, 30.06.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/3531/14-ц 30.06.2015 30.06.2015 30.06.2015

Провадження №22-ц/784/1449/15 Суддя по 1 інстанції Мельничук О.В.

Категорія 48 Доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1

Ухвала

Іменем України

30 червня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

при секретарі судового засідання - Гордійчук С.С.,

за участю відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 квітня 2015 року у справі за

позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: органи опіки та піклування Первомайської райдержадміністрації Миколаївської області, Первомайської міської ради та Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про негайне відібрання малолітньої дитини, відшкодування моральної шкоди та стягнення аліментів,

встановила:

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про негайне відібрання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнення аліментів на його утримання та відшкодування моральної шкоди, яка повязана з протиправною поведінкою відповідача.

Позивачка зазначала, що 29 жовтня 2010 року народила сина ОСОБА_4, батьком якого є відповідач. У шлюбі вона з відповідачем не перебувала, за період сумісного проживання він постійно знущався з неї та застосовував психологічне насилля.

Дитина проживала разом з нею у м. Первомайську Миколаївської області. За позовом відповідача та його матері, які проживають у м. Києві, судовим рішенням у 2013 році визначена участь батька та бабусі у спілкуванні та вихованні дитини.

23 червня 2014 року під час чергового побачення відповідача та його матері з дитиною у м. Первомайську, відповідач самочинно, без її згоди, таємно вивіз сина в м. Київ, де безпідставно його утримує, заявивши, що син буде проживати з ним. За її заявою по даному факту відкрите кримінальне провадження.

Посилаючись на те, що відповідач самочинно, без її згоди, змінив місце проживання дитини, й така поведінка відповідача шкодить інтересам малолітнього сина, позивачка просила негайно відібрати у нього сина ОСОБА_4 та повернути їй.

Стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі 1000 грн. щомісячно до повноліття дитини, оскільки відповідач не повідомляє місце своєї роботи та доходи.

Крім того, посилаючись на те, що їй спричинена тяжка триваюча душевна та психологічна травма у звязку з викраденням дитини, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що позивачка не має заробітку та доходу, має неврівноважений склад характеру, а тому не взмозі утримувати та виховувати дитину. Він забезпечений житлом та роботою, тому може створити кращі умови для проживання та виховання дитини. До того ж, за його позовом рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2014 року визнано протиправним та скасовано розпорядження органу опіки та піклування Первомайської райдержадміністрації Миколаївської області від 4 липня 2013 року, яким визначено місце проживання дитини з матірю.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Постановлено відібрати малолітню дитину сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у відповідача та повернути його позивачці. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення аліментів на малолітнього сина ОСОБА_4. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачці у задоволенні усіх позовних вимог.

В частині відмовлених позовних вимог рішення суду не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як мати, так і батько мають рівні права та обовязки щодо дитини, зокрема право на її виховання, незалежно від того проживають вони з дитиною чи ні (ч.1 ст. 141 СК України).

Згідно ст. 157 СК питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобовязаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, а проживаючий з дитиною батько не має права перешкоджати їх спілкуванню.

Відповідно до ст. 160 СК місце проживання дитини, яка не досягла десяти років визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років (й до 14 років), визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 161 СК, якщо мати або батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки і піклування або судом.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ст. 155 СК України).

За змістом ч. 1 ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.

Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобовязана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала (ч. 2 ст. 162 СК України).

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Обєднаних Націй 20 листопада 1959 року, містить принцип, згідно з яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матірю лише за наявності виняткових обставин.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивачка та відповідач є батьками малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Кабижча Бобровицького району Чернігівської області.

Батьки дитини у шлюбі не перебували. З народження син ОСОБА_4 проживав з матірю та братом ОСОБА_6 Бюлентом, ІНФОРМАЦІЯ_2, мати одна виховувала двох малолітніх дітей та позитивно характеризується.

Складом своєї сімї із трьох осіб вони з 26 липня 2011 року і по час розгляду справи в суді зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_3, а з жовтня 2013 року їх фактичним місцем проживання є двокімнатна квартира № 6 з усіма зручностями по вул. Черняховського, 30 у м. Первомайську в м. Первомайську, де створені належні умови для проживання та виховання малолітніх дітей (а.с. 6-7, 10-12, 159, 196).

Згідно із витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у його актовий запис про народження внесено зміни 3 лютого 2012 року. Зокрема, внесена інформація про батька дитини, яким визнано відповідача на підставі рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10 січня 2012 року, а також змінено прізвище дитини із «Селезнев» на «Ілляшенко» на підставі розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 27 січня 2012 року № 57 й видане повторне свідоцтво про народження на прізвище «Ілляшенко» (а.с. 9, 15 -18).

Зазначене стало підставою для реєстрації відповідачем малолітнього сина ОСОБА_5 з 14 лютого 2012 року в належній йому квартирі № 94 по вул. 40 річчя Жовтня у м. Києві, без зняття дитини з попереднього місця реєстрації (а.с. 20, 46, 236).

Разом з тим, за повідомленням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 травня 2012 року за № 524-697 ( на запит Первомайського районного центру соціальних служб для сімї та дітей) розпорядження від 27 січня 2012 року № 57 жодним чином не стосується громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та стосовно зазначено питання не приймалося (а.с. 19).

Розпорядженням Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області № 137-р від 4 липня 2013 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5, разом з матірю за місцем її проживання та визначено спосіб участі батька дитини у його вихованні шляхом спілкування з ним за місцем його проживання в присутності матері двічі на місяць у встановлені дні та часи, а також зобовязано ОСОБА_3 не чинити перешкод у спілкуванні батька з дитиною (а.с. 247-248).

У квітні 2013 року ОСОБА_2 та його мати ОСОБА_7 звернулися з позовом до Первомайського міськрайонного суду про усунення перешкод у спілкуванні з малолітнім ОСОБА_5.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 червня 2013 року, частково зміненого рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня 2013 року, визначена участь ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_7 у спілкуванні та вихованні малолітнього ОСОБА_5 за місцем його проживання з матірю у перший та третій понеділок кожного місяця з 12 до 18 години, перший та третій вівторок кожного місяця з 10 до 16 години (а.с. 297-300).

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 червня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 30 липня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_7 у зміні способу їх участі у вихованні дитини (а.с. 301 -304).

23 червня 2014 року під час чергового побачення відповідача та його матері з малолітнім ОСОБА_5 у м. Первомайську, відповідач самочинно, без згоди матері дитини, таємно забрав сина до себе у м. Київ, вважаючи, що він забезпечить кращі умови для проживання, виховання та гармонійного розвитку дитини.

За заявою позивачки в цей же день по даному факту відкрите кримінальне провадження Первомайським МВ УМВС України в Миколаївській області, яке 10 липня 2014 року було закрите провадженням, однак постанова про закриття провадження скасована постановою Первомайського міжрайонного прокурора 19 серпня 2014 року й кримінальне провадження не закінчене на час розгляду справи судом ( № 12014150110001229 за ст. 358 ч. 4 КК України) (а.с. 25, 50, 172)

Із матеріалів справи вбачається, що станом на 10 лютого 2015 року фактичне місце перебування малолітнього ОСОБА_5 це житловий будинок № 37 по вул. Уральській у м. Києві у бабусі ОСОБА_7 (а.с. 150, 229 250). Зі слів батька син ОСОБА_4 відвідує дитячий садочок № 725 у Голосіївському районі м. Києва.

Залучені до участі у справі в якості третіх осіб представники органів опіки та піклування Первомайської райдержадміністрації Миколаївської області, Первомайської міської ради та Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації дійшли єдиного висновку про наявність протиправної поведінки відповідача щодо самочинної зміни місця проживання дитини та необхідність повернення чотирьохрічного сина ОСОБА_4 до матері (а.с. 225-228), а також про безумовне дотримання сторонами рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 червня 2013 року, частково зміненого рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня 2013 року, яким визначена участь ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні малолітнього ОСОБА_5 за місцем його проживання з матірю.

До того ж, служба у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації при зустрічі з малолітнім ОСОБА_5 18 березня 2015 року, зясувала його думку, дитина бажає проживати з матірю та братом ОСОБА_3 Бюлентом, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.228).

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що батько самочинно змінив місце проживання малолітньої дитини на шкоду інтересам дитини, оскільки сам факт розлучення дитини з матірю є психотравмуючим фактором.

Зазначене спричинило й позивачці душевні страждання та переживання, які не припинені й на час розгляду справи.

Таким чином, суд першої інстанції повно, всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку доказам по справі, та прийшов до вірного висновку про відібрання малолітнього ОСОБА_5 у батька та повернення його за місцем проживання матері, де створені необхідні умови для його фізичного, розумового та морально психологічного розвитку. Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 162 СК України обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що проживання дитини з матірю створює небезпеку для дитини, не підтверджуються матеріалами справи.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2014 року, ухваленого за його позовом до Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, скасовано розпорядження № 137-р від 4 липня 2013 року, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 з матірю, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції, а також і не звільняє відповідача від виконання судового рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 червня 2013 року, яким визначена участь батька у вихованні дитини (а.с. 245-246).

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: