Ухвала суду № 46253222, 01.07.2015, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1548/15 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Головань А. М.

УХВАЛА

Іменем України

01.07.2015 рокуколегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської областіу складі:

головуючого -Голованя А.М.

суддів - Гайсюка О.В., Фомічова С.Є.

при секретарі - Дімановій Н.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 травня 2015 року, за позовом ОСОБА_3 до селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики та розписки недійсними і

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 (далі - СФГ ОСОБА_2В.), посилаючись на те, що згідно договору позики від 26 березня 2012 року він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 300 000 грн. з умовою їх повернення до 10 серпня 2012 року, що підтверджується відповідною розпискою.

У зазначений в договорі термін, відповідач борг не повернув і в зв'язку з цим просить стягнути з нього суму боргу в розмірі 300 000 грн., інфляційні нарахування в розмірі 65 134,30 грн., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 21 846,58 грн. за ст.625 ЦК України та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 124 142,45 грн., а всього 511 123,33 грн. (а.с. 2-4)

09 квітня 2015 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала до суду зустрічний позов, в якому просить визнати недійсними: договір позики від 26 березня 2012 року, укладений між СФГ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від імені якого діяв ОСОБА_5 та розписку від 26 квітня 2012 року, укладену між тими ж самими особами.

В обґрунтування зустрічного позову вказує, що спірний договір був підписаним не ОСОБА_3, а сторонньою особою, яка діяла без повноважень, оскільки довіреність на імя ОСОБА_6 була видана 13 квітня 2012 року, тобто пізнішою датою.

Іншою підставою недійсності договору та розписки вважає те, що вони укладені без наміру передачі грошових коштів, оскільки грошових коштів ОСОБА_2 не отримував і в касу СФГ ОСОБА_2 вони не надходили.

Крім того, на розписці відсутня печатка СФГ ОСОБА_2, що є порушенням вимог щодо письмової форми (а.с. 83-84).

Ухвалою Бобринецького районного суд Кіровоградської області від 09.04.2015 року первісний та зустрічний позови об'єднані в одне провадження (а.с.87-88).

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 травня 2015 року первісний позов задоволено частково.

Стягнуто з СФГ ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 386 980,88 грн., яка складається: з суми позики 300 000 грн., трьох процентів річних - 21846,58 грн., інфляційних нарахувань - 65134,30 грн. В частині стягнення пені відмовлено.

Зустрічний позов СФГ ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі СФГ ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду через порушення норм матеріального та процесуального права з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного.

Представник відповідача СФГ ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час і місце розгляду справи господарство оповіщене у встановленому статтею 76 ЦПК України порядку, що підтверджується поштовими повідомленням. Причини неявки в суд на які в заяві зіслався представник відповідача ОСОБА_4, а саме зайнятість в іншій цивільній справі, не є поважними, оскільки зазначена обставина відноситься до організаційної діяльності цієї юридичної особи, яку суд не зобов'язаний коригувати чи враховувати.

Крім того, частиною 3 статті 27 ЦПК України на осіб, які беруть участь у справі, покладено зобов'язання добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Ураховуючи положення ч.2 ст.305 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, колегія суддів вирішила розглядати справу у відсутності представника відповідача.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, яка заперечила проти доводів скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, яке випливає з договору позики, перед позивачем є встановленим, тому на підставі ст. ст. 526, 610, 625, 1046, 1050 ЦК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума боргу, три проценти річних від простроченої суми боргу, а також інфляційниі втрати за період з серпня 2012 року по листопад 2014 року. В задоволенні вимоги про стягнення пені відмовлено у зв'язку з тим, що ця вимога не ґрунтується на законі та договорі.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено, оскільки обставини на які посилався відповідач не можуть бути законними підставами для визнання недійсними договору позики та розписки.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 березня 2012 року між ОСОБА_3, від імені якого діяв ОСОБА_5 та СФГ ОСОБА_2, в особі його голови ОСОБА_2, було укладено договір позики, за яким відповідач отримав від позивача кошти в розмірі 300000 грн., які господарство зобов'язувалося повернути до 10 серпня 2012 року, на підтвердження чого 26 квітня 2012 року відповідачем було видано відповідну письмову розписку.

В пункті 1 договору позики вказано, що позичальник отримав від позикодавця 300000 грн., а передачу грошей було здійснено до підписання цього договору, на підтвердження факту передачі грошей позичальник видає позикодавцю розписку. Підпис позичальника скріплений печаткою СФГ ОСОБА_2В.(а.с.5).

Сторонами не оспорюється дата складання розписки та те, що ОСОБА_2 власноручно написав на користь позивача розписку від 26 квітня 2012 року і підписав договір позики, датований 26 березня 2012 року.

Позивач, пред'явивши позов, посилався на те, що йому позика не повернута.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047 ЦК України встановлює письмову форму для договору позики, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, узгоджується з вимогами зазначеної норми права розрахована сума інфляційних втрат, яка визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання із серпня 2012 року по листопад 2014 року в розмірі 65134,30 грн.

Також, суд обґрунтовано стягнув три процента річних за період з 11 серпня 2012 року по 13 січня 2015 року в розмірі 21846,58 грн.

Згідно із ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення в суду першої інстанції межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Слід зазначити, що відповідач в поданій ним апеляційній скарзі не оспорює правильність розрахунку розміру нарахувань індексу інфляції та трьох проценти річних від простроченої суми, який наведено в додатку №1 до позовної заяви. (а.с. 7-9).

Вирішуючи вказаний, спір суд встановив, що отримавши позику в розмірі 300000 грн. голова СФГ ОСОБА_2, ОСОБА_2 вказаних грошових коштів на баланс господарства не вніс.

Проте зазначена обставина не має жодного правового значення, оскільки при підписанні угоди голова СФГ діяв в межах повноважень визначених статутом юридичної особи (п. 8.6 Статуту, а.с. 41) і кошти були отримані ним у зв'язку з підписанням цієї угоди як представником позичальника.

Не внесення представником позичальника коштів до каси підприємства не змінює обсяг прав та обов'язків сторін, які виникли за договором і зокрема щодо повернення боржником позики.

Отже, встановивши, що кошти не повернуті позикодавцеві, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за договором позики, три проценти річних, нарахування індексу інфляції та відмовив у задоволенні вимоги про стягнення пені.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, що викладена у постанові Верховного Суду України у справі №6-79цс14 від 02.07.2014 року, і яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є реальною угодою, тобто укладеною з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором(ч.1 ст. 1051 ЦК України).

Встановивши факту передачікоштів в сумі 300 000 грн. безпосередньо голові СФГ ОСОБА_2, суд дійшов до правильного і обгрунтованого висновку про відмову в позові про визнання договору позики недійсним, оскільки не внесення коштів в СФГ ОСОБА_2В головою цього СФГ, якій діяв в межах повноважень визначених Статутом СФГ не є підставою для визнання цього договору недійсним.

Також, не є підставою для визнання недійсним і підписання договору особою, яка не мала на те повноважень, оскільки дії ОСОБА_5 були в подальшому схвалені особою, яку він представляє, тобто ОСОБА_7, про що свідчить видача йому довіреності від 13 квітня 2012 року на підставі якої він підписав боргову розписку від 26 квітня 2012 року, і це відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦК України створює цивільні права та обовязки з моменту вчинення договору позики.

Відсутність печатки СФГ ОСОБА_2 на розписці від 26 квітня 2012 року також не є підставою для визнання її недійсною, крім того, сама по собі розписка є документом який посвідчує факт передачі коштів на виконання договору позики і за своєю юридичною природою не є правочином, а тому не може визнаватися недійсною.

За таких обставин доводи апеляційної скарги, які зводяться до, що суд не урахував, що договір позики підписаний не уповноваженою на це особою, СФГ не отримало кошти за договором позики і цей договір було укладено без наміру передати кошти іншій особі, а з метою отримання прибутку ОСОБА_3, розписка не посвідчена печаткою СФГ не ґрунтуються на доказах та законі, а тому висновків суду не спростовують.

Судове рішення відповідає вимогам закону, оскільки ухвалене з додержанням положень передбачених ст. 212 ЦПК України, а тому виходячи із положень ч.1 ст. 308 ЦПК України зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскарженою шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: