Вирок № 46242947, 07.07.2015, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

1-кп/130/87/2015

130/553/15-к

В И Р О К

Іменем України

07.07.2015 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Саландяк О.Я.,

секретаря Кащенко Г.Р.,

за участі сторін та учасників кримінального провадження:

прокурора Петлик І.В.,

обвинуваченого та цивільного відповідача ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

представника потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Жмеринці кримінальне провадження №1-кп/130/87/2015 (130/553/15-к), що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013010130001067 від 06.11.2013 року відносно

ОСОБА_1, 1991.02.15 року народження, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, неодруженого, на час вчинення злочину працюючого старшим державним виконавцем ВДВС Жмеринського міськрайонного управління юстиції, на час розгляду кримінального провадження не працюючого, ІНФОРМАЦІЯ_3, військовозобов»язаного, раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 384 КК України, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, перебуваючи з ОСОБА_4 в неприязних відносинах, 09.04.2013 року звернувся до Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області з заявою про те, що ОСОБА_4 та невідомі йому особи скоїли відносно нього кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 189 КК України вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Вказаний в заяві факт вимагання ОСОБА_4 та невідомими особами грошей у ОСОБА_1 10.04.2013 року внесено до ЄДРДР за №1201301013000435 за ч.2 ст. 189 КК України та слідчим відділенням Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області розпочато досудове розслідування.

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження, 14.05.2013 року ОСОБА_1, перебуваючи в службовому кабінеті слідчого СВ Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_5, за адресою м.Жмеринка, вул. Леніна, 58, під час надання показань в якості потерпілого з 09.40 по 10.25 год., будучи попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, діючи з прямим умислом, який спрямований на завідомо неправдиві показання потерпілого під час проведення досудового розслідування, з корисливого мотиву, з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за невиконання умов договору позики від 14.03.2011 року, укладеного з ОСОБА_4, відповідно до якого він повинен був повернути останньому гроші в сумі 87500 грн. та який звернувся до Вінницького міського суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 боргу, надав завідомо неправдиві показання, якими обвинуватив ОСОБА_4 у вчиненні відносно нього кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Зокрема під час допиту в якості потерпілого ОСОБА_1 вказав, що 14.03.2011 року зустрівся з ОСОБА_4 та двома невідомими особами в м.Вінниці, де останні шляхом погроз фізичною розправою, змусили його піти разом із ОСОБА_4 до нотаріуса та підписати договір позики грошей в сумі 87500 грн.

Продовжуючи реалізовувати злочинний умисел, спрямований на завідомо неправдиві показання потерпілого під час проведення досудового розслідування та обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні тяжкого злочину, вчиненого з корисливих мотивів, ОСОБА_1 12.07.2013 року перебуваючи в приміщенні Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області, під час допиту його в якості потерпілого заступником Жмеринського міжрайпрокурора ОСОБА_6, з 10.00 по 10.55 год., будучи попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, діючи з прямим умислом, з корисливого мотиву, з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за невиконання умов договору позики від 14.03.2011 року укладеного із ОСОБА_4, відповідно до якого він повинен був повернути останньому гроші в сумі 87500 грн. та який звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 боргу, надав завідомо неправдиві показання, якими обвинуватив ОСОБА_4 у вчиненні відносно нього кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Зокрема, під час допиту в якості потерпілого ОСОБА_1 вказав, що 14.03.2011 року на вимогу ОСОБА_4 зустрівся із ним та двома невідомими особами в м.Вінниці, де останні шляхом погроз фізичною розправою, змусили його піти разом з ОСОБА_4 до нотаріуса та підписати договір позики грошей в сумі 87500 грн.

Під час досудового розслідування, обставини повідомлені ОСОБА_1 під час допитів його в якості потерпілого не знайшли свого підтвердження, спростовані зібраними матеріалами, тому за наслідками проведеного досудового розслідування 17.07.2013 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013010130000435 від 10.04.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 284 КПК України, за відсутністю події кримінального правопорушення.

Постанова про закриття даного кримінального провадження залишена в силі Жмеринським міськрайонним судом та апеляційним судом Вінницької області після оскарження ОСОБА_1

Вказані дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.2 ст. 384 КК України як завідомо неправдиве показання потерпілого під час проведення досудового розслідування, поєднане з обвинуваченням особи в тяжкому злочині, вчинене з корисливих мотивів.

Потерпілим ОСОБА_4 заявлено цивільний позов у відшкодування завданої моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину у сумі 5000 грн. та стягнення судових витрат у виді судового збору та правової допомоги.

Обвинувачений та цивільний відповідач ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнав повністю, цивільний позов не визнав повністю, суду пояснив, що з потерпілим ОСОБА_4 він знайомий із 2007 року, коли закінчив школу та вступив до ОНЮА в м.Одеса. Оскільки вони із ОСОБА_4 були у хороших відносинах, то він один раз перед літньою сесією, весною 2010 року дійсно позичив в потерпілого 600 доларів США, які потім повернули його батьки. У березні 2011 року ОСОБА_1 приїхав в м.Вінницю, де зустрівся із ОСОБА_4 і двома невідомими чоловіками, які були на автомобілі «Субару Легасі» сірого кольору, які стали пояснювати, що він іще винен гроші та проценти, змусили підписати його договір позики під тиском, дали два роки, аби він розрахувався. Для підписання договору відносно нього застосовували примус та насильство, про що свідчить зламаний мізинець правої руки у березні 2011 року та застосування відносно нього нецензурної лексики. Розмова відбувалась в автомобілі, де ОСОБА_4 сидів спереду, а обвинувачений ззаду, а біля нього сидів чоловік кавказької зовнішності. В ході розслідування кримінального правопорушення по факту вимагання фоторобот невідомих чоловіків не складався, із ним, як із потерпілим будь-які слідчі дії, експертизи не проводились, одночасний допит з іншими учасниками подій не проводився, власники автомобілів ОСОБА_7 сірого кольору не встановлювались. Після вказаних подій обвинувачений перестав спілкуватись із ОСОБА_4, хоча до того їх відносини були хороші, номер телефону не змінював, змінив лише один раз літом 2014 року. Обвинувачений перевівся в інший навчальний заклад не через погіршення відносин із ОСОБА_4 та отримав диплом про вищу юридичну освіту у 2012 році. У ОСОБА_4 впливові батьки. Коли мама обвинуваченого 30-31 грудня 2012 чи 2013 року отримала конверт із копією договору позики, тоді обвинувачений лише розповів батькам про вказані обставини. До цього ОСОБА_1 було відомо про існування договору, бо він його підписував. В міліцію звернувся через кілька місяців після отримання договору, щоб захистити свої права, коли точно не пам»ятає. Надрукував заяву особисто на адресу правоохоронних органів за наполяганням батьків. На час написання заяви до правохоронних органів він знав про звернення ОСОБА_4 із позовом до суду про стягнення коштів. Також йому було зрозуміло за якою статтею він просив порушити кримінальне провадження відносно ОСОБА_4, а саме йому зрозумілий зміст ст. 189 ч.2 КК України. Заяву приніс уже надрукованою, до нього викликали чергового міліціонера та він прийняв у нього заяву, конкретних обставин складання якої не пам»ятає.

ОСОБА_1 двічі допитували: перший раз слідчий Дмитрук О.М. в приміщенні кабінету райвідділу у першій половині дня, а другий раз прокурор Попеско О.П. в другій половині дня в приміщенні міжрайонної прокуратури. Перший раз постанову про закриття кримінального провадження за його заявою по факту вимагання було скасовано за його скаргою, тому розслідування продовжувалось. При допиті ОСОБА_5 ОСОБА_1 вручались якісь пам»ятки, однак зміст вказаних документів він не пам»ятає. Протокол був написаний слідчим, прочитаний ОСОБА_1 та підписаний без зауважень. При допиті прокурором Попеско О.П. Бевз Д.В. повідомив все, що йому відомо, та, оскільки спішив, то пішов із прокуратури, куди повернувся пізніше, прочитав складений протокол, підписав його без зауважень. При вказаних допитах він розумів свій статус потерпілого, діяв без адвоката, а на час закриття кримінального провадження вже користувався правовою допомогою. При допиті як ОСОБА_5 так і ОСОБА_8 ОСОБА_1 повідомив правдиві відомості, повідомляв і про автомобіль і про зламаний палець, однак чому такі відомості не були відображені в протоколах допиту його як потерпілого не відомо. Лише коли він все добре розповів адвокату вона звернулась із заявою про перегляд постанови про закриття кримінального провадження по факту вимагання коштів за нововиявленими обставинами. Вважає, що подання заяви в прокуратуру жодним чином не вплинуло на розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_4 про стягнення боргу, по справі винесено рішення, та не вплинуло на виконання рішення. Потім відносно ОСОБА_1 порушили кримінальну справу і стали « його домагатись». Як цивільний відповідач позов не визнав із тих підстав, що оскільки все, що сталось, це лише відповідальність потерпілого, моральних страждань ОСОБА_4 не заподіював, просив в задоволенні цивільного позову відмовити. Як приватний підприємець ОСОБА_1 ніколи не був зареєстрований. Просив його виправдати.

Винуватість ОСОБА_1, не дивлячись на невизнання ним вини повністю підтверджується доказами, перевіреними та оціненими у їх сукупності судом безпосередньо.

Так, потерпілий та цивільний позивач ОСОБА_4 суду показав, що він знайомий із ОСОБА_1 з 2007-2008 років. Були в хороших відносинах, навчались в одному навчальному закладі ОНЮА, проживали на одному поверсі в гуртожитку. 09.04.2013 року ОСОБА_1 подав заяву до Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст. 189 КК України, яке було внесено до ЄДРДР за № 1201301013000435 та надалі закрито за відсутністю події кримінального правопорушення. Вказане рішення було оскаржене та набуло законної сили. Між ним та ОСОБА_1 існували цивільно-правові відносини, які полягали в тому, що останній позичив в потерпілого 87500 грн. та щоб не повертати вказані кошти написав вказану заяву про вимагання коштів. Тобто обвинуватив ОСОБА_4 у вчиненні злочину із корисливого мотиву. Це доводиться наявністю рішення суду про стягнення коштів на користь потерпілого. Протягом двох років з часу підписання договору позики та до звернення 29.03.2013 року ОСОБА_4 із позовом до суду про стягнення коштів за договором позики ОСОБА_1 нікуди не звертався, а звернувся лише після отримання позову із суду. ОСОБА_1 договір позики жодним чином не оспорено. Так, обвинуваченням, що здійснене ОСОБА_1 ОСОБА_4 завдано моральної шкоди, яку він оцінює в сумі 5000 грн. ОСОБА_1 спочатку позичив гроші на власні потреби, а в 2011 році добровільно підписав у нотаріуса в м.Вінниці договір позики, сам надав паспорт. Після позики в одній із розмов вказав, що грошей повертати не буде, під різними приводами уникав зустрічей. Про звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів ОСОБА_4 дізнався через 55 днів. Його було допитано в якості свідка про факти, що йому були відомі з приводу вимагання, кілька разів: один раз по телефону, один раз він приїздив з м.Одеси та його було допитано в Жмеринському РВ, а також його допитували працівники внутрішньої безпеки, однак факт вимагання коштів в ОСОБА_1 ним заперечувався. Підозру ОСОБА_4 не пред»являли та за результатами досудового розслідування прийнято рішення про закриття кримінального провадження. Таке рішення скасовувалось за скаргою ОСОБА_1, а потім кримінальне провадження було повторно закрито. Із ОСОБА_1 та його родичами не спілкується, відносини погіршились та взагалі припинились. В ході розслідування кримінального провадження потерпілий, що є працівником прокуратури спілкувався із працівниками внутрішньої безпеки, йому було незручно та дискомфортно. Моральні страждання ОСОБА_4 полягають в його допиті, саме спілкування було для потерпілого неприємним, бо при цьому він почував себе підозрюваним у вчиненні тяжкого злочину. Крім того ОСОБА_1 звертався із скаргами на дії ОСОБА_4 до Генеральної Прокуратури України, було проведено службове розслідування та після цього відбулось звернення ОСОБА_4 до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області із позовом про захист честі та гідності, в задоволенні якого було відмовлено. При визначенні розміру моральної шкоди у сумі 5000 грн. ОСОБА_4 виходив із власних міркувань. Цивільний позов підтримав, просив його задовольнити, призначити обвинуваченому найсуворіше покарання.

Представник потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_3 пояснення ОСОБА_4 підтримала, цивільний позов підтримала, просила його задовольнити. Пояснила, що із позовом про захист честі гідності ОСОБА_4 звертався виключно з приводу звернення ОСОБА_1 Д,В. із заявою до Генеральної прокуратури України, а із позовом, про відшкодування моральної шкоди, завданої завідомо неправдивим показанням з обвинуваченням у тяжкому злочині звернувся вперше в межах кримінально провадження, що розглядається. Само по собі обвинувачення особи у вчиненні тяжкого злочину та завдані особи у зв»язку із такою протиправною поведінкою щодо нього моральні страждання відповідно до ст. 23 ЦК України дають право на відшкодування моральної шкоди. Щодо розміру моральної шкоди, то розмір у сумі 5000 грн. є розумним, справедливим, відповідає глибині душевних страждань, які перетерпів потерпілий, внаслідок дачі органам досудового розслідування пояснень з приводу неправдивого обвинувачення. Щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 та вини у вчиненні інкримінованого злочину, то такі знайшли своє підтвердження в наданих стороною обвинувачення доказах, які не спростовані стороною захисту. Рішенням суду стягнуто кошти за договором позики із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4, рішення виконується. Договір позики не скасований, є чинним. Корисливий мотив вчиненого злочину повністю знайшов своє підтвердження, так як ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів з метою уникнення виконання зобов»язання за договором позики та після відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 ОСОБА_4 правильно визнаний потерпілим у кримінальному провадженні, оскільки саме відносно нього дані неправдиві відомості щодо вчинення тяжкого злочину, йому завдано моральні страждання, а тому виходячи із їх глибини, а також понесення витрат на правову допомогу, оплати судового збору, просила цивільний позов задовольнити, ОСОБА_1 визнати винуватим та призначити покарання в межах санкції інкримінованої статті.

Свідок ОСОБА_5 суду показав, що він працює оперуповноваженим Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області та був в складі оперативної групи. У 2013 році ОСОБА_1 звернувся до райвідділу та черговий повідомив свідка про звернення. ОСОБА_1 мав намір написати заяву про злочин відносно нього, що і зробив, подавши відповідну заяву, яку свідок зареєстрував в ЄДРДР. Надалі свідок здійснював досудове розслідування кримінального провадження за заявою ОСОБА_1, допитував його в якості потерпілого. В заяві та показах ОСОБА_1 пояснював, що в м.Вінниці в нього невідомі особи вимагали кошти з погрозою застосування фізичного насильства в певній сумі, однак подробиць свідок не пам»ятає. ОСОБА_1 давав покази добровільно, все зафіксовано у відповідному протоколі його допиту як потерпілого. Окрім ОСОБА_1 свідок більше нікого не викликав та не допитував, лише здійснив запит в м.Одесу щодо ОСОБА_4, який працював в органах прокуратури, як на це вказав потерпілий ОСОБА_1 Скільки тривало досудове розслідування, свідок не пам»ятає, прийняв рішення про закриття кримінального провадження у зв»язку із тим, що вбачав наявність цивільно-правових відносин, відсутністю складу злочину та не знайшли свого підтвердження покази ОСОБА_1, підстав для притягнення ОСОБА_4 до відповідальності не встановлено. Докази на спростування показів ОСОБА_1 ним не встановлювались. Постанова, що була прийнята свідком була оскаржена потерпілим та скасована. Надалі досудове розслідування ним більше не здійснювалось, провадження було передано до прокуратури. Подробиць прийняття заяви, допиту ОСОБА_1 свідок не пам»ятає, розповів суду процедуру вчинення цих дій, однак будь-яких достовірних подробиць суду повідомити не зміг, так як пройшло багато часу.

Свідок ОСОБА_8 суду показав, що він працює заступником Жмеринського міжрайонного прокурора та здійснював процесуальне керівництво за заявою ОСОБА_1 про вимагання у нього коштів ОСОБА_4 на підставі ст. 36 КПК України. Після скасування постанови слідчого Дмитрука О.М. та оскільки ОСОБА_4 є працівником прокуратури йому було доручено здійснювати слідчі дії у вказаному кримінальному провадженні. Вважає, що злочин, про який було заявлено ОСОБА_1 вчинений на території м.Жмеринки. Оскільки свідком було встановлено, що заява не відповідає дійсності, то він виніс постанову про закриття кримінального провадження. Свідок здійснив всі необхідні та достатні на його думку слідчі дії: дав доручення карному розшуку з»ясувати обставини здійснення тиску ОСОБА_4 щодо підписання договору позики: встановити осіб і автомобілі, що не вдалося зробити, оскільки такі дані не підтвердились, допитав в м.Вінниці нотаріуса, яка посвідчувала договір позики та вказала, що до неї звернулись ОСОБА_4 із ОСОБА_1 для укладання договору позики. Вона добре їх запам»ятала, бо договори позики нотаріально посвідчуються рідко, оскільки для суду достатньо розписки. Вказані особи вели себе як друзі, інших осіб із ними не було і нею було посвідчено відповідний договір; допитав ОСОБА_1 в якості потерпілого, попередивши його про кримінальну відповідальність, роз»яснивши суть відповідальності за завідомо неправдиве показання. Свідок в повному обсязі дослідив всі докази у справі та виніс постанову про закриття кримінального провадження за відсутністю події злочину. При допиті ОСОБА_1, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання дав покази про те, що в 2010 чи 2011 році йому зателефонував ОСОБА_4 і домовився зустрітись в м.Вінниці. ОСОБА_1 поїхав в м.Вінницю громадським транспортом. Зустрілись в районі лісопарку, ОСОБА_4 та невідомі особи йому погрожували, змусили підписати договір позики, а після того ОСОБА_4 телефонував та погрожував, що по спливу строку позики звернеться до суду. Всі обставини допиту ОСОБА_1 викладені в протоколі його допиту як потерпілого. Прізвищ інших осіб, які були із ОСОБА_4, ОСОБА_1 не називав, які конкретно дії вчиняв ОСОБА_4С, свідок не пам»ятає. Так само свідок ОСОБА_8 допитував ОСОБА_4 в якості свідка щодо обставин, які повідомлені ОСОБА_1, підозру ОСОБА_4 не пред»являв. ОСОБА_4 повідомив, що між ним і ОСОБА_1 виникли цивільно-правові відносини з приводу позики грошей, договір про що вони уклали нотаріально. Однак ОСОБА_1 грошей не повернув, тоді в останні дні до спливу дії договору ОСОБА_4 звернувся із позовом до суду. ОСОБА_4 повідомив, що не мав власних коштів для позики. Це підтвердив батько свідок ОСОБА_9, який вказав, що передавав сину кошти. Про заподіяння потерпілому ОСОБА_1 будь-яких тілесних ушкоджень у кримінальному провадженні № 1201301013000435, останнім не заявлено, це стало відомо лише при перегляді постанови про закриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами. Виносячи постанову про закриття кримінального провадження № 1201301013000435, свідок керувався внутрішнім переконанням та матеріалами кримінального провадження, та прийшов до висновку, що ОСОБА_1 дав завідомо неправдиві показання з метою уникнення відповідальності за договором позики, щоб не повертати грошей. Всі покази ОСОБА_1 перевірено та вони не знайшли свого підтвердження. Сімейного лікаря з приводу звернення ОСОБА_1 свідок не допитував, розбіжності в показах ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були, та свідком вони відповідно оцінені, психологічна експертиза стану ОСОБА_1 не проводилась, фотороботи осіб, що були із ОСОБА_4 не складались, договір позики не витребовувався, раніше від ОСОБА_1 заяв не поступало, однак свідок прийшов до переконання про те, що ОСОБА_1 дав неправдиві показання, про відсутність події кримінального правопорушення в межах кваліфікації, що була вказана в заяві ОСОБА_1 про злочин вимагання коштів, та виніс постанову про закриття кримінального провадження.

Також винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину доводиться доказами, що визнані судом належними та допустимими в ході оцінки їх у нарадчій кімнаті в сукупності із показами потерпілого та свідків - фактичними даними, що містяться в письмових доказах:

- із копії витягу з ЄДРДР № 120130101300000435 (т.1 а.с.174), що виготовлений 11.04.2013 року вбачається внесення слідчим Дмитруком О.М. 10.04.2013 року за заявою ОСОБА_1 від 09.04.2013 року відомостей по факту вимагання у нього грошей в сумі 87500 грн. ОСОБА_4, що кваліфіковано за ч.2 ст. 189 КК України;

- із копії заяви ОСОБА_1 від 08.04.2013 року, що власноручно ним підписана, та яка зареєстрована у Жмеринському РВ УМВС України у Вінницькій області 09.04.2013 року в межах кримінального провадження № 120130101300000435 вбачається повідомлення ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення 14.03.2011 року відносно нього ОСОБА_4 та двома невідомими чоловіками в м.Вінниці у виді психологічного тиску з метою підписання у нотаріуса договору позики 87500 грн., що на думку ОСОБА_1 має бути кваліфіковано за ч.2 ст. 189 КК України як злочинне заволодіння, шляхом вимагання правом на його майно, кошти в розмірі 87500 грн., спричинивши матеріальну шкоду на вказану суму, та прохання внести відповідні відомості до ЄДРДР та розпочати досудове розслідування вказаного кримінального провадження (т.1 а.с. 175, 151). Відомості про повідомлення ОСОБА_1 про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України у заяві відсутні;

- із копії протоколу від 14.05.2013 року допиту потерпілого ОСОБА_1за його власноручним підписом (т.1 а.с.177-178) та пам»яткою про права та обов»язки потерпілого за підписом ОСОБА_1 (т.1 а.с.176) в межах кримінального провадження №120130101300000435 вбачається, що в ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження, 14.05.2013 року ОСОБА_1, перебуваючи в службовому кабінеті слідчого СВ Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_5, що знаходиться за адресою м.Жмеринка, вул. Леніна, 58, під час надання показань в якості потерпілого з 09.40 по 10.25 год., будучи попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, дав покази, якими обвинуватив ОСОБА_4 у вчиненні відносно нього кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Зокрема під час допиту в якості потерпілого ОСОБА_1 показав, що 14.03.2011 року зустрівся з ОСОБА_4 та двома невідомими особами в м.Вінниці, де останні шляхом погроз фізичною розправою, змусили його піти разом із ОСОБА_4 до нотаріуса та підписати договір позики грошей в сумі 87500 грн.;

- із копії протоколу допиту від 10.07.2013 року (т.1 а.с. 179-184) в межах кримінального провадження №120130101300000435 вбачається, що з 10.35 по 12.35 в приміщенні Жмеринської міжрайонної прокуратури прокурором Попеско О.П. було здійснено допит ОСОБА_4 в якості свідка з приводу фактів, про вимагання коштів у ОСОБА_1, що повідомлені останнім;

Суд відкидає та не приймає до уваги зміст вказаних показань свідка ОСОБА_4 на підставі положення ч.4 ст. 95 КПК України, оскільки вказана особа скористалась своїм правом та дала пояснення в якості потерпілого у кримінальному провадженні, що розглядається, які безпосередньо сприйняті у судовому засіданні, у яких також ОСОБА_4 виклав свої заперечення щодо правдивості показань ОСОБА_1, що дані останнім в якості потерпілого.

- із копії протоколу допиту свідка приватного нотаріуса ОСОБА_10 від 10.07.2013 року (т.1а.с.189-192) в межах кримінального провадження №120130101300000435 вбачається, що прокурором Попеско О.П. здійснювалась перевірка повідомлених ОСОБА_1 обставин укладання договору позики від 14.03.2011 року, в тому числі і шляхом допиту 10.07.2013 року з 15.00 до 15.30 в приміщенні нотаріальної контори нотаріуса, яка його посвідчувала.

Суд відкидає та не приймає до уваги зміст вказаних показань свідка ОСОБА_11 на підставі положення ч.4 ст. 95 КПК України, оскільки про допит вказаної особи в судовому засіданні для безпосереднього сприйняття її показів сторонами не заявлено, покази свідка не отримано в порядку передбаченому ст.225 КПК, та такі покази не можуть бути покладені в обґрунтування висновків суду.

- із копії протоколу від 12.07.2013 року допиту потерпілого ОСОБА_1 за його власноручним підписом (т.1 а.с.194-196) в межах кримінального провадження №120130101300000435 вбачається, що в ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження, 12.07.2013 року ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області, під час допиту його в якості потерпілого заступником Жмеринського міжрайонного прокурора Попеском О.М., з 10.00 по 10.55 год., будучи попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, надав показання, якими обвинуватив ОСОБА_4 у вчиненні відносно нього кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Зокрема, під час допиту в якості потерпілого ОСОБА_1 вказав, що 14.03.2011 року на вимогу ОСОБА_4 зустрівся із ним та двома невідомими особами в м.Вінниці, де останні шляхом погроз фізичною розправою, змусили його піти разом з ОСОБА_4 до нотаріуса та підписати договір позики грошей в сумі 87500 грн. При цьому ОСОБА_1 вперше повідомив орієнтовну модель «Легасі» автомобіля марки «Субару», яким під»їхав ОСОБА_4 та невідомі особи, повідомив, що описати невідомих осіб, які були із ОСОБА_4 не може, жодним чином не повідомив про застосування до нього фізичного насильства та про ушкодження будь-яких органів;

- із копії протоколу допиту свідка батька потерпілого ОСОБА_4 ОСОБА_9 від 17.07.2013 року (т.1а.с.197-199) в межах кримінального провадження №120130101300000435 вбачається, що прокурором Попеско О.П. здійснювалась перевірка повідомлених ОСОБА_1 обставин укладання договору позики від 14.03.2011 року, в тому числі і шляхом допиту 17.07.2013 року з 11.10 до 11.35 в приміщенні Жмеринської міжрайонної прокуратури батька особи, на яку ОСОБА_1 вказав як на особу, яка вчинила відносно нього вимагання.

Суд відкидає та не приймає до уваги зміст вказаних показань свідка ОСОБА_9 на підставі положення ч.4 ст. 95 КПК України, оскільки про допит вказаної особи в судовому засіданні для безпосереднього сприйняття її показів сторонами не заявлено, покази свідка не отримано в порядку передбаченому ст.225 КПК, та такі покази не можуть бути покладені в обґрунтування висновків суду.

- із копії постанови про закриття кримінального провадження №120130101300000435 (т.1 а.с.200-203, 152-153) від 17.07.2013 року, що винесена заступником Жмеринського міськрайонного прокурора Попеско О.П. вбачається, що під час досудового розслідування, обставини повідомлені ОСОБА_1 під час допиту його в якості потерпілого про факт вимагання грошей 14.03.2011 року ОСОБА_4 у ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, тому за наслідками проведеного досудового розслідування кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013010130000435 від 10.04.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 284 КПК України, за відсутністю події кримінального правопорушення. При цьому в дослідженій постанові суб"єктом, що її виніс, проаналізовано в сукупності покази потерпілого ОСОБА_1, покази свідка ОСОБА_4, ОСОБА_10, враховано неможливість встановити осіб, що разом із ОСОБА_4 здійснили тиск на ОСОБА_1, звернення із заявою про вимагання грошей ОСОБА_1 лише через два роки після події злочину, звернення до правоохоронних органів із заявою про злочин 09.04.2013 року після звернення ОСОБА_4 із позовом до суду, відкриття провадження та призначення судового розгляду на 05.04.2013 року;

- із копії ухвали слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09.08.2013 року (т.1 а.с.204-205, 154) вбачається, що в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження №120130101300000435 (т.1 а.с.200-203) від 17.07.2013 року, що винесена заступником Жмеринського міжрайонного прокурора Попеско О.П. за ч.2 ст. 189 КК України відмовлено, із тих підстав, що таке рішення заступником прокурора прийнято на виконання вимог закону, з підстав, передбачених у ст. 284 КПК України, оскаржувана постанова відповідає вимогам кодексу, вимогам ст. 110 КПК України, а доводи скаржника суперечать нормам КПК та Конституції України;

- із копії ухвали апеляційного суду Вінницької області від 19.08.2013 року, якою залишено без змін ухвалу слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09.08.2013 року (т.1 а.с.128) вбачається, що судом першої інстанції вірно встановлено те, що заступник Жмеринського міжрайонного прокурора всебічно, повно та об»єктивно перевірив матеріали досудового розслідування, що внесені до ЄДРДР за заявою ОСОБА_1, обґрунтовано закрив кримінальне провадження, постанова про закриття якого відповідає вимогам ст.ст. 110, 284 КПК України, а тому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 відхилено;

Суд відкидає заперечення обвинуваченого та захисника, які вважають вказані докази неналежними та недопустимими із підстав невідповідності їх вимогам ст.ст. 84, 86, 87, 93, 99, 100 КПК України, а саме надані стороною обвинувачення документи є речовими доказами, не є оригіналом документа, завірені не у встановленому законом порядку, невідоме походження вказаних документів, вони отриманні без застосування порядку вжиття прокурором заходів забезпечення кримінального провадження, а саме тимчасового доступу до речей та документів, надані суду для огляду оригінали не відкриті стороні захисту в порядку встановленому законом, оскільки такі твердження не відповідають дійсності, грунтуються на припущеннях та власному тлумаченні норм КПК. Зокрема досліджені докази (документи) не були знаряддям вчинення злочину, не містять на собі його слідів та не визнавались речовими доказами в розумінні ст. 98 КПК України, виникли поза межами кримінального провадження, що розглядається, а тому із врахуванням такої особливості їх копії, що надані суду в якості доказів, відкриті стороні захисту відповідно до норм ст. 290 КПК України, при відкритті кримінального провадження № 12013010130001067 (т.2 а.с. 54-57), їх зміст відповідає дослідженим у судовому засіданні оригіналам, які містяться у кримінальному провадженні № 120130101300000435, яке закрите постановою Жмеринського міжрайонного прокурора від 17.07.2015 року, та надання їх суду в порядку вжиття прокурором заходів забезпечення кримінального провадження, а саме тимчасового доступу до речей та документів не є необхідним, оскільки такий захід забезпечення кримінального провадження відповідно до норм ст. 159 КПК України не застосовується, коли сторона кримінального провадження та особа, у володінні якої знаходяться речі чи документи збігаються в одній особі. Підстава для отримання матеріалів кримінального провадження рапорт прокурора Жмеринської міжрайонної прокуратури ОСОБА_12 від 26.05.2015 року (т.2 а.с.58) на отримання вказаного провадження із архіву Жмеринської міжрайонної прокуратури, надання оригіналів документів, що містяться в ньому суду для огляду, узгоджуються із положеннями ст.99 КПК України, однак їх оригінали не можуть бути долучені до матеріалів кримінального провадження, що розглядається, в межах доступних правових процедур.

- відповідно до заяви ОСОБА_4, що адресована прокурору Вінницької області Мрихіну О.М. від 14.10.2013 року (т.1 а.с.143-149), надіслане до Жмеринської міжрайонної прокуратури Вінницької області 29.10.2013 року (т.1 а.с.142), надалі направлене до Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області 06.11.2013 року (т.1 а.с.141), ОСОБА_4 в порядку ст. 214 КПК України за викладених в заяві обставин просить внести до ЄДРДР відомості за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, що передбачені ст. 383 ч.2 та 384 ч.2 КК України, об»єднати вказані кримінальні провадження, розпочати досудове розслідування та визнати його потерпілим у вказаному кримінальному провадженні;

- згідно довідки від 06.11.2013 року №14760 ОСОБА_4 повідомлено про прийняття та реєстрацію його заяви в ЄДРДР за №12013010130001067 (т.1 а.с. 150 );

- із доручення в.о. начальника СВ Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_13 від 06.11.2013 року вбачається доручення проведення досудового розслідування за заявою ОСОБА_4 слідчому Андронюку Д.К. (т.1 а.с. 226);

- із повідомлення від 06.11.2013 року Жмеринського міжрайонного прокурора Семенюка В. вбачається, що для здійснення повноважень у кримінальному провадженні № 12013010130001067 від 06.11.2013 року призначено прокурора Попеско О.П. (т.1 а.с. 227);

- із протоколу оперативної наради від 25.12.2013 року (т.1 а.с. 232) вбачається обговорення на оперативній нараді за участю процесуального керівника ОСОБА_8, слідчих та Жмеринського міжрайонного прокурора інформації про стан досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013010130001067;

- із листа № 16251 від 06.12.2013 року вбачається звернення слідчого Андронюка Д.К. до Жмеринської міжрайонної прокуратури із проханням про надання копії кримінального провадження № 12013010130000435 для ознайомлення та приєднання до кримінального провадження № 12013010130001067 (т.1 а.с.228);

- із супровідного листа № 02-05-1287 від 30.12.2013 року (т.1 а.с.230) вбачається направлення для приєднання до матеріалів кримінального провадження № 12013010130001067 копій процесуальних документів на 37 аркушах з кримінального провадження № 12013010130000435;

- із супровідного листа № 510 вих-15 від 02.02.2015 року (т.1 а.с.231) вбачається направлення для приєднання до матеріалів кримінального провадження № 12013010130001067 ухвали суду від 18.12.2014 року;

- із витягу з ЄДРДР № 12013010130001067 (т.1 а.с.140), що виготовлений 11.11.2013 року вбачається внесення 06.11.2013 року за заявою ОСОБА_4 відомостей про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 383 КПК України, надавши завідомо неправдиве повідомлення слідчому про вчинення злочину, що кваліфіковано за ч.1 ст. 383 КК України, слідчий Андронюк Д.К., прокурор Попеско О.П.;

- із витягу з ЄДРДР № 12013010130001170 (т.1 а.с.127), що виготовлений 07.12.2013 року вбачається внесення 07.12.2013 року за заявою ОСОБА_4 відомостей про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, поєднаного із обвинуваченням у тяжкому злочині, з корисливих мотивів, що полягало у наданні слідчому, прокурору, суду, завідомо неправдивих показів під час допиту останнього в якості потерпілого по кримінальному провадженні, в якому він обвинувачував ОСОБА_4 у вимаганні, що кваліфіковано за ч.2 ст. 384 КК України;

- із повідомлення від 07.12.2013 року Жмеринського міжрайонного прокурора Семенюка В. вбачається, що для здійснення повноважень у кримінальному провадженні № 12013010130001170 від 07.12.2013 року призначено прокурора Попеско О.П. (т.1 а.с. 229);

- із копії договору позики, що посвідчений 14.03.2011 року приватним нотаріусом ОСОБА_10 Вінницького міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №402 вбачається укладення договору позики між ОСОБА_4, (позикодавець) та ОСОБА_1, (позичальник), на суму 87500 грн. строком до 14.03.2013 року, передачу грошей здійснено до підписання договору, волевиявлення сторін договору є вільним, відповідає їх внутрішній волі, договір укладений у двох примірниках, один із яких залишається у нотаріуса, а інший видається позикодавцю, тобто ОСОБА_4 (т.1 а.с.185) та за поясненням представника потерпілого оригінал наданий ОСОБА_4 до матеріалів цивільної справи про стягнення заборгованості за вказаним договором позики;

- із копії позовної заяви про стягнення заборгованості від 14.03.2013 року (т.1 а.с.186-187) вбачається звернення ОСОБА_4 із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 14.03.2011 року в сумі 87500 грн.

- із копії ухвали від 29.03.2013 року Вінницького міського суду Вінницької області про відкриття провадження (т.1 а.с. 129, 188) вбачається відкриття провадження із розгляду цивільної справи № 127/6535/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та призначення справи до судового розгляду на 05.04.2013 року;

- із копії рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.07.2013 року (т.1 а.с.130-132), яке залишене в силі ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 10.09.2013 року (т.1 а.с.133-134) вбачається задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та стягнення із ОСОБА_1 87500 грн. боргу за договором позики від 14.03.2011 року та 16420, 72 грн. відсотків, а також судових витрат;

Оригінал позовної заяви та оригінали вказаних судових рішень є процесуальними документами знаходяться в матеріалах цивільної справи 127/6535/13-ц Вінницького міського суду Вінницької області, який їх прийняв та зберігаються в архіві відповідного суду згідно з положеннями інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженій наказом Державної судової адміністрації, від 17.12.2013, № 173 та норм ЦПК України.

- із клопотання, що зареєстроване у Жмеринському РВ УМВС України у Вінницькій області 27.11.2013 року, адвоката ОСОБА_3, що представляє інтереси ОСОБА_4 вбачається виклад позиції ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 12013010130001067, прохання перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч.1 ст. 383 на ч.2 ст. 383 КК України, внести відомості до ЄДРДР за ч.2 ст. 384 КК України, об»єднати кримінальні провадження в одне та визнати ОСОБА_4 потерпілим по даному кримінальному провадженню (т.1 а.с.135-138);

- із постанови від 07.12.2013 року заступника Жмеринського міжрайонного прокурора Попеско О.П. вбачається об»єднання матеріалів досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 12013010130001067 від 06.11.2013 року за ч.2 ст. 383 КПК України та за № 12013010130001170 від 07.12.2013 року за ч.2 ст. 384 КК України в одне провадження за №12013010130001067, розслідування в якому доручити СВ Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області (т.1 а.с.172-173);

- із витягів з ЄДРДР № 12013010130001067 (т.1 а.с.206-207), вбачається об»єднання за вказаним номером кримінальних проваджень внесених 06.11.2013 року за заявою ОСОБА_4 відомостей про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 383 КПК України, надавши завідомо неправдиве повідомлення слідчому про вчинення злочину та внесених 07.12.2013 року за заявою ОСОБА_4 відомостей про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, поєднаного із обвинуваченням у тяжкому злочині, з корисливих мотивів, що полягало у наданні слідчому, прокурору, суду, завідомо неправдивих показів під час допиту останнього в якості потерпілого по кримінальному провадженні, в якому він обвинувачував ОСОБА_4 у вимаганні, що кваліфіковано за ч.2 ст. 384 КК України. Слідчий Добрянська І.В., прокурор Тарадай Л.О., реєстратор ОСОБА_8, особа, яку повідомлено про підозру ОСОБА_1;

- із постанови про виділення матеріалів досудового розслідування від 17.09.2014 року прокурора Жмеринської міжрайонної прокуратури ОСОБА_14 (т.1 а.с.216) та постанови прокурора Жмеринської міжрайонної прокуратури ОСОБА_14 про закриття кримінального провадження від 17.09.2014 року (т.1а.с.217-218), яка здійснювала процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні станом на 19.07.2014 року (т.2 а.с.59-60) вбачається виділення із матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013010130001067 від 06.11.2013 року матеріалів досудового розслідування , що стосуються вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, що передбачене ч.2 ст. 383 КПК України, оскільки вказаний факт не знайшов свого підтвердження з метою прийняття по ньому в подальшому процесуального рішення, та закриття виділеного кримінального провадження, яке внесене до ЄДРДР за № 12014020130000694 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 383 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України;

- із постанови про залучення групи слідчих від 26.09.2014 року в.о. начальника слідчого відділення Жмеринського РВ УМВС Ураїни у Вінницькій області (т.1 а.с.219) вбачається залучення у кримінальному провадженні № 12013010130001067 слідчих у групі ОСОБА_15 та ОСОБА_13, старшим групи призначено ОСОБА_15 та вказані відомості відображені у витягах з ЄДРДР № 12013010130001067 (т.1 а.с.220, 221), що виготовлені 29.09.2014 року та 22.01.2015 року;

- із ухвали Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18.12.2014 року вбачається, що в задоволенні заяви представника потерпілого ОСОБА_1 про перегляд за новововиявленими обставинами ухвали від 09.08.2013 року про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову заступника Жмеринського міжрайонного прокурора Попеска О.П. про закриття кримінального провадження відмовлено (т.1 а.с.222-224); підставою для перегляду за нововиявленими обставинами вказано зловживання прокурора, штучне створення стороною обвинувачення доказів, перешкоджання адвокату отримати доступ до матеріалів оперативно-розшукових заходів, не перевірка та не встановлення власників автомобілів «ОСОБА_9 легасі» сірого кольору, що зареєстровані по м.Вінниці та Вінницькій області, отримання відповіді про звернення ОСОБА_1 через три дні після вчинення відносно нього злочину до лікаря травматолога з приводу ушкодження пальця правої руки. Судом проаналізовано обставини, що визначені заявником як нововиявлені та зроблено висновки про те, що вказані обставини не є нововиявленими, існували на час прийняття судового рішення, є невчасно поданими доказами, а особа, що про них заявила намагається ревізувати дії посадових осіб при провадженні досудового розслідування;

- із ухвали апеляційного суду Вінницької області від 26.03.2015 року (т.2 а.с. 62-63), вбачається відхилення апеляційної скарги представника потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18.12.2014 року про відмову в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09.08.2013 року про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову заступника прокурора Жмеринської міжрайонної прокуратури ОСОБА_8 про закриття кримінального провадження №12013010130000435. При цьому апеляційним судом Вінницької області було досліджено медичну карту амбулаторного хворого ОСОБА_1 № 0371 та будь-яких відомостей з приводу обставин, за яких було отримано травму 17.03.2011 року пальця руки ОСОБА_1 не містить;

- із повідомлення від 18.02.2015 року заступника Жмеринського міжрайонного прокурора Попеско О.П. вбачається, що для здійснення повноважень у кримінальному провадженні № 12013010130001067 від 06.11.2013 року призначено прокурора Петлик І.В. (т.1 а.с. 225);

- 19.07.2014 року із повідомлення про підозру, що підписана слідчою ОСОБА_15 та погоджена прокурором Тарадай Л.О., вбачається, що ОСОБА_1 в присутності двох понятих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 усно оголошена підозра у вчиненні злочину, що передбачений ч.2 ст. 384 КК України, оскільки від підпису та її отримання останній відмовився (т.1 а.с.240-243), усно роз»яснено право на захист (т.2 а.с.53);

- відповідно до доручення від 19.07.2014 року (т.2 а.с. 26) заступник начальника СВ Жмеринського РВ ОСОБА_13 доручає здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013010130001067 слідчому Добрянській І.В.;

- із витягів з ЄДРДР № 12013010130001067 (т.2 а.с.15, 18), що виготовлені 19.09.2014 року та 23.09.2014 року відповідно вбачається внесення 06.11.2013 року за заявою ОСОБА_4 відомостей про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 383 КПК України, надавши завідомо неправдиве повідомлення слідчому про вчинення злочину, що кваліфіковано за ч.2 ст. 384 КК України, слідчий Добрянська І.В., прокурор Тарадай Л.О., особа, якій повідомлено про підозру ОСОБА_1;

- відповідно до клопотання від 23.09.2014 року слідчої ОСОБА_15 (т.2 а.с. 19), копія якого 23.09.2014 року направлена підозрюваному ОСОБА_1 та захиснику ОСОБА_2 (т.2 а.с.21), оскільки вручити вказане клопотання було неможливо через неможливість зв»язатись в телефонному режимі із захисником (т.2 а.с.22) Жмеринським міжрайонним прокурором було винесено постанову від 23.09.2014 року про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013010130001067 до одного місяця, тобто до 28.10.2014 року (т.2 а.с.23-24);

- відповідно до постанови від 29.09.2014 року у кримінальному провадженні було створено групу прокурорів у складі прокурора Жмеринської міжрайонної прокуратури ОСОБА_14, яку призначено старшим групи та ОСОБА_18 (т.2 а.с.25)

Суд приймає до уваги досліджені вище докази, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, відповідно до ст. 94 КПК України, вважаючи їх належними, допустимими, такими, що містять відомості, які підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, отримані із дотриманням вимог КПК та в межах строку досудового розслідування, в сукупності підтверджують обвинувачення та встановлені обставини, покази свідків та потерпілого.

Суд не приймає до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_1, дані ним в суді, відповідно до яких він у своїх показах як потерпілий у кримінальному провадженні №12013010130000435 повідомив правдиві відомості щодо дій ОСОБА_4 та невизнання ним винуватості в звязку із тим, що вони не відповідають фактичним обставинам справи і спростовуються сукупністю доказів досліджених в судовому засіданні, які зазначені вище, та прийнятих судом до уваги. Суд розцінює такі покази обвинуваченого ОСОБА_1 як намагання уникнути кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення і як обраний ним спосіб захисту.

Суд відкидає та не бере до уваги покази батьків обвинуваченого ОСОБА_1 - ОСОБА_19 та ОСОБА_20, які показали, що знають ОСОБА_4 як товариша їх сина по навчальному закладу та їх син із його слів дійсно позичав у нього гроші на загальну суму 600 доларів США, які його батьки повернули ОСОБА_4 в жовтні 2010 року на станції Жмеринка, коли той проїжджав через м.Жмеринка з м.Одеси поїздом та тоді повідомив що ОСОБА_1 йому більше нічого не винен; а щодо укладення договору позики, то про існування вказаного договору їм стало відомо лише 31.12.2012 року, коли приблизно о 22. год. невідома особа принесла конверт із копією договору додому до ОСОБА_1 та вручила його ОСОБА_19, та лише після розпитувань, син повідомив їх про обставини підписання вказаного договору, із тих підстав, що покази вказаних свідків лише доводять наявність цивільно-правових відносин між обвинуваченим ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_4 з приводу позики грошових коштів, відносини вказаних осіб, які навчались в одному навчальному закладі, спілкувались між собою. Факт повернення свідками грошових коштів в сумі 600 доларів США у жовтні 2010 року, проти чого заперечив потерпілий ОСОБА_4, жодним чином не підтверджує та не спростовує виникнення та існування зобов»язання за договором позики від 14.03.2011 року, який у судовому порядку не скасований, не визнаний недійсним, за ним винесено рішення про стягнення заборгованості в сумі 87500 грн. боргу за договором позики від 14.03.2011 року та 16420, 72 грн. відсотків, а також судових витрат, яке підлягає виконанню. Крім того суд звертає увагу, що ОСОБА_1 у протоколах його допиту як потерпілого не заперечував факт позики грошей у ОСОБА_4, а от про повернення вказаних коштів його батьками у жовтні 2010 року не повідомляв.

Суд, розглядаючи кримінальне провадження в межах пред»явленого обвинувачення, не приймає до уваги як докази захисту, дані, що містяться в: ухвалі слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23.07.2014 року про застосування приводу підозрюваного ОСОБА_1 на 24.07.2014 року (т.1 а.с.233); клопотанні ОСОБА_2 про ознайомлення із матеріалами провадження № 12013010130001067 від 28.07.2014 року (т.1 а.с.244), клопотанні ОСОБА_2 про відкладення проведення слідчих дій із наказом про відпустку ОСОБА_1 (т.1 а.с. 245-246); повідомленні № 10948 від 12.09.2014 року слідчого Добрянської І.В. про відкладення проведення слідчої дії (т.1 а.с.247), постанові від 12.09.2014 року слідчого Добрянської І.В. про оголошення в розшук ОСОБА_1 та саме оголошення (т.1 а.с.248-249); постанові від 12.09.2014 року слідчого Добрянської І.В. про зупинення досудового розслідування кримінального провадження № 12013010130001067 від 06.11.2013 року, що погоджена прокурором Тарадай Л.О. (т.1 а.с.250); клопотанні про дозвіл на затримання з метою приводу ОСОБА_1 від 17.09.2014 року слідчого Добрянської І.В. у кримінальному провадженні № 12013010130001067, що погоджене прокурором Тарадай Л.О. (т.1 а.с. 251-253); постанові від 17.09.2014 року слідчого Добрянської І.В. про відновлення досудового розслідування кримінального провадження № 12013010130001067 від 06.11.2013 року (т.1 а.с.254); клопотанні про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 від 17.09.2014 року слідчого Добрянської І.В. у кримінальному провадженні № 12013010130001067, що погоджене прокурором Тарадай Л.О. (т.1 а.с. 255-256); ухвалі Жмеринського міжрайоного суду Вінницької області від 18.09.2014 року про відмову в задоволенні вказаного клопотання (т.1 а.с.257-258); постанові від 18.09.2014 року слідчого Добрянської І.В. про зупинення досудового розслідування кримінального провадження № 12013010130001067 від 06.11.2013 року, що погоджена прокурором Тарадай Л.О. (т.2 а.с.13); супровідному листі від 19.09.2014 року № 11236 (т.2 а.с. 14); постанові від 23.09.2014 року слідчого Добрянської І.В. про відновлення досудового розслідування кримінального провадження № 12013010130001067 від 06.11.2013 року (т.2 а.с.16); супровідному листі від 23.09.2014 року № 11378 (т.2 а.с. 17); супровідному листі від 20.02.2015 року №220/15-вих та ухвалі Жмеринського міськрайонного суду Віницької області від 20.02.2015 року, відповідно до якої відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 на дії групи слідчих СВ Жмеринського РВ ОСОБА_15 та ОСОБА_13 (т.2 а.с.70-71); повідомленні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області та копії скарги Жмеринськогоміжрайонного прокурора від 27.02.2015 року (т.2 а.с.72-75); супровідному листі від 30.03.2015 року №Б-210 та копії звернення Жмеринської міжрайонної прокуратури Вінницької області від 04.12.2014 року до Головного управління юстиції у Вінницькій області (т.2 а.с.76-78) щодо порушення правил поведінки державного службовця ОСОБА_1, оскільки вказані документи є неналежними доказами в розумінні ст. 85 КПК України, так як жодним чином не дають можливость встановити чи спростувати обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до ст. 91 КПК України, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Суд відкидає та не бере до уваги як доказ сторони захисту, дані, що містяться в протоколі допиту свідка ОСОБА_8 від 19.07.2014 року (т.1 а.с. 234-239) на підставі положення ч.4 ст. 95 КПК України, оскільки вказана особа допитана судом безпосередньо в судовому засіданні за клопотанням сторони обвинувачення. Із показів, що дані вказаною особою, яка дійсно здійснювала слідчі дії та була певний час процесуальним керівником у кримінальних провадженнях № 12013010130000435 від 10.04.2013 та № 12013010130001067 від 06.11.2013 року, в судовому засіданні, суд з врахуванням вимог ч. 7 ст. 97 КПК України бере до уваги лише покази свідка, що дані ним безпосередньо щодо обсягу та порядку здійснених ним дій, його міркувань з приводу прийнятих процесуальних рішень, узгодженості цих міркувань із прийнятим процесуальним рішенням, яке набрало законної сили, дотримання процедури допиту ОСОБА_1 та оцінює в сукупності із іншими доказами, що визнані судом допустимими та належними.

Суд відкидає та не бере до уваги твердження сторони захисту про порушення порядку здійснення повноважень прокурорами у кримінальному провадженні № 12013010130001067 від 06.11.2013 року, що може потягнути недопустимість доказів у вказаному кримінальному провадженні, оскільки стороною обвинувачення надано вичерпні пояснення та докази щодо повноважень прокурорів Попеско О.П., Тарадай Л.О. та Петлик І.В., що послідовно та логічно узгоджуються із витягами з ЄДРДР, повідомленнями про призначення прокурорів та постановами про визначення групи прокурорів.

Суд відкидає та не бере до уваги як доказ сторони захисту, дані, що містяться у висновку почеркознавчого дослідження №477 від 23.09.2014 року та електрофотокопіях повідомлення про підозру від 18.07.2014 року по матеріалах досудового розслідування № 12013010130001067 від 06.11.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 383 КК України та повідомлення про підозру від 18.07.2014 року по матеріалах досудового розслідування № 12013010130001067 від 06.11.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 384 КК України (т.2 а.с.27-29, 79-80, 81-82), оскільки стороною захисту оригіналів таких повідомлень про підозру суду не надано, стверджено, що копію за ч.2 ст 383 КК України отримано ОСОБА_1 поштою, конверт та сам оригінал підозри втрачено, а за ч.2 ст. 384 КК України отримано захисником при ознайомленні із матеріалами 23.08.2014 року до відкриття матеріалів кримінального провадження. Вказані фотокопії були наявними у сторони захисту на час відкриття матеріалів стороні обвинувачення 25.02.2015 року (т.2 а.с. 52), однак були відкриті стороні обвинувачення лише 01.07.2015 року на підставі ч.ч. 6, 11 ст. 290 КПК України. Таким чином, оскільки сказані фотокопії відкриті в порушення норм ст. 290 КПК України, про їх відкриття в порушення норм ч.8 ст. 290 КПК України не повідомлений потерпілий та цивільний позивач, а також його представник (т.2 а.с.68), а сторона захисту використовує відомості, що викладені у вказаних документах як доказ в суді, суд відповідно до ч.12 ст. 290 КПК України не має права допустити відомості, що містяться у вказаних фотокопіях як докази. Щодо самого почеркознавчого дослідження, експертний висновок № 477 від 23.09.2014 року за результатами якого надано суду, та згідно якого підписи від імені ОСОБА_17, електрофотографічне зображення яких містяться на електрофотокопіях повідомлення про підозру від 18.07.2014 року по матеріалах досудового розслідування №12013010130001067 від 06.11.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 383 КК України та повідомлення про підозру від 18.07.2014 року по матеріалах досудового розслідування №12013010130001067 від 06.11.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 384 КК України, виконані різними особами, судом не приймається до уваги, оскільки в порушення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджений наказом Мінюсту, від 08.10.1998, № 53/5 експертне дослідження рукописного підпису особи проведене не за оригіналом документів, у дослідженні не вказано про попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.

Суд відкидає та не бере до уваги як докази сторони захисту, дані, що містяться у письмовій відповіді КУ «Жмеринська ЦРЛ» від 02.10.2014 року № 2005/01-04, відповідно до якого адвокату ОСОБА_2 на її письмовий запит повідомлено про те, що гр. ОСОБА_1, дійсно звертався до лікаря-травматолога поліклініки КУ «Жмеринська ЦРЛ» ОСОБА_21 17.03.2011 року з приводу ушкодження 5-го пальця правої руки, був оглянутий, призначена рентгенографія, накладена гіпсова лонгета, призначено медикаментозне лікування (т.2 а.с.30) та інформацію станом на 14.03.2011 року щодо транспортних засобів марки ОСОБА_7 у Вінницькій області (т.2 а.с.31-37), як неналежні, оскільки вказані відомості не перебувають у причинному зв»язку із предметом доказування, відсутній правовий зв»язок даних фактів із інкримінованим ОСОБА_1 злочином, є припущенням сторони захисту про заподіяння тілесного пошкодження ОСОБА_1 14.03.2011 року під час укладання договору позики, відсутні відомості та результати призначеної рентгенографії, відомості про давність та спосіб утворення ушкодження; так само як і сам по собі перелік власників та адрес власників транспортних засобів марки «Субару Легасі» у Вінницькій області станом на 14.03.2011 року жодним чином не дають можливість встановити чи спростувати обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до ст. 91 КПК України, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Суд, розглядаючи кримінальне провадження №12013010130001067 від 06.11.2013 року в межах пред»явленого обвинувачення не приймає до уваги як докази захисту, дані, що містяться в адвокатському запиті від 02.10.2014 року щодо отримання відомостей про результати виконання доручення заступника Жмеринського міжрайонного прокурора Попеско О.П. від 10.07.2013року, відповіді на вказаний запит від 15.10.2014 року №12264, адвокатському запиті від 15.10.2014 року щодо отримання відомостей про те, чи вчинялись певні слідчі дії у кримінальному провадженні № 12013010130000435, відповіді на запит № 12534 від 23.10.2014 року, адвокатському запиті від 09.09.2014 року у кримінальному провадженні № 12013010130000435 щодо надання доступу до матеріалів оперативно-розшукових заходів, відповіді на запит № 12534 від 23.10.2014 року, заяві від 18.09.2014 року про надання відповіді на вказаний адвокатський запит, відповіді на запит № 11070 від 16.09.2014 року, відповіді на заяву від 22.09.2014 № 11328 (т.2 а.с. 38-51), оскільки вказані докази є недопустимими в силу положень ст. 86 КПК України, оскільки зібрані за межами кримінального провадження №12013010130001067 від 06.11.2013 року, а тому суд не може посилатись на такі докази при ухваленні судового рішення.

Таким чином відповідно до ст. 22 КПК України стороною обвинувачення доведено, що ОСОБА_1 в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12013010130000435 від 10.04.2014, що внесене до ЄДРДР за його заявою під час допиту в якості потерпілого 14.05.2013 та 12.07.2013, будучи попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, про що свідчать його особисті підписи у протоколах, діючи з прямим умислом, який спрямований на завідомо неправдиві показання потерпілого під час проведення досудового розслідування, з корислимим мотивом, з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за невиконання умов договору позики від 14.03.2011 року, укладеного з ОСОБА_4, відповідно до якого він повинен був повернути останньому гроші в сумі 87500 грн. та який звернувся до Вінницького міського суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 боргу, надав завідомо неправдиві показання, якими обвинуватив ОСОБА_4 у вчиненні відносно нього кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Зокрема під час вказаних допитів в якості потерпілого ОСОБА_1 вказав, що 14.03.2011 року зустрівся з ОСОБА_4 та двома невідомими особами в м.Вінниці, де останні шляхом погроз фізичною розправою, змусили його піти разом із ОСОБА_4 до нотаріуса та підписати договір позики грошей в сумі 87500 грн. Під час досудового розслідування обставини повідомлені ОСОБА_1 під час допиту його в якості потерпілого не знайшли свого підтвердження, спростовані зібраними матеріалами, тому за наслідками проведеного досудового розслідування 17.07.2013 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013010130000435 від 10.04.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 284 КПК України, за відсутністю події кримінального правопорушення. Так само обставини повідомлені ОСОБА_1 під час допиту його в якості потерпілого не знайшли свого підтвердження і в ході судового розгляду кримінального провадження та перевірки доказів, а тому суд приходить до висновку поза будь яким розумним сумнівом, що дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 384 КК України як завідомо неправдиве показання потерпілого під час проведення досудового розслідування, поєднане з обвинуваченням особи в тяжкому злочині, вчинене з корисливих мотивів.

Стороною захисту не доведено суду правдивість та достовірність показів обвинуваченого ОСОБА_1, що дані ним в ході досудового розслідування кримінального провадження № 120130101300000435. Посилання на неповноту досудового розслідування у кримінальному провадженні № 120130101300000435 не знайшли свого підтвердження і в ході розгляду вказаного кримінального провадження та перевірки доказів. Так, стверджуючи про застосування до ОСОБА_1 фізичного насильства та як результат отримання пошкодження мізинця правої руки, захист жодним чином не вказує на час, дату та місце, механізм нанесення таких тілесних ушкоджень, осіб, що їх нанесли, на причинний зв»язок між цими діями та наслідками, що настали, та те, яким чином такі дії вплинули на правдивість чи неправдивість показань потерпілого ОСОБА_1 Показання ОСОБА_1 щодо моделі автомобіля «Субару», орієнтовно «Легасі», що повідомлені в протоколі допиту від 12.07.2013 року є приблизними та неконкретними, складання фотороботу на осіб, яких як вказано в протоколі допиту від 12.07.2013 року, ОСОБА_1 описати не може є обставиною, що виключає таку процесуальну дію. Вказаних обставин достовірно ОСОБА_1 також не повідомив суду.

При цьому суд погоджується із твердженням сторони захисту про можливість доведення у судовому засіданні з розгляду вказаного кримінального провадження правдивості показань обвинуваченого, що дані ним як потерпілим, та які інкримінуються обвинуваченому як завідомо неправдиві та жодним чином не обмежував сторону захисту у реалізації принципу змагальності сторін, свободи подання ними суду своїх доказів та доведення перед судом їх переконливості, який передбачений ст. 22 КПК України.

Також при кваліфікації дій ОСОБА_1 суд враховує, що викладені вище неправдиві показання ОСОБА_1 полягають у повідомленні ним при допиті в якості потерпілого в ході досудового розслідування кримінального провадження недостовірних відомостей про факти та обставини підписання 14.03.2011 року договору позики, здійснення психологічного та погрозою здійснення фізичного тиску на нього саме ОСОБА_4 та невідомими особами, ініціативу внесення даних відомостей за ч.2 ст. 189 КК України (що є тяжким злочином відповідно до положень ст. 12 КК України) та наявність корисливого мотиву та мети - позбутись матеріальних втрат та уникнути цивільно-правової відповідальності за невиконання умов договору позики від 14.03.2011 року, укладеного з ОСОБА_4, відповідно до якого він повинен був повернути останньому гроші в сумі 87500 грн., та про подання такого позову ОСОБА_1 було відомо станом на 09.04.2013 року та при дачі показів. Такі недостовірні відомості, що повідомлені ОСОБА_1 мають суттєве значення для вирішення кримінального провадження, що внесене до ЄДРДР за його заявою та безпосередньо посягають на суспільні відносини у сфері правосуддя, порушують нормальну діяльність органів досудового слідства щодо виявлення та дослідження фактів і обставин, які мають значення для об"єктивного, повного та всебічного розслідування та розгляду кримінального провадження, перешкоджає встановленню істини, та додатковий обов»язковий об»єкт, що визначений у ч.2 ст. 384 КК України особисті права фізичної особи ОСОБА_4, відносно якого ОСОБА_1 дав такі завідомо неправдиві покази, обвинувативши його у вчиненні тяжкого злочину. Суд відкидає твердження захисту про те, що ОСОБА_1 і раніше звертався до Генеральної прокуратури України із скаргами на дії ОСОБА_4, оскільки такі звернення не тягнуть за собою наслідків у вигляді кримінальної відповідальності. Суд відкидає твердження захисту про те, що в ході досудового розслідування стороною обвинувачення не визначено, у чому полягає шкода, завдана діяннями ОСОБА_1, мета та мотив такого посягання, не зазначено які наслідки потягло за собою діяння ОСОБА_1 та не встановлено причинно-наслідкового зв»язку між діями ОСОБА_1 та такими наслідками, оскільки інкримінований за ч.2 ст. 384 КК України злочин є злочином із формальним складом, вважається закінченим при вчиненні хоча б однієї з дій, що зазначені в ст. 384 КК України та настання наслідків не охоплюється його об»єктивною стороною. Судом встановлено обов»язкові ознаки ч.2 ст. 384 КК України: корисливий мотив, обвинувачення конкретної особи у тяжкому злочині, а тому твердження захисту про відсутність складу інкримінованого злочину із таких підстав є надуманим.

Суд погоджується із позицією сторони обвинувачення, якою зазначено та доведено відповідними доказами, що дії ОСОБА_1 за ст. 383 КК України не кваліфікуються, оскільки при подачі 09.04.2013 року до Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області заяви про те, що ОСОБА_4 та невідомі йому особи скоїли відносно нього кримінальне правопорушення, що передбачене ч.2 ст. 189 КК України, він не попереджався у встановленому законом порядку про кримінальну відповідальність за вчинення дій, передбачених у ст. 383 КК України, а тому за наслідками проведеного досудового розслідування матеріали відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст. 383 КК України виділені в окреме провадження №12014020130000694, яке закрито 17.09.2014 року на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Щодо особи обвинуваченого, судом встановлено наступне.

Обвинувачений ОСОБА_1 на час вчинення злочину був повнолітнім (т.1 а.с.215), раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався (т.1 а.с. 213); на обліку у лікарів психіатра та нарколога не значиться, не значився та за лікуванням не звертався (т.1 а.с.210-211), неодружений, не працюючий на час розгляду кримінального провадження, за місцем роботи на час вчинення злочину у ВДВС Жмеринського міськрайонного управління юстиції на посаді старшого державного виконавця станом на 05.06.2014 року та на вересень 2014 характеризувався позитивно (т.1 а.с.212, 214), за місцем проживання характеризується позитивно (т.1 а.с.208), до складу його сім»ї входять: батько ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_4, мати ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.1 а.с.209), малолітніх, непрацездатних осіб на триманні не має, військовозобов»язаний, не є інвалідом першої-другої груп.

Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 відповідно ст. 66 КК України судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.

При призначенні покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, який згідно ст. 12 КК України, є злочином середньої тяжкості, є злочином проти правосуддя, особу винного, його молодий вік, позитивні характеристики, відсутність каяття у вчиненому, відсутність обставин, що помякшують та обтяжують покарання обвинуваченого, відсутність на час розгляду справи постійного місця роботи обвинуваченого, поведінку обвинуваченого до та після вчинення злочину, а саме те, що він являвся до суду, відсутність тяжких наслідків вчиненого злочину.

При призначенні покарання суд відноситься критично до думки потерпілого ОСОБА_4, що висловлена ним у письмовій заяві від 03.07.2015 року (т.2 а.с.88), який наполягав на призначенні обвинуваченому найсуворішого покарання, так як вважає її суб»єктивною, оскільки як встановлено обвинуваченням та підтвердилось у судовому засіданні, відносини між обвинуваченим та потерпілим є неприязними.

Враховуючи те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинуваченого, з урахуванням наведеного, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе без ізоляції його від суспільства, та вважає за можливе призначити йому покарання, що буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів у виді обмеження волі в межах санкцій інкримінуємої статті з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК України та обмежень, передбачених ст. 76 КК України, оскільки більш суворий вид покарання буде недостатнім для досягнення мети покарання за вчинені злочини. Визначене покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Потерпілим ОСОБА_4 заявлено цивільний позов на суму 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди (т.1 а.с. 103-110а) та про стягнення судових витрат у сумі 9257 грн. витрат на правову допомогу та 50 грн. судового збору (т.2 а.с. 89-92в). Позов мотивований тим, що на розгляді в Жмеринському міськрайонному суді Вінницької області знаходиться кримінальне провадження № 12013010130001067, відомості про яке внесені до ЄДРДР 07.11.2013 року про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності у вчиненні злочину, що передбачений ч.2 ст. 384 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1, перебуваючи з ОСОБА_4 в неприязних відносинах, 09.04.2013 року звернувся до Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області з заявою про те, що ОСОБА_4 та невідомі йому особи скоїли відносно нього кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 189 КК України вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Дана заява була внесена до ЄДРДР за №1201301013000435 за ч.2 ст. 189 КК України та СВ Жмеринського РВ УМВС України у Вінницькій області розпочато досудове розслідування, в ході якого ОСОБА_1 двічі, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України був допитаний в якості потерпілого та дав завідомо неправдиві показання, якими обвинуватив ОСОБА_4 у вчиненні відносно нього кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Зокрема, під час допиту в якості потерпілого ОСОБА_1 вказав, що 14.03.2011 року на вимогу ОСОБА_4 зустрівся із ним та двома невідомими особами в м.Вінниці, де останні шляхом погроз фізичною розправою, змусили його піти разом з ОСОБА_4 до нотаріуса та підписати договір позики грошей в сумі 87500 грн. Вказані покази ОСОБА_1 під час досудового розслідування, не знайшли свого підтвердження, тому за наслідками проведеного досудового розслідування 17.07.2013 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013010130000435 від 10.04.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 284 КПК України, за відсутністю події кримінального правопорушення та постанова про це залишена в силі всіма судовими інстанціями. Таким чином ОСОБА_1 вчинив злочин, що передбачений ч.2 ст. 384 КК України як завідомо неправдиве показання потерпілого під час проведення досудового розслідування, поєднане з обвинуваченням особи в тяжкому злочині, вчиненого з корисливих мотивів. Внаслідок такий дій ОСОБА_1 ОСОБА_4 завдано моральної шкоди, оскільки він обвинуватив останнього у вчиненні тяжкого злочину, ОСОБА_4 є працівником органів прокуратури, державним службовцем, раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався. В результаті неправомірних дій ОСОБА_1 навколо ОСОБА_4 створилась складна морально-психологічна ситуація. ОСОБА_4 був змушений спілкуватись із представниками внутрішньої безпеки, органів прокуратури та міліції, звертатись до суду за захистом своїх прав, тобто займатись речами, які відволікають його від служби, не були заплановані. Вказану глибину моральних страждань, ОСОБА_4 оцінює в 5000 грн. В разі винесення обвинувального вироку просив стягнути з обвинуваченого 5000 грн. моральної шкоди, 9257 грн. витрат на правову допомогу, що надавалась адвокатом ОСОБА_3 (т.1 а.с.107-109) відповідно до наданого розрахунку (т.2 а.с.91-92) та квитанцій на загальну суму 9257 грн. (т.2 а.с.92а-92в), а також сплачений судовий збір в сумі 50 грн. (т.1 а.с.106)

При вирішенні цивільного позову суд виходить із наступного.

В ході розгляду кримінального провадження судом встановлено винуватість ОСОБА_1 у вчиненні умисного злочину, що передбачений ч. 2 ст. 384 КК України як завідомо неправдиве показання потерпілого під час проведення досудового розслідування, поєднане з обвинуваченням особи в тяжкому злочині, вчиненого з корисливих мотивів за обставин, що викладені у вироку. Додатковим безпосереднім об»єктом вказаного злочину є особисті права особи ОСОБА_4, відносно якого ОСОБА_1 дав неправдиві покази, обвинувативши у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України, та така протиправна поведінка спричинила ОСОБА_4 душевні страждання, що як слідують із його пояснень, виразились у неприємному спілкуванні із працівниками правоохоронних органів, виправдуванням від несправедливого обвинувачення. Також, як підтвердив потерпілий та цивільний позивач, а також його представник, ОСОБА_4 звертався із позовом до ОСОБА_1 про захист честі та гідності, що пов»язані із зверненням останнього до Генеральної Прокуратури України та в задоволенні вказаного позову було відмовлено.

Відповідно до ст.ст. 22, 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається виходячи із принципу змагальності сторін, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України, сторони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, в т.ч. і щодо цивільного позову, який розглядається судом за правилами, встановленими КПК України із застосуванням норм ЦПК України для процесуальних відносин, що не врегульовані КПК України.

Відповідно до п.2) ч. 2, ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім»ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Цивільним відповідем ОСОБА_1 цивільний позов не визнано, однак не доведено у судовому засіданні відсутності його вини у заподіянні моральної шкоди цивільному позивачу ОСОБА_4

Відповідно до п. 5 Постанови №4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95р. відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен зясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він при цьому виходив.

При вирішенні розміру компенсації за моральну шкоду завдану ОСОБА_1 ОСОБА_4 суд враховує те, що ОСОБА_4 лише один раз допитувався прокурором Жмеринської міжрайонної прокуратури ОСОБА_8 в межах кримінального провадження, що порушене за скаргою ОСОБА_1, недоведеність суду негативних наслідків для статусу ОСОБА_4 як працівника органів прокуратури, наявність судового рішення з приводу звернень ОСОБА_1 до органів прокуратури, що не лежать у причинному зв»язку із обвинуваченням, що розглядається, оскільки були здійснені раніше, обставини завдання моральної шкоди, ступінь вини цивільного відповідача у її завданні, його відношення до вчиненого, характер моральних страждань позивача, та вважає, що відповідним відшкодуванням буде компенсація в розмірі 500 грн. бо саме такий розмір компенсації відповідає обставинам справи, принципу справедливості та розумності, так як ОСОБА_4 не доведено завдання йому моральної шкоди, що у грошовому виразі може бути компенсована більшою сумою.

Також із цивільного відповідача на користь цивільного позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 50 грн. (т.1 а.с.106) та на користь держави недоплачена сума судового збору 193.60 грн.,оскільки розмір ставки судового збору за вимогу немайнового характеру відповідно до ЗУ «Про судовий збір» складає 243,60 грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, то при розрахунку розміру таких витрат (т.1 а.с. 69-70 т.2 а.с. 91-92в) суд, враховує, що вимоги ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», не поширюється на встановлені правовідносини, враховує положення ст.ст. 7, 8, ч.6 ст. 9 КПК України, розмір мінімальної заробітної плати на час подачі цивільного позову заяви - 1218 гривень, тривалість участі у судових засіданнях особи, що надавала цивільному позивачу правову допомогу, що не перевищує загалом 13 годин 30 хвилин, об»єктивно необхідний час на вчинення інших процесуальних дії за межами судового засідання однак під час розгляду кримінального провадження в суді (підготовка та складання позовної заяви, доповнення до позовної заяви, ознайомлення із матерілами кримінального провадження (т.2 а.с. 6) загалом складає 2 години, а тому виходячи з засад розумності та справедливості вважає необхідним стягнути суму 7500 грн. гривень витрат на правову допомогу.

Наявності процесуальних витрат, речових доказів у кримінальному провадженні не встановлено.

Термін дії запобіжного заходу обвинуваченого закінчився 26.11.2014 року, дія його не продовжувалась, новий не обирався (т.1 а.с.6-зворот).

Відповідно до ст. 65 КК України, керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд -

у х в а л и в:

Визнати винуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК України та призначити покарання у виді трьох років обмеження волі.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом двох років іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обовязки.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ст.76 КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 такі обовязки:

- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції;

- повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи;

- періодично зявлятись для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Запобіжний захід обвинувачениму ОСОБА_1 не обрано.

Цивільний позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 500 (п»ятсот) гривень у відшкодування моральної шкоди, 7500 (сім тисяч п»ятсот) гривень витрат на правову допомогу, 50 (п»ятдесят гривень) судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави (банк ГУДК у Вінницькій області, м. Вінниця МФО 802015, номер рахунку 31211206700006 Код ЄДРПОУ 37755173, одержувач УДКСУ у Жмеринському районі та м. Жмеринка 22030001) 193 (сто дев»яносто три) грн. 60 коп. судового збору.

В задоволенні решти позову відмовити.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копію вироку не пізніше наступного дня після його проголошення надіслати потерпілому та його представнику, що не були присутніми при його постановленні.

Суддя