Ухвала суду № 46239223, 02.07.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1653/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 48 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про розподіл спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна та виділ в натурі 1/2 частки спільного сумісного майна, вивчивши матеріали справи,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_7 27 червня 2014 р. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про розподіл спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна та виділ в натурі 1/2 частки спільного сумісного майна.

В позовній заяві вказувала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 26 березня 1994 р. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

14 листопада 2003 р. за спільні кошти подружжям було придбано нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Золотоноша, Черкаської обл., вул. Незалежності, 11. Вказане нежитлове приміщення було придбане на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2003 р., який за спільною згодою було укладено в інтересах сімї відповідачем ОСОБА_6 та право власності на яке було 10 січня 2005 р. зареєстровано на його імя.

2 жовтня 2009 р. шлюб між сторонами було розірвано.

Позивачка вважає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, і розпоряджання таким майном після розірвання шлюбу повинно здійснюватись колишнім подружжям виключно за взаємною згодою та відповідно до Цивільного кодексу.

Тому, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати за нею право власності на 50 % нежитлового приміщення, за ОСОБА_6 право власності на 50 % нежитлового приміщення що знаходиться за адресою: м. Золотоноша, Черкаської обл., вул. Незалежності, 11; здійснити реальний розподіл нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Золотоноша, Черкаської обл., вул. Незалежності, 11 та виділити їй в натурі 50 % вказаного нежитлового приміщення по варіанту № 1 розподілу згідно висновку судово-будівельної експертизи № 329-БТ від 30 грудня 2014 р.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2015 року позов ОСОБА_7 задоволено.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на 50 % нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Золотоноша Черкаської області вул. Незалежності, 11.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 50 % нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Золотоноша Черкаської області вул. Незалежності, 11.

Ухвалено провести реальний розподіл нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Золотоноша Черкаської області вул. Незалежності, 11., згідно варіанту № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 29- БТ від 30 грудня 2014 р., а саме виділивши:

ОСОБА_7 54/100 нежитлового будинку (зображення зеленим кольором на додатку 1 до експертизи): приміщення 1, веранда (площа 4,1 кв.м. вартістю 5 492,00 грн.); приміщення 2, майстерня (площа 24,3 кв.м. вартістю 28 138,00 грн.); приміщення 3, майстерня (площа 34,5 кв.м. вартістю 39 949,00 грн.); приміщення 4, майстерня (площа 19,4 кв.м. вартістю 22646,00 грн.); приміщення 5, коридор (площа 9,1 кв.м. вартістю 10 537,00 грн.); приміщення 6, майстерня (площа 21.1 кв.м. вартістю 24 432,00 грн.). Всього площа 112,5 кв. м. вартістю 131 012,00 грн.;

ОСОБА_6 46/100 нежитлового будинку (зображення червоним кольором на додатку 1 до експертизи): приміщення 7, кабінет (площа 13,6 кв.м. вартістю 28 222,00 грн.); приміщення 8, коридор (площа 15,8 кв.м. вартістю 32 788,00 грн.); приміщення 9, веранда (площа 4,2 кв.м. вартістю 5 007,00 грн.); приміщення 10, коридор (площа 5,0 кв.м. вартістю 10 376,00 грн.); приміщення 11, кладова (площа 15,6 кв.м. вартістю 32 373,00 грн.); приміщення 12, кладова (площа 13,7 кв.м. вартістю 28 430,00 грн.); приміщення 13, кладова (площа 13,7 кв.м. вартістю 28 430,00 грн.); приміщення 14, кладова (площа 15,3 кв.м. вартістю 31 750,00 грн.). Всього площа 96,6 кв.м. вартістю 197 376,00 грн.

Залишено в спільному користуванні Свердловину «І».

Зобовязано ОСОБА_7 здійснити реконструкцію інженерних комунікацій, електропостачання з метою забезпечення їх автономності та закласти дверний проріз між приміщеннями 5 (коридор) та приміщенням 8 (коридор).

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 33 182,00 грн. компенсації за перевищення вартості над ідеальною часткою, судовий збір в сумі 2 983,14 грн., витрати по оплаті вартості оцінки майна в розмірі 1 565,50 грн. та витрати по оплаті вартості проведеної експертизи в сумі 4 781,40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить про скасування рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду незаконне і необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, судом першої інстанції не було доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Зокрема вказував, що він зареєстрований як фізична особа-підприємець з 20 липня 1993 р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія BOO № 710538 від 20 липня 1993 р. Основний вид його діяльності є роздрібна торгівля; ремонт побутових виробів та предметів особистого вжитку. Для такої діяльності потрібні різні побутові приміщення (майстерні, склад запчастин та ін.). З метою розширення своєї діяльності, покращення сервісу та збільшення прибутку ним спочатку було взято в оренду, а згодом за особисті кошти (без фінансової участі позивача) викуплено нежитлове приміщення, що є предметом даного спору та яке знаходиться за адресою: м. Золотоноша Черкаська область, вул. Незалежності, 11.

Відповідно до ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. Окремою формою підприємницької діяльності є підприємницька діяльність фізичних осіб. Жодних спеціальних умов чи обмежень використання фізичною особою, яка перебуває у шлюбі, свого майна для здійснення підприємницької діяльності законом не встановлено.

Отже майно фізичної особи підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як обєкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України.

Крім того вказував, що позивачка звернулася до суду з даним позовом поза межами строку позовної давності. Від дня розірвання шлюбу між сторонами, тобто від 2 жовтня 2009 р. та до фактичного звернення позивачем до суду з даним позовом тобто до 26 червня 2014 р. пройшло майже 5 років. Оскільки за положеннями ст. 72 СК України та ст. 267 ЦК України, позивачем не надано доказів часу настання порушеного права, не надано заяви щодо поновлення строку позовної давності та не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, тому вважає, що позивачка пропустила строк позовної давності без поважних причин. В звязку з цим 22 січня 2015 р. його представником було подано до суду заяву про застосування строку позовної давності.

Судом першої інстанції було повністю проігноровано заяву представника щодо застосування строків позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, який підтримав апеляційну скаргу, заперечення проти доводів апеляційної скарги позивачки та її представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга повинна бути відхилена виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ст. ст. 61, 63, 68 цього Кодексу визначено, що обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, і розпоряджання таким майном після розірвання шлюбу повинно здійснюватись колишнім подружжям виключно за взаємною згодою та відповідно до Цивільного кодексу.

Дружина і чоловік, як це передбачено ст. 69 СК України, мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, в тому числі за взаємною згодою, уклавши відповідний договір; договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. Якщо при поділі майна виникає спір, то такий спір можна вирішити в судовому порядку.

Відповідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом в ході розгляду справи було встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 березня 1994 р. по 2 жовтня 2009 р. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час перебування у шлюбі 14 листопада 2003 р. подружжям було придбано нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Золотоноша, Черкаської обл., вул. Незалежності, 11. Вказане нежитлове приміщення було придбане на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2003 р., який за спільною згодою було укладено ОСОБА_6 та право власності на яке було 10 січня 2005 р. зареєстровано на його імя.

Судом перевірялись доводи відповідача про те, що спірне нежитлове приміщення було придбане ним для здійснення підприємницької діяльності за власні кошти, а не за спільні кошти подружжя, проте такі доводи не знайшли свого підтвердження.

Отже, суд на законних підставах визнав частки сторін у спільній сумісній власності колишнього подружжя нежитловому приміщенні, рівними та провів розділ відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірне нежитлове приміщення використовується ОСОБА_6 для здійснення підприємницької діяльності і саме з цією метою воно було придбано, тому не може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя, колегія суддів не може прийняти до уваги.

Суд першої інстанції, мотивуючи неприйняття до уваги зазначених доводів відповідача, правильно послався на правову позицію Верховного суду України, висловлену у Постанові від 11 березня 2015 р. по справі № 6-21цс15, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути обєктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою при зверненні до суду з даним позовом було пропущено строк позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Позивачка в ході розгляду справи в суді, зокрема, і під час розгляду справи в апеляційному суді, пояснювала, що після розірвання шлюбу у жовтні 2009 р., між сторонами збереглися дружні стосунки, ніякого спору з приводу користування нежитловим приміщенням між ними не було. Вона приймала участь у ремонті даху цього нежитлового приміщення.

Спір між нею і відповідачем з приводу даного нежитлового приміщення виник у 2014 р., коли вона запропонувала відповідачу переоформити право власності на вказане приміщення на їхнього дорослого сина, або хоча б половину цього приміщення, що належить їй, на що відповідач не погодився.

Крім того, згідно із вимогами ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причину пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, строк позовної давності застосовується у випадку, коли встановлено, що права позивача порушені, однак останній пропустив строк позовної давності при зверненні до суду за їх захистом.

Між тим, позивач як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді наполягав на тому, що права позивачки на нежитлове приміщення не порушені, оскільки це майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а належить йому особисто, як фізичній особі-підприємцю.

Виходячи з такої позиції відповідача, суд обґрунтовано не прийняв до уваги заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивачки.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія суддів не знаходить підстав для скасування законного і обґрунтованого рішення суду. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про розподіл спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна та виділ в натурі 1/2 частки спільного сумісного майна залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :