Ухвала суду № 46232160, 18.03.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/7125/14-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.Провадження № 22-ц/780/158/15 Доповідач у 2 інстанції ТаргонійКатегорія 42 18.03.2015

УХВАЛА

Іменем України

18 березня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Приходько К.П.,

за участю секретаря Черепинець А.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, треті особи: управління Державної міграційної служби України у Києво-Святошинському районі Київської області, Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації, про позбавлення права користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, посянення сторін учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що на праві приватної власності йому належить житловий будинок № 56, по вул. Харченка, в с. Музичі, Києво-Святошинського району Київської області.

14.08.2010 року між позивачем та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, після чого остання оселилась в належному йому на праві власності будинку № 56, по вул. Харченка в с. Музичі Києво- Святошинського району без реєстрації місця проживання.

21 лютого 2011 року у сторін народилася донька ОСОБА_3, яку було зареєстровано у будинку позивача 13 квітня 2011 року.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року шлюб між сторонами розірвано.

01 лютого 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про сплату аліментів на дитину.

Згідно з п. 1 цього договору сторони досягли домовленості, що після припинення шлюбу донька ОСОБА_3 залишиться на вихованні матері.

На виконання домовленості щодо місця проживання дитини у травні 2013 року ОСОБА_1 разом з дитиною переїхала на постійне місце проживання в належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, що встановлено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.04.2014 року.

У той же час, на вимогу добровільно зняти дитину з реєстрації в належному позивачу будинку ОСОБА_1, всупереч домовленості, відмовляється, перешкоджаючи позивачу у користуванні та розпорядженні власністю.

Тому позивач просив позбавити ОСОБА_3 права користування житловим приміщенням в будинку № 56, по вул. Харченка в с. Музичі, Києво-Святошинського району та зобовязати ОСОБА_1 не чинити позивачу перешкод у користуванні власністю шляхом зняття малолітньої ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 жовтня 2014 року позов задоволено. Зобовязано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні будинком № 56 по вул. Харченка в с. Музичі Києво-Святошинського району Київської області шляхом зняття з реєстрації за вказаною адресою ОСОБА_3.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2014 року позбавлено неповнолітню ОСОБА_3 права користування житловим приміщенням в будинку № 56, по вул. Харченка в с. Музичі, Києво-Святошинського району Київської області.

Не погоджуючись з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам, встановленим по справі, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Зокрема, обгрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідачка зазначила, що вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на положення п. 4 ст. 29 ЦК України, як на підставу визнання єдиного місця проживання ОСОБА_3 за адресою реєстрації її матері, оскільки дитина періодично проживає з батьком. Також вважає, що позивачем не доведено відсутність ОСОБА_3 за місцем реєстрації понад 1 рік, а судом не враховано поважності причин такої відсутності. Зазначає, що відповідачка неодноразово зверталась до правоохоронних органів з заявою про незаконне виселення, ОСОБА_2 чиняться перешкоди щодо перебування його малолітньоїдоньки та колишньої дружини у спірному будинку, і саме з цих причин вони не мають змоги користуватись житловою площею, на якій зареєстрована ОСОБА_3 Крім того, як на підставу для скасування рішення, апелянт ОСОБА_1 послалась на відсутність відповідного висновку Служби у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації, передбаченого положеннями ст. 19 Сімейного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду і пояснення осіб, що брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок № 56, по вул. Харченка, в с. Музичі, Києво-Святошинського району Київської області, що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно.

14.08.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.

21 лютого 2011 року у сторін народилася донька ОСОБА_3, яку було зареєстровано у будинку 13 квітня 2011 року, що підтверджується довідкою Форми 3 виданої Музичанською сільською радою від 13.09.2013 р.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

01 лютого 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про сплату аліментів на дитину, згідно з п. 1 цього договору сторони досягли домовленості, що після припинення шлюбу донька ОСОБА_3 залишиться на вихованні матері.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач, посилаючись на положення ст. ст. 391, 405 ЦК Укрїани, зазначив, що як власник будинку має право вимагати усунення перешкод у його користуванні, зокрема і шляхом зняття з реєстрації місця проживання своєї доньки, яка з травня 2013 року переїхала на постійне місце проживання в квартиру, яка належить на праві власності її матері.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість таких вимог, оскільки встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3 дійсно не проживає в будинку, що належить позивачу на праві власності, більше року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та грунтуються на положеннях чинного законодавства.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

А згідно з положеннями ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 29 квітня 2014 року по цивільній справі за позовом за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_3, Управління Державної міграційної служби України Києво-Святошинського про РВ ГУ МВС України у Київській області про позбавлення права користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні власністю та зняття з реєстрації, за зустрічним позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом вселення, було встановлено що, малолітня ОСОБА_3 не проживає у спірному будинку з травня 2013 року. ОСОБА_1 не набувала права користування спірним жилим приміщенням у будинку позивача, оскільки після реєстрації шлюбу з позивачем вона не була зареєстрована у його будинку, а залишалась зареєстрованою та зберігала за собою право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_2, 9/10 часток якої належить їй на праві власності.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що вона з дитиною з поважних причин змушена була залишити будинок позивача, оскільки останній створював їй перешкоди для проживання, матеріалами справи не підтверджуються. При цьому, посилання на висновок Києво-Святошинського РВ ГУМВС від 27.09.2013 року, як доказ створення перешкод у користуванні будинком, не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки з нього не вбачається, що такий факт мав місце.

Колегія суддів також не примає доводи апелянта стосовно того, що неповнолітня донька позивача час від часу проживає в домі у батька, а тому неможна вважати її відсутньою понад рік.

Так, відповідно до Розпорядження Соломянської районної у м. Києві державної адміністрації № 650 від 22.10.2013 року, встановлено регламент побачень батька дитини ОСОБА_2 з малолітною донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісяця кожної середи та суботи з 09.00 до 14.30 год. Такі періодичні побачення батька з дитиною в рамках визначеного регламентом часу не є підставою для відмови в застосуванні ч. 2 ст. 405 ЦК України.

Щодо відсутності в матеріалах справи Висновку Служби у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації, передбаченого положеннями ст. 19 Сімейного кодексу України, слід зазначити наступне.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Справа, що розглядається, не відноситься до категорії справ, зазначених у ст. 19 Сімейного кодексу України, а тому, не є обовязковою для її вирішення наявність висновку органу опіки.

Службою у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області направлено на адресу апеляційного суду листа щодо збереження права користування та реєстрації малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Музичі, вул. Харченка, 56, з посиланням на положення ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства».

В той же час, колегією суддів апеляційного суду вказаний лист не може бути взятий до уваги, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі носять цивільно-правовий характер та регулюються положеннями чинного цивільного законодавства. При цьому, не йде мова про порушення прав малолітньої дитини на житло, оскільки встановлено, що дитина житлом забезпечена, на даний час постійно проживає у квартирі, яка належить матері на праві власності.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують всиновків суду першої інстанції, які відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду є законним та обґрунтованим, ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 жовтня 2014 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: